Постанова 4814 № 554/8759/15-ц

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 554/8759/15-ц Номер провадження 22-ц/814/1218/21Головуючий у 1-й інстанції Тімошенко Н. В. Доповідач ап. інст. Кузнєцова О. Ю. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 липня 2021 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого судді: Кузнєцової О.Ю. суддів: Бутенко С.Б., Карпушина Г.Л. секретар Гнатюк О.С. імена (найменування) сторін: позивач: ОСОБА_1 відповідач: Громадська спілка «Останній Бастіон», ОСОБА_2 розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Курило Валерія Олександровича на рішення Октябрського районного суду м. Полтави, ухвалене 12 жовтня 2017 року у складі судді Тімошенко Н.В. по справі за позовом ОСОБА_1 до Громадської спілки «Останній Бастіон», ОСОБА_2 про визнання інформації недостовірною та такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію, відшкодування моральної шкоди,- В С Т А Н О В И В : У липні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом та просив визнати недостовірною та такою, що порочить його честь, гідність та ділову репутацію інформацію, поширену ГО «Останній Бастіон» на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_1 02 червня 2015 року о 16 - 30 год. за Київським часом про те, що «Двічі судимий полтавський екс-міліціонер допомагає нардепу Мураєву красти газоконденсат»; зобов`язати ГО «Останній Бастіон» спростувати зазначену інформацію у той самий спосіб, в який вона була поширена; стягнути з ГО «Останній Бастіон» моральну шкоду у розмірі 50 000 грн. В обґрунтування позовних вимог вказував, що поширена інформація ГО «Останній Бастіон» повідомлена на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_1 02 червня 2015 року о 16-30 год. про те, що «Двічі судимий полтавський екс-міліціонер допомагає нардепу ОСОБА_3 красти газоконденсат» є неправдивою, шкодить його діловій репутації і принижує його честь і гідність. Вважає, що відповідач свідомо розповсюдив негативну інформацію щодо нього, яка не відповідає дійсності з метою створення негативної думки щодо його репутації, чим порушив його право на повагу до честі, гідності, а також недоторканість ділової репутації, а тому повинні її спростувати і відшкодувати спричинену такими діями моральну шкоду. Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 12 жовтня 2017 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Не погодившись із вказаним рішенням, його в апеляційному порядку оскаржив представник ОСОБА_1 адвокат Курило В.О., просив скасувати його та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 у повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Заслухавши доповідь судді доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення місцевого суду повною мірою відповідає вказаним вимогам. Як встановлено місцевим судом та вбачається з матеріалів справи, на веб-сайті http://bastion.tv за посиланням «http://bastion.tv/news/dvichi-sudimij-poltavskij-eks-milicioner-dopomagaye-nardepu-murayevu-krasti-gazokondensat/» 02 червня 2015 року було опубліковано статтю під назвою: «Двічі судимий полтавський екс-міліціонер допомагає нардепу Мураєву красти газоконденсат». У статті 34 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Разом із тим, відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших осіб. Відповідно до статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації. Отже, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію, а також інформацію, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію. З позиції правової природи, право на захист честі, гідності та ділової репутації є частиною права на повагу до приватного життя, а підстави захисту такого права виникають, як правило, на стику взаємодії права (свободи) на вираження (думки) та права на повагу до приватного життя. Колегія суддів наголошує на важливості права кожної людини на приватність і права на свободу вираження поглядів як основи демократичного суспільства. Ці права не є абсолютними і не мають ієрархічного характеру, оскільки мають однакову цінність. Згідно зі статтею 201 ЦК України честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством. У частині першій статті 277 ЦК України передбачено, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на спростування цієї інформації. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18 зроблено правовий висновок такого змісту: при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, що не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права. Крім того, вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням. Повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час, як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку, що є базовою частиною права. Ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Згідно з частиною другою статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовностилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Таким чином, слід відрізняти деякі висловлювання, які хоч і мають характер образи, однак у цілому контексті є оцінюючими судженнями з урахуванням вживаних слів та виразів з використанням мовностилістичних засобів. Судження - це те саме, що й думка, висловлення. Воно являє собою розумовий акт, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов`язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Згідно зі статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним у демократичному суспільстві. Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає «демократичного суспільства» (KARPYUK AND OTHERS v. UKRAINE, № 30582/04, 32152/04, § 188, ЄСПЛ, 06 жовтня 2015 року). Крім того, у разі якщо позивач є публічною особою, то суд, розглядаючи і вирішуючи справу про захист його гідності, честі чи ділової репутації, повинен ураховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи, а також рекомендації, що містяться у Резолюції № 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність особистого життя (далі - Резолюція). У Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі). У статтях 3, 4, 6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. У зв`язку із цим межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати. Європейський суд з прав людини на підставі своєї практики застосування Конвенції встановив, що її 10 стаття Конвенції обумовлює різний ступінь захисту для тих чи інших категорій вираження поглядів. У рішенні від 07 лютого 2012 року «Аксель Спрінгер проти Німеччини» Європейський суд з прав людини вказав, що приватна особа, невідома для громадськості, може вимагати особливого захисту свого права на приватне життя, в той час як публічних осіб така норма не стосується. У справах «Лінгенс проти Австрії» (1986 року), «Обершлік проти Австрії» (1991 року), у яких йшлося про публічну критику політиків, Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що публічні діячі повинні бути відкритими для критики з боку своїх опонентів. У рішенні у справі «Ляшко проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, що свобода вираження поглядів являє собою одну з важливих засад демократичного суспільства та одну з базових умов його прогресу та самореалізації кожного. Свобода політичних дебатів перебуває в самому серці побудови демократичного суспільства, що наскрізь пронизує Конвенцію. При цьому, повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку, що є базовою частиною права, гарантованого статтею 19 Конвенції. З аналізу вказаних рішень вбачається, що Європейський суд з прав людини вважає порушенням статті 10 Конвенції з прав людини задоволення національними судами позовів публічних діячів про спростування поширеної проти них інформації та заборони поширення такої інформації, оскільки ступінь публічності, якого набули дії особи, ступінь її участі у публічній дискусії обумовлюють ступінь її толерантності, який вона повинна виявляти стосовно критики. У зв`язку з цим, межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати. Як вбачається з матеріалів справи, стаття «Двічі судимий полтавський екс-міліціонер допомагає нардепу ОСОБА_3 красти газоконденсат» стосується оцінки політичної діяльності народного депутата України ОСОБА_4 та його помічника. Поширену у даній статті інформацію позивач ОСОБА_1 вважає недостовірною та такою, що підлягає спростуванню. Проте, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що слова «двічі судимий» та «допомагає красти» в контексті опублікованої статті та висловлювань, що були в ній використані, є оціночними судженнями. Зі змісту статті «Двічі судимий полтавський екс-міліціонер допомагає нардепу ОСОБА_3 красти газоконденсат» вбачається, що в ньому висловлена критика та оцінка дій ОСОБА_1 у зв`язку із початком політичної діяльності у якості помічника народного депутата України. Підтвердженням цього є і різноманіття мовностилістичних засобів, зокрема гіперболізація та саркастичні прийоми, що не характерні для висловлювань фактичних даних. При цьому, вироком Зіньківського районного суду від 31 жовтня 2006 року, який набрав законної сили, ОСОБА_1 було засуджено за ст. ст. 292 ч. 3, ст. 15 ч. 5, ст. 185 КК України на 1 рік позбавлення волі, звільнений від покарання 31 жовтня 2006 року по його відбуттю. Вироком Зіньківського районного суду Полтавської області від 10 жовтня 2011 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 16 жовтня 2013 року, ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 15, ч .2, ст. 185 ч. 2 КК України на 3 роки позбавлення волі; на підставі ст. 1 Закону України «Про амністію в 2011 році» від 08 липня 2011 року він звільнений від покарання. Зазначені факти стали підставою для використання у статті словосполучення «двічі судимий». Враховуючи, що опублікована стаття має суспільно-політичний зміст та не містить правової оцінки діяльності позивача, відсутність судимостей в розумінні положень КК України, не спростовує того, що спірні висловлювання мають оціночний характер. Дане словосполучення було використано виключно в якості художнього опису особи, яка піддавалась кримінальному переслідуванню. Використані у статті висловлювання про те, що ОСОБА_1 «допомагає красти» не містять фактичних тверджень та також не несуть будь-якої правової оцінки його діяльності. Більше того, враховуючи суспільний інтерес до діяльності народних депутатів України та їх помічників, а також критичне ставлення до них з боку суспільства, зазначене формулювання має характер оціночного судження. Таким чином, зазначена стаття не містить безспірних тверджень про достовірні факти, ґрунтується на інформації із відкритих джерел щодо ОСОБА_1 , у тому числі у зв`язку із політичною діяльністю народного депутата України ОСОБА_4 , тобто стосувалася політичної, публічної особи, рівень критики якої є значно ширшим. За таких обставин, викладені у статті оціночні судження не підлягають спростуванню, про що правильно зазначив місцевий суд. Окрім того, матеріали справи не містять відомостей про те, що відповідач ГС «Останній Бастіон» є власником веб-сайту http://bastion.tv або здійснює розміщення там матеріалів. Надана позивачем довідка Центру компетенції УЦПНА (т. 2 а.с.62) не містить таких даних. Висвітлення на веб-сайті діяльності ГС «Останній Бастіон» само по собі не може вказувати на те, що саме відповідач здійснює публікацію матеріалів та є власником веб-сайту. Інших доводів, які б спростовували висновки місцевого суду або вказували на їх помилковість апелянтом наведено не було. Виходячи з викладеного, судова колегія дійшла висновку про те, що судом першої інстанції з`ясовано всі обставини та надано їм належну правову оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які б могли призвести до зміни чи скасування рішення місцевого суду, судовою колегією не встановлено. Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, позивачем має бути відшкодовано судові витрати, понесені відповідачем на професійну правничу допомогу. Керуючись ст. 367, ст. 374 ч. 1 п. 1, ст. 375, ст. 382 ЦПК України, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Курило Валерія Олександровича залишити без задоволення. Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 12 жовтня 2017 року залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Громадської спілки «Останній Бастіон» судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4 500 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий: О.Ю. Кузнєцова Судді С.Б. Бутенко Г.Л. Карпушин