Постанова 4824 № 755/24743/14-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ___________________________________ Справа №755/24743/14-ц Апеляційне провадження № 22-ц/824/2286/2021 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 червня 2021 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Рейнарт І.М. суддів Кирилюк Г.М., Семенюк Т.А. при секретарі Баллі Л.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Глівої Світлани Володимирівни на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 30 листопада 2016 року (суддя Катющенко В.П.) у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення суми заборгованості за кредитним договором, процентів, нарахованих за користування кредитом та пені, встановила: у вересні 2014р. позивач звернувся до суду з позовом, та з урахуванням уточнення позовних вимог, просив стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за кредитним договором № 32-3Х5/02-2005И від 15 лютого 2005р. в розмірі 88 137,53 доларів США та 471грн 08коп. пені за несвоєчасне погашення заборгованості, а також стягнути з відповідачів витрати на оплату судового збору по 1 827грн з кожного. Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що 15 лютого 2005 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», з 21 грудня 2009 року ПАТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір №32-3Х5/02-2005И, за умовами якого банк надав позичальнику кредит в іноземній валюті в розмірі 96 000 доларів США зі сплатою процентів у розмірі 14% річних на строк до 15 лютого 2020р. Додатковою угодою №1 від 04 лютого 2009 року було змінено схему погашення кредиту; кінцевий термін повернення кредиту не пізніше 15 лютого 2030 року; перенесено строки виконання зобов`язання зі сплати процентів, нарахованих в період з 01 листопада 2008 року по 30 листопада 2008 року на період з 01 грудня 2013 року по 10 грудня 2013 року; проценти, нараховані в період з 01 грудня 2008 року по 30 грудня 2008 року сплачуються в період з 01 січня 2014 року по 13 січня 2014 року та визначено, що додатково для ідентифікації договору в системі обліку банку може використовуватись №10118051000 та № 10118051001. З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором були укладені договори поруки з ОСОБА_1 №32-3Х5/02-2005И/1 від 15 лютого 2005р. та ОСОБА_3 № 32-3Х5/02-2005И/2 від 15 лютого 2005 року, за умовами яких поручителі зобов`язалися солідарно відповідати перед кредитором за виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором. Для підтвердження згоди 2 поручителів забезпечувати змінене зобов`язання було укладено додаткову угоду № 1 від 4 лютого 2009 року до договору поруки №32-3Х5/02-2005И/1 та отримано заяву ОСОБА_3 про надання згоди забезпечувати змінене зобов`язання. Позивач стверджував, що виконав взяті на себе зобов`язання в повному обсязі, проте позичальник всупереч умов кредитного договору, не здійснює платежів для погашення суми заборгованості по кредиту та нарахованим процентам, чим порушує взяті на себе договірні зобов`язання, у зв`язку із чим станом на 12 червня 2014 року існує заборгованість у розмірі 88 137,53 доларів США, яка складається із: 64 991,43 долара США - заборгованості по кредиту, 23 146,10 доларів США - заборгованості по простроченим процентам за користування кредитом, а також 471грн 08коп. заборгованості по сплаті пені за несвоєчасне погашення заборгованості, з яких: 52грн 80коп. - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом, 418грн 28коп. - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості по процентам. У листопаді 2014 року ОСОБА_1 звернувся із зустрічною позовною заявою про визнання недійсними договору поруки №32-3Х5/02-2005И/1 від 15 лютого 2005 року та додаткову угоду № 1 від 4 лютого 2009 року до договору поруки №32-3Х5/02-2005И/1 від 15 лютого 2005 року, які укладені між АКІБ «УкрСиббанк», ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , посилаючись на те, що він зазначені договори не підписував, поручителем ОСОБА_2 не виступав, у приміщенні банку не був та копії документів працівникам банку не надавав. Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 30 листопада 2016 року зустрічну позовну заяву було залишено без розгляду. Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 30 листопада 2016 року позов задоволено, стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором №32-3Х5/02-2005И від 15 лютого 2005 року в розмірі 88 137,53 доларів США та 471грн 08коп., а також витрати по сплаті судового збору по 1 827грн з кожного. Постановою Київського апеляційного суду від 19 листопада 2019 року скасовано ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 30 листопада 2016 року про залишення без розгляду зустрічної позовної заяви ОСОБА_1 з направленням справи до Дніпровського районного суду міста Києва для продовження розгляду. Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 21 квітня 2021 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», ОСОБА_2 про визнання договору поруки недійсним задоволено частково. Визнано недійсною додаткову угоду №1 від 4 лютого 2009 року до договору поруки №32-3X5/02-:2005И/1 від 15 лютого 2005 року, що була укладена між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 . Стягнуто з АТ «УкрСиббанк» на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в розмірі 243грн 60 коп. та витрати по оплаті судово-почеркознавчої експертизи в розмірі 13075грн 20коп., а всього стягнуто 13 318грн 80 коп. В іншій частині позову відмовлено. У поданій апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Глівая С.