Постанова Північний апеляційний господарський суд № 910/3192/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "19" липня 2021 р. Справа№ 910/3192/21 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Яковлєва М.Л. суддів: Шаптали Є.Ю. Тищенко А.І. Розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи матеріали апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця Зайцева Володимира Миколайовича на рішення Господарського суду м. Києва від 21.05.2021 (повний текст якого складено та підписано 21.05.2021) у справі № 910/3192/21 (суддя Котков О.В.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Діксі-Центр" до Фізичної особи-підприємця Зайцева Володимира Миколайовича про стягнення грошових коштів. В С Т А Н О В И В: У березні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Діксі-Центр" (далі - ТОВ "Діксі-Центр", позивач) звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця Зайцева Володимира Миколайовича (далі - ФОП Зайцев В. М., відповідач) про стягнення частини попередньої оплати в розмірі 38 447,52 грн. Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням послуг з проведення та організації заходу, які попередньо були оплачені. Рішенням Господарського суду м. Києва від 21.05.2021 у справі № 910/3192/21 позов задоволено повністю. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Зайцева Володимира Миколайовича на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Діксі-Центр" грошові кошти: попередньої оплати - 38 447,52 грн, витрат на професійну правничу допомогу - 5 000,00 грн та судового збору - 2 270,00 грн. Суд першої інстанції, встановивши факт невиконання відповідачем зобов`язань щодо надання попередньо оплачених послуг, зважаючи на те, що позивач набув права вимагати від відповідача повернення попередньої оплати в сумі 38 447,52 грн, та з урахуванням наявної в матеріалах справи претензії про повернення вказаної суми, дійшов висновку про задоволення позову у повному обсязі. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ФОП Зайцев В. М. звернувся з апеляційною скаргою, у якій просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 21.05.2021 у справі № 910/3192/21, прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог повністю. В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник покликається на те, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального права, зокрема статей 612, 613, частини другої ст. 693 ЦК України, норм процесуального права - статей 236, 238, 277 ГПК України, без дослідження усіх істотних обставин справи. Зазначає, що укладений усний договір не містить дати надання послуги. Водночас надання послуги з організації та проведення заходу не може бути виконане без заявки або вимоги позивача. З огляду на такі обставини, на переконання скаржника, прострочення зобов`язання відсутнє, що означає передчасність заявлення позовних вимог. Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.06.2021, справу № 910/3192/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М. Л. - головуючий суддя; судді: Шаптала Є. Ю., Тищенко А. І. Згідно з ухвалою від 22.06.2021 апеляційний господарський суд: відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою ФОП Зайцева В. М.; постановив розгляд скарги здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи; встановив учасникам справи строк для подачі всіх заяв (відзивів) та клопотань в письмовій формі. 05.07.2021 через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому ТОВ "Діксі-Центр" заперечило проти вимог останньої та просило рішення суду залишити без змін. Позивач вказав, що рішення суду ухвалено на підставі повного та всебічно встановлених обставин, є законним та обґрунтованим, відповідає засадам верховенства права. У відзиві ТОВ "Діксі-Центр" стверджує, що: - згідно з рахунками предметом договору є лише проведення одного заходу, а не кількох, як зазначає відповідач; - відповідач частково виконав зобов`язання лише на суму 19 402,48 грн з 57 850, 00 грн сплачених; - суд першої інстанції правомірно застосував до спірних правовідносин частину другу ст. 693 ГПК України. 09.07.2021 через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду від представника ФОП Зайцева В.М. надійшли пояснення, в яких останній заперечив щодо твердження про замовлення проведення одного заходу, а не кількох; виклав арґументи, аналогічні, викладеним у скарзі. Згідно зі ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги з урахуванням письмових пояснень та відзиву, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване судове рішення скасуванню чи зміні, з таких підстав. Згідно з матеріалами справи, ТОВ "Діксі-Центр", як замовник, та ФОП Зайцев В. М., як виконавець, уклали договір про надання послуг з проведення та організації заходу у спрощеному порядку. 23.09.2019 ТОВ "Діксі-Центр" на підставі виставленого відповідачем рахунку на оплату № 55690 від 10.09.2019 року здійснило оплату послуг з проведення та організації заходу 15.10.2019 року на суму 20 000,00 грн. Оплата підтверджується платіжним дорученням № 9588 від 23.09.2019 року. 30.09.2019 року ТОВ "Діксі-Центр" згідно виставленого ФОП Зайцевим В.М. рахунку на оплату № 55690_2 від 30.09.2019 здійснило попередню оплату послуг з проведення та організації заходу 15.10.2019 року на суму 37 850,00 грн. Оплата підтверджується платіжним дорученням № 9709 від 30.09.2019 року. 24.10.2019 року складено та підписано акт надання послуг № 43, за яким ФОП Зайцев В. М. (виконавець) надав, а ТОВ "Діксі-Центр" (замовник) прийняло послуги з організації та проведення заходу 23.10.-24.10.2019 на суму 19 402,48 грн. Під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач не спростував факт перерахування коштів в сумі 57 850, 00 грн. Цього факту ФОП Зайцев В. М. не спростував і в апеляційній скарзі. Суд встановив, що ФОП Зайцев В. М. не надав у повному обсязі замовлені послуги, через що 29.12.2020 року ТОВ "Діксі-Центр" звернувся до відповідача претензію № 1 від 28.12.2020 року про повернення коштів в розмірі 38 447,52 грн. Позивач у претензії визначив строк повернення коштів, що не перевищує п`яти календарних днів з дати отримання претензії. Натомість ФОП Зайцев В. М. у відповіді на претензію вказав, що для розгляду претензії № 1 від 28.12.2020 року у нього недостатньо інформації та доказів для її розгляду. Згідно матеріалами справи, станом на момент подання позову до суду попередню оплату в розмірі 38 447,52 грн не повернуто. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини. Відповідно до частини першої ст. 14 ЦК України, цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Згідно з статтями 509 та 526 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. За загальним правилом зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Відповідно до приписів ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини. Відповідно до частини першої статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Частинами першою та другою статті 180 Господарського кодексу України визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. Згідно з частиною першою ст. 181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Вказане також кореспондується з приписами статті 205 Цивільного кодексу України. Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (частина перша ст. 639 Цивільного кодексу України). За загальним правилом, відповідно до статті 208 Цивільного кодексу України, правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі. Частинами першою та другою статті 207 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Відповідно до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Згідно з частиною першою ст. 640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (частина друга ст. 640 Цивільного кодексу України). У свою чергу, відповідно до статті 641 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. За приписами частин першої та другої статті 642 Цивільного кодексу України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом. Отже, законом передбачено можливість укладення договорів у спрощеному порядку, зокрема, через ділову переписку - шляхом обміну документами та у вигляді конклюдентних дій (прийняття замовлення до виконання). При цьому, договори, укладені зазначеними способами, вважаються такими, що вчинені у письмовій формі. Таке оформлення договірних правовідносин сторонами відповідає приписам чинного законодавства України та за своєю правовою природою укладений правочин є договором про надання послуг, який підпадає під правове регулювання Глави 63 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини першої ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Згідно з частиною першою ст. 902 Цивільного кодексу України виконавець повинен надати послугу особисто. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (частина перша ст. 903 Цивільного кодексу України). Суд апеляційної інстанції вважає правильним висновок суду першої інстанції, що оскільки главою 63 Цивільного кодексу України не врегульовано особливостей повернення виконавцем замовнику попередньої оплати в разі невиконання виконавцем своїх зобов`язань за договором про надання послуг та правового механізму її повернення, то в даному випадку доцільним є застосування частини другої ст. 693 Цивільного кодексу України за аналогією закону до правовідносин, що виникли між позивачем та відповідачем. Причому, аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.03.2018 року у справі № 910/1030/17. Відповідно до частин другої та третьої ст. 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. Тобто, виходячи з аналізу положень ст. 693 Цивільного кодексу України умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Тобто, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця. При цьому, оскільки, законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову. Зазначені висновки суду узгоджуються із правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 27.05.2020 у справі № 922/2131/19, від 27.11.2019 у справі № 924/277/19, від 20.02.2019 у справі № 912/2275/17, від 30.07.2019 у справі № 904/4899/18. З огляду на те, що судом встановлено факт невиконання ФОП Зайцевим В. М. зобов`язань щодо надання попередньо оплачених послуг ТОВ "Діксі-Центр", колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, про стягнення з відповідача суми попередньої оплати в розмірі 38 447,52 грн. Стосовно аргументів скаржника, що сторони погоджували проведення кількох заходів, а не одного, та те, що прострочення зобов`язання не виникло, то колегія суддів зауважує, що відповідач на підтвердження таких заяв належних та допустимих доказів не зазначив. Натомість позивач повністю заперечував твердження ФОП Зайцева В. М. Інші доводи, наведені скаржником в апеляційній скарзі, колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються вищевикладеним та матеріалами справи, а також не впливають на правильне вирішення судом першої інстанції даного спору. Також, відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення в розумінні ст. 269, 277 ГПК України з викладених в апеляційній скарзі обставин. При цьому, колегія суддів звертає увагу, що Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України"). Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла до висновку про те, оскаржуване судове рішення відповідає законодавству та матеріалам справи, а тому відсутні підстави для його скасування чи зміни. Колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги. Судові витрати на підставі ст.129 ГПК України покладаються на скаржника. На підставі викладеного та керуючись ст. 8, 129, 252, 269, 270, 273, 275, 276, 281-285 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, - П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Зайцева Володимира Миколайовича на рішення Господарського суду м. Києва від 21.05.2021 у справі № 910/3192/21 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду м. Києва від 21.05.2021 у справі № 910/3192/21 залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на скаржника.

4. Матеріали справи № 910/3192/21 повернути до Господарського суду м. Києва. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту. Повний текст судового рішення складено 19.07.2021. Головуючий суддя М.Л. Яковлєв Судді Є.Ю. Шаптала А.І. Тищенко