Постанова 4814 № 527/1998/20

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 527/1998/20 Номер провадження 22-ц/814/1331/21Головуючий у 1-й інстанції Левицька Т. В. Доповідач ап. інст. Лобов О. А. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 липня 2021 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючий суддя Лобов О.А., судді: Дорош А.І., Триголов В.М. за участю секретаря судового засідання Коротун І.В. розглянув у відкритому судовому засіданні в м.Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «АВЕНТУС ЛІЗІНГ» на рішення Глобинського районного суду Полтавської області від 29 березня 2021 року (час ухвалення судового рішення з 14:54:39 року до 15:00:50 год., дата виготовлення повного тексту рішення не зазначена) у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «АВЕНТУС ЛІЗІНГ» про визнання договору лізингу недійсним, застосування двосторонньої реституції та стягнення моральної шкоди. Заслухавши доповідь судді-доповідача, апеляційний суд В С Т А Н О В И В: У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, просив визнати недійсним договір фінансового лізингу № КВ-170120/507 від 17.01.2020 року, застосувати наслідки недійсності правочину та стягнути з ТОВ «АВЕНТУС ЛІЗІНГ» на його користь 78 987 грн. Заявлені вимоги мотивував тим, що згідно договору лізингу ним сплачено на рахунок відповідача 45 000 грн. та 33 987 грн.. На час укладання договору він не був повідомлений, що у відповідача відсутня ліцензія на надання фінансових послуг, умови договору в розумінні ЗУ «Про захист прав споживачів» містять несправедливі умови, що суттєво обмежує його права та розширює права лізингодавця. Крім того, вказаний договір всупереч вимог ст. 799 ЦК України не був нотаріально посвідчений. Автомобіль був вилучений представником відповідача самовільно, тому поверненню підлягають суми, сплачені на виконання договору лізингу. Позивач вважає, що йому також було завдано моральну шкоду. Рішенням Глобинського районного суду Полтавської області від 29 березня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ТОВ «АВЕНТУС ЛІЗИНГ» про визнання договору лізингу недійсним, застосування двосторонньої реституції та стягнення моральної шкоди задоволено частково. Визнано договір фінансового лізингу № КВ-170120/507 від 17.01.2020р., укладений між ТОВ «АВЕНТУС ЛІЗИНГ» та ОСОБА_1 , недійсним. Стягнуто з ТОВ «АВЕНТУС ЛІЗИНГ» на користь ОСОБА_1 77 987 гривень. В задоволенні позову в іншій частині відмовлено. В апеляційній скарзі ТОВ «АВЕНТУС ЛІЗИНГ», посилаючись на порушення судом норм процесуального і матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати, постановити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги ТОВ «АВЕНТУС ЛІЗИНГ» вказувало, що висновок суду першої інстанції про нікчемність договору фінансового лізингу є помилковим, оскільки нормами ЗУ «Про фінансовий лізинг», параграфу 1 і 6 глави 58 ЦК України не передбачена обов`язковість нотаріального посвідчення договорів фінансового лізингу транспортних засобів, а матеріали справи не містять доказів про те, що позивач вимагав нотаріально посвідчити оспорюваний правочин. Стверджується що ЗУ «Про захист прав споживачів» не розповсюджується на спірні правовідносини. Вказувало, що суд залишив поза увагою, що двостороння реституція застосовується лише в тому випадку, коли кожна зі сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а у випадку неможливості такого повернення необхідно відшкодовувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування і в даному випадку товариству повернуто предмет лізингу який був у вжитку, чим завдано шкоди відповідачу. Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив. Апеляційний суд, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції, дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з таких підстав: Відповідно п.2 ч.1 ст.374, п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення у разі порушення судом першої інстанції норм процесуального права або неправильного застосування норм матеріального права. Судом першої інстанції встановлено, що 17 січня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «АВЕНТУС ЛІЗИНГ» (лізингодавець) і ОСОБА_1 укладено договір фінансового лізингу КВ-170120\507 (а.с.10). Відповідно до п.3 Договору, предметом лізингу є автомобіль Audi А6, 2003 року випуску, вартістю 149 470,40 грн. Строк лізингу 24 місяці з моменту підписання сторонами акту прийому передачі (п.5). Загальна сума лізингових платежів 223 955,24 грн на дату укладання договору і може змінюватись відповідно до умов договору. Загальні умови додаток №3 Договору (п.8.1). Згідно п.10 договору додатки є невід`ємними частинами договору, а саме: додаток № 1 графік внесення лізингових платежів; додаток № 2 специфікація, додаток № 3 загальні умови договору фінансового лізингу (а.