Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 120/7069/20-а

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 120/7069/20-а Головуючий у 1-й інстанції: Яремчук К.О. Суддя-доповідач: Смілянець Е. С. 14 липня 2021 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Смілянця Е. С. суддів: Капустинського М.М. Ватаманюка Р.В. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 30 грудня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : в листопаді 2020 року позивач, ОСОБА_1 , звернувся в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (відповідача), в якому просив зобов`язати відповідача призначити його довірителю пенсію за вислугу років відповідно до пункту "а" статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб". Вінницький окружний адміністративний суд рішенням від 30.12.2020 в задоволенні позову відмовив. Судове рішення мотивоване тим, що календарна вислуга років ОСОБА_1 на день звільнення зі служби становить менше 23 календарних років та 6 місяців, тому у заявника відсутнє право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту "а" статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб". Не погоджуючись з рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Аргументами на підтвердження вимог скарги зазначає, що позивач неодноразово звертався до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" та до Головного управління Національної поліції у Вінницькій області із заявою про направлення розрахунку вислуги років до Головного управління Пенсійного фонду у Вінницькій області, однак пенсію за вислугу років відповідно до пункту "а" статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" йому не призначено. У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача зазначає, що відповідно до статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах "б"-"д", "ж" статті 1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби, зокрема, з 1 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року і на день звільнення мають вислугу 23 календарних роки та 6 місяців і більше. Вважає, що наведеною вище нормою передбачено, що обов`язковою умовою призначення пенсії за вислугу років є звільнення зі служби і наявність календарної вислуги років (в спірному випадку - не менше 23 календарних років та 6 місяців). Однак, на час звільнення позивача зі служби його календарна вислуга років становила 20 років 06 місяців та 20 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за вислугу років. За наведених обставин, на думку відповідача, відсутні підстави для призначення пенсії за вислугу років. Окрім того, у відзиві зазначено, що позивач раніше вже звертався до Літинського районного суду Вінницької області з такими самими вимогами до відповідача у 2017 році, проте постановою суду від 04 грудня 2017 року у справі №137/1641/17 позивачеві відмовлено у задоволенні позову. Згідно з положеннями ч. 3 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі-КАС України), суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Виходячи з приписів ст. 311 КАС України, вищезазначена апеляційна скарга розглядається в порядку письмового провадження. Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що на підставі наказу начальника Головного управління Національної поліції у Вінницькій області №40 о/с від 01 березня 2018 року ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції за пунктом 7 частини 1 статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" (за власним бажанням). Відповідно до наказу №40 о/с від 01 березня 2018 року стаж служби в поліції для виплати надбавки за вислугу років та для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні складає 20 років 06 місяців 20 днів. З 02 березня 2018 року позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Вінницькій області та отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб". Відповідно до рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 11 вересня 2018 року у справі №0240/2351/18-а, яке залишено без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2019 року, визнано протиправними дії Головного управління Національної поліції у Вінницькій області щодо невключення до вислуги років у пільговому обчисленні час служби ОСОБА_1 на посадах оперуповноваженого з економічною злочинністю, оперуповноваженого карного розшуку, старшого дільничного інспектора міліції сектору ДІМ з розрахунку 1 місяць служби за 1,5 місяці та участь ОСОБА_1 в антитерористичній операції з розрахунку 1 місяць служби за 3 місяці та зобов`язано Головне управління Національної поліції у Вінницькій області включити до вислуги років в пільговому обчисленні час служби ОСОБА_1 на посадах оперуповноваженого з економічною злочинністю, оперуповноваженого карного розшуку, старшого дільничного інспектора міліції сектору ДІМ з розрахунку 1 місяць служби за 1,5 місяці та участь ОСОБА_1 в антитерористичній операції з розрахунку 1 місяць служби за 3 місяці. На виконання вказаного судового рішення Головним управлінням Національної поліції у