Постанова 4811 № 450/3818/19

Справа № 450/3818/19 Головуючий у 1 інстанції: Мельничук І.І. Провадження № 22-ц/811/137/21 Доповідач в 2-й інстанції: Мікуш Ю. Р. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 червня 2021 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого судді: Мікуш Ю.Р. суддів: Приколоти Т.І., Савуляка Р.В. секретар Іванова О.О. З участю позивача ОСОБА_1 та його представника адвоката Сорока О.Є. розглянувши у відкритому судовому засіданні м.Львові цивільну справу №450/3818/19 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 11 листопада 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житловим будинком шляхом визнання особи такою, що втратила право користування житловим будинком, - в с т а н о в и в: 29 жовтня 2019 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 , в якому просить усунути перешкоди у користуванні належним йому на праві власності житловим будинком АДРЕСА_1 шляхом визнання відповідача таким, що втратив право користування зазначеним житловим будинком. В обґрунтовування позову вказує на те, що він є власником житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . На даний момент в житловому будинку зареєстрований позивач, його мати та брат - відповідач у справі. Позивач позбавлений можливості проживати у належному йому будинку через проживання там відповідача, який незважаючи на те, що проживає у його будинку, витрат по його утриманню не несе, спільного господарства з позивачем не веде. У зв`язку із переходом права власності на будинок до позивача від його матері по договору дарування, відповідач втратив право на користування цим будинком та залишаючись проживати у належному позивачу на праві власності будинку, відповідач створює перешкоди у користуванні таким. Заочним рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 11 листопада 2020 року у задоволенні позову відмовлено. Рішення суду оскаржив позивач. В апеляційній скарзі зазначає, що не погоджується з рішенням, вважає його таким, що ухвалене без повного з`ясування обставин, що мають значення для справи, а також з неправильним застосуванням норм матеріального та порушенням норм процесуального права. Неповне з`ясування обставин полягає у тому, що суд зазначив, що позивач зареєстрований у спірному будинку, однак таке твердження не відповідає дійсності, оскілки позивач зареєстрований за адресою АДРЕСА_2 разом з своєю дружиною та дітьми. Стверджує, що відповідач не є членом його сім`ї, а тому суд помилково застосував до даних правовідносин ст. ст.71,72 ЖК України та ст.405 ЦК України . Розглядаючи справу, суд не врахував доказів позивача про те, що останній позбавлений права та можливості користуватися житлом, яке йому належить, в тому числі забезпечити житлом членів своєї сім`ї, які перебувають у скрутному матеріальному становищі. Також суд не взяв до уваги те, що відповідач не несе жодних витрат по утриманню будинку, не сплачує комунальних послуг , не веде спільного господарства з власником житла. У постанові Великої палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі №447/455/17 зроблено висновок, що власник має право вимагати від осіб , які не є членами його сім`ї , а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство , усунення порушень свого права власності у будь-який час. Просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове, яким позов задовольнити. Відповідно до статті 360 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК) Відзив на апеляційну скаргу суду не надано. Відповідач по справі в судове засідання не з`явився, хоч належним чином повідомлений про день і час слухання справи, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення 03.06.2021 року (додано до матеріалів справи). Відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Згідно ч.1 ст.367 ЦПК суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Матеріалами справи та судом встановлено, що відповідно до копій витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень № 40657571 від 15.07.2015 року та № 4-0783793 від 17.07.2015 року ОСОБА_1 - позивач по справі, на праві приватної власності належить житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 9,11). Згідно довідки Зимноводівської сільської ради № 3961 від 21.10.2019 року в будинку АДРЕСА_1 зареєстровані та проживають: мати позивача ОСОБА_3 , 1944 року народження, брат ОСОБА_2 відповідач по справі. Позивач вважає, що оскільки з 2015 року він став власником житлового будинку по зазначеній вище адресі, тому відповідно до ст.405 Цивільного кодексу України відповідач по справі, який не є членом його сім`ї, втратив право на проживання у зазначеному будинку. Посилається на те, що через проживання брата, він разом із сім`єю не може переїхати із смт.