Постанова Північний апеляційний господарський суд № 910/5241/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "06" липня 2021 р. Справа№ 910/5241/20 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Михальської Ю.Б. суддів: Скрипки І.М. Тищенко А.І. секретар судового засідання: Білоус О.О. за участю представників: згідно протоколу судового засідання від 06.07.2021, розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 24.12.2020 (повний текст складено 18.01.2021) у справі №910/5241/20 (суддя Ягічева Н.І.) за позовом 1) Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2; 2) ОСОБА_1 до 1) Департаменту державної служби охорони при МВС України; 2) Департаменту поліції охорони Національної поліції України; 3) Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві про відшкодування майнової шкоди 10 973 140 грн та моральної шкоди 2 040 000 грн, В С Т А Н О В И В : Короткий зміст позовних вимог Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (далі, позивач-1 або ФОП ОСОБА_2) та ОСОБА_1 (далі, позивач-2) звернулись до Господарського суду міста Києва з позовом до Департаменту державної служби охорони при МВС України (далі, відповідач-1), Департаменту поліції охорони Національної поліції України (далі, відповідач-2), Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві (далі, відповідач-3), в якому просили суд: стягнути з Держави Україна шляхом безспірного списання Головним управлінням Державної казначейської служби України в місті Києві з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ФОП ОСОБА_2 збитків майнової (матеріальної) шкоди в сумі 10 973 140,00 грн та моральної шкоди в сумі 2 040 000,00 грн з урахуванням солідарного права на стягнення позивача-1 та позивача-2 по 50% від зазначених сум кожному. Предмет позову визначений позивачами як стягнення збитків у вигляді майнової шкоди у розмірі 10 973 140,00 грн та моральної шкоди у розмірі 2 040 000,00 грн, що заподіяні органом державної влади - Департаментом державної служби охорони при МВС України, правонаступником якого є орган державної влади - Департамент поліції охорони Національної поліції України. Підставу позову позивачі визначили як незаконні (протиправні) рішення, дії та бездіяльність органу державної влади, його посадових (службових) осіб, що були вчинені протягом здійснення процедури реорганізації та припинення шляхом ліквідації Закритого акціонерного товариства «Охорона-Комплекс» (код ЄДРПОУ 24523145), а саме: - невиконання рішення Господарського суду міста Києва від 06.04.2007 у справі №12/299 про сплату Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 коштів у сумі 1 543 951,50 грн, що еквівалентна розміру завданих збитків (майнової шкоди) станом на дату ухвалення рішення; - подання до державного реєстратора (до реєстраційної служби Голосіївської районної у місті Києві державної адміністрації) документів, що містять завідомо недостовірні відомості про відсутність заборгованості Закритого акціонерного товариства «Охорона-Комплекс» перед ФОП ОСОБА_2 у сумі 1 543 951,50 грн за наказом Господарського суду міста Києва №12/299, для здійснення незаконної та безпідставної реєстраційної дії з припинення Закритого акціонерного товариства «Охорона-Комплекс» шляхом ліквідації, яка не пов`язана з банкрутством; - здійснення незаконної реєстрації (вчинення необхідних дій та заходів) з припинення юридичної особи ЗАТ «Охорона-Комплекс» (код ЄДРПОУ 24523145) без подання ліквідаційного балансу та на підставі документів, що містять завідомо недостовірні відомості про відсутність заборгованості Товариства перед ФОП ОСОБА_2 у сумі 1 543 951,50 грн за наказом Господарського суду міста Києва №12/299, про що державним реєстратором Реєстраційної служби Голосіївської в місті Києві державної адміністрації внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців запис від 27.11.2007 №10681110008014723; - завдання незаконними (протиправними) рішеннями, діями та бездіяльністю ФОП ОСОБА_2 станом на дату подання позову збитків у формі майнової шкоди у сумі 10 973 140,00 грн та моральної шкоди у сумі 2 040 000,00 грн внаслідок тривалого невиконання рішення суду; - причинно-наслідковим зв`язком між протиправною поведінкою відповідача -1 та отриманими позивачами збитками у формі матеріальної і моральної шкоди. Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.12.2020 у справі №910/5241/20 у задоволенні позову відмовлено повністю. Приймаючи оскаржуване рішення, суд, дослідивши надані позивачами докази в обґрунтування факту правонаступництва Департаменту державної служби охорони при МВС України та Департаменту поліції охорони Національної поліції України Закритого акціонерного товариства «Охорона-Комплекс» у даній справі, дійшов висновку про необґрунтованість зазначених доводів та недоведеність причетності відповідачів-1 та -2 до наведених обставин, на підставі яких позивачі просять стягнути завдані їм збитки. Суд наголосив, що право власності на акції Закритого акціонерного товариства «Охорона-Комплекс» станом на дату ухвалення рішення у справі №12/299 не має наслідком автоматичного набуття власниками цих акцій всіх прав та обов`язків ліквідованої юридичної особи, зокрема, не створює обов`язку відшкодувати завдану шкоду в порядку, передбаченому статтями 1166, 1167 Цивільного кодексу. Суд встановив, що позивачами не доведено наявності усіх необхідних елементів складу цивільного правопорушення для відшкодування матеріальної та моральної шкоди, визнав необґрунтованими посилання позивачів щодо причетності Департаменту державної служби охорони при МВС України до дій, які вчинялись головою ліквідаційної комісії ОСОБА_3 під час здійснення ліквідації Закритого акціонерного товариства «Охорона-Комплекс», оскільки позивачами не доведено вчинення будь-яких неправомірних цією особою саме як посадовою особою департаменту, та одночасне зайняття посади у відділі державного органу (без статусу державного службовця, що вбачається з листа №26зі від 26.07.2017) не створює у відповідного органу обов`язку відшкодування шкоди. Також суд вказав, що матеріали справи не містять належних доказів на підтвердження факту заподіяння позивачам моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру у зв`язку з вчиненням вказаних дій. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів Не погодившись із прийнятим рішенням, 10.02.2021 ОСОБА_1 звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить рішення Господарського суду міста Києва від 24.12.2020 у справі №910/5241/20 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Узагальнені доводи апеляційної скарги позивача-2 зводяться до того, що Господарський суд міста Києва, ухваливши рішення від 24.12.2020 у даній справі, порушив норми статей 6, 8, 19, 41, 55, 56, 129, 129-1 Конституції України, норми статті 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», норми матеріального права щодо викладених у позові фактів, обставин та взаємовідносин, норми процесуального права щодо основних принципів відправлення правосуддя, обов`язків суду під час розгляду справи по суті, законності та обґрунтованості рішення (стаття 236 Господарського процесуального кодексу України). Суд порушив принцип рівності сторін та змагальності, не забезпечив дотримання принципу стандарту доказування (стандарту переваги більш вагомих доказів та вірогідність доказів), ухилився від перевірки доказами наведених аргументів позивачів, що підтверджується змістом технічного запису судового засідання від 24.12.2020, не здійснив належну правову кваліфікацію спірних правовідносин. Так, позивачі в обґрунтування позову надали суду докази в кількості більше 79 найменувань, однак суд не здійснив їх безпосереднє дослідження. Відповідачі -1, -2, натомість, у відзивах на позовну заяву заперечували факти та обставини, що не входять до предмету доказування в даній справі та не заявлялись позивачами у позові та, водночас, не надали суду жодного доказу на спростування доводів позивачів. Скаржник наголошує, що позивачі у даній справі самостійно визначили предмет позову, відповідачів та підстави позову (деліктна відповідальність), однак, суд першої інстанції, не врахувавши правові позиції Верховного Суду щодо застосування норм статей 2, 14 Господарського процесуального кодексу України, викладену у постанові від 27.11.2019 у справі №910/9627/18 та правові позиції Верховного Суду, що викладені у постановах від 08.04.2020 у справі №761/41071/19, від 03.03.2020 у справі №910/5049/19, від 27.11.2019 у справі №910/9627/18, від 25.06.2020 у справі №924/233/18, фактично змінив підстави позову та розглянув справу відповідно до того, на що посилались солідарні відповідачі 1, 2 у своїх відзивах (про договірні відносини та правонаступництво). Позивач-2 зазначає, що основним відповідачем у справі є відповідач-1, який саме і вчинив правопорушення та порушив права позивача-1 на виконання рішення суду у справі №12/299, що стали підставою для позову, та знаходиться в стані припинення. Відповідач-2 є похідним відповідачем (правонаступником відповідача-1), що визначено постановою Кабінету Міністрів України від 13.10.2015 №834. Задоволення позову до відповідача-1 автоматично обумовлює задоволення позову до відповідача-2, як правонаступника першого. За твердженнями позивача-2 питання наявності між сторонами деліктних зобов`язань та цивільно-правової відповідальності за заподіяну шкоду перебуває у площині цивільних правовідносин потерпілого та держави, а тому господарський суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази, що, як зазначає позивач-2, підтверджується правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №920/715/17. Скаржник наголошує, що судом проігноровано сталу правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 09.09.2020 у справі №761/15111/18 про презумпцію вини заподіювача шкоди у деліктних відносинах та про те, що саме особа, до якої подано позов про стягнення суми заподіяної майнової шкоди, має довести, що шкоду завдано не з її вини. Суд залишив поза увагою, що в даній справі суб`єкт цивільного правопорушення спеціальний, а тому мають бути застосовані положення статей 1173, 1174 Цивільного кодексу України та що у даному випадку виникає презумпція спричинення моральної шкоди і суд не може зобов`язувати позивачів доводити душевні страждання. Судом першої інстанції було проігноровано позицію Великої Палати Верховного Суду, що викладена у постанові від 05.03.2020 №9901/511/19 (11-1233заі19) стосовно недоречності посилання на практику ЄСПЛ для захисту прав органів державної влади. У тексті апеляційної скарги апелянтом порушено також клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, мотивоване тим, що повний текст оскаржуваного рішення отримано скаржником 25.01.2021; клопотання про повне відтворення технічного запису судового засідання Господарського суду міста Києва 24.12.2020; клопотання про стисле озвучення в судовому засіданні висновку експерта від 06.03.2017 №74/02//05-17; клопотання про витребування у відповідачів -1 та -2 письмових доказів, а саме: документів щодо ліквідації Закритого акціонерного товариства «Охорона-комплекс», в тому числі, але не виключно - проміжний ліквідаційний баланс з додатками, звіти ліквідатора ОСОБА_3 з копіями документів, ліквідаційний баланс; клопотання про надання можливості брати участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції в приміщенні Смілянського міськрайонного суду Черкаської області. Узагальнені доводи та заперечення учасників справи 17.03.2021 та 18.03.2021 через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду від Департаменту державної служби охорони при Міністерстві внутрішніх справ України та Департаменту поліції охорони Національної поліції України надійшли відзиви на апеляційну скаргу, у яких відповідачі просили апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 24.12.2020 у справі №910/5241/20 без змін. Узагальнені доводи відзивів відповідачів -1, -2 зводяться до наступного: - згідно інформації, яка міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 27.11.2007 було здійснено державну реєстрацію припинення ЗАТ «Охорона-Комплекс» у зв`язку з його ліквідацією та щодо юридичної особи (за кодом ЄДРПОУ 24523145) правонаступників не зареєстровано. Рішення реєстратора щодо ліквідації ЗАТ «Охорона-Комплекс» не було оскаржено ФОП ОСОБА_2, а 24.12.2018 була винесена ухвала Окружного адміністративного суду м. Києва у справі №826/4503/17 про залишення без розгляду позову про визнання протиправними (неправомірними) дій державного реєстратора Реєстраційної служби Голосіївської в місті Києві державної адміністрації щодо внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців запису від 27 листопада 2007 року №106 811 100 080 147 23 про державну реєстрацію припинення юридичної особи ЗАТ «Охорона-Комплекс»; - право власності на акції Закритого акціонерного товариства «Охорона-Комплекс» станом на дату ухвалення рішення у справі №12/299 не має наслідком автоматичного набуття власниками цих акцій всіх прав та обов`язків ліквідованої юридичної особи, зокрема, не створює обов`язку відшкодувати завдану шкоду в порядку, передбаченому статтями 1166, 1167 Цивільного кодексу України. Зазначене підтверджується постановою Верховного Суду від 06.02.2019 у справі №12/299. Отже, покладення на учасників ЗАТ «Охорона-Комплекс» повної відповідальності за дії товариства є безпідставним; - відшкодування збитків і шкоди ОСОБА_1 за результатом представництва інтересів ФОП ОСОБА_2 має здійснюватися останньою за умовами укладеного між ними договору (якщо такий мав місце); - відсутні встановлені судовим рішенням преюдиціальні обставини протиправності дій відповідача-1; - відповідач-1 у даному випадку не може відповідати за шкоду, завдану ЗАТ «Охорона-Комплекс» ФОП ОСОБА_2 (завдання шкоди ОСОБА_1 взагалі в цих правовідносинах відсутнє), оскільки не є та ніколи на виступав правонаступником по господарським зобов`язанням ЗАТ «Охорона-Комплекс» після його припинення; - обставини справи не підтверджують факт завдання моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру діями чи бездіяльністю відповідача-1. Із приводу клопотання апелянта про витребування у відповідачів -1 та -2 документів, відповідач-1 повідомив, що Департамент державної служби охорони при Міністерстві внутрішніх справ України даного переліку документів не має та припускає, що документи могли бути передані до архіву чи знищені внаслідок тривалого періоду після ліквідації Закритого акціонерного товариства «Охорона-комплекс». Відповідач-2 із приводу клопотання апелянта про витребування у відповідачів -1 та -2 документів, повідомив, що Департамент поліції охорони Національної поліції України не є розпорядником та не володіє запитуваними позивачами ліквідаційними документами Закритого акціонерного товариства «Охорона-Комплекс». Крім того, відповідач-2 у відзиві на апеляційну скаргу звернув увагу суду на те, що ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 22.04.2016 у справі №757/12343/16-к ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було надано дозвіл на тимчасовий доступ до офіційних документів Закритого акціонерного товариства «Охорона-Комплекс», а також документів, які можуть містити охоронювану законом таємницю та які знаходяться в реєстраційній справі Закритого акціонерного товариства «Охорона-Комплекс», яка перебуває у володінні (на зберіганні) у відділі державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців Голосіївського району реєстраційної служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві, що, на думку відповідача-2, свідчить про те, що позивачі мали безперешкодний доступ до офіційних документів Закритого акціонерного товариства «Охорона-Комплекс». 25.03.2021 та 31.03.2021 через систему «Електронний суд» від ОСОБА_1 надійшли додаткові пояснення у справі щодо змісту відзивів відповідачів -1 та -2. У додаткових поясненнях скаржник наголосив на тому, що проведення ліквідації Закритого акціонерного товариства «Охорона-Комплекс» було здійснено за рішенням його акціонерів із порушенням законодавства, без затвердження проміжного ліквідаційного балансу та подання ліквідаційного балансу та на підставі документів, що містять завідомо недостовірні відомості про відсутність заборгованості Закритого акціонерного товариства «Охорона-Комплекс» перед ФОП ОСОБА_2 за наказом Господарського суду міста Києва №12/299. Із приводу заявленого скаржником в апеляційній скарзі клопотання про витребування доказів у відповідачів -1, -2, позивач-2 вказав наступне. Рішенням загальних зборів акціонерів (засновників) ЗАТ «Охорона-Комплекс» (Департаменту Державної служби охорони при МВС України, Управління Державної служби охорони при ГУМВС України в м. Києві), оформленим протоколом №21 від 18.04.2007, було прийнято рішення про припинення діяльності ЗАТ «Охорона-Комплекс» шляхом ліквідації та, водночас, головою ліквідаційної комісії Закритого акціонерного товариства «Охорона-комплекс» призначено ОСОБА_3 , яка, за його твердженнями, перебувала у трудових відносинах із відповідачем-1, доручено спостережній раді товариства затвердити проміжний та ліквідаційний баланси. За твердженнями скаржника наказ Господарського суду міста Києва №12/299 від 04.07.2007 разом із постановою Відділу Державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у м. Києві від 10.09.2007 про закінчення виконавчого провадження №4239144 був переданий до ліквідаційної комісії Закритого акціонерного товариства «Охорона-Комплекс» з огляду на те, що 27.08.2007 до Відділу Державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у м. Києві надійшла заява голови ліквідаційної комісії Закритого акціонерного товариства «Охорона-Комплекс» про закінчення виконавчого провадження у зв`язку з рішенням про ліквідацію боржника. Отже, з огляду на прийняття рішення про ліквідацію ЗАТ «Охорона-Комплекс» за рішенням акціонерів останнього, виконання наказу Господарського суду міста Києва №12/299 від 04.07.2007 мало бути здійснене ліквідаційною комісією ЗАТ «Охорона-Комплекс» в рамках процедури ліквідації товариства. Згідно з рішенням позачергових загальних зборів акціонерів Закритого акціонерного товариства «Охорона-Комплекс», яке ухвалене 21.08.2007 (оформлене протоколом від 21.08.2007 №36) затверджено проміжний ліквідаційний баланс Закритого акціонерного товариства «Охорона-Комплекс» станом на 31.07.2007, який, як зазначає апелянт, не був наданий до суду, у матеріалах справи №910/5241/20 відсутній та «ніхто його не бачив». При цьому, копія вказаного протоколу від 21.08.2007 №36 була подана до суду відповідачем-1 разом із поясненнями та запереченнями у справі №12/299 (додаток 38 до позову), внаслідок чого апелянт вважає, що проміжний ліквідаційний баланс також знаходиться у розпорядженні Департаменту державної служби охорони при МВС України, а відповідач-1, натомість, вводить суд в оману, повідомляючи у відзиві на апеляційну скаргу про відсутність у нього даних про місцезнаходження документів про ліквідацію, зокрема, проміжного ліквідаційного балансу. До позовної заяви позивачами долучено копію балансу на 03.10.2007, затвердженого загальними зборами акціонерів Закритого акціонерного товариства «Охорона-комплекс» від 18.10.2007 №38, у якому безспірне зобов`язання за наказом Господарського суду міста Києва №12/299 від 04.07.2007 не відображене. Скаржник наголошує, що вказаний баланс боржника станом на 03.10.2007, що зберігається у державного реєстратора, копія якого була подана державним реєстратором до суду у справі №12/299, не містить надпису «ліквідаційний», а копія балансу боржника станом на 03.10.2007, що надана відповідачем на вимогу суду у справі №12/299, містить рукописний допис «ліквідаційний», що вказує на недобросовісну поведінку відповідача-1 як у минулому, так і на даний час. Водночас, відповідно до наданого позивачами висновку експерта №74/02/05-17 від 06.03.2017 (додаток 14 до позову) копія балансу Закритого акціонерного товариства «Охорона-комплекс» на 03.10.2007 не є ліквідаційним балансом. З огляду на вищевикладене, позивач-2 вказував, що попри затвердження протоколом №36 позачергових загальних зборів акціонерів Закритого акціонерного товариства «Охорона-комплекс» від 21.08.2007 проміжного ліквідаційного балансу, «ніхто його не бачив», до суду він наданий не був, його зміст невідомий, а ліквідаційний баланс не складено і по даний час. Крім цього, скаржник наголошує, що ОСОБА_3 (голова ліквідаційної комісії) на виконання рішення зборів акціонерів №21 від 18.04.2007 мала подавати щотижневі звіти з документами про вчинені дії з реорганізації, припинення, ліквідації, тощо. Дані документи витребовувались у справі №12/299 (ухвали від 01.07.2016, 19.07.2016, 17.08.2016), однак Департаментом державної служби охорони при МВС України суду надані не були. Втім, з огляду на порядок обліку та зберігання документів в органах МВС, скаржник вважає, що документи щодо ліквідації боржника, копії яких не надано, мають зберігатися в одних номенклатурних справах з тими ж документами, копії яких було надано відповідачем-1 до суду у справі №12/299 разом із поясненням (додаток 38 до позову) та мають бути витребувані у відповідача-1 та відповідача-2 як правонаступника відповідача-1 відповідно до положень постанови КМУ від 13.10.2015 №834 «Питання функціонування органів поліції охорони як територіальних органів Міністерства внутрішніх справ». 