Вінницькій області 14 березня 2019 року проведено розрахунок вислуги років ОСОБА_1 , відповідно до якого станом на 01 березня 2018 року вислуга років позивача становить: в календарному обчисленні - 20 років 06 місяців 20 днів; в пільговому обчисленні - 03 роки 06 місяців 23 дні. 06 серпня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення йому пенсії за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", надавши ряд документів. Проте, за результатами розгляду такої заяви Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області листом вих. №3361-3405/Ш-02/8-0200/20 від 14 серпня 2020 року повідомило заявника про те, що у матеріалах його пенсійної справи відсутній розрахунок вислуги років, у зв`язку із чим йому необхідно звернутись до Головного управління Національної поліції України у Вінницькій області щодо надання до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області розрахунку вислуги років. Крім того, у листі зазначено, що відповідно до статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах "б"-"д", "ж" статті 1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби, зокрема, з 1 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року і на день звільнення мають вислугу 23 календарних роки та 6 місяців і більше. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне. Критерії, за якими адміністративний суд перевіряє рішення суб`єктів владних повноважень, визначені у ч. 2 ст. 2 КАС України. Згідно частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Крім того, ст. 2 та ч. 4 ст. 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Умови пенсійного забезпечення пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції та деяких інших осіб визначаються Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09 квітня 1992 року №2262-XII (надалі - Закон №2262-ХІІ; в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Приписами статті 1 Закону №2262-ХІІ визначено, що особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років. Відповідно до пункту «а» статті 12 Закону №2262-ХІІ пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах "б"-"д", "ж" статті 1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби: по 30 вересня 2011 року і на день звільнення мають вислугу 20 років і більше; з 1 жовтня 2011 року по 30 вересня 2012 року і на день звільнення мають вислугу 20 календарних років та 6 місяців і більше; з 1 жовтня 2012 року по 30 вересня 2013 року і на день звільнення мають вислугу 21 календарний рік і більше; з 1 жовтня 2013 року по 30 вересня 2014 року і на день звільнення мають вислугу 21 календарний рік та 6 місяців і більше; з 1 жовтня 2014 року по 30 вересня 2015 року і на день звільнення мають вислугу 22 календарних роки і більше; з 1 жовтня 2015 року по 30 вересня 2016 року і на день звільнення мають вислугу 22 календарних роки та 6 місяців і більше; з 1 жовтня 2016 року по 30 вересня 2017 року і на день звільнення мають вислугу 23 календарних роки і більше; з 1 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року і на день звільнення мають вислугу 23 календарних роки та 6 місяців і більше; з 1 жовтня 2018 року по 30 вересня 2019 року і на день звільнення мають вислугу 24 календарних роки і більше; з 1 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року і на день звільнення мають вислугу 24 календарних роки та 6 місяців і більше; з 1 жовтня 2020 року або після цієї дати і на день звільнення мають вислугу 25 календарних років і більше. При цьому, статтею 17 Закону №2262-ХІІ визначено вичерпний перелік видів служби та періоди часу, які зараховуються до вислуги років при призначенні пенсії. Аналіз наведених приписів свідчить про те, що законодавець розмежовує такі поняття як "вислуга років" та "календарна вислуга років". При цьому, статтею 12 Закону №2262-ХІІ визначено, що обов`язковою умовою для призначення пенсій за вислугу років, особам, які звільнені зі служби, є наявність саме "календарної вислуги років", зокрема для осіб, які звільненні зі служби з 1 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року, - 23 календарних роки та 6 місяців і більше. До подібних висновків дійшов і Верховний Суд у постановах від 10 липня 2019 року у справі №1840/3347/18, від 22 серпня 2019 року у справі №295/7220/16-а, від 24 жовтня 2019 року у справі №761/14626/17, №620/509/19 від 20 січня 2021 року та ряду інших. Верховний Суд у постановах Верховного Суду від 2.03.2018 у справі №295/6301/17, від 10.07.2019 у справі № 1840/3347/18, від 22.08.2019 у справі №295/7220/16-а, від 30.09.2019 у справі №360/1432/19 та від 27.03.2020 у справі №569/727/17, від 23.06.2020 у справі №750/10827/16-а, від 20.01.2021 у справі №620/509/19 викладав висновок про те, що задля отримання права на призначення пенсії обов`язковою умовою є наявність саме календарної вислуги років у мінімально визначеному законом розмірі. До цієї вислуги зарахування стажу роботи у пільговому обчисленні законом не передбачено. Судом першої інстанції встановлено, що вислуга років позивача в календарному