Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 400/132/21

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 15 липня 2021 р.м.ОдесаСправа № 400/132/21 Головуючий в 1 інстанції: Фульга А. П. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Димерлія О.О. суддів Танасогло Т.М. , Єщенка О.В. за участю секретаря Пономарьової Н.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 25 березня 2021року по справі №400/132/21 за позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу У С Т А Н О В И В: У січні 2021 року ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до суду з позовом, у якому просив: - визнати протиправними та скасувати наказ Державної служби України з безпеки на транспорті № 2002-к від 01.12.2020 року "Про звільнення ОСОБА_1 ", наказ від 04.12.2020 року №2033-к «Про внесення змін до наказу Державної служби України з безпеки на транспорті»; - поновити ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу державного контролю та нагляду на вантажному транспорті Управління Укртрансбезпеки у Миколаївській області; - стягнути з Державної служби України з безпеки на транспорті на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 15.12.2020 року по день ухвалення судом рішення. В обґрунтування заявлених вимог зазначено, що звільнення позивача було проведено у зв`язку з скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису Укртрансбезпеки, відповідно до п.1 ч.1 ст. 87 Закону України «Про державну службу». Позивач уважає, що наказ про його звільнення є незаконним, оскільки при звільненні не було враховано його переважного права на залишенні на роботі, наявні вакантні посади не запропоновано. Зазначив, що скорочення або змін в штатному розкладі не відбулось, а лише змінено назву займаної ним посади. Сама лише реорганізація одного структурного підрозділу юридичної особи публічного права в інший без скорочення штату не є підставою для звільнення з публічної служби чи зміни істотних умов її проходження. За наслідками розгляду зазначеної справи Миколаївським окружним адміністративним судом 25 березня 2021 року прийнято рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправними та скасовано наказ від 01.12.2020 р. №2002-к «Про звільнення ОСОБА_1 », наказ від 04.12.2020 року №2033-к "Про внесення змін до наказу Державної служби України з безпеки на транспорті". Зобов`язано Державну службу України з безпеки на транспорті поновити ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу державного контролю та нагляду на вантажному транспорті Управління Укртрансбезпеки у Миколаївській області. Присуджено до стягнення з Державної служби України з безпеки на транспорті на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 15.12.2020 року по день ухвалення судом рішення 25.03.2021 року у розмірі 16123,45грн. Не погодившись із зазначеним рішенням суду, Державною службою України з безпеки на транспорті подано апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, не повне з`ясування обставин справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник зазначає, що відповідно до абзацу першого частини 3 статті 87 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 року №889-VIII суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення. Тобто в редакції даної норми закону обов`язок переведення працівника на іншу роботу у випадку реорганізації державного органу відсутній, наявне лише право суб`єкта призначення або керівника державної служби пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби. Переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування норм матеріального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке. Зокрема, колегією суддів з`ясовано, що ОСОБА_1 з 06 жовтня 2017 року працював у структурі Державної служби України з безпеки на транспорті на посаді головного спеціаліста відділу державного контролю та нагляду за безпекою на автомобільному та міському електричному транспорті Київського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки. З 03.09.2018 року переведений на посаду головного спеціаліста відділу державного контролю та нагляду за безпекою на наземному транспорті Управління Укртрансбезпеки в Миколаївській області (а.с.11-12) 19.11.2018 року у зв`язку зі зміною структури та штатного розкладу Державної служби України з безпеки на транспорті позивач був переведений на посаду головного спеціаліста відділу державного контролю та нагляду на вантажному транспорті Управління Укртрансбезпеки в Миколаївській області. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 03 березня 2020 року №196-р «Про оптимізацію діяльності територіальних органів Державної служби з безпеки на транспорті» була погоджена пропозиція Міністерства інфраструктури України і Державної служби з безпеки на транспорті щодо утворення територіальних органів Державної служби з безпеки на транспорті як структурних підрозділів апарату Служби, реорганізувавши шляхом злиття відповідні територіальні органи зазначеної служби за переліком згідно із додатком. Згідно цього додатку Управління Укртрансбезпеки у Миколаївській області, управління Укртрансбезпеки в Одеській області, Чорноморське міжрегіональне управління Укртрансбезпеки реорганізуються в Південне міжрегіональне управління Укртрансбезпеки. 