09.06.2021 через систему «Електронний суд» від ОСОБА_1 надійшли додаткові пояснення у справі, у яких він наголосив на тому, що узагальнена хронологія протиправних дій відповідача-1 як власника майна боржника (ЗАТ «Охорона-Комплекс») та голови ліквідаційної комісії боржника ОСОБА_3 , яка є працівником відповідача-1 протягом заключного етапу ліквідації боржника та вчинила в цей час протиправні дії у формі складання недостовірних документів, забезпечила вчинення незаконної державної реєстрації припинення. Скаржник стверджує, що ліквідація ЗАТ «Охорона-Комплекс» відбулась під повним контролем та управлінням відповідача-1 в особі його керівника Сидоренка Сергія Миколайовича шляхом проведення засідань Спостережної ради ЗАТ «Охорона-Комплекс», на яких керівник відповідача-1 надавав вказівки, розпорядження, дозволи про вчинення конкретних дій з розпорядження майном (активами) боржника як голові ліквідаційної комісії ОСОБА_3 , так і посадовим (службовим) особам відповідача-1 та підпорядкованих відповідачу-1 територіальних підрозділів ДСО, наприклад, це підтверджується протоколом №30 від 27.06.2007. Окремі протоколи засідань Спостережної ради ЗАТ «Охорона-Комплекс» (№30 від 27.06.2007, №32 від 27.07.2007) підписані керівником відповідача-1 ОСОБА_5. із зазначенням подвійної посади, а саме: «Начальник ДДСО при МВС України, Голова Спостережної ради ЗАТ «Охорона-Комплекс»». Позивач-2 наголошує, що всупереч частині 3 статті 105, частині 1 статті 111 Цивільного кодексу України відповідач-1 в особі свого керівника розпорядився майном боржника на власний розсуд до дати складання протоколу №36 від 21.08.2007, яким нібито затверджено проміжний ліквідаційний баланс станом на 31.07.2007. За доводами скаржника, матеріали справи містять докази незаконного вилучення та привласнення відповідачем-1 двох об`єктів нерухомого майна (керівник відповідача-1 своїм наказом №157 від 04.08.2007 закріпив за підлеглими собі органами та передав згідно актів приймання-передачі нерухоме майно за адресою АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2, що належить боржнику). Всупереч частини 2 статті 111, частини 4 статті 112 Цивільного кодексу України боржник провів розрахунки з органами, підпорядкованими відповідачу-1 без дотримання черговості та пропорційності щодо вимог однієї черги. 03.10.2007 голова ліквідаційної комісії ЗАТ «Охорона-Комплекс» ОСОБА_3 склала баланс, який засвідчено лише її підписом та в якому вже не значилась кредиторська заборгованість перед позивачем-1 у сумі 1 543 951,00 грн, хоча про її існування було відомо, адже сама ОСОБА_3 оскаржувала рішення суду у справі №12/299 до Вищого господарського суду України. Оглядом даного балансу підтверджено, що він затверджений протоколом від 18.10.2007 №38 загальних зборів учасників боржника, однак копію такого протоколу до матеріалів справи відповідачем-1 не надано. При цьому, копія балансу боржника станом на 03.10.2007 містить рукописний допис «ліквідаційний». У результаті відчуження у протиправний спосіб активів боржника у боржника стало недостатньо коштів для розрахунків із позивачем-1 за рішенням суду у справі №12/299, а тому, як стверджує скаржник, з 03.10.2007 у відповідача-1 та ОСОБА_3 виник безумовний обов`язок виконати вимоги імперативних норм - частини 3 статті 110 Цивільного кодексу України та частини 1 статті 51 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». 05.07.2021 через систему «Електронний суд» від ОСОБА_1 надійшли додаткові пояснення щодо окремих додатків, які є письмовими доказами у справі, а саме щодо додатку D (позовна заява), додатку Е (відзив відповідача-1), додатку F (відзив відповідача-2), додатку 1 (рішення Господарського суду міста Києва від 06.04.2007 у справі №12/299), додатку 2 (лист від 26.07.2017 №26), додатку 10 (баланс ЗАТ «Охорона-Комплекс» станом на 03.10.2007), додатку 12 (акт ліквідаційної комісії, складений станом на 26.11.2007), додатку 14 (висновок судового експерта №74/02/05-17 від 06.03.2017), додатків 16, 17-1, 17-2 (відкрита інформація з ЄДР), додатку 19 (журнал «Відомості державної комісії з цінних паперів та фондового ринку №78(79) від 23.04.2007), додатку 21 (ухвала від 10.09.2007 ВГСУ про прийняття касаційної скарги ЗАТ «Охорона-Комплекс» до розгляду), додатку 22 (постанова ВГСУ від 11.10.2007 у справі №12/299), додатку 27 (протокол №21 від 18.04.2007 загальних зборів акціонерів ЗАТ «Охорона-Комплекс»), додатку 31 (акти приймання-передачі основних засобів від 04.08.2007), додатку 35 (ухвала Господарського суду міста Києва від 14.02.2018 у справі №12/299), додатку 37 (додаткові заперечення у справі №12/299), додатку 38 (пояснення та заперечення у справі, що подані відповідачем-1 у справі №12/299), додатку 39 (постанова ВГСУ від 09.10.2007 у справі №31/340), додатку 41-1 (ухвала Київського апеляційного адміністративного суду у справі №22-а-1837/08), додатку 41-3 (постанова Київського апеляційного господарського суду від 23.10.207 у справі №42/227), додатку 41-4 (ухвала Господарського суду міста Києва від 05.07.2012 у справі №8/166), додатку 42-1 (документи виконкому Миколаївської міської ради та із БТІ щодо нерухомого майна ЗАТ «Охорона-Комплекс»), додатку 42-2 (документи Черкаської міської ради та Черкаського ООБТІ щодо нерухомого майна ЗАТ «Охорона-Комплекс»), додатку 43 (витяг із ЄДРПОУ про юридичних осіб, засновником яких є по даний час ЗАТ «Охорона-Комплекс»), додатку 44 (договори щодо відчуження активів боржника та проведення розрахунків), постанови КГС у складі ВС від 06.02.2019 у справі №12/299 (додаток до пояснень на відзив відповідача-1, на яку посилаються відповідачі -1, -2). Представник відповідача-3 письмового відзиву на апеляційну скаргу суду не надав, що у відповідності до частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку. Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.02.2021 апеляційну скаргу ОСОБА_1 у справі №910/5241/20 передано на розгляд колегії Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Ю.Б. Михальська, судді: Скрипка І.М., Тищенко А.І. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.02.2021 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/5241/20. Відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 24.12.2020 у справі №910/5241/20 до надходження матеріалів справи з Господарського суду міста Києва. 24.02.2021 матеріали справи №910/5241/20 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та були передані головуючому судді. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.03.2021 поновлено ОСОБА_1 пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 24.12.2020 у справі №910/5241/20, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 24.12.2020 у справі №910/5241/20, запропоновано учасникам справи надати суду відзиви на апеляційну скаргу, письмові пояснення, доводи та міркування з приводу клопотання апелянта про витребування у відповідачів -1 та -2 письмових доказів, розгляд справи призначено на 06.04.2021. У зв`язку із перебуванням головуючого судді Михальської Ю.Б. у період з 19.03.2021 по 09.04.2021 на лікарняному, судове засідання, призначене на 06.04.2021, не відбулося. Водночас, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.04.2021, після виходу головуючого судді з лікарняного, призначено апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 24.12.2020 у справі №910/5241/20 до розгляду в режимі відеоконференції на 11.05.2021. У судовому засіданні 11.05.2021 суд заслухав пояснення апелянта з приводу клопотання про повне відтворення під час судового засідання технічного запису судового засідання Господарського суду міста Києва 24.12.2020 та довів до відома скаржника про технічну неможливість одночасного відтворення звукозапису судового засідання суду першої інстанції та проведення судового засідання в режимі відеоконференції. Заслухавши клопотання апелянта про стисле озвучення в судовому засіданні висновку експерта від 06.03.2017 №74/02/05-17, колегією суддів запропоновано скаржнику оголосити висновок експерта від 06.03.2017 №74/02//05-17 під час надання пояснень по суті спору, на що апелянт погодився. У судовому засіданні 11.05.2021 апелянт також підтримав клопотання про витребування у відповідачів -1 та -2 письмових доказів, а саме: документів щодо Закритого акціонерного товариства «Охорона-комплекс», в тому числі, але не виключно - проміжний ліквідаційний баланс з додатками, звіти ліквідатора ОСОБА_3 з копіями документів, ліквідаційний баланс. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.05.2021 розгляд клопотання ОСОБА_1 про витребування у відповідачів -1 та -2 письмових доказів вирішено здійснити під час подальшого розгляду справи, розгляд справи в режимі відеоконференції відкладено на 01.06.2021. У судове засідання, призначене на 01.06.2021, з`явилися ОСОБА_1 , представники Департаменту поліції охорони Національної поліції України та представник Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві. Інші учасники судового процесу у судове засідання, призначене на 01.06.2021, не з`явилися, про причини неявки суд не повідомили, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, що підтверджується наявними у матеріалах справи повідомленнями про вручення поштових відправлень. Суд у судовому засіданні 01.06.2021 перейшов до розгляду клопотання ОСОБА_1 про витребування у Департаменту державної служби охорони при МВС України та Департаменту поліції охорони Національної поліції України письмових доказів, а саме: документів щодо ліквідації Закритого акціонерного товариства «Охорона-Комплекс», в тому числі, але не виключно - проміжного ліквідаційного балансу з додатками, звітів ліквідатора ОСОБА_3 з копіями документів, ліквідаційного балансу. ОСОБА_1 підтримав заявлене ним у апеляційній скарзі клопотання про витребування у відповідачів 1 та 2 письмових доказів. Представники відповідача-2 заперечували з приводу задоволення вищевказаного клопотання. Представник відповідача-3 поклався на розсуд суду при вирішенні клопотання апелянта про витребування письмових доказів. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.06.2021 у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про витребування у Департаменту державної служби охорони при МВС України та Департаменту поліції охорони Національної поліції України письмових доказів, а саме: документів щодо ліквідації Закритого акціонерного товариства «Охорона-комплекс», в тому числі, але не виключно - проміжного ліквідаційного балансу з додатками, звітів ліквідатора ОСОБА_3 з копіями документів, ліквідаційного балансу - відмовлено. Ухвала суду мотивована тим, що клопотання позивача-2 заявлено із пропуском встановленого статтею 80 Господарського процесуального кодексу України строку, без обґрунтування неможливості його подання до суду першої інстанції у встановлений строк з причин, що не залежали від нього, а також не відповідає вимогам частини 2 статті 81 Господарського процесуального кодексу України. Суд у судовому засіданні 01.06.2021 перейшов до розгляду справи по суті, заслухавши пояснення апелянта. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.06.2021 відкладено розгляд апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 24.12.2020 у справі №910/5241/20 в режимі відеоконференції на 10.06.2021. У судове засідання, призначене на 10.06.2021, з`явилися ОСОБА_1 , представники Департаменту поліції охорони Національної поліції України та представник Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві. Інші учасники судового процесу не з`явилися, про причини неявки суд не повідомили. Суд у судовому засіданні 10.06.2021 продовжив розгляд справи по суті, заслухавши пояснення ОСОБА_1 та відповідачів -2, -3 з приводу висновку експерта від 06.03.2017 №74/02//05-17 та заперечення відповідачів -2, -3 з приводу апеляційної скарги. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.06.2021 розгляд апеляційної скарги відкладено в режимі відеоконференції на 06.07.2021. У судовому засіданні 06.07.2021 за результатами заслуховування додаткових пояснень учасників справи та дослідження матеріалів справи судом було оголошено вступну та резолютивну частини постанови. Явка представників учасників справи У судове засідання 06.07.2021, яке проводилося в режимі відеоконференції, з`явилися позивач-2 та представники відповідачів -2, -3. Представник позивача-2 у судовому засіданні підтримував доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. Представники відповідачів -2, -3 у судовому засіданні заперечували проти задоволення апеляційної скарги позивача, просили залишити оскаржене рішення суду без змін. Представники позивача-1 та відповідача-1 у судове засідання не з`явилися, про причини неявки суд не повідомили. Відповідно до частини 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Згідно частини 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. У матеріалах справи містяться повідомлення про вручення поштових відправлень із копіями ухвал Північного апеляційного господарського суду позивачу-1 та відповідачу-1. При цьому, ухвалою суду від 10.06.2021 було доведено до відома учасників апеляційного провадження, що нез`явлення їх представників у судове засідання не є перешкодою розгляду апеляційної скарги по суті. Отже, явка представників учасників судового процесу в судове засідання обов`язковою не визнавалась. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги без участі представників позивача-1 та відповідача-1, які про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлялись судом належним чином та неявка яких не перешкоджає вирішенню спору по суті. Обставини справи, встановлені судом першої та апеляційної інстанцій у даній справі Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.04.2007 у справі №12/299 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Закритого акціонерного товариства «Охорона-Комплекс» про стягнення 1 543 951,50 грн позовні вимоги задоволено частково, вирішено стягнути з Закритого акціонерного товариства «Охорона-Комплекс» на користь Приватного підприємця ОСОБА_2 1 543 951,50 грн збитків, 15 439,76 грн державного мита, 118 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, витрати на послуги адвоката в розмірі 11 873,00 грн. В іншій частині у задоволенні позову відмовлено. Вказане рішення в частині стягнення збитків було залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.06.2007. 04.07.2007 на виконання зазначеного рішення видано відповідний наказ, на підставі якого було відкрито виконавче провадження ВП №4239144. Рішення Господарського суду міста Києва від 06.04.2007 у справі №12/299 було оскаржене Закритим акціонерним товариством «Охорона-Комплекс» в касаційному порядку. Постановою Вищого господарського суду України від 11.10.2007 касаційну скаргу ЗАТ «Охорона-Комплекс» залишено без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій у справі №12/299 залишено без змін. У подальшому протоколом загальних зборів акціонерів ЗАТ «Охорона-Комплекс» №21 від 18.04.2007 (том 2, а.с. 102-105) було, зокрема, прийняті рішення про погодження рішення Спостережної ради ЗАТ «Охорона-Комплекс» від 31.01.2007 №2 щодо безоплатної передачі основних засобів ЗАТ «Охорона-Комплекс» до регіональних підрозділів ДСО при МВС України та, відповідно, реорганізації діяльності ЗАТ «Охорона-Комплекс» шляхом передачі функцій спостереження за технічними засобами охорони від ЗАТ «Охорона-Комплекс» до регіональних підрозділів ДСО при МВС України; у зв`язку з реорганізацією ЗАТ «Охорона-Комплекс» визначено УДСР (ВДСО) при ГУМВС (УМВС) України у Вінницькій, Волинській, Дніпропетровській, Донецькій, Житомирській, Запорізькій, Кіровоградській, Криворізькій, Луганській, Львівській, Миколаївській, Рівненській, Сумській, Одеській, Полтавській, Харківській, Херсонській, Хмельницькій, Черкаській, Чернігівській, Чернівецькій областях, містах Києві та Севастополі правонаступниками за договорами надання охоронних послуг, оренди державного та комунального майна, майна інших форм власності, договорами про надання послуг зв`язку та телекомунікаційних послуг, укладених регіональним представництвом Товариства від імені ЗАТ «Охорона-Комплекс»; прийнято рішення припинити діяльність ЗАТ «Охорона-Комплекс» шляхом ліквідації у зв`язку з втратою мети діяльності товариства, визначеної статутом; призначено ліквідаційну комісію та її голову - ОСОБА_3 . 10.09.2007 на підставі звернення голови ліквідаційної комісії Закритого акціонерного товариства «Охорона-Комплекс» ОСОБА_3 головним виконавцем відділу державної виконавчої служби РУЮ у місті Києві Гречаник Галиною Петрівною винесено постанову про закінчення виконавчого провадження ВП №4239144 та передачу виконавчого документа (наказу Господарського суду міста Києва 04.07.2007) до ліквідаційної комісії ЗАТ «Охорона-Комплекс» у зв`язку з прийняттям рішення на загальних зборах Закритого акціонерного товариства «Охорона-Комплекс» від 18.04.2007 про ліквідацію Товариства. 27.11.2007 державним реєстратором Реєстраційної служби Голосіївської районної у місті Києві державної адміністрації здійснено реєстраційну дію шляхом внесення запису до Єдиного державного реєстру №10681110008014723 про припинення юридичної особи Закритого акціонерного товариства «Охорона-Комплекс» у зв`язку з ліквідацією за рішенням загальних зборів. Однак, рішення Господарського суду міста Києва від 06.04.2007 у справі №12/299 боржником (ЗАТ «Охорона-Комплекс») виконано не було. 26.09.2015 ОСОБА_2 (довіритель) та ОСОБА_1 (повірений) уклали Договір доручення (далі, Договір доручення), відповідно до умов якого довіритель надає повіреному виключне право на виконання доручення, а повірений зобов`язується від імені, в інтересах та за рахунок довірителя здійснити необхідні заходи та вчинити необхідні дії (юридичні дії), пов`язані з виконанням доручення: вирішенням питань (здійснення будь-яких дій та заходів в межах законодавства України) щодо виконання рішення суду від 06.04.2007 у справі №12/299 про стягнення з Закритого акціонерного товариства «Охорона-Комплекс» (код ЄДРПОУ 24523145, юридична адреса: 01033, м. Київ, вул. Саксаганського, будинок 4, надалі - боржник) збитків в сумі 1 543 951, 50 грн, в тому числі шляхом відшкодування вказаних збитків за рахунок держави та/або посадових осіб боржника, третіх осіб, пов`язаних з боржником, його засновниками, його посадовими особами, тощо (наказ Господарського суду міста Києва №12/299 від 04.07.2007 на суму 1 559 509, 26 грн, ВП №423144). Відповідно до пункту 2 вказаного Договору доручення за виконання зазначених у пункті 1 договору дій довіритель сплачує повіреному плату (винагороду) в розмірі 50 відсотків фактично стягнутих та фактично отриманих довірителем коштів та/або вартості фактично отриманого довірителем майна в рахунок погашення вказаної у пункті 1 суми заборгованості. 18.02.2018 шляхом укладання додаткової угоди позивачі продовжили дію договору до його фактичного виконання або розірвання за згодою сторін. У кінці 2015 року позивач-1 та позивач-2 подали до Печерського управління поліції ГУНП в місті Києві заяву про злочин (привласнення та заволодіння грошовими коштами, зловживаючи службовим становищем, головою ліквідаційної комісії ЗАТ «Охорона-Комплекс» Ільчук Л.І. в особливо великих розмірах). 23.12.2015 було зареєстроване кримінальне провадження у ЄРДР за №12015100060008384. Постановою Печерського управління поліції ГУНП в місті Києві від 01.02.2016 визнано ОСОБА_2 потерпілою у кримінальному провадженні №12015100060008384. Постановою Печерського управління поліції ГУНП в місті Києві від 01.02.2016 залучено ОСОБА_1 представником потерпілої ОСОБА_2 у кримінальному провадженні №12015100060008384. Звертаючись до суду із позовом у даній справі, позивачі зазначають, що проведення ліквідації Закритого акціонерного товариства «Охорона-Комплекс» було здійснено за рішенням його акціонерів із порушенням законодавства, без затвердження проміжного ліквідаційного балансу та подання ліквідаційного балансу та на підставі документів, що містять завідомо недостовірні відомості про відсутність заборгованості Закритого акціонерного товариства «Охорона-Комплекс» перед ФОП ОСОБА_2 за наказом Господарського суду міста Києва №12/299. Позивачі зазначають, що 28.04.2016 вони на підставі ухвали Печерського районного суду міста Києва від 22.04.2016 у справі №757/12343/16-к здійснили тимчасовий доступ до реєстраційної справи Закритого акціонерного товариства «Охорона-комплекс», що зберігається у Відділі з питань державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації, оглянувши та здійснивши викопіювання документів, що стосуються державної реєстрації припинення ЗАТ «Охорона-Комплекс», в тому числі: опису документів, що надані ЗАТ «Охорона-Комплекс» для проведення реєстраційної дії припинення юридичної особи, реєстраційної картки форма №7, балансу ЗАТ «Охорона-Комплекс» станом на 03.10.2007, затвердженого загальними зборами акціонерів (протокол від 18.10.2007 №38), звіт про фінансові результати за 2007 рік, затверджений загальними зборами акціонерів (протокол від 