обчисленні станом на час його звільнення зі служби становила 20 років 06 місяців 20 днів, що підтверджується розрахунком вислуги років, проведеним Головним управлінням Національної поліції у Вінницькій області 14 березня 2019 року. Однак, Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у постанові від 03.03.2021 у справі №805/3923/18-а відступив від правових висновків, викладених, зокрема, у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19.09.2018 у справі №725/1959/17, від 27.03.2018 у справі №295/6301/17 і з метою приведення судової практики до єдиного тлумачення та застосування норм Закону N 2262-XII у частині призначення пенсії за вислугу років, зробив висновок про те, що основним актом, на підставі якого здійснюється обчислення періоду проходження військової служби для зарахування його до стажу є Закон N2262-XII. Пільгове обчислення періоду проходження військової служби є похідним від визначальної підстави і може визначатись іншими підзаконними нормативно-правовими актами, зокрема, Постановою №393. Можливість пільгового обчислення вказаного періоду пов`язується, насамперед, зі спеціальним статусом, якого особи набули в результаті виконання відповідної роботи, яка визначена у законодавчому порядку. Вказана позиція була також підтримана у постанові Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 14.04.2021 у справі №480/4241/18. У вищезазначеній постанові Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду сформувала наступні правові висновки: «В цілях Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» календарна вислуга - це вислуга, яка складається з повної кількості календарних днів відповідного періоду (календарний рік - 365 календарних днів, календарний місяць - 30 календарних днів). Для призначення пенсій за вислугу років за Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» календарна вислуга років може бути зарахована на пільгових умовах відповідно до Порядку №393». За змістом ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. З матеріалів справи встановлено, що станом на 01 березня 2018 року вислуга років позивача становить: в календарному обчисленні - 20 років 06 місяців 20 днів; в пільговому обчисленні - 03 роки 06 місяців 23 дні, та становить більше 23 років 06 місяців, - відповідає пункту "а" статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб". З урахуванням правового висновку, наведеного у постанові об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду від 03.03.2021 у справі 805/3923/18-а та постанови Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 14.04.2021 у справі №480/4241/18, колегія суддів вважає, що позивач має право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до вимог пункту «а» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Отже, відповідач, відмовляючи в оформленні пенсії позивача з тих підстав, що умовою для призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «а» частини першої статті 12 Закону N2262-XII є наявність на день звільнення відповідної календарної вислуги років, яку позивач не мав, діяв протиправно. За таких обставин, оцінивши зібрані докази у сукупності, колегія суддів апеляційного суду приходить до переконання, що доводи апеляційної скарги позивача є підставними і обґрунтованими та спростовують висновки суду першої інстанції, у зв`язку з чим апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню. Щодо розподілу судових витрат, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. Згідно ч. 6 ст. 139 КАС України,якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. Положеннями ст. 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. В рішенні Європейського суду з прав людини від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України» (заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268). У зазначеному рішенні ЄСПЛ також підкреслено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (269). Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Відповідно до положень п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу. Згідно з ч. 1- 3 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 4 ст. 134 КАС України). Згідно з ч. 5, 7 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1, 7 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Аналіз наведених правових норм свідчить, що документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації виключно стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. За приписами ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать також витрати на професійну правничу допомогу. З матеріалів справи встановлено, що за подання адміністративного позову та апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції позивач сплатив 840, 80 грн. та 1261,21 грн. судового збору відповідно, що підтверджується квитанціями від 21.11.2020 та від 19.02.2021 . Позивач ОСОБА_1 та адвокат Богословський С.