В. просить рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 30 листопада 2016 року скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Представник відповідача посилається на порушення судом норм процесуального права, оскільки ОСОБА_1 не був належним чином повідомлений про судовий розгляд, так як повідомлявся судом не за адресою місця його реєстрації, яка була зазначена ним у зустрічній позовній заяві, а представник відповідача взагалі не повідомлялася про судові засідання, чим порушено принцип рівності учасників процесу та змагальності сторін. 3 Також представник відповідача зазначає, що судом неповно з`ясовані обставини, що мають значення для справи та не враховано, що ОСОБА_1 була подана зустрічна позовна заява про визнання недійсним договору поруки та ухвалою суду була призначена судово-почеркознавча експертиза, яка була оплачена відповідачем та відповідна квитанція була надана суду 10 квітня 2015р., проте експертна установа повернула справу без проведення експертизи у зв`язку із її не оплатою, а суд не прийняв належних заходів для з`ясування обставин справи. Відзив на апеляційну скаргу не подано. Учасники справи, будучи належним чином повідомленими про день та час розгляду апеляційної скарги (с.с.96-99 т.3), у судове засідання не з`явилися, клопотання про його перенесення не подали, тому відповідно до ст. 372 ЦПК України колегія суддів провела судовий розгляд у їх відсутність. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного. Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що 15 лютого 2005 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір №32-3Х5/02-2005И, за умовами якого банк надав позичальнику кредит в розмірі 96 000 доларів США, який останній зобов`язався повернути до 15 лютого 2020 року та сплачувати проценти за користування кредитними коштами у розмірі 14% річних. 4 лютого 2009 року сторони кредитного договору уклали додаткову угоду № 1 до кредитного договору від 15 лютого 2005 року, якою погодили, що додатково для ідентифікації договору в системі обліку банку може використовуватись №10118051000 та № 10118051001; змінили схему погашення кредиту, визначивши що кредит буде погашатися шляхом сплати ануїтетних платежів у розмірі 820 доларів США кожного 24 числа місяця; змінили порядок нарахування процентів; змінили кінцевий термін повернення кредиту - не пізніше 15 лютого 2030 року; перенесли строки виконання зобов`язання зі сплати процентів, нарахованих в період з 01 листопада 2008 року по 30 листопада 2008 року на період з 01 грудня 2013 року по 10 грудня 2013 року; проценти, нараховані в період з 01 грудня 2008 року по 30 грудня 2008 року сплачуються в період з 01 січня 2014 року по 13 січня 2014 року. З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором 15 лютого 2005 року були укладені окремі договори поруки з ОСОБА_1 №32-3Х5/02-2005И/1 та ОСОБА_3 № 32-3Х5/02-2005И/2, за умовами яких поручителі зобов`язалися солідарно відповідати перед кредитором за виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, зокрема, повернення кредиту у розмірі 96 000 доларів США до 15 лютого 2020 року, сплату процентів за користування кредиту у розмірі 14% річних не пізніше 10 числа кожного місяця. Пунктом 2.1. договору поруки сторони визначили, що кредитор не вправі без згоди поручителя змінювати умови кредитного договору з позичальником, у наслідок яких збільшується обсяг відповідальності поручителя. Під згодою розуміється як візування змін в кредитний договір поручителем, так і отримання згоди шляхом обміну листами, факсимільними повідомленнями та ін. 4 лютого 2009 року між банком та ОСОБА_1 укладена додаткова угода № 1 до договору поруки №32-3Х5/02-2005И/1 від 15 лютого 2005 року, за умовами якої сума кредитного договору становить 66 942,25 доларів США, процентна ставка - 13,9% річних; кредит погашається ануїтетними платежами у розмірі 820 доларів США, кінцевий термін погашення кредиту - 15 вересня 2030 року. 25 жовтня 2013 року ОСОБА_1 направлена вимога про погашення 4 простроченої заборгованості протягом 31 календарного дня з дати одержання цього повідомлення, а у разі непогашення простроченої заборгованості, банк вимагав повернення всієї суми заборгованості за кредитним договором у розмірі 82 673,84 доларів США. Вимога була отримана ОСОБА_1 5 листопада 2013 року (с.с.50 т.1). Аналогічні вимоги були направлені ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та ними отримані 2 листопада 2013 року (с.с.50 т.1). Згідно наданого позивачем розрахунку заборгованості станом на 12 червня 2014 року вона становить 88137,53 доларів США та складається із: 64 991,43 долара США - заборгованості по кредиту, 23 146,10 доларів США - заборгованості по простроченим процентам за користування кредитом, а також 471грн 08коп. заборгованості по сплаті пені за несвоєчасне погашення заборгованості, з яких: 52грн 80коп. - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом, 418грн 28коп. - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості по процентам. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачами свої зобов`язання за договорами не виконані, а право позивача на отримання кредитної заборгованості підлягає судовому захисту. Рішення суду в частині стягнення заборгованості з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ними не оскаржується, представник ОСОБА_1 - адвокат Гліва С.