Постанова 4857 № 300/1673/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 липня 2021 рокуЛьвівСправа № 300/1673/21 пров. № А/857/9813/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: головуючого судді Шавеля Р.М., суддів Улицького В.З. та Кузьмича С.М., з участю секретаря судового засідання - Гнатик А.З., а також сторін (їх представників): від позивача не з`явився; від відповідача - не з`явився; розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29.04.2021р. про повернення позовної заяви ОСОБА_1 до Департаменту соціальної політики виконкому Івано-Франківської міської ради про визнання дій протиправними, зобов`язання нарахувати та виплатити недоплачену разову грошову допомогу інваліду війни (суддя суду І інстанції: Тимощук О.Л.; час та місце постановлення ухвали суду І інстанції: 29.04.2021р. м.Івано-Франківськ; дата складання повного тексту ухвали суду І інстанції: не зазначена),- В С Т А Н О В И В: Оскаржуваною ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29.04.2021р. визнано неповажними причини пропуску ОСОБА_1 шестимісячного строку звернення до суду із позовною заявою до Департаменту соціальної політики виконкому Івано-Франківської міської ради про визнання дій протиправними та зобов`язання до вчинення певних дій; позовну заяву ОСОБА_1 до Департаменту соціальної політики виконкому Івано-Франківської міської ради про визнання дій протиправними та зобов`язання до вчинення певних дій повернуто позивачу з усіма доданими до неї матеріалами (а.с.30-33). Не погодившись із вказаною ухвалою, її оскаржив позивач ОСОБА_1 , який в апеляційній скарзі просить судову ухвалу скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до невірного повернення позовної заяви (а.с.35-37). Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що у справі № 300/1673/21 позивач оскаржує дії Департаменту соціальної політики виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради про відмову нарахувати та виплатити інваліду війни III групи разову грошову допомогу до 5 травня за 2017-2020 роки у розмірі 7 (сім) мінімальних пенсій за віком. Зазначене прямо впливає на соціальне забезпечення позивача щодо можливості отримання разової грошової допомоги до 5 травня у більшому розмірі. Тому застосовування шестимісячного строку звернення до адміністративного суду, встановленого ч.2 ст.122 КАС України, матиме наслідком неможливість реалізувати позивачем - інвалідом війни передбаченого ст.13 Закону № 3551-ХІІ права на отримання разової грошової допомоги до 5 травня у розмірі 7 (сім) мінімальних пенсій за віком та перерахунок її за 2017-2020 роки. Покликання суду на те, що строк звернення до суду слід обчислювати з 30 вересня відповідного поточного року є помилковим, оскільки виходячи з принципу «належного врядування», інвалід війни, який отримує разову грошову допомогу до 5 травня, виходить з презумпції, що її розмір визначено відповідно до закону. Інвалід війни не має розумних причин сумніватися у добросовісності дій працівників органу соціальної політики як органу виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів /КМ/ України і який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері соціальної політики, загальнообов`язкового державного соціального та пенсійного страхування, соціального захисту. При застосуванні строків звернення до адміністративного суду у вказаній категорії справ слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки та повернення позовної заяви на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права, легалізації триваючого правопорушення, в першу чергу, з боку держави. Отже, законодавець не обмежив строк звернення до суду із вимогами про перерахунок разової грошової допомоги до 5 травня за період з 2017 по 2020 роки і суди не мають права відмовляти у розгляді позову з підстав його пропуску. На це звернув увагу Верховний Суд у своїй постанові від 26.01.2021р. у справі № 520/11178/2020, в якій касаційний суд розмежував поняття соціального захисту, гарантованого ст.46 Конституції України, та судового захисту, передбаченого ст.ст.55, 124 Конституції України. Інший учасник справи не подав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття апеляційного провадження, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи. У зв`язку з неявкою в судове засідання учасників справи фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до вимог ч.4 ст.229 КАС України не здійснювалося. Також в порядку ч.2 ст.313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав. Як слідує із змісту оскаржуваної ухвали, свої висновки суд першої інстанції обґрунтовував тим, що строк звернення до суду з позовними вимогами про зобов`язання нарахувати та виплатити грошову допомогу до 5 травня необхідно обчислювати з дати, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Наведені позивачем причини пропуску строку звернення до суду з даним позовом суперечать презумпції знання