18.10.2007 №38), акт ліквідаційної комісії без дати та номеру, складений станом на 26.11.2007. Однак, як наголошують позивачі, жоден із офіційних документів не містив відомостей про те, що ОСОБА_3 перебувала у трудових відносинах з відповідачем-1, а вказані відомості були отримані позивачем-2 у відповідь на запит до Департаменту поліції охорони Національної поліції охорони, яка є правонаступником відповідача-1, листом від 26.07.2017 №26зі. У листі відповідача-2 від 26.07.2017 №26зі зазначено, що ОСОБА_3 була вільнонайманим працівником та з 01.11.2007 по 06.11.2015 займала посаду Заступника начальника відділу правового забезпечення організаційно-аналітичного управління Департаменту державної служби охорони при МВС України; з 07.11.2015 по 14.11.2016 - заступника начальника відділу Департаменту; з 14.11.2016 по 29.12.2016 - заступника начальника відділу правового забезпечення Департаменту. З огляду на зазначене, позивачі наголошують, що у серпні 2017 року вони дізналися, що відповідач-1 (код ЄДРПОУ 08596819), який є учасником ЗАТ «Охорона-Комплекс», є ліквідатором ЗАТ «Охорона-Комплекс» та здійснював повноваження ліквідатора через уповноважену ним особу - ОСОБА_3 , яка 26-27.11.2007, тобто у період перебування у трудових відносинах з відповідачем-1, вчинила незаконну реєстрацію припинення ЗАТ «Охорона-Комплекс», тобто припинення боржника фактично здійснювалось під повним контролем органу державної влади та одного із учасників боржника - Департаменту державної служби охорони при МВС України. Відповідач-1 ухвалив незаконні рішення з затвердженням документів про завершення процедури ліквідації, вчинив незаконну бездіяльність щодо несплати до реєстрації припинення ЗАТ «Охорона-Комплекс» коштів позивачу-1 за наказом №12/299, вчинив незаконні дії з подання державному реєстратору документів, що містять завідомо недостовірні відомості про відсутність заборгованості перед позивачем-1, завдав позивачу-1 реальних збитків шляхом тривалого невиконання наказу суду №12/299 у формі майнової шкоди у сумі 10 973 140,00 грн та у формі моральної шкоди у розмірі 2 040 000,00 грн. Розрахунок вартісного виразу завданих матеріальних збитків здійснювався математичним обчисленням на підставі даних про середню вартість золота 585 проби у ювелірних виробах в Україні за інформацією Черкаської Торгово-промислової палати (додаток 45 до позовної заяви, експертний висновок №О-199 від 25.03.2016). Моральна шкода обрахована позивачами як 170 000,00 грн за кожен рік очікування виконання рішення суду у справі №12/299, що за підрахунками дорівнює: 12 років х 170 000,00 грн = 2 040 000,00 грн. При цьому, як зазначають позивачі, враховуючи умови укладеного ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Договору доручення, у разі задоволення позовних вимог, на користь позивача-2 підлягає стягненню сума у розмірі 50% від загальної суми стягнутих (відшкодованих) збитків у розмірі 6 506 570, 00 грн. Отже, кожен із них при задоволенні позову має отримати по 6 506 570, 00 грн (5 486 570,00 грн в рахунок відшкодування майнової шкоди + 1 020 000,00 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди). З огляду на викладені обставини, позивачі звернулись до суду з позовом про стягнення з держави Україна шляхом безспірного списання Головним державним управлінням Державної казначейської служби України в місті Києві з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України збитків у вигляді майнової (матеріальної) шкоди в сумі 10 973 140 грн та моральної шкоди у розмірі 2 040 000 грн з урахуванням солідарного права на стягнення позивача-1 та позивача-2 по 50% зазначених сум. Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи У відповідності до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзивів на неї, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга позивача-2 не підлягає задоволенню, а оскаржене рішення місцевого господарського суду підлягає залишенню без змін із наступних підстав. Судом встановлено, що Департамент державної служби охорони при МВС України (код ЄДРПОУ 08596819) (відповідач-1) з 16.11.2015 перебуває в стані припинення за рішенням засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу щодо припинення юридичної особи в результаті її ліквідації. 13.10.2015 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №834 «Питання функціонування органів поліції охорони як територіальних органів Національної поліції та ліквідації деяких територіальних органів Міністерства внутрішніх справ», якою постановив, зокрема, наступне: «

1. Утворити як юридичні особи публічного права органи поліції охорони як територіальні органи Національної поліції за переліком згідно з додатком 1, зокрема, Департамент поліції охорони як міжрегіональний територіальний орган Національної поліції.

3. Установити, що органи поліції охорони, утворені як територіальні органи Національної поліції, є правонаступниками Департаменту Державної служби охорони при Міністерстві внутрішніх справ та відповідних державних установ Державної служби охорони при Міністерстві внутрішніх справ, що ліквідуються в установленому законодавством порядку.». Отже, відповідач-2 є правонаступником відповідача-1 у справі. Предметом позову в даній справі є вимоги про відшкодування шкоди (стягнення майнової та моральної шкоди), заподіяної (завданої), як зазначають позивачі, незаконними (протиправними) рішеннями, діями та бездіяльністю органу державної влади (відповідача-1, правонаступником якого є відповідач-2) та їх посадовими (службовими) особами, що призвело до незаконної ліквідації ЗАТ «Охорона-Комплекс» та неможливості виконання наказу суду №12/299. Стаття 22 Цивільного кодексу України визначає, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками у відповідності до частини 2 статті 22 Цивільного кодексу України є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Визначення поняття збитків наводяться також у частині 2 статті 224 Господарського кодексу України, відповідно до якої під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також неодержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (частина 3 статті 22 Цивільного кодексу України). Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Загальне положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної шкоди передбачено статтею 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичній або юридичній особі, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Підставою для відшкодування шкоди згідно статті 1166 Цивільного кодексу України є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. Водночас, статтею 1173 Цивільного кодексу України визначено особливий порядок відшкодування шкоди та встановлено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 Цивільного кодексу України. Статті 1173, 1174 Цивільного кодексу України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків. Власне, сенс закріплення у статтях 1173, 1174 Цивільного кодексу України вказаної норми спричинений тим, що вона закріплює так званий спеціальний делікт, тобто вказує на спеціальні умови притягнення суб`єктів публічного права та їх посадових осіб до цивільно-правової відповідальності, що відрізняються від умов генерального делікту (статті 1166, 1167 Цивільного кодексу України). Отже, на відміну від загальної норми статті 1166 Цивільного кодексу України, яка вимагає встановлення усіх чотирьох загальних умов відповідальності (протиправна поведінка, наявність шкоди, причинний зв`язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою, вина заподіювача шкоди), спеціальні норми статей 1173, 1174 Цивільного кодексу України передбачають можливість відшкодування шкоди незалежно від вини заподіювача шкоди - суб`єкта владних повноважень/його посадової особи за наявності трьох елементів складу правопорушення (протиправної поведінки у вигляді незаконних рішень, дій чи бездіяльності, збитків та причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками). Враховуючи вищенаведене, необхідною підставою для притягнення органу державної влади/його посадової особи до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є факти неправомірних дій цього державного органу/посадової особи, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями та заподіяною шкодою. При цьому неправомірність рішення, дій або бездіяльності органу державної влади має підтверджуватись відповідним рішенням суду, яке буде мати преюдиціальне значення для справи про відшкодування шкоди. Відсутність хоча б одного з елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду. Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 13.02.2018 у справі №915/282/17, від 08.05.2019 у справі №910/1559/18 та від 13.11.2019 у справі №922/2488/18. За змістом статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Згідно статей 73, 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Виходячи з викладеного, позивачі повинні належними, допустимими та достовірними доказами довести неправомірність дій державного органу, факт спричинення такими діями збитків, обґрунтувати їх розмір, довести безпосередній причинний зв`язок між неправомірними діями та заподіянням збитків і розмір відшкодування. Колегія суддів зазначає, що основним предметом доказування та, відповідно, встановлення у даній справі, є саме протиправність дій (бездіяльності) відповідача-1, правонаступником якого є відповідач-2, внаслідок яких (якої) було завдано шкоди позивачам, оскільки відсутність такого елемента делікту як протиправна поведінка свідчить про відсутність інших складових цієї правової конструкції та відсутність самого заподіяння шкоди як юридичного факту, внаслідок якого виникають цивільні права та обов`язки (стаття 11 Цивільного кодексу України). Щодо посилання позивачів на неправомірність дій відповідача-1, правонаступником якого є відповідач-2, як одного із елементів складу цивільного правопорушення, необхідного для відшкодування шкоди згідно статті 1173 Цивільного кодексу України, колегією суддів встановлено наступне. Відповідно до частин 1, 2 статті 104 Цивільного кодексу України тут і надалі у редакції, чинній станом на дату прийняття рішення про ліквідацію ЗАТ «Охорона-комплекс», юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов`язків іншим юридичним особам - правонаступникам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або в результаті ліквідації. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. Згідно пункту 1 частини 1 статті 110 Цивільного кодексу України юридична особа ліквідується за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, в тому числі у зв`язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами. За змістом статті 111 Цивільного кодексу України ліквідаційна комісія після закінчення строку для пред`явлення вимог кредиторами складає проміжний ліквідаційний баланс, який містить відомості про склад майна юридичної особи, що ліквідується, перелік пред`явлених кредиторами вимог, а також про результати їх розгляду. Проміжний ліквідаційний баланс затверджується учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про ліквідацію юридичної особи. Виплата грошових сум кредиторам юридичної особи, що ліквідується, провадиться у порядку черговості, встановленої статтею 112 цього Кодексу, відповідно до проміжного ліквідаційного балансу, починаючи від дня його затвердження, за винятком кредиторів четвертої черги, виплати яким провадяться зі спливом місяця від дня затвердження проміжного ліквідаційного балансу. В разі недостатності у юридичної особи, що ліквідується, грошових коштів для задоволення вимог кредиторів ліквідаційна комісія здійснює продаж майна юридичної особи. Після завершення розрахунків з кредиторами ліквідаційна комісія складає ліквідаційний баланс, який затверджується учасниками юридичної особи або органом, що прийняв рішення про ліквідацію юридичної особи. Майно юридичної особи, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, передається її учасникам, якщо інше не встановлено установчими документами юридичної особи або законом. Юридична особа є ліквідованою з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачі посилалися на незаконність ліквідації ЗАТ «Охорона-комплекс», яку обґрунтовували тим, що проведення ліквідації ЗАТ «Охорона-комплекс» було здійснено за рішенням його акціонерів із порушенням законодавства, а саме без затвердження проміжного ліквідаційного балансу та подання ліквідаційного балансу та на підставі документів, що містять завідомо недостовірні відомості про відсутність заборгованості Закритого акціонерного товариства «Охорона-комплекс» перед ФОП ОСОБА_2 за наказом Господарського суду міста Києва №12/299. Незаконна ліквідація, як стверджує скаржник, була здійснена саме відповідачем-1 (правонаступником якого є відповідач-2), оскільки голова ліквідаційної комісії ОСОБА_3 з 01.11.2007 по 06.11.2015, тобто станом на дату ліквідації ЗАТ «Охорона-комплекс», перебувала у трудових відносинах з відповідачем-1, а відтак всі дії голови ліквідаційної комісії координувалися відповідачем-1, який був засновником ЗАТ «Охорона-комплекс». Як уже зазначалося вище, належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності органу державної влади є судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, яке, відповідно, має преюдиціальне значення для справи про відшкодування шкоди. Аналогічна правова позиція, як уже зазначалося вище, викладена у постановах Верховного Суду від 13.02.2018 у справі №915/282/17, від 08.05.2019 у справі №910/1559/18 та від 13.11.2019 у справі №922/2488/18. Однак, колегія суддів зазначає, що у матеріалах справи відсутні будь-які рішення судів, якими було б встановлено незаконність дій відповідача-1 (органу державної влади) як засновника ЗАТ «Охорона-Комплекс» у процедурі ліквідації останнього, порушення встановленого законом порядку ліквідації юридичної особи - ЗАТ «Охорона-Комплекс» та в цілому проведеної процедури ліквідації ЗАТ «Охорона-Комплекс» за рішенням засновників, а також докази наявності відкритих судових проваджень із цього приводу. Посилання позивачів на причетність Департаменту державної служби охорони при МВС України до дій, які вчинялись головою ліквідаційної комісії ОСОБА_3 під час здійснення ліквідації Закритого акціонерного товариства «Охорона-Комплекс» судом також відхиляються, оскільки, по-перше, як вірно наголосив суд першої інстанції, позивачами не доведено вчинення будь-яких неправомірних дій цією особою саме як посадовою особою департаменту, по-друге, одночасне зайняття посади у відділі державного органу (без статусу державного службовця, що вбачається з листа №26зі від 26.07.2017) не створює згідно чинного законодавства у відповідного органу обов`язку відшкодування шкоди. Отже, відсутні встановлені судовим рішенням преюдиціальні обставини протиправності дій відповідача-1 та ОСОБА_3 як посадової особи відповідача-1 у процедурі ліквідації ЗАТ «Охорона-Комплекс». Обставини ж, на які посилається скаржник стосовно того, що орган державної влади та його посадова (службова) особа вживали всіх можливих незаконних (протиправних) заходів, діяли у явно протиправний спосіб задля невиконання рішення суду №12/299 (відповідно до наказу) та для залишення коштів, які належать позивачу-1, у власності відповідача-1, не можуть досліджуватися під час розгляду даної господарської справи, враховуючи завдання господарського судочинства, оскільки такі обставини можуть бути встановлені лише під час кримінального розслідування та підтверджуватись вироком суду, якого матеріали справи також не містять. 27.11.2007 державним реєстратором Реєстраційної служби Голосіївської районної у місті Києві державної адміністрації Конішевською Тетяною Степанівною здійснено реєстраційну дію шляхом внесення запису до Єдиного державного реєстру №10681110008014723 про припинення юридичної особи Закритого акціонерного товариства «Охорона-Комплекс» у зв`язку з ліквідацією за рішенням загальних зборів. Як вбачається із матеріалів справи, ФОП ОСОБА_2 зверталась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом у межах справи №826/4503/17 до Відділу з питань державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації, Державного реєстратора Голосіївської районної у місті Києві державної адміністрації Конішевської Тетяни Степанівни про визнання протиправними (неправомірними) дії державного реєстратора Реєстраційної служби Голосіївської в місті Києві державної адміністрації щодо внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців запису від 27 листопада 2007 року №10681110008014723 про державну реєстрацію припинення юридичної особи ЗАТ «Охорона-Комплекс» (ідентифікаційний код 24523145), зареєстрованого Голосіївською в місті Києві державною адміністрацією 27 листопада 2007 року; просила відмінити державну реєстрацію припинення юридичної особи ЗАТ «Охорона-Комплекс» (ідентифікаційний код 24523145) від 27 листопада 2007 року №10681110008014723, зобов`язати Реєстраційну службу внести до ЄДР запис про відміну державної реєстрації припинення ЗАТ «Охорона-Комплекс» (ідентифікаційний код 24523145). Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.12.2018, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 04.03.2019 у справі №826/4503/17, адміністративний позов ФОП ОСОБА_2 було залишено без розгляду у зв`язку із пропуском строку звернення до адміністративного суду. Отже, станом на дату розгляду справи №910/5241/20 вказана реєстраційна дія не скасована у судовому порядку повноважним судом, дії державного реєстратора щодо внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців запису припинення юридичної особи ЗАТ «Охорона-Комплекс» не визнані незаконними. При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що положеннями статті 36 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» у редакції, чинній станом на 27.11.2007, було визначено порядок проведення державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті її ліквідації, де, зокрема, наведено перелік документів, що повинні подаватись для проведення державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті її ліквідації. Згідно частини 1 статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» у редакції станом на 27.11.2007 та частини 1 статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» у редакції станом на дату прийняття даної постанови якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою. Отже, оскільки державним реєстратором було внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців запис від 27 листопада 2007 року №10681110008014723 про державну реєстрацію припинення юридичної особи ЗАТ «Охорона-Комплекс» та такий запис наразі не скасований, колегія суддів презюмує, що головою ліквідаційної комісії ЗАТ «Охорона-Комплекс» було надано необхідний пакет документів для вчинення реєстраційної дії щодо припинення юридичної особи, адже подання неповного пакету документів, зокрема, ліквідаційного балансу, на що посилається скаржник, було б підставою для залишення їх без розгляду. Усі докази, якими позивачі обґрунтовували протиправність дій відповідача-1 у процедурі ліквідації ЗАТ «Охорона-Комплекс», зокрема, але не виключно, документи, долучені до позовної заяви, були досліджені судом апеляційної інстанції під час розгляду даної справи, однак, з огляду на вищенаведені висновки суду про необхідність підтвердження протиправності дій державного органу/посадової особи відповідним судовим рішенням, їх оцінка з точки зору належності, допустимості та достовірності може бути надана судом в межах справи про визнання незаконними дій державного органу / посадової особи щодо ліквідації ЗАТ «Охорона-Комплекс» та скасування запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи. Таким чином, позивачами не доведено суду протиправності дій відповідача-1, правонаступником якого є відповідач-2, на які вони посилаються в обґрунтування позовних вимог та яка є обов`язковим елементом, що підлягає встановленню під час розгляду справи про стягнення збитків. Відсутність доведеного делікту, у свою чергу, свідчить про відсутність інших складових цієї правової конструкції та відсутність самого юридичного факту заподіяння шкоди, а тому дослідження інших елементів: наявності шкоди та причинного зв`язку між неправомірними діями та заподіяною шкодою у даній справі є недоцільним. При цьому, суд відхиляє доводи апеляційної скарги позивача-2, що судом було проігноровано право та обов`язок самостійно встановлювати або спростовувати наявність підстав цивільно-правової відповідальності відповідача-1 (суб`єкта владних повноважень) із посиланням на висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 12.03.2019 у справі №920/715/17. Так, колегією суддів проаналізовано зміст положень статей 1173, 1174 Цивільного кодексу України та зазначено про необхідність дослідження у межах даної справи наявності підстав цивільно-правової відповідальності відповідача-1. Водночас, у контексті такої умови як протиправна поведінка державного органу/його посадової особи, яка є основним предметом доказування в даній справі та визначальною умовою для встановлення інших складових для відповідальності у вигляді стягнення збитків, судом встановлено, що протиправність поведінки державного