Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 440/2675/21
від 16.07.2021НЕ ВЕРХОВНИЙ СУДГоловуючий І інстанції: С.С. Сич ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 липня 2021 р. Справа № 440/2675/21 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді Катунова В.В., Суддів: Бершова Г.Є. , Ральченка І.М. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 30.03.2021, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039 по справі № 440/2675/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про стягнення щомісячного довічного грошового утримання, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 ( надалі ОСОБА_1 , прзивач)звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (надалі ГУПФУ в Полтавській області, відповідач), в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просив: стягнути з відповідача на його користь нарахованого і не отриманого щомісячного довічного грошового отримання в сумі 1 622 949 грн. 13 коп. за період з 19.02.2020 по 28.02.2021. Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 30.03.2021 відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі згідно п. 2 ч. 1 ст. 170 КАС України. Не погоджуючись з вказаною ухвалою позивачем подано апеляційну скаргу з якої вбачається про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а тому просить скасувати оскаржувану ухвалу, з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовано тим, що судом першої інстанції зроблено помилковий висновок про відмову у відкритті провадження в даній адміністративній справі, який обґрунтовано тим, що спірні правовідносини вже вирішено судовим рішенням у справі № 440/1571/20. В даному випадку, апелянт вважає, що у рішенні Полтавського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2020 року, яке набрало законної сили лише 16 листопада 2020 року, відсутній обов`язок щодо суб`єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, виплатити позивачу ОСОБА_1 заборгованість за період з 19 лютого по серпень 2020 року. Також зазначає, що за період з 16 листопада 2020 року по день звернення з цим позовом, тобто по 25 березня 2021 року він отримав лише одну суму щомісячного довічного грошового утримання 9 березня. Тобто за чотири місяці від набрання чинності рішення від 31.08.2020 року відповідач спромігся виплатити щомісячне довічне грошове утримання лише березень 2021 року В квітні 2021 р. він знову отримав той же місячний розмір довічного грошового утримання. Відзиву на вказану апеляційну скаргу до суду не надходило, що не перешкоджає її розгляду по суті. На підставі п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги ухвалу суду першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Суд першої інстанції постановляючи оскаржувану ухвалу, виходив з того, що між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав є рішення, що набрало законної сили, у зв`язку з чим, у відкритті провадженні даного позову слід відмовити. Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування норм процесуального права, апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції з огляду на таке. З матеріалів позовної заяви встановлено, що 23 березня 2020 року ОСОБА_1 звертався до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, Державної казначейської служби України про: визнання неправомірними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо відмови у проведенні перерахування щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 з 18.02.2020; зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області провести перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 з 01.01.2020 згідно довідки №01-46/74/2020 від 25.02.2020; стягнення з Державного бюджету України в особі Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державної казначейської служби України шляхом безспірного списання з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 моральної шкоди в розмірі 150000 грн. (з урахуванням доповнення до адміністративного позову від 10.04.2020). Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2020 року у справі №440/1571/20, яке залишено без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2020 року, адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, Державної казначейської служби України про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити дії, стягнення моральної шкоди - задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 04.03.2020 №328. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області здійснити перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 у розмірі 90% грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, на підставі довідки про суддівську винагороду від 25.02.2020 №01-46/74/2020, виданої Апеляційним судом Полтавської області, з урахуванням фактично виплачених сум, починаючи з 19.02.2020. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Відповідно до частини 2 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2020 року у справі №440/1571/20 набрало законної сили 16 листопада 2020 року. 25 березня 2021 року позивач звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду із даним позовом до суду. В обґрунтування позовних вимог у даній справі позивачем зазначено, що на виконання вказаного вище рішення суду Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області проведено перерахунок довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 , починаючи з 19.02.2020, однак, 09.03.2021 виплачено позивачу лише місячний розмір довічного грошового утримання за березень 2021 року, хоча на виконання рішення суду Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області повинно було виплатити позивачу заборгованість по виплаті щомісячного грошового утримання, яка за період з 19.02.2020 по 28.02.2021 становить 1 622 949 грн. 13 коп., у зв`язку з невиплатою якої позивач звернувся до суду з позовом у цій справі. Отже, фактично при зверненні до суду з новим позовом ОСОБА_1 посилається на протиправну бездіяльність, допущену суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2020 року у справі №440/1571/20, яка виразилась у неналежному виконанні вказаного рішення суду. Шляхом ініціювання іншого окремого судового спору (подання даної позовної заяви) позивач намагається вирішити питання виконання відповідачем рішення суду в адміністративній справі №440/1571/20. Стаття 129-1 Конституції України гарантує, що судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Відтак, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень. У зв`язку з цим, у разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу щодо відповідача - суб`єкта владних повноважень, а невиконання судового рішення не може бути самостійним предметом окремого судового провадження. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 06.08.2020 у справі №552/6254/16-а. Процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень в адміністративній справі, урегульовані розділом ІV "Процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень в адміністративних справах" Кодексу адміністративного судочинства України, яким не передбачено можливості вирішення в порядку позовного провадження вимог особи-позивача, що випливають з обставин невиконання або неналежного виконання судового рішення відповідачем. Відповідно до частини 1 статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду. Згідно з приписами частини 1 та 2 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. За наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Аналіз наведених норм свідчить, що є наступні види судового контролю за виконанням судового рішення, такі як зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу (ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства України ) та визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду (ст. 383 Кодексу адміністративного судочинства України ). Верховний Суд у постанові від 20 лютого 2019 року у справі № 806/2143/15 (адміністративне провадження № К/9901/5159/18) звертав увагу, що зазначені правові норми Кодексу адміністративного судочинства України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення в цій справі. Крім того, Верховний Суд зазначив, що наявність у Кодексі адміністративного судочинства України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України (ст. 382 КАС України), який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення. Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що спір у даній справі є тотожним спору у справі №440/1571/20, що розглянув Полтавський окружний адміністративний суд (рішення від 31.08.2020), оскільки він виник між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, але на стадії виконання судового рішення. Вказаний висновок відповідає висновкам Верховного Суду щодо застосування норм права, викладеним у постановах від 20.02.2019 у справі № 806/2143/15 (адміністративне провадження №К/9901/5159/18), від 03.04.2019 у справі №820/4261/18 (адміністративне провадження №К/9901/1062/19), від 25.02.2021 у справі № 640/13599/20 (адміністративне провадження №К/9901/28856/20). При цьому, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що вимоги про "стягнення" заборгованості з виплати щомісячного довічного грошового утримання та "зобов`язання нарахувати та виплатити" довічне грошове утримання є двома різними способами захисту порушеного права (що, окрім іншого, передбачає відмінний механізм їх виконання/реалізації), тобто є альтернативними варіантами вирішення спору . Відтак вирішення судом спору між сторонами шляхом застосування такого способу захисту порушених прав як "зобов`язання нарахувати та виплатити" довічне грошове утримання виключає в подальшому можливість особи звернутися до суду із позовом про "стягнення" заборгованості з виплати щомісячного довічного грошового утримання, адже фактично спір між сторонами вже вирішено. Суд апеляційної інстанції зазначає, що при зміні однієї альтернативної позовної вимоги іншою, або при виділенні з позову, який вже заявлено, частини позовних вимог в окремий позов, тотожність предмета позову зберігається. Відповідно п. 2 ч. 1 ст. 170 КАС України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав є такі, що набрали законної сили, рішення або постанова суду, ухвала про закриття провадження в адміністративній справі. За таких обставин, апеляційний суд зазначає, що доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки ґрунтуються на неправильному трактуванні фактичних обставин та норм процесуального права, що регулюють спірні правовідносини. Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 30.03.2021 по справі № 440/2675/21 залишити без змін . Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Суддя-доповідач В.В. Катунов Судді Г.Є. Бершов І.М. Ральченко