с.10-16). Умовами укладеного Договору передбачена комісія за організацію Договору в сумі 74 484,84 грн, яка відображена в додатку № 1 до Договору графік внесення лізингових платежів. Договір укладений в простій письмовій формі. Згідно квитанції від 17.01.2020 року ОСОБА_1 сплатив 44 000 грн - авансовий лізинговий платіж відповідно до договору фінансового лізингу № КВ-170120\507 від 17.01.2020 року (а.с.6). В подальшому, позивачем на користь відповідача здійснено ще п`ять платежів на загальну суму 33 987 грн. Призначення платежу оплата згідно договору фінансового лізингу № КВ-170120\507 (а.с.7-9) Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що договір фінансового лізингу КВ-170120\507 від 17.01.2020 року укладений в простій письмовій формі без нотаріального посвідчення, тому він є нікчемним в силу закону, отже підстав для визнання його недійсним немає. Одночасно суд першої інстанції зробив висновок. що оспорюваний договір фінансового лізингу містить несправедливі умови відносно позивача як споживача фінансових послуг, а тому є підстави для визнання цього правочину недійсним з підстав, передбачених ч.4 ст.18 ЗУ «Про захист прав споживачів». Суд першої інстанції визнав недоведеними вимоги про стягнення моральної шкоди. Перевіряючи доводи апеляційної скарги, апеляційний суд виходить з таких міркувань. Спірні правовідносини врегульовані положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, а також Законом України «Про фінансовий лізинг», Законом України «Про захист прав споживачів». Згідно із частиною другою ст.1 ЗУ «Про фінансовий лізинг» за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов`язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі). Відповідно до частини другої ст.806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов`язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Виходячи з аналізу норм чинного цивільного законодавства, договір фінансового лізингу за своєю правовою природою є змішаним і містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу транспортного засобу, про що свідчить зміст договору з урахуванням правил статті 628 ЦК України. За імперативним положенням статті 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню. У разі недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним (частина перша статті 220 ЦК України). Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Частиною четвертою ст.263 ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Верховного Суду від 09 березня 2021 року по справі №468/176/18 з подібними фактичними обставинами і правовідносинами зроблені такі правові висновки. Оспорюваний договір, підписаний сторонами, є в цілому нікчемним, тобто розглядається з точки зору права як такий, що юридично не мав місця, не створив будь-яких правових наслідків, окрім тих, що пов`язані з його недійсністю. Нікчемний договір є недійсним разом з усіма його умовами та не створює для сторін зобов`язань, що в ньому закріплені. Правовідносини, які виникли між сторонами у справі на підставі нікчемного договору фінансового лізингу, мають певні особливості, а саме: з моменту виникнення між сторонами у справі описаних правовідносин - ОСОБА_1 користувався предметом лізингу, який належить на праві власності ТОВ «Автокредит Плюс». В оцінці доводів касаційної скарги про те, що не підлягають стягненню із товариства на користь ОСОБА_1 грошові кошти, сплачені ним за користування предметом лізингу у період з 29 квітня 2014 року до 29 листопада 2016 року, Верховний Суд врахував, що укладений договір лізингу є нікчемним в усій сукупності його умов та додатків до нього. Відповідно, жодні положення зазначеного нікчемного договору не можуть бути застосовані судом для обрахунку, у тому числі і умови про оплату за користування предметом лізингу. Верховний Суд у таких висновках виходить з того, що визначена у договорі плата за користування предметом лізингу відповідно до додатку № 2 до договору, а також зазначені в абзаці другому частини першої статті 216 ЦК України суми відшкодування вартості за користування майном (у справі, яка переглядається, - автомобілем) не є тотожними правовими категоріями, а тому друга категорія не може бути обрахована із застосуванням умов нікчемного правочину. ТОВ «Автокредит Плюс» не посилається, не обґрунтовує та не доводить розмір відшкодування вартості користування спірним майном за