Красне Буського району у подарований йому житловий будинок, оскільки цим створюються йому перешкоди. Посилається на те, що перехід права власності на будинок від матері ОСОБА_3 до ОСОБА_1 зумовив втрату відповідачем як членом сім`ї попереднього власника право користування вказаним житловим будинком. За приписами статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право власності набувається у порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі. За статтею 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. Нормами статті 3 Сімейного кодексу України (далі СК) зазначено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживали разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї, як зазначено у частині другій статті 64 Житлового кодексу УРСР (далі ЖК). Згідно зі статтею 150 ЖК громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди. Згідно зі статтею 156 ЖК члени сім`ї власника житлового будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. До членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користуватися займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім`ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу. У статті 7 ЖК прописано, що ніхто не може бути виселений із займаного житлового приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбаченому законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій. Тобто, будь-яке виселення або позбавлення особи права користування житлом допускається виключно на підставах, передбачених законом, і повинно відбуватися в судовому порядку. В той же час, норми Цивільного кодексу України надають перевагу власнику - стаття 317,319, 321 ЦК, які характеризуються як прямим та безпосереднім пануванням власника над річчю. Згідно із ч.1 ст. 383 ЦК власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів свої сім`ї, інших осіб. Положеннями ст.391 ЦК передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Право користування чужим майном передбачено у статтях 401-406 ЦК. Відповідно до статті 405 ЦК на яку посилається позивач у позовній заяві та апеляційній скарзі зазначено, що члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, порівнюючи права власника відповідно до норм цивільного кодексу та користувача житлом за нормами Житлового кодексу, суд першої інстанції із врахуванням балансу інтересів сторін підставно зазначив, що позов не підлягає до задоволення. Відповідач по справі ОСОБА_2 з дня народження і до цього часу постійно проживав у спірному будинку, був членом сім`ї колишнього власника ( ОСОБА_3 -матері обох сторін) як і позивач. Їх права, у тому числі житлові, розглядалися як постійні. Згідно аналізу законодавства, що регулює житлові правовідносини, припинення сімейних відносин, втрата статусу члена сім`ї особою, вибуття із членів сім`ї однієї родини, саме по собі не тягне втрату права користування житловим приміщенням. З 2015 року, отримавши в дарунок житловий будинок АДРЕСА_1 , позивач став власником будинку, однак, до колишніх членів його сім`ї у якій він проживав в смт.Красне і проживає на даний час, додалися інші особи, які разом з власником, є членами іншої сім`ї. Приймаючи житловий будинок в дарунок, позивач ОСОБА_1 знав, що у будинку постійно з дня народження проживає та зареєстрований його брат ОСОБА_2 , 1975 року народження, який іншого житла немає, що він разом з ним і дарувальником були у минулому одна сім`я, а тому сам факт зміни власника житлового будинку, не позбавляє відповідача права користування займаним ним приміщенням. Позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що відповідач чинить йому чи членам його сім`ї перешкоди у користуванні житловим будинком. Колегія суддів не вбачає правових підстав для застосування до даних правовідносин вимог ст.ст. 71,72 ЖК та не проживання відповідача за місцем його реєстрації протягом строків, визначених статтею 405 ЦК та 71 ЖК. Визнання особи втраченим право на житло на підставі статті 71 ЖК, ст..405 ЦК- це не проживання особи за місцем реєстрації на протязі визначеного законом строку без поважних причин. Відповідно до ч.1ст.81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (п.6 ст81 ЦПК). Враховуючи те, що судом першої інстанції належно встановлені фактичні обставини справи, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, підстави для скасування законного та справедливого рішення суду першої інстанції відсутні. Відповідно до статті 375 ЦПК суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 374 ч.1 п.1 , 375, 383, 384, 389-391 ЦПК України,- суд апеляційної інстанції,- п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Заочне рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 11 листопада 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в порядку, визначеному статтями 389-391 ЦПК України. Повний текст постанови складено 09 липня 2021 року. Головуючий Ю.Р.Мікуш Судді: Т.І.Приколота Р.В.Савуляк