законодавства, суть якої полягає в тому, що кожен вважається таким, що знає закони. На переконання суду, подані позивачем письмові пояснення не містять жодного посилання чи обґрунтування поважності причин пропуску такого строку, а доводи ОСОБА_1 не спростовують позиції суду щодо наявності підстав для обмеження права позивача на звернення до суду шестимісячним строком. Також мотивація ОСОБА_1 , яка викладена у письмових поясненнях та рішеннях Верховного Суду, на які посилається позивач, стосується спорів, пов`язаних із перерахунком пенсій. В розглядуваній категорії справ строк на реалізацію права на соціальний захист встановлено приписами ст.17-1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а не судом, як помилково вважає позивач. Відтак, процесуальний строк звернення до суду із даним позовом становить 6 (шість) місяців, починаючи з 30 вересня відповідного року, в якому здійснюється виплата допомоги. Інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами. При цьому, судом враховано практику суду касаційної інстанції та Європейського суду з прав людини із аналогічних питань. Отже, враховуючи те, що ОСОБА_1 не наведено обґрунтування обставин та не представлено належних доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду із розглядуваними позовними вимогами, тому суд дійшов висновку про наявність підстав для повернення позивачу позовної заяви відповідно до ч.2 ст.123 КАС України. Колегія суддів вважає наведені висновки суду першої інстанції вірними, виходячи з наступного. Як слідує із змісту позовної заяви та доданих до неї документів, позивачем ОСОБА_1 сформульовані позовні вимоги про визнання протиправними дій відповідача Департаменту соціальної політики виконкому Івано-Франківської міської ради про відмову нарахувати та виплатити йому як інваліду війни ІІІ групи разову грошову допомогу до 5 травня за 2017-2020 роки у розмірі 7 (сім) мінімальних пенсій за віком; зобов`язання органу соціального захисту нарахувати та виплатити інваліду війни ІІІ групи ОСОБА_1 недоплачену разову грошову допомогу до 5 травня за 2017-2020 роки у розмірі 7 (сім) мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги (а.с.2-7). Ухвалою суду від 20.04.2021р. позовна заява була залишена без руху та позивачу встановлений строк для усунення її недоліків шляхом подання до суду обґрунтованої заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду, підтверджену належними доказами поважності причин пропуску встановленого строку (а.с.20-22). На виконання вказаної ухвали позивач подав до суду письмові пояснення щодо усунення недоліків позовної заяви (а.с.24-27). Питання повернення позову з підстав пропуску строку звернення до суду без поважних причин врегульовані діючим процесуальним законом. Зокрема, відповідно до приписів ч.ч.1, 2 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Згідно з вимогами ч.ч.1, 2 ст.123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву. Аналіз наведених норм вказує на чітку послідовність дій суду під час з`ясування поважності причин пропуску звернення до суду до відкриття провадження у справі. При цьому, ключовим моментом в такому порядку є забезпечення можливості позивачу належним чином обґрунтувати причини пропуску строку, передбаченого ст.122 КАС України. Для цього, законодавцем передбачено обов`язкове винесення судом ухвали про залишення позову без руху і надання можливості вказати відповідні підстави для поновлення строку. Отже, в розглядуваному випадку суд, встановивши факт пропуску позивачем строку звернення до суду та виявивши відсутність заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, доказів поважності причин його пропуску, вірно залишив позовну заяву без руху і надав можливість позивачу подати таку заяву, навести підстави для поновлення строку із представленням відповідних доказів. Оцінюючи наведені позивачем причини пропуску строку звернення до суду, колегія суддів виходить з наступного. Згідно усталеної судової практики поважними причинами пропуску строку звернення до суду із позовом визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами. За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. Порушення прав, свобод чи інтересів особи - це фактичний наслідок протиправного рішення, дії чи бездіяльності конкретної особи (або осіб) щодо неї. Порушення має місце як тоді, коли негативні наслідки вже настали, так і тоді, коли вони лише можуть настати з певною вірогідністю. День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення їх прав, свобод чи інтересів. Якщо цей день встановити точно не можливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є її дії, спрямовані на захист порушених прав, зокрема, оскарження рішення (дії чи бездіяльність), письмові звернення з цього приводу, а також докази, які свідчать про те, що були створені умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав. Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020р. у справі № 340/1019/19). Таке обмеження на законодавчому рівні права звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів відповідними строками узгоджується із принципом «Leges vigilantibus non dormientibus subveniunt», згідно з яким закони допомагають тим, хто пильнує. Як вбачається з матеріалів справи, 23.02.2021р. позивач ОСОБА_1 звернувся до відповідача Департаменту соціальної політики виконкому Івано-Франківської міської ради із заявою, в якій просив провести перерахунок розміру щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за періоди 2017-2020 років у відповідності до ч.5 ст.13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (а.с.14-17). Листом відповідача Департаменту соціальної політики виконкому Івано-Франківської міської ради № Я/163 від 17.03.2021р. фактично відмовлено у задоволенні вищевказаної заяви позивача (а.с.18). Вважаючи, що відповідачем вчинені протиправні дії по виплаті спірної допомоги на користь у неповному розмірі, ОСОБА_1 звернувся із розглядуваним позовом до суду. Свою позицію щодо дотримання строків на звернення до суду позивач висловив у письмових поясненнях від 23.04.2021р., згідно яких строкового обмеження стосовно виплати разової грошової допомоги до 5 травня у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала у зв`язку з вини відповідного суб`єкта владних повноважень, немає. Так само, без обмеження строком, провадиться й перерахунок разової грошової допомоги до 5 травня (з дати виникнення права на неї) (а.с.24-27). За загальним правилом спірна допомога є разовим щорічним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об`єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення та виплату допомоги, з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових. Отже, з дня отримання/неотримання виплати особою, якій призначена допомога, вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання виплати допомоги або за відсутності такої виплати, демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових призначеної допомоги, причин її невиплати звернулась до органу соціального захисту із заявою про надання їй відповідної інформації. В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від органу соціального захисту відповіді на подану нею заяву. Разом з тим, спірні правовідносини врегульовані приписами Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Відповідно до норми ч.1 ст.17-1 цього Закону щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених статтями 12-16 цього Закону, здійснює центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення, через відділення зв`язку або через установи банків (шляхом перерахування на особовий рахунок отримувача) пенсіонерам - за місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання. Особи, які не отримали разової грошової допомоги до 5 травня, мають право звернутися за нею та отримати її до 30 вересня відповідного року, в якому здійснюється виплата допомоги (ч.4 ст.17-1 наведеного Закону). Таким чином, як вірно вказав суд першої інстанції, право на отримання разової грошової допомоги до 5 травня мають ветерани війни до 30 вересня відповідного року, в якому здійснюється виплата допомоги; саме до вказаної дати зацікавлена особа повинна звернутися до відповідного суб`єкта владних повноважень щодо виплати йому разової грошової допомоги. У разі невиплати спірної допомоги до вказаної дати, для такої особи розпочинається відлік шестимісячного строку звернення до суду із відповідним позовом. Із урахуванням обставин справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач мав знати про порушення своїх прав протиправними діями відповідача після 30 вересня кожного року, за який позивач просить здійснити перерахунок та виплату спірної допомоги. Також отримання позивачем листа від територіального органу соціального захисту у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого він повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли він почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду у разі, якщо позивач без зволікань та протягом розумного строку не вчиняв активних дій щодо отримання інформації про правильність/помилковість нарахування розміру допомоги, своєчасність/несвоєчасність її виплати, перерахунку тощо. Отже, отримання позивачем листа відповідача № Я/163 від 17.03.2021р. у відповідь на його заяву свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку. Вказаний підхід узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 24.12.2020р. у справі № 510/1286/16-а, а також з правовим висновком Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 31.03.2021р. у справі № 240/12017/19, які в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України та ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» враховуються апеляційним судом під час вирішення наведеного питання. Мотивація апелянта ОСОБА_1 , викладена у письмових поясненнях та рішеннях