В. не надала повноваження представляти інтереси ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , доводи її апеляційної скарги не містять мотивування незаконності рішення суду в частині стягнення заборгованості з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , а відтак вимоги апеляційної скарги про скасування рішення суду у повному обсязі та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову у повному обсязі не ґрунтуються на нормах процесуального права. Отже, відповідно до положень ч. 1 ст. 367 ЦПК України колегія суддів не переглядає рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 30 листопада 2016 року в частині стягнення заборгованості з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Переглядаючи рішення суду від 30 листопада 2016 року в частині стягнення заборгованості з ОСОБА_1 , колегія суддів виходить з наступного. Згідно із частиною першою статті 553, частиною першою статті 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Отже, порука є спеціальним додатковим заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов`язання. Підставою для поруки є договір, що встановлює зобов`язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов`язання боржника, та кредитором боржника. Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Обсяг зобов`язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов`язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель (частини перша, друга статті 553 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 651 ЦК України зміна умов договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі зміни договору зобов`язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо (частина перша статті 653 ЦК України). За змістом частини першої статті 654 ЦК України зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється, якщо інше не встановлено договором або 5 законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту. За положеннями частини першої статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання, а також у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. До припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов`язання без згоди поручителя, які призвели до збільшення його обсягу відповідальності. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов`язання виникає в разі: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо. Висновок про припинення поруки на підставі частини першої статті 559 ЦК України залежить від установлених судом обставин щодо обсягу зобов`язання, на виконання якого надано поруку, та збільшення обсягу відповідальності поручителя внаслідок зміни без його згоди забезпеченого зобов`язання. Для цього судам необхідно дослідити відповідні умови кредитного договору та договору поруки щодо порядку погодження поручителем змін до основного зобов`язання. Такі правові висновки щодо застосування статті 559 ЦК України наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №2-558/10 (755/18438/16-ц). Таким чином, з огляду на положення частини першої статті 559 ЦК України необхідно дійти висновку про те, що встановлення додатковою угодою до кредитного договору нових умов щодо збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування кредитними коштами, за відсутності згоди поручителя на укладення такої додаткової угоди призводить до збільшення обсягу відповідальності останнього. Враховуючи, що умовами договору поруки було передбачено, що кредитор не вправі без згоди поручителя змінювати умови кредитного договору з позичальником, у наслідок яких збільшується обсяг відповідальності поручителя, суд першої інстанції повинен був перевірити доводи ОСОБА_1 про те, що він не підписував ні договір поруки, ні додаткову угоду до договору поруки. Безпідставно залишивши зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 про визнання недійсними договору поруки та додаткової угоди до договору поруки, суд першої інстанції тверджень відповідача ОСОБА_1 належним чином не перевірив. Крім того, суд першої інстанції не звернув увагу на наступні обставини. Відповідно до вимог частини другої статті 1054 та частини другої статті 1050 ЦК України у разі, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів. Відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України, редакція якої діяла на час ухвалення рішення суду, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Відповідно до чч. 1, 3 ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк може бути визначено актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду. На підставі ч. 1 ст. 252, ч. 1 ст. 253 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями, годинами. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. 6 Разом із тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов`язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251, 252 ЦК України). Таким чином, умови договору поруки про його дію до повного припинення всіх зобов`язань боржника не свідчать про те, що договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Такий правовий висновок був зроблений Верховним Судом України у справі 6-32цс14 у постанові від 10 вересня 2014 року (що повинен був врахувати суд першої інстанції). Згідно п. 3 договору поруки від 15 лютого 2005 року, укладеного з ОСОБА_1 , договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами. Порука припиняється з припиненням всіх зобов`язань позичальника по кредитному договору. Отже, договором поруки, який укладено з ОСОБА_1 , не визначено строк, після закінчення якого порука