органу/його посадової особи має підтверджуватись відповідним судовим рішення/вироком суду, якого позивачами суду надано не було. Позивач-2 в апеляційній скарзі посилається на те, що у зазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №920/715/17 були відхилені посилання скаржника (суб`єкта владних повноважень) на необхідність попереднього судового рішення, яким має бути встановленого протиправність відповідних дій, рішень чи бездіяльності державного органу, як підстави відшкодування шкоди. Однак, проаналізувавши зміст вказаної постанови у наведеному позивачем-2 контексті, колегія суддів зазначає, що обставини справи №920/715/17 є відмінними від обставин справи №910/5241/20. Так, у справі №920/715/17 позивачем (ТОВ «Пандеон») були заявлені до стягнення із Головного управління Національної поліції в Сумській області збитки, понесені ним у зв`язку з бездіяльністю вказаного державного органу, яке не повернуло позивачу вилучений на підставі ухвали Приморського районного суду товар після скасування арешту на цей товар. Зі змісту постанови Великої Палати Верховного Суду у постанові від 12.03.2019 у справі №920/715/17 вбачається, що в ході досудового розслідування кримінального провадження, відомості про яке були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12016160500006876, відповідно до ухвал слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 6, 7 та 17 жовтня 2016 року слідчим СВ Приморського ВП в м. Одеса ГУНП в Одеській області були проведені обшуки у контейнерах, належних позивачу. За результатом проведеного обшуку майно, яке містилося у контейнерах, вилучено, а ухвалами слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 21 та 31 жовтня 2016 року товар, який містився у контейнерах, арештовано. Однак, у подальшому вказаний арешт був скасований ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 31 жовтня 2016 року, ухвалою слідчого судді Ковпаківського районного суду м. Суми від 10.02.2017 у справі №592/1354/17, втім, арештований товар позивачу повністю повернуто не було. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що приймаючи рішення про задоволення позову у справі №920/715/17, суд апеляційної інстанції вірно взяв до уваги відповідні судові рішення про скасування арешту товару та повідомлення працівників відповідача про неможливість повернути цей товар як належні та допустимі докази протиправності позбавлення позивача належного йому майна. Отже, у справі №920/715/17 протиправність дій відповідача щодо позбавлення позивача належного йому майна внаслідок незаконного арешту була підтверджена судовими рішеннями, при цьому, судами зроблене посилання на норми статті 169 Кримінального процесуального кодексу України, згідно якої у разі скасування арешту тимчасово вилучене майно повертається особі, у якої воно було вилучено. У справі ж №910/5241/20 відсутнє судове рішення про незаконність проведеної ліквідації ЗАТ «Охорона-Комплекс» відповідачем-1, а надання судом оцінки таким обставинам виходило б за межі предмету доказування в даній справі. Приймаючи оскаржуване рішення про відмову в задоволенні позову, суд, посилаючись на недоведеність наявності усіх необхідних елементів складу цивільного правопорушення для відшкодування матеріальної та моральної шкоди, зазначив, що дослідивши надані позивачами докази в обґрунтування факту правонаступництва Департаменту державної служби охорони при МВС України та Департаменту поліції охорони Національної поліції України у даній справі, дійшов висновку про необґрунтованість зазначених доводів та недоведеність причетності відповідачів-1 та -2 до наведених обставин, на підставі яких позивачі просять стягнути завдані їм збитки. Суд наголосив, що право власності на акції Закритого акціонерного товариства «Охорона-Комплекс» станом на дату ухвалення рішення у справі №12/299 не має наслідком автоматичного набуття власниками цих акцій всіх прав та обов`язків ліквідованої юридичної особи, зокрема, не створює обов`язку відшкодувати завдану шкоду в порядку, передбаченому статтями 1166, 1167 Цивільного кодексу. Позивач-2, подаючи апеляційну скаргу, посилається на те, що місцевий господарський суд, роблячи вказані висновки, фактично змінив підстави позову та розглянув справу відповідно до того, на що посилались солідарні відповідачі -1, -2 у своїх відзивах (про договірні відносини та правонаступництво). Зазначені доводи скаржника оцінюються судом критично, враховуючи наступне. За змістом статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Дослідивши зміст позовної заяви, колегія суддів встановила, що в останній позивачі посилалися на обставини, що стосуються правонаступництва, зокрема, позивачами було зазначено (а.с. 13 позовної заяви) про те, що протокол загальних зборів акціонерів ЗАТ «Охорона-Комплекс» №21 від 18.04.2007 та рішення учасників про визначення правонаступників ЗАТ «Охорона-Комплекс» за договорами надання охоронних послуг стали підставою подання позивачем-2 в інтересах позивача-1 заяви до Господарського суду міста Києва у справі №12/299 про заміну сторони (ЗАТ «Охорона-Комплекс», боржника) його правонаступниками в порядку процесуального правонаступництва (стаття 25 Господарського процесуального кодексу України) - Управління ДСО при ГУМВС у м. Києві та Управління ДСО при УМВС в Черкаській області; Департамент ДСО при МВС України в даній справі прийняв участь в якості третьої особи на стороні правонаступників. У розділі VII позовної заяви позивачами викладено «перебіг подій щодо подання та розгляду заяви в порядку ст. 25 ГПК України (ст. 52 ГПК у новій редакції) у господарській справі №12/299 про заміну боржника у виконавчому провадження (ЗАТ «Охорона-Комплекс») його правонаступниками відповідно до протоколу №21 від 18.04.2007 (офіційний документ із ЄДР), яким вищий орган управління боржника в особі його учасників самостійно визначили правонаступників та межі їх правонаступництва.». Відповідачі -1, -2, у свою чергу, заперечуючи проти позову, зазначали, що відповідач-1 (правонаступником якого є відповідач-2) у даному випадку не може відповідати за шкоду, завдану ЗАТ «Охорона-Комплекс» ФОП ОСОБА_2, оскільки він не є та ніколи на виступав правонаступником по господарським зобов`язанням ЗАТ «Охорона-Комплекс» після його припинення. Таким чином, оскільки позивачі та відповідачі -1, -2 посилалися, у тому числі, як на підставу своїх вимог і заперечень на обставини щодо правонаступництва прав та обов`язків ЗАТ «Охорона-Комплекс», місцевий господарський суд при прийнятті рішення правомірно з`ясував це питання. У контексті питання щодо правонаступництва апеляційним господарським судом встановлено наступне. В обґрунтування пред`явлення позову саме до вказаних у позовній заяві відповідачів -1, -2, позивачами було, серед іншого, зазначено, що станом на дату ухвалення рішення у справі №12/299 власниками боржника (акціонерами Закритого акціонерного товариства «Охорона-Комплекс») були Департамент державної служби охорони при МВС України та Управління державної служби охорони при ГУ МВС України в м. Києві. У травні 2016 року від ФОП ОСОБА_2 до Господарського суду міста Києва у справі №12/299 надійшла заява про заміну сторони (боржника) його правонаступниками в порядку процесуального правонаступництва, а саме стягувач просив: замінити боржника - ЗАТ «Охорона - Комплекс» його правонаступниками: управлінням Державної служби охорони при Головному управлінні Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві та управлінням Державної служби охорони при управлінні Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області та видачу дублікату наказу у справі №12/299. Вказана заява розглядалася господарськими судами неодноразово. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.02.2018 у справі №12/299, яка була залишена без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.05.2018, заяву ФОП ОСОБА_2 було задоволено частково; замінено боржника у справі №12/299 за наказом від 04.07.2007 - ЗАТ «Охорона-Комплекс» на його правонаступника - управління Державної служби охорони при Головному управлінні Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві; постановлено видати заявнику дублікат наказу Господарського суду міста Києва від 04.07.2007 у справі №12/299. Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.02.2019 у справі №12/299 ухвалу Господарського суду міста Києва від 14.02.2018 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.05.2018 у справі №12/299 скасовано та відмовлено в задоволенні заяви Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 про заміну сторони (боржника) його правонаступниками у порядку процесуального правонаступництва та видачі дублікату наказу у справі №12/299. Приймаючи вказану постанову, суд касаційної інстанції зазначив наступне. ЗАТ «Охорона-Комплекс» було припинено (ліквідоване за рішенням його засновників [учасників]) без правонаступництва. Відповідно до частини 2 статті 152 Цивільного кодексу України акціонерне товариство самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями усім своїм майном. Акціонери не відповідають за зобов`язаннями товариства і несуть ризик збитків, пов`язаних з діяльністю товариства, у межах вартості акцій, що їм належать. Згідно з частиною 3 статті 96 Цивільного кодексу України учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов`язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов`язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом. Однак, у розгляді в справі №12/299 заяви ФОП ОСОБА_2 в частині заміни сторони (боржника) його правонаступниками у порядку процесуального правонаступництва судами першої та апеляційної інстанцій не були враховані як приписи зазначених статей 96, 152 Цивільного кодексу України, так і те, що у даному випадку правонаступництва (як похідного правонабуття) у розумінні приписів статей 52, 334 Господарського процесуального кодексу України не відбулося. Суди попередніх інстанцій, замінивши ЗАТ «Охорона-Комплекс» на одного із засновників (учасників) Товариства у порядку процесуального правонаступництва щодо зобов`язань названого Товариства з виконання наказу Господарського суду міста Києва від 04.07.2007 №12/299, тим самим, поклали на такого учасника відповідальність за зобов`язанням юридичної особи, не врахувавши ані прямої норми закону, якою передбачено, що учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов`язаннями юридичної особи (крім випадків, встановлених установчими документами та законом), ані суті процесуального правонаступництва. Отже, вже були предметом судового розгляду у справі №12/299 та були відхилені твердження