Верховного Суду, на які посилається позивач, стосується спорів, пов`язаних із перерахунком пенсій. В даній категорії справ строк на реалізацію права на соціальний захист встановлено приписами ст.17-1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а не судом. Відтак, процесуальний строк звернення до суду із розглядуваним позовом становить 6 (шість) місяців, починаючи з 30 вересня відповідного року, в якому здійснюється виплата допомоги. Подані позивачем письмові пояснення не містять жодного посилання чи обґрунтування, поважності причин пропуску такого строку, а доводи апелянта ОСОБА_1 не спростовують позиції суду щодо наявності підстав для обмеження права позивача на звернення до суду шестимісячним строком. Аналіз практики Європейського Суду з прав людини /ЄСПЛ/ свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, внаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб. З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою. Умовами застосування наслідків пропуску строку звернення до суду є насамперед його пропуск, а також відсутність підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів. Правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або, як згадано вище, непереборними і об`єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об`єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб`єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки. Іншого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо. Оскільки позивачем належними та допустимими доказами не доведено поважності пропущеного ним строку звернення до суду (який є досить тривалим), наведені позивачем доводи щодо неможливості обмеження виплат разової грошової допомоги відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» певним строком, не відповідають діючому законодавству та усталеній судовій практиці, тому колегія суддів не убачає правових підстав для задоволення поданої апеляційної скарги. Конкретно визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи, а для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку. Частиною другою ст.6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. У низці рішень Європейського суду з прав людини, юрисдикцію якого в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що право на справедливий судовий розгляд може бути обмежено державою, лише якщо це обмеження не завдає шкоди самій суті права. Так, у справі «Мушта проти України» (Заява № 8863/06) від 18.11.2010р. в пункті 32 Європейський суд з прав людини нагадує, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. У рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Ілхан проти Туреччини» зазначено, що правило встановлення обмежень звернення до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи (Ilhan v. Turkey № 22277/93). Окрім того, ЄСПЛ наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996р. за заявами №№ 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства», пункт 570 рішення від 20.09.2011р. за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»). Стосовно решти покликань апелянта колегія суддів виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи, наведені в апеляційній скарзі, були перевірені та проаналізовані апеляційним судом та їм було надано належну правову оцінку. Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) ЄСПЛ вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Інші зазначені в апеляційній скарзі доводи та обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин, норм матеріального та процесуального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції не встановив неправильного застосування норм матеріального та процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками суду першої інстанції у цій справі. Оцінюючи в сукупності вищезазначене, в суду першої інстанції були достатні і належні підстави для повернення позовної заяви в адміністративній справі № 300/1673/21 на підставі п.1 ч.4 ст.169, ч.2 ст.123 КАС України, а тому оскаржувана ухвала суду відповідає вимогам закону. З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків судового рішення, а тому підстави для скасування ухвали колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на неї слід залишити без задоволення. За правилами ст.139 КАС України підстав для розподілу судових витрат у цій справі немає. Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ч.3 ст.243, ст.ст.310, 312, ч.2 ст.313, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29.04.2021р. про повернення позовної заяви в адміністративній справі № 300/1673/21 залишити без задоволення, а згадану ухвалу суду без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення; у випадку оголошення судом апеляційної інстанції лише вступної та резолютивної частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Р. М. Шавель судді В. З. Улицький С. М. Кузьмич Дата складення повного тексту судового рішення: 14.07.2021р.