припиняється, так як у пункті 3 договору встановлено, що порука припиняється з припиненням всіх зобов`язань позичальника по кредитному договору. За умовами кредитного договору та договору поруки від 15 лютого 2005 року позичальник та поручитель взяли на себе зобов`язання повернути суму кредиту з процентами до 15 лютого 2020 року щомісячними платежами. Отже, поряд з установленням строку дії кредитного договору сторони визначили й строки виконання боржником окремих зобов`язань (повернення платежів), що входить до змісту основного зобов`язання, яке виникло на основі договору. У зв`язку з порушенням позичальником строків повернення кредиту та сплати процентів, виникненням заборгованості за кредитним договором кредитор використав передбачене частиною другою статті 1050 ЦК України право на односторонню зміну умов кредитних договорів, надіславши 23 жовтня 2013 року боржнику і поручителям повідомлення про дострокове повернення всієї суми кредиту та пов`язаних із ним платежів, якщо протягом 31 календарного дня з дати одержання повідомлення не буде погашена прострочена заборгованість. Вимога отримана ОСОБА_1 5 листопада 2013 року, прострочена заборгованість ні боржником, ні поручителями погашена не була, тому строк повернення кредитної заборгованості у повному обсязі настав 7 грудня 2013 року. Таким чином, у зв`язку із зміною кредитором на підставі частини другої статті 1050 ЦК України строку виконання основного зобов`язання передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячний строк підлягає обрахуванню від цієї дати. За таких обставин, вимоги до поручителя ОСОБА_1 банком повинні були бути пред`явлені до 7 червня 2014 року, однак даний позов був направлений банком до суду 28 серпня 2014 року, згідно штемпелю Укрпошти на конверті (с.с.60 т.1), тобто більше ніж через шість місяців після настання строку виконання зобов`язань, то у силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука ОСОБА_1 припинилась. Вказані обставини та норми матеріального права судом першої інстанції проаналізовані не були. Разом з цим, перевіряючи доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , апеляційний суд встановив, що згідно висновку судової почеркознавчої експертизи, проведеної Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз 27 листопада 2020 року, підписи від імені ОСОБА_1 у договорі поруки №32-3Х5/02-2005И/1 від 15 лютого 2005 року, який укладений між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 , виконані 7 ОСОБА_1 , а підпис від імені ОСОБА_1 , який міститься у додатковій угоді № 1 від 4 лютого 2009 року до договору поруки №32-3Х5/02-2005И/1 від 15 лютого 2005 року, в графі «поручитель», виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою. Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 21 квітня 2021 року визнано недійсною додаткову угоду №1 від 4 лютого 2009 року до договору поруки №32-3X5/02-:2005И/1 від 15 лютого 2005 року, що була укладена між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 . Дане рішення учасниками справи та їх правонаступниками не оскаржено і набрало законної сили. За таких обставин, ОСОБА_1 виступив поручителем ОСОБА_2 за кредитним договором, однак поручителем ОСОБА_1 додаткова угода до договору поруки не підписувалася, а відтак банк не погодив з поручителем ОСОБА_1 зміни до кредитного договору, які призвели до збільшення відповідальності поручителя. Враховуючи, що договором поруки, з умовами якого погодився поручитель ОСОБА_1 , були передбачені порядок внесення змін та доповнень до кредитного договору, а додатковою угодою до кредитного договору, укладеною без згоди поручителя, встановлений новий порядок погашення кредиту та збільшено кінцевий строк повернення кредиту на 10 років, що дає кредитору право нараховувати проценти за більший період, ніж був визначений кредитним договором, що призвело до збільшення обсягу відповідальності поручителя ОСОБА_1 , колегія суддів вважає за необхідне застосувати норми частини першої статті 559 ЦК України та визнати поруку ОСОБА_1 за кредитним договором № №32-3Х5/02-2005Ивід 15 лютого 2005 року такою, що припинена. Вимоги апеляційної скарги про скасування рішення суду у повному обсязі та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, задоволенню не підлягають, так як не ґрунтуються на нормах процесуального права, є безпідставними та не мотивовані, про що було зазначено вище. Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при вирішенні позовних вимог про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 неповно встановлені фактичні обставини справи та неправильно застосовані норми матеріального права, тому в цій частині рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, пред`явлених до ОСОБА_1 . Керуючись статтями 367, 374, 376, 381- 383 ЦПК України, апеляційний суд постановив: апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Глівої Світлани Володимирівни задовольнити частково. Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 30 листопада 2016 року в частині задоволення позовних вимог, пред`явлених до ОСОБА_1 , скасувати, ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким у позові Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 про стягнення суми заборгованості за кредитним договором, процентів, нарахованих за 8 користування кредитом та пені, відмовити. Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст постанови складено 14липня 2021 року. Суддя-доповідач І.М. Рейнарт Судді Г.М. Кирилюк Т.А. Семенюк