02 листопада 2020 року ОСОБА_1 було ознайомлено з попередженням про наступне вивільнення в зв`язку з тим, що посада головного спеціаліста відділу державного контролю та нагляду на вантажному транспорті Управління Укртрансбезпеки у Миколаївській області, яку він обіймає скорочена.(а.с.13) 01 грудня 2020 року Державною службою з безпеки на транспорті було винесено Наказ №2002-к, яким ОСОБА_1 звільнення з займаної посади з 02 грудня 2020 року, у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису Укртрансбезпеки, відповідно до п.1 ч.87 ЗУ «Про державну службу». 04.12.2020 року Державною службою з безпеки на транспорті було прийнято Наказ №2033-к., яким внесено зміни до Наказу від 01 грудня 2020 року № 2002-к «Про звільнення ОСОБА_1 » виклавши 1 пункт у такій редакції: «Звільнити ОСОБА_1 , головного спеціаліста відділу контролю та нагляду на вантажному транспорті Управління Укратрансбезпеки у Миколаївській області із займаної посади у зв`язку із скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису Укртрансбезпеки, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу». Днем звільнення вважати перший робочий день, наступний за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність - 15 грудня 2020 року.(а.с.14) Не погоджуючись із вищевказаними наказами, вважаючи своє звільнення незаконним, позивач звернувся в суд з цим позовом. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про скасування оскаржуваних наказів, як таких, які є необґрунтованими, протиправними та порушують права позивача. Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закон України «Про державну службу». Так, згідно із пунктом 1 ст.1 цього Закону державна служба це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави. Частинами 1,2 ст.3 Закону України «Про державну службу» передбачають, що цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця. Відповідно до ч. 2,3 ст.5 цього Закону відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом. Згідно із п.4 ч.1 ст.83 Закону України «Про державну службу» державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону). Підстави припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення визначені, ст.87 Закону України «Про державну службу», зокрема, відповідно до п.1 ч.1 цієї статті підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є: скорочення чисельності або штату державних службовців; скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців; реорганізація державного органу. Положеннями частини 3 ст.87 згаданого вище Закону (в редакції Закону України від 14 січня 2020 року N 440-IX) передбачено, що суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 11 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення. Судова колегія суду апеляційної інстанції зазначає, що раніше на законодавчому рівні був закріплений обов`язок суб`єкта призначення пропонувати працівнику іншу рівноцінну посаду державної служби, в разі відсутності такої пропозиції - іншу роботу (посади державної служби) у цьому державному органі, а процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої статті ст.87 Закону України «Про державну службу» визначалась законодавством про працю. Із прийняттям законів про внесення змін до Закону України «Про державну службу» та КЗпП України відбулося істотне спрощення процедури звільнення державних службовців. Мова йде про Закони України «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади» від 19.09.2019 року № 117-IX, від 12.12.2019 року № 378-IX, від 14.01.2020 року № 440- IX, які мали за мету «спрощення порядку прийняття на державну службу та розширення підстав її припинення». 02.02.2020 року набрав чинності Закон України від 12.12.2019 року № 378-IX, внаслідок чого статтю 49-2 КЗпП України доповнено частиною п`ятою про те, що вивільнення працівників, які мають статус державних службовців, здійснюється без обов`язкового врахування їхнього права на залишення на роботі та без обов`язкову роботодавця перевести державного службовця за його згодою на іншу посаду. 13.02.2020 року набрав чинності Закон України від 14.01.2020 року № 440- IX, яким був скорочений строк попередження державного службовця про звільнення до 30 днів; виключена необхідність згоди профспілки на звільнення; запроваджено право, а не обов`язок державного органу запропонувати вакантну рівнозначну посаду. Тобто розширились повноваження роботодавця та звузився обсяг прав працівників. Введення в дію зазначених змін, на думку суду апеляційної інстанції, має ознаки звуження обсягу існуючих трудових прав громадянина, який працює на державній службі та обмеження гарантій незалежності державного службовця, які витікають із накладення на нього додаткового обтяження у силу цього статусу, що в цілому атакує сутнісний зміст таких прав. Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено Кодексом законів про працю України. Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи. Підстави припинення трудового договору визначено статтею 36 КЗпП України, відповідно до пункту 4 частини 1 якої підставою припинення трудового договору, зокрема, є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45). Частиною 4 статті 36 КЗпП України установлено, що у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40). Відповідно до п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Згідно із ч.ч.2, 3 ст.40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1,2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, установлюються законом, що регулює їхній статус. Необхідно зазначити, що при розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі. Колегія суддів уважає за необхідне відмітити, що структура п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України передбачає декілька самостійних підстав для розірвання трудового договору з працівником за ініціативою власника, як при ліквідації; реорганізації; скороченні чисельності працівників або скороченні штату працівників. При цьому, вживані у вказаній нормі поняття «ліквідація», «реорганізація», «скорочення чисельності або штату працівників», стосуються саме підприємств, установ, організацій як юридичних осіб, а не їх структурних підрозділів. За таких обставин підставою для розірвання з працівником трудового договору на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України може мати місце лише у разі ліквідації чи реорганізації саме підприємства, установи, організації як юридичної особи. Натомість, ліквідація структурного підрозділу юридичної особи зі створенням чи без створення іншого структурного підрозділу не є ліквідацією або реорганізацією юридичної особи, а свідчить лише про зміну внутрішньої (організаційної) структури юридичної особи. З огляду на матеріали справи колегією суддів з`ясовано, що позивача звільнено на підставі п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України від 10.12.2015 року № 889-VIІІ «Про державну службу», у зв`язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису Укратрансбезпеки. Так, Наказом Укратрансбезпеки від 09.09.2020 року № 340 упорядковано структуру Державної служби України з безпеки на транспорті. Згідно до вище вказаного наказу № 340, Управління Укртрансбезпеки у Миколаївській області, де працював позивач, реорганізовано шляхом злиття з Управління Укртрансбезпеки у Одеській області, Чорноморським міжрегіональним управлінням Укратрансбезпеки у Південне міжрегіональне управління Укртрансбезпеки. При цьому, у відповідності до Штатного розпису Управління Укртрансбезпеки у Миколаївській області на 2020 рік, введеного в дію з 01.01.2020 року, відділ державного контролю та нагляду на вантажному транспорті у Миколаївській області передбачав кількість штатних одиниць

13. Відповідно до Наказу Державної служби з безпеки на транспорті №390 від 13.10.2020 р., який було прийнято відповідно до розпорядження КМУ від 03.03.2020 року №196-р "Про оптимізацію діяльності територіальних органів Державної служби з безпеки на транспорті", з 15.10.2020 року було введено в дію структуру, затверджену наказом Укртрансбезпеки від 09.09.2020 року №340 та новий штатний розпис. Разом з цим, згідно із Штатним розписом Південного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки на 2020 рік, введеного в дію з 15.10.2020 року, відділ державного контролю та нагляду на вантажному транспорті у Миколаївській області створений з кількістю штатних одиниць

5. Посада головного спеціаліста відділу державного контролю та нагляду на вантажному транспорті Управління, яку обіймав позивач, була скорочена. З огляду на матеріали справи, апеляційним судом з`ясовано, що при попередженні позивача про наступне звільнення та в подальшому, до прийняття оскаржуваного наказу, ОСОБА_1 не було запропоновано жодної посади (вакантної чи нерівнозначної, тобто іншої роботи в цьому державному органі) як в Південному міжрегіональному управлінні Укртрансбпезки, так і в іншому територіальному управлінні Укртрансбезпеки, попри бажання останнього залишитись працювати в державному органі. У відзиві на позовну заяву та в апеляційній скарзі, Державною службою з безпеки на транспорті зазначено, що згідно із приписами частини 3 статті 87 Закону України «Про державну службу» (в редакції Закону України від 14 січня 2020 року N 440-IX), суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності) Тобто, на думку відповідача, пропонування державному службовцю вакантної посади державної служби є правом суб`єкта призначення, а не обов`язком. Однак необхідно врахувати, що подібне тлумачення закону входить в протиріччя з верховенством права (правовладдя) та засадами конституціоналізму. Адже орган державної влади є носієм повноважень, а не прав, і за їх здійснення несе відповідальність. До того ж, принцип верховенства права (правовладдя) вимагає максимально мінімізувати свободу розсуду виконавчої влади. Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Принцип верховенства права (правовладдя) зобов`язує законодавця щодо визначеності, ясності і недвозначності правової норми, якою установлений порядок і умови пропонування вакантної посади у випадку звільнення державного службовця за ініціативою суб`єкта призначення. На думку колегії суддів апеляційного суду, при тлумаченні й застосуванні ч.3 ст. 87 Закону України «Про державну службу» термін «правомірне рішення» необхідно розуміти як не будь-який бажаний для керівника державного органу варіант поведінки в рамках цього Закону, а лише той, який сприятиме належній реалізації підлеглими працівниками права на працю та доступу до державної служби і не допускатиме проявів дискримінації у здійсненні ними цих прав. Згідно до положень ч.1 та ч.6 ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Відтак свобода розсуду означає не свободу вибору керівника державного органу кого звільнити, а кого залишити (перевести) на державній службі, а означає лише оптимальне застосування закону для досягнення цілей, встановлених у ньому. Такого оптимального застосування закону не буде, якщо керівник державного органу не запропонує працівнику посаду державної служби за її наявності. Якщо така вакансіє є у наявності, то у керівника державного органу є лише один вид правомірної поведінки запропонувати її працівнику. Тобто, звільнення державного службовця на підставі п.1 ч.1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» без пропонування йому вакантної посади державної служби, якщо така наявна, буде незаконним рішенням та грубим порушенням законодавства про працю. Серед іншого, судова колегія апеляційного суду звертає увагу, що задля виправлення такої ситуації, Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення проведення конкурсів на зайняття посад державної служби та інших питань державної служби" від 23.02.2021 № 1285-IX, частину третю статті 87 Закону України «Про державну службу» викладено в такій редакції: "3. Суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 11 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб`єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю. Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду". Зазначена редакція ч.3 ст.87 Закону України «Про державну службу» набула чинності 06 березня 2021 року. Слід відмітити, що у зв`язку з прийняттям зазначених змін до законодавства в контексті, які стосуються регулювання спірних правовідносин, законодавцем усунуто прогалину, яка у свою чергу підкріплює позицію суду апеляційної інстанції щодо обов`язку пропонування державному службовцю вакантної посади у державному органі за наявності. Водночас, на виконання вимог ч.2 ст.77 КАС України, суб`єктом владних повноважень, у межах розгляду даної справи, не доведено та до матеріалів справи не надано жодних доказів на підтвердження неможливості призначення ОСОБА_1 на посаду головного спеціаліста відділу державного контролю за безпекою на транспорті у Миколаївській області, як і не доведено факту того, що на роботі залишено працівників із більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці ніж позивач. Крім того, не можливо залишити поза увагою приписи ст. 43 Конституції України, за якими, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Отже, з огляду на наявність порушень з боку роботодавця процедурних гарантій працівника під час звільнення останнього, суд апеляційної інстанції дійшов висновку стосовно достатності підстав для кваліфікації звільнення як незаконного. Відтак, беручи до уваги вищевикладене, на думку колегії суддів, звільнення ОСОБА_1 з посади головного спеціаліста відділу державного контролю та нагляду на вантажному транспорті Управління Укртрансбезпеки у Миколаївській області відбулося з порушенням вимог вище наведених законодавчих приписів. У зв`язку з вказаним, спірні накази Державної служби України з безпеки на транспорті від 01.12.2020 р. №2002-к «Про звільнення ОСОБА_1 » та від 04.12.2020 року №2033-к "Про внесення змін до наказу Державної служби України з безпеки на транспорті" є протиправними та підлягають скасуванню. Відповідно до ч.1 ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню. Таким чином, зважаючи на вище викладене та ураховуючи установлення судом протиправності винесення відповідачем оскаржуваних наказів про звільнення позивача, суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо необхідності поновлення ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу державного контролю та нагляду на вантажному транспорті Управління Укртрансбезпеки у Миколаївській області саме з 16.12.2021 року. При цьому, зобов`язуючи відповідача поновити ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу державного контролю та нагляду на вантажному транспорті Управління Укртрансбезпеки у Миколаївській області, судом першої інстанції не зазначено з якої саме дати необхідно поновити останнього. Так, для усунення можливих труднощів у виконанні рішення суду щодо поновлення позивача на посаді та з урахуванням того, що днем звільнення ОСОБА_1 є 15 грудня 2020 року, зазначена вище обставина може бути усунена шляхом зміни резолютивної частини рішення суду першої інстанції відповідним посиланням на дату 16.12.2020 року. Окрім цього, згідно до ч.2 ст.235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Відповідно до наявної у матеріалах справи довідки від 04.02.21 року №04/14 наданої Державною службою України з безпеки на транспорті , загальна сума нарахованої заробітної плати ОСОБА_1 за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата, становить 13 820 грн., з яких 6910,00 грн. за жовтень 2020 року, 6910,00 грн. за листопад 2020 року. Середньоденна заробітна плата складає 329,05 грн. (13 820 грн. / 42 робочих днів у жовтні та листопаді 2020 р.). Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати, відповідно до пункту 2 якого середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. За приписами абзацу 3 пункту 3 Порядку обчислення середньої заробітної плати усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі. Отже, розрахунок грошового забезпечення за час вимушеного прогулу судом здійснено наступним чином: - позивача ОСОБА_1 звільнено з посади з 15.12.2020 р. Останній день роботи є днем звільнення. Період вимушеного прогулу складає 30 робочих днів, зокрема, у період з 16.12.2020 року по 31.01.2021 року. Два попередні місяці, що передують звільненню жовтень-листопад 2020 року. Кількість робочих днів -

42. Грошове забезпечення: 6910 грн. (жовтень 2020 р.) + 6910 грн. (грудень 2019р.) = 13 820,00 грн. : 42 день = 329,05грн./день х 30 днів вимушеного прогулу = 9871,50 грн. Підсумовуючи означене, а також те, що позовні вимоги позивача про визнання протиправними та скасування наказів про його звільнення підлягають задоволенню, колегія суддів уважає за необхідне стягнути з Державної служби України з безпеки на транспорті на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 16.12.2020 року по 31.01.2021 року включно у розмірі 9871,50 грн. (визначено без утримання податків й інших обов`язкових платежів) Водночас, апеляційний суд уважає за необхідне зазначити, з наявної копії наказу №134-К від 29.01.2021 року з`ясовано, що з 01.02.2021 року ОСОБА_1 призначено на посаду старшого державного інспектора відділу державного контролю на залізничному транспорті Департаменту державного контролю на транспорті. З наданих відповідачем до суду апеляційної інстанції розрахункових листів заробітної плати позивача на посаді старшого державного інспектора за період з 01.02.2021 року по 13.04.2021 року установлено, що отримана ОСОБА_1 винагорода за виконану роботу у лютому 2021 року складає 7 962,04 грн., у березні 2021 року 7 238,23 грн. З урахуванням установлених обставин, колегія суддів не убачає наявність підстав для виплати різниці в заробітку за час виконання позивачем оплачуваної роботи на посаді старшого державного інспектора, оскільки виплачена ОСОБА_1 винагорода за період лютий березень 2021 року не є нижчою за заробітну плату, отриманої ним за останні два місяці роботи, які передують звільненню. Таким чином, вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 15.12.2020 року по день ухвалення судом рішення ( 25 березня 2021 року) підлягають до часткового задоволення, що у свою чергу не ураховано судом першої інстанції під час вирішення справи по суті. Підставами для зміни рішення є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (п.4 ч.1 ст.317 КАС України). Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (ч.4 ст.317 КАС України). Враховуючи викладене та те, що судом першої інстанції правильно скасовано рішення суб`єкта владних повноважень, але при цьому не зазначено з якої дати позивача потрібно поновити на посаді та невірно розраховано суму середнього заробітку, яка підлягає стягненню, колегія суддів уважає необхідним, відповідно до ст.ст. 315, ст. 317 КАС України, змінити мотивувальну та резолютивну частини рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 25 березня 2021 року по справі №400/132/21. Керуючись ст. 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті задовольнити частково. Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 25 березня 2021 року по справі №400/132/21 змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. Викласти абзац перший, третій, четвертий та п`ятий резолютивної частини рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 25 березня 2021року по справі №400/132/21 в наступній редакції: «Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково. Поновити ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу державного контролю та нагляду на вантажному транспорті Управління Укртрансбезпеки у Миколаївській області з 16.12.2020 року. Стягнути з Державної служби України з безпеки на транспорті (код ЄДРПОУ 39816845) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 16.12.2020 року по 31.01.2021 року включно у розмірі 9871,50 грн. (дев`ять тисяч вісімсот сімдесят одна гривня 50 копійок). Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу державного контролю та нагляду на вантажному транспорті Управління Укртрансбезпеки у Миколаївській області з 16.12.2021 року та стягнення заробітної плати у межах суми за один місяць.» В іншій частині рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 25 березня 2021 року по справі №400/132/21 залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення виготовлено та підписано суддями 16.07.2021 року. Суддя-доповідач Димерлій О.О. Судді Танасогло Т.М. Єщенко О.В.