позивача-1 про те, що управління Державної служби охорони при Головному управлінні Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві є правонаступником ЗАТ «Охорона-Комплекс». Відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Колегія суддів зазначає, що преюдиційність - це обов`язковість обставин, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі, для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені обставини не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні суду і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акту, який вступив у законну силу. Cуть преюдиції полягає у неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Відповідно до частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі «Совтрансавто-Холдінг» проти України» (заява №48553/99), а також рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 у справі «Брумареску проти Румунії» (заява №28342/95)). Високий Суд у пунктах 46, 47 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Устименко проти України» від 29 жовтня 2015 року (заява №32053/13), яке набуло статусу остаточного 29.01.2016, зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі «Рябих проти Росії» (Ryabykh v. Russia), заява №52854/99, пункти 51 і 52, ECHR 2003-Х). З огляду на викладене, обставини, встановлені постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.02.2019 у справі №12/299 щодо відсутності підстави для заміни ЗАТ «Охорона-Комплекс» у наказі №12/299 на Управління Державної служби охорони при Головному управлінні Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві як його правонаступника є преюдиційними та не підлягають повторному доведенню під час розгляду даної справи, не можуть ставитись під сумнів та бути спростовані у порядку, не передбаченому процесуальним законом, а інші рішення, в тому числі і у даній справі, не можуть йому суперечити. Таким чином, керуючись нормами статей 96, 152 Цивільного кодексу України, а також враховуючи вищевстановлені преюдиційні обставини, колегія суддів наголошує, що право власності відповідача-1 на акції Закритого акціонерного товариства «Охорона-Комплекс» станом на дату ухвалення рішення у справі №12/299 не має наслідком автоматичного набуття ним всіх прав та обов`язків ліквідованої юридичної особи, зокрема не створює обов`язку відшкодувати завдану ЗАТ «Охорона-Комплекс» шкоду, факт завдання якої підтверджений судовим рішенням від 06.04.2007 у справі №12/299, в порядку, передбаченому статтею 1173 Цивільного кодексу України. На переконання колегії суддів, встановлення обставин щодо правонаступництва Закритого акціонерного товариства «Охорона-Комплекс» відповідало завданням господарського судочинства, оскільки у разі підтвердження матеріалами справи того, що відповідач-1/відповідач-2 є правонаступником боржника за наказом Господарського суду міста Києва від 04.07.2007 №12/299, відповідачі, в силу переходу до них прав і обов`язків Закритого акціонерного товариства «Охорона-Комплекс», у тому числі, підтверджених рішенням суду від 06.04.2007 у справі №12/299, несли б відповідальність за його невиконання на користь позивача-1. У разі підтвердження такої обставини існував би причинно-наслідковий зв`язок між діями (бездіяльністю) відповідачів щодо невиконання рішення суду та завданими його невиконанням збитками. З огляду на зазначене, суд відхиляє доводи скаржника щодо порушення судом першої інстанції норм статей 2, 14 Господарського процесуального кодексу України та неврахування правової позиції, викладеної у постановах від 27.11.2019 у справі №910/9627/18, від 08.04.2020 у справі №761/41071/19, від 03.03.2020 у справі №910/5049/19, від 27.11.2019 у справі №910/9627/18, від 25.06.2020 у справі №924/233/18. Враховуючи вищевикладене у сукупності, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо відсутності у відповідачів обов`язку з відшкодування ФОП ОСОБА_2 встановлених рішенням суду у справі №12/299 збитків, сума яких була скорегована позивачами станом на 2016 рік з урахуванням інформації Торгово-промислової палати України, вказаної в експертному висновку №О-119 від 25.03.2016. Також, враховуючи відсутність встановленого факту протиправності дій відповідачів у спірних правовідносинах, відсутні також підстави для висновку про заподіяння відповідачами ФОП ОСОБА_2 моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру у зв`язку з невиконанням судового рішення про стягнення збитків із ЗАТ «Охорона-Комплекс» у справі №12/299. Як зазначають позивачі у позовній заяві, позов про стягнення збитків заявлено ФОП ОСОБА_2 разом із ОСОБА_1 , враховуючи умови укладеного між ними Договору доручення, оскільки, у разі задоволення позовних вимог, на користь позивача-2 підлягатиме стягненню сума у розмірі 50% від загальної суми стягнутих (відшкодованих) збитків у розмірі 6 506 570, 00 грн. Тобто, позовні вимоги ОСОБА_1 , як зазначає останній, є похідними від позовних вимог ФОП ОСОБА_2 Щодо наявності чи відсутності права позивача-2 на стягнення із відповідачів солідарно із позивачем-1 вказаних збитків, колегія суддів зазначає наступне. По-перше, як встановлено вище, відсутні підстави для стягнення з відповідачів заявлених збитків на користь ФОП ОСОБА_2 По-друге, колегія суддів зазначає про відсутність в цілому порушеного права позивача-2 у спірних правовідносинах, що підтверджується наступним. Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. За змістом статті 15 Цивільного кодексу України право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначено статтею 15 цього Кодексу. Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. При цьому, під порушенням права слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України. У відповідності до частин 1, 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що підставою для звернення до суду в позовному провадженні є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Для отримання судового захисту необхідно довести законність цих прав у суді. Колегією суддів встановлено, що Договір доручення, на який позивач-2 посилається як на наявність у нього порушеного права в спірних правовідносинах та права заявляти про солідарне стягнення разом із ФОП ОСОБА_2 збитків з відповідачів, було укладено ОСОБА_2 та ОСОБА_4 26.09.2015, у той час, як рішення суду у справі №12/299 та ліквідація ЗАТ «Охорона-Комплекс», про незаконність якої стверджували позивачі та на яку посилалися як на підставу для заявлення до стягнення збитків саме з відповідачів, відбулась у 2007 році. Отже, проведена у 2007 році ліквідація ЗАТ «Охорона-Комплекс» навіть теоретично не могла завдати позивачу-2 збитків, який уклав із ОСОБА_2 . Договір доручення лише у 2015 році, оскільки спір про відшкодування збитків може ініціюватися саме особою, якій вони безпосередньо були завдані правопорушником. Між позивачем-2 та відповідачами -1, -2 не існувало будь-яких господарських відносин, у яких ОСОБА_4 безпосередньо було б завдано збитків зазначеними відповідачами. У свою чергу, з відносин представництва інтересів ОСОБА_2 ОСОБА_4 не можуть виникати вимоги про стягнення майнової та моральної шкоди із відповідачів -1, -2, а розподіл вказаних у Договорі доручення сум має здійснюватися за умовами укладеного між ними договору. Протилежні висновки суперечили б правовій природі збитків як виду цивільно-правової відповідальності за завдану позадоговірну шкоду. Усі вищезазначені обставини свідчать про те, що права ОСОБА_4 відповідачами у даній справі порушено не було та він не є тією особою, яка має право на відшкодування шкоди в даному спорі, що є безумовною підставою для відмови в задоволенні позову по відношенню до нього. З огляду на вищевикладене, висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову в даній справі є обґрунтованими, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують. При цьому судом враховано, що Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, пункт 29; рішення ЄСПЛ у справі «Серявін проти України» від 10 травня 2011 року, пункт 58). Отже, усі інші доводи та міркування учасників справи, окрім зазначених у мотивувальній частині постанови, взяті судом до уваги, однак не спростовують вищенаведених висновків суду з огляду на встановлені судом апеляційної інстанції фактичні обставини справи. При цьому, доводи скаржника про недоречність посилання суду на практику ЄСПЛ для захисту прав органів державної влади та ігнорування у цьому контексті позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 05.03.2020 у справі №9901/511/19 (11-1233заі19), судом апеляційної інстанції відхиляються, оскільки у даному контексті суд зробив посилання на практику ЄСПЛ у контексті застосування принципу, пов`язаного з належним здійсненням правосуддя, а саме щодо повноти відображення в судовому рішенні усіх доводів та заперечень учасників справи та надання їм оцінки судом, а не для захисту прав органів державної влади в спірних правовідносинах. Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Згідно пункту 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції дійшов правильних висновків щодо прав та обов`язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах. Доводи апеляційної скарги позивача-2 не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції. Скаржником не надано суду доказів, які б свідчили про обґрунтованість позовних вимог, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути підставою для зміни чи скасування рішення місцевого господарського суду з огляду на мотиви, викладені у даній постанові. З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає рішення суду у даній справі прийнятим з додержанням норм матеріального та процесуального права та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається. Апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 24.12.2020 у справі №910/5241/20 є необґрунтованою та задоволенню не підлягає з підстав, викладених у мотивувальній частині даної постанови. Порушень норм процесуального права, які могли бути підставою для скасування або зміни оскарженого рішення у відповідності до норм статті 277 Господарського процесуального кодексу України, судом апеляційної інстанції не виявлено. Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 24.12.2020 у справі №910/5241/20 залишити без задоволення. Рішення Господарського суду міста Києва від 24.12.2020 у справі №910/5241/20 залишити без змін. Матеріали справи №910/5241/20 повернути до місцевого господарського суду. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст постанови складено та підписано 19.07.2021. Головуючий суддя Ю.Б. Михальська Судді І.М. Скрипка А.І. Тищенко