Постанова Київський апеляційний суд № 755/5011/16-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 755/5011/16-ц Головуючий у суді І інстанції Чех Н.А. Провадження № 22-ц/824/8833/2021 Доповідач у суді ІІ інстанції Ігнатченко Н.В. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 14 липня 2021 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Ігнатченко Н.В., Голуб С.А., Таргоній Д.О., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 27 квітня 2021 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в с т а н о в и в: У березні 2016 року ПАТ КБ «ПриватБанк»звернулося до суду з вказаним вище позовом, посилаючись на те, що відповідно до укладеного договору б/н від 30 листопада 2012 року ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 1 100 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами банку», які викладені на банківському сайті, складає між сторонами договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Оскільки відповідач свої зобов'язання за цим договором належним чином не виконувала, у неї станом на 29 лютого 2016 року утворилась заборгованість у загальному розмірі 16 574,43 грн, яка складається із: заборгованості за тілом кредиту - 1 099,13 грн; заборгованості по процентам за користування кредитом - 10 959,85 грн; заборгованості за пенею та комісією - 3 250 грн; а також штрафів відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн - фіксована частина та 765,45 грн - процентна складова, яку позивач просив стягнути на свою користь разом із витратами по сплаті судового збору у розмірі 1 378 грн. Заочним рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 8 липня 2016 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором б/н від30 листопада 2012 року в сумі 16 074,43 грн та судовий збір в сумі 1 378 грн. 7 квітня 2021 року відповідач звернулася до суду із заявою про перегляд вказаного заочного рішення. Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 27 квітня 2021 року клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на подання заяви про перегляд заочного рішення залишено без задоволення, а заяву про перегляд заочного рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 8 липня 2017 року - без розгляду. Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що заявник пропустила строк звернення до суду із заявою про перегляд заочного рішення, окремої заяви з проханням поновити пропущений процесуальний строк не подавала, доказів поважності пропуску строку не надала, як і не вказала поважної причини його пропуску, тому заяву слід залишити без розгляду. Не погоджуючись з вказаним судовим рішення, відповідач звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить її скасувати з мотивів неповного з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, і неправильного застосування норм матеріального права, та поновити строк на подання заяви про перегляд заочного рішення, а справу направити до суду першої інстанції для розгляду цієї заяви по суті. На обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначила, що в оскаржуваній ухвалі суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про не зазначення нею поважних причин пропуску строку на подання заяви про перегляд заочного рішення та клопотання про його поновлення, оскільки це не відповідає фактичним обставинам справи та суперечить змісту самої заяви, в якій були наведені поважні підстави пропуску встановленого строку на подання заяви про перегляд заочного рішення, зокрема, внаслідок неналежного повідомлення про розгляд справи та неотримання копії заочного рішення у встановленому законом порядку. При цьому суд проявив надмірний формалізм при розгляді її заяви, що суперечить положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а стаття 284 ЦПК України ставить у залежність дотримання строку подання заяви про перегляд заочного рішення не від дати обізнаності про наявність судової справи, а із датою фактичного отримання рішення, яке було вручено їй тільки при ознайомленні з матеріалами справи 2 квітня 2021 року.В поданій заяві наявне клопотання про поновлення строку на подання заяви про перегляд заочного рішення та наведено всі обґрунтування поважності пропуску строку подачі такої заяви, а чинне законодавство не вимагає подання цього клопотання у формі окремого документа, адже воно може міститися у самій заяві відповідно до вимог статті 285 ЦПК України. Відзив позивача на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив. Натомість представник банку за довіреністю - Хитрова Л.В. подала письмові пояснення на апеляційну скаргу, які обґрунтувала тим, що сам по собі факт неотримання стороною у справі кореспонденції, яка направлена судом з дотриманням вимог процесуального закону за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням відповідачем, не може вважатися поважною причиною пропуску строку на оскарження рішення суду, оскільки зумовлена не об`єктивними причинами, а є наслідком суб`єктивної поведінки відповідача щодо неотримання кореспонденції, яка надходила на її адресу. Тобто, у разі якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернено поштою у зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії. Відповідно до пункту 10 частини першої статті 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвала суду першої інстанції щодо відмови поновити або продовжити пропущений процесуальний строк. Згідно із частиною другою статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37 - 40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. За частиною першою статті 7 ЦПК України розгляд справ у судах проводиться усно і відкрито, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Такий випадок передбачено у частині тринадцятій статті 7 ЦПК України, згідно з якою розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. У зв`язку з наведеним та на підставі ухвали апеляційного суду від 18 червня 2021 року розгляд справи здійснено у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід частково задовольнити з таких підстав. За правилом частин першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист. Однією з таких гарантій права сторони на судовий захист є право оскарження судових рішень (стаття 129 Конституції України). Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю Конвенції як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, наданих сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями - доступ до суду. Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя. Україна, як учасниця Конвенції, повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства. Рішеннями ЄСПЛ визначено, що право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним» (рішення у справі «Белле проти Франції» від 4 грудня 1995 року). Для того, щоб право на доступ було ефективним, особа «повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує його права» (рішення у справі «Белле проти Франції» від 4 грудня 1995 року та «Нун`єш Діаш проти Португалії» від 10 квітня 2003 року). ЄСПЛ зауважив, що внутрішньодержавним судам при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом (пункт 110 рішення ЄСПЛ від 20 лютого 2014 року у справі «Шишков проти Росії»). Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення ЄСПЛ у справі «Перес де Рада Каванил`ес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року). Не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним але і реальним (рішення ЄСПЛ від 16 грудня 1992 року у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції»). Надмірний формалізм у трактуванні національного процесуального законодавства, згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, визнається ним неправомірним обмеженням права на доступ до суду (як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції. Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до частини першої статті 284 ЦПК України заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Вимоги щодо форми і змісту заяви про перегляд заочного рішення встановлені у статті 285 ЦПК України. Згідно із частиною четвертою статті 287 ЦПК України у разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення. Таким чином, ЦПК України встановлює для відповідача особливий порядок оскарження заочного рішення - шляхом подання до суду, що його ухвалив, заяви про перегляд цього рішення (стаття 284 ЦПК України), а також загальний порядок - апеляційне оскарження (частина четверта статті 287 ЦПК України). При цьому апеляційне оскарження заочного рішення можливе відповідачем лише після його перегляду судом першої інстанції у встановленому законом порядку та залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення. Указане відповідає роз`ясненням, які містяться у абзаці 2 пункту 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» від 24 жовтня 2008 року № 12, де зазначено, що оскарження заочного рішення в апеляційному порядку може мати місце лише в разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення та в разі ухвалення повторного заочного рішення. В іншому випадку апеляційний суд відмовляє в прийнятті апеляційної скарги на заочне рішення. Судом встановлено, що 8 липня 2016 року Дніпровський районний суд м. Києва за відсутності учасників справи ухвалив у даній справі № 755/5011/16-ц заочне рішення про часткове задоволення позову ПАТ КБ «ПриватБанк», яким стягнув з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість за кредитним договором б/н від 30 листопада 2012 року в сумі 16 074,43 грн та судовий збір в сумі 1 378 грн. Копія вказаного рішення суду фактично була направлена відповідачу поштовими відправленнями 13 липня 2016 року на адресу реєстрації місця проживання ( АДРЕСА_1 ) та на адресу, вказану позивачем у позовній заяві ( АДРЕСА_2 ), однак конверти з рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення повернулися до суду з відміткою поштового відділення - за закінченням встановленого строку зберігання. 7 квітня 2021 року відповідач звернулася засобами поштового зв`язку до Дніпровського районного суду м. Києва із заявою про перегляд вказаного заочного рішення, в якій також порушила клопотання про поновлення пропущеного строку на подання відповідної заяви у справі. На обґрунтування клопотання ОСОБА_1 зазначила, що про наявність цієї цивільної справи та заочного рішення вона дізналась випадково при пошуках у розділі стан розгляду судових справ, вказане судове рішення було фактично отримано нею 2 квітня 2021 року під час ознайомлення з матеріалами справи, а заява про його перегляд подається 7 квітня 2021 року, тобто в межах двадцятиденного строку, встановленого частиною третьою статті 284 ЦПК України. Згідно з частинами другою - четвертою статті 284 ЦПК України заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин. Відповідно до частин четвертої, п`ятої, шостої та одинадцятої статті 272 ЦПК України за заявою учасника справи копія повного судового рішення вручається йому під розписку безпосередньо в суді. Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса відсутня. Днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. У випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення. У пунктах 47, 48 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17-ц (провадження № 14-507цс18) вказано, що приписи ЦПК України як на момент ухвалення заочного рішення, так і на момент розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду не дозволяють дійти висновку, що повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» є доказом належного інформування відповідача про час і місце розгляду справи. Окрім того, за змістом висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» не свідчить про відмову сторони від одержання повістки чи про її незнаходження за адресою, повідомленою суду (пункт 31 постанови від 20 червня 2018 року у справі № 127/2871/16-ц). Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У відповідності до частини першої статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Застосування передбачених цією нормою правил залежить від виду процесуального строку. У разі, коли процесуальна дія не вчинена у межах строку, встановленого законом, суд може поновити його якщо строк пропущено з причин, визнаних судом поважними. Як свідчать матеріали справи ОСОБА_1 не була присутня у судовому засіданні, в якому було ухвалене заочне рішення суду, тому в розумінні статті 272 ЦПК України днем вручення їй рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 8 липня 2016 року є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення. Утім поштові відправлення повернулися до суду з відміткою - за закінченням встановленого строку зберігання і як зазначала відповідач, копію заочного рішення, яке є предметом перегляду, вона отримала безпосередньо в суді 2 квітня 2021 року, а відповідну заяву з клопотанням про поновлення пропущеного строку направила 7 квітня 2021 року, тобто протягом двадцяти днів з дня вручення їй повного судового рішення. За таких обставин ОСОБА_1 мала, передбачене статтею 284 ЦПК України, право на поновлення строку на подання заяви про перегляд заочного рішення суду. Суд першої інстанції в порушення вказаних вище норм процесуального закону на наведене уваги не звернув, не надав оцінки клопотанню відповідача про поновлення пропущеного строку на подання заяви про перегляд заочного рішення, що містилося в заяві, та дійшов необґрунтованого висновку про залишення такої заяви без розгляду з підстав, визначених у частини другій статті 126 ЦПК України. Посилання районного суду на те, що заявник не подала окремої заяви із проханням поновити процесуальний строк, пропущений з поважних причин, є безпідставними та проявом надмірного формалізму при вирішенні питання про прийняття заяви до судового розгляду, адже процесуальний закон не вимагає подання цього клопотання лише у формі окремого процесуального документа, тоді як відповідно до вимог статей 183, 285 ЦПК України воно може міститися й у самій заяві про перегляд заочного рішення. Судові процедури повинні бути справедливими для всіх учасників судового процесу, тому відповідач без достатніх та розумних причин не може бути позбавлена права на перегляд заочного рішення суду, ухваленого за її відсутності, оскільки це становитиме порушення права, передбаченого статтею 6 Конвенції, на справедливий суд. ЄСПЛ у § 34 рішення у справі «Перетяка та Шереметьев проти України» від 21 грудня 2010 року, заяви № 17160/06 та № 35548/06, зауважив, що норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми та їх застосування не повинні перешкоджати учасникам провадження використовувати доступні засоби захисту (рішення у справі Мельник проти України від 28 березня 2006 року, заява № 23436/03, §§ 22,23). Колегія суддів зауважує, що залишення без задоволення клопотання про поновлення строку на подання заяви про перегляд заочного рішення у цій справі позбавляє відповідача права на апеляційне оскарження судового рішення, оскільки без проходження процедури перегляду заочного рішення в суді першої інстанції відповідач позбавлена права оскаржити заочне рішення про стягнення з неї на користь позивача сум заборгованості за тілом кредиту, процентами, пені та комісією, а також одним із штрафів (процентна складова) в апеляційному порядку (частина четверта статті 287 ЦПК України). Крім того, виходячи з принципу верховенства права, положень статей 21, 22 Конституції України щодо непорушності конституційних прав особи, положень статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує права особи на доступ до суду і справедливий розгляд його справи судом та положень статті 15 ЦК України щодо права особи на судовий захист цивільного права та інтересу, очевидним стає висновок про пріоритетність права особи на судовий захист цивільних прав та інтересів, у тому числі в кредитних правовідносинах. Враховуючи наведене, районному суду необхідно було особливо ретельно перевірити аргументи ОСОБА_1 щодо поважності причин пропуску нею строку на подачу заяви про перегляд заочного рішення суду, однак відповідачу належним чином не забезпечено реалізацію права на доступ до правосуддя, а тому оскаржуване судове рішення не може вважатися законним і обґрунтованим. Отже, висновок суду першої інстанції про те, що відповідач не надала доказів і навела поважних причин пропуску встановленого законом строку є передчасним, а ухвала про залишення заяви про перегляд заочного рішення без розгляду такою, що постановлена без належного врахування обставин, що мають значення для справи, та з порушенням норм цивільного процесуального законодавства України. Відповідно до пункту 6 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Згідно із вимогами статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. За таких обставин, колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Київського апеляційного суду вважає, що доводи апеляційної скарги частково заслуговують на увагу, а висновок суду щодо залишення клопотання відповідача про поновлення пропущеного процесуального строку без задоволення, а заяви про перегляд заочного рішення - без розгляду,є необґрунтованим та не відповідає нормам діючого законодавства, тому відповідно до статті 379 ЦПК України ухвала підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. У відповідності до положень статей 141, 382 ЦПК України питання розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції не вирішується, оскільки питання по суті заявлених вимог не розглядається. Керуючись статтями 367 - 369, 374, 379, 381 - 384 ЦПК України, суд, п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 27 квітня 2021 року скасувати, справу № 755/5011/16-цнаправити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України. Судді: Н.В. Ігнатченко С.А. Голуб Д.О. Таргоній