В. подали також підтверджуючі докази надання правової допомоги, зокрема: Договір про надання професійної правничої допомоги, квитанцію до прибуткового касового ордеру № 65 від 23.10.2020, Детальний опис (звіт) про наданні послуги по договору про наданні послуги за договором правничої допомоги № 75/1/18/18-а, від 08.06.2018 та Додатку № 1 до Договору від 23.10.2020. Згідно переліку наданої правничої допомоги адвокатом по договору про наданні послуги за договором правничої допомоги в справі зазначено: попереднє вивчення матеріалів, консультування - 3 год.; опрацювання законодавчої бази, що регулюють спірні відносини, вивчення судової практики - 4 год.; підготовка та направлення адвокатських запитів, листів - 5 год.; підготовка позовної заяви - 8 год При цьому, вищезазначена справа за складом учасників, підставами виникнення спору, позовними вимогами та законодавством, яке регулює спірні правовідносини, не є складною і не потребує глибокого вивчення правової бази та судової практики, а судові засідання суду першої інстанції проводилися без виклику свідків та за відсутності представника позивача. Аналіз наведених приписів свідчить про те, що у разі недотримання вимог щодо співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката із наведеними у частині 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України критеріями суд вправі зменшити розмір витрат на правничу допомогу за клопотанням іншої сторони. Тобто, положення частин 5, 6, та 7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України застосовуються у тих випадках, коли адвокатом надавались послуги (виконувались роботи), проте розмір таких неспівмірний із деякими критеріями. Суд апеляційної інстанції, враховуючи положення глави 6 КАС України, зазначає, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі та в підтвердження здійсненної правової допомоги, необхідно долучати розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором. Аналогічна правова позиція щодо вирішення питання про відшкодування витрат на правничу допомогу адвоката викладена у постанові Верховного Суду від 29.10.2019 року у справі 826/1340/17. Разом з тим, колегія суддів вважає, що квитанція до прибуткового касового ордеру № 65 від 23.10.2020, видана адвокатом, відповідно до якої позивач сплатив за надання правової допомоги кошти в сумі 15000,00 грн, є неналежним доказом по справі, оскільки зазначена квитанція не підтверджена відомостями з банку чи касовою книгою. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Так, у рішенні ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України", оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, суд виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "Ботацці проти Італії (Bottazzi v. Italy), №34884/97). У пункті 269 Рішення у цієї справи Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі Іатрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями). Колегія суддів, у цій справі, враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Суд апеляційної інстанції також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Колегія суддів зазначає, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, до предмета доказування у питанні компенсації понесених у зв`язку з розглядом справи витрат на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи. Вказана правова позиція відповідає правовим висновкам Верховного Суду, викладеним в постанові від 15.03.2019 року по справі № 826/7778/17, що враховується судом апеляційної інстанції, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України. Підсумовуючи викладене вище судова колегія вважає, що позивачем не обґрунтовано та не доведено здійснення витрат на професійну правничу допомогу в сумі 15000 грн. при розгляді даної справи, а тому наявні підстав для зменшення суми витрат, що підлягають відшкодуванню позивачу до 5000,00 грн. У силу п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Згідно зі ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. З огляду на викладені обставини справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що судом першої інстанції ухвалено рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи і є підставою для скасування рішення суду першої інстанції з прийняттям нової постанови про часткове задоволення позовних вимог. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В: апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 30 грудня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про зобов`язання вчинити дії скасувати. Прийняти нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до пункту "а" статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб". Стягнути на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (місцезнаходження: 21028, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 13322403) судові витрати, пов`язані із сплатою судового збору у суді першої та апеляційної інстанції у сумі 2102 (дві тисячі сто дві) грн. 00 коп. та витрати пов`язані із наданням правової допомоги в розмірі 5000 (п`яти тисяч) грн Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Головуючий Смілянець Е. С. Судді Капустинський М.М. Ватаманюк Р.В.