цінами, які існували за користування таким майном на момент розгляду і вирішення справи судом. Так, під час розгляду справи судами не встановлено, що об`єкт лізингу, що підлягає поверненню за правилами двосторонньої реституції, є пошкодженим або несправним, а так само не доведено обсягу відшкодування, визначеного за правилом абзацу 2 частини першої статті 216 ЦК України У справі, що розглядається, судом першої інстанції встановлено і не заперечується сторонами спору, що між ними укладений договір фінансового лізингу, який має змішаний характер, оскільки містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу транспортного засобу. Оскільки цей договір не посвідчений нотаріально, то відповідно до ст.799 ЦК України він є нікчемним, тобто жодні його положення не можуть бути застосовані судом для обрахунку оплати за користування предметом лізингу. У цій справі відповідачем зустрічних позовних вимог не заявлено, як і не подано належних і допустимих доказів про те, що автомобіль, предмет лізингу, є пошкодженим або несправним, а так само не доведено обсягу відшкодування, визначеного за правилом абзацу 2 частини першої ст. 216 ЦК України. Таким чином, суд першої інстанції зробив правильний висновок про те, що договір фінансового лізингу, укладений між сторонами, є нікчемним, а тому з відповідача на користь позивача слід стягнути сплачені останнім кошти на виконання нікчемного договору. Доводи апеляційного скарги у цій частині з огляду на наведене обґрунтування висновків суду першої інстанції не спростовують. Що стосується задоволеної судом вимоги про визнання договору лізингу недійсним з підстав, передбачених ч.4 ст.18 ЗУ «Про захист прав споживачів», то апеляційний суд вважає за необхідне зазначити таке. У пункті 69 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року (справа № 916/3156/17) зазначено: «Велика Палата Верховного Суду також погоджується з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду України від 2 березня 2016 року у справі № 6-308цс16, у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 3 жовтня 2018 року у справі № 369/2770/16-ц і від 7 листопада 2018 року у справі № 357/3394/16-ц щодо того, що якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання недійсним такого правочину судом не вимагається; визнання недійсним нікчемного правочину законом не передбачається, оскільки нікчемним правочин є в силу закону. Отже, такий спосіб захисту, як визнання недійсним нікчемного правочину, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.» Верховний Суд у постанові від 01 квітня 2020 року по справі № 404/4702/18-ц з подібними фактичними обставинами і відповідними правовідносинами зробив висновок про те, що нікчемний договір не породжує тих прав і обов`язків, настання яких бажали сторони, і визнання такого договору недійсним судом не вимагається. Зазначений договір є юридично нікчемним в цілому в силу порушення імперативних вимог щодо його обов`язкового нотаріального посвідчення. Нікчемний договір є недійсним разом з усіма його умовами та не створює для сторін зобов`язань. За таких обставин, відсутні підстави для надання юридичної оцінки окремим пунктам договору на предмет їх несправедливості у розумінні Закону України «Про захист прав споживачів». Враховуючи наведене, слід визнати, суд першої інстанції безпідставно дав юридичну оцінку положенням договору фінансового лізингу на предмет їх несправедливості відповідно до ч.4 ст.18 ЗУ «Про захист прав споживачів» та за відсутності на те правових підстав задовольнив вимогу про визнання недійсним цього договору. Таким чином, рішення суду першої у зазначеній частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні вимог про визнання договору недійсним. Керуючись ст.367, п.2 ч.1 ст.374, п.4 ч.1 ст.376, ст.382, ст.384 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «АВЕНТУС ЛІЗІНГ» задовольнити частково. Рішення Глобинського районного суду Полтавської області від 29 березня 2021 року у частині задоволеної вимог про визнання недійсним договору фінансового лізингу № КВ-170120/507 від 17.01.2020р., укладеного між ТОВ «АВЕНТУС ЛІЗИНГ» і ОСОБА_1 , скасувати, ухваливши нове рішення по суті вимог. ОСОБА_1 відмовити у задоволенні вимоги визнання недійсним договору фінансового лізингу № КВ-170120/507 від 17.01.2020р. з підстав, передбачених ч.4 ст.18 ЗУ «Про захист прав споживачів» . В іншій частині рішення Глобинського районного суду Полтавської області від 29 березня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови виготовлено19 липня 2021 року. Головуючий суддя О.А. Лобов Судді: А.І.Дорош В.М.Триголов