Постанова 4855 № 640/17806/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/17806/20 Головуючий у І інстанції - Балась Т.П. Суддя-доповідач - Мельничук В.П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 липня 2021 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: Головуючого-судді: Мельничука В.П. суддів: Лічевецького І.О., Оксененка О.М., при секретарі: Черніченко К.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 березня 2021 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Геніус Прінт» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, - В С Т А Н О В И Л А: Товариство з обмеженою відповідальністю «Геніус Прінт» звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у м. Києві, в якому просило: - визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення № 0012760504 від 16.12.2019 щодо донарахування до сплати в бюджет податку на додану вартість у сумі 54 162,00 грн. і штрафних (фінансових) санкцій на суму 13 541,00 грн. та № 0012780504 від 16.12.2019 щодо донарахування до сплати в бюджет адміністративного штрафу у сумі 510,00 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Відповідачем неправомірно прийнято спірні податкові повідомлення-рішення, позаяк реальність (товарність) спірних фінансово-господарських операцій документально підтверджена. Також зауважено на тому, що податковий орган прийшов до висновку про нереальність господарських операцій Позивача з ТОВ «Ділвокс», посилаючись на пояснення його засновника, допитаного в рамках кримінального провадження. Водночас, Відповідачем в обґрунтування своєї позиції та всупереч принципу офіційності не надано вироку суду з відповідними висновками щодо фіктивної господарської діяльності ТОВ «Ділвокс». Сам факт порушення кримінальної справи та отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб`єктів в рамках кримінальних справ не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених Позивачем та його контрагентом, а під час проведення господарських операцій платник податків може бути і необізнаним стосовно дійсного стану правосуб`єктності своїх контрагентів, незважаючи на те, що контрагенти можливо і мають наміри щодо порушення податкового законодавства. Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 березня 2021 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 16.12.2019 № 0012760504 та № 0012780504. Не погоджуючись з таким судовим рішенням Головне управління ДПС у м. Києві подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі. В апеляційній скарзі Відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті. Зокрема, Головне управління ДПС у м. Києві зазначає, що спірні податкові повідомлення-рішення прийнято правомірно, оскільки у контрагента Позивача - ТОВ «Ділвокс» відсутня достатня кількість трудових ресурсів, об`єктивно необхідних умов (основних засобів, потужностей) для реального здійснення задокументованих з постачальниками та покупцями господарських операцій щодо надання послуг на адресу ТОВ «Геніус Прінт». Податковий орган також вказує на наявність свідчень директора контрагента Позивача, який заперечив свою причетність до фінансово-господарської діяльності підприємства. Щодо наданих до перевірки товарно-транспортних накладних, автомобільним перевізником у яких вказано ТОВ «Оптімум-В», то згідно наявної в контролюючих органах інформації на ТОВ «Оптімум-В» на момент оформлення товарно-транспортних накладних не було транспортних засобів, а також працюючих. Зазначені факти, на думку Відповідача, свідчать про нереальність здійснення фінансово-господарських операцій з ТОВ «Ділвокс», а лише проведення їх документального оформлення. Відзиву Позивача на апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві до суду апеляційної інстанції не надходило, що не перешкоджає розгляду справи. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, представника Відповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга є необґрунтованою та не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що Головним управлінням ДПС у м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Геніус Прінт» з питань дотримання вимог податкового законодавства України ТОВ «Геніус Прінт» при визначенні по взаємовідносинах з ТОВ «Ділвокс» за листопад 2017 року показників декларацій з податку на додану вартість, за результатами якої складено акт від 24.10.2019 № 192/26-15-05-04-05/33808163, в якому вказано про наступні порушення вимог податкового законодавства з боку ТОВ «Геніус Прінт» : - п. 44.1 ст. 44, п. 185.1 ст. 185, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 54 162,00 грн. за листопад 2017 року; - п. 44.1, п. 44.3, п. 44.6 ст. 44 Податкового кодексу України - не надано документи до перевірки. На підставі викладеного, Головним управлінням ДПС у м. Києві прийнято податкові повідомлення-рішення від 16 грудня 2019 року: 1) № 0012760504, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у розмірі 67 703,00 грн., з яких 54 162,00 грн. нараховано за податковими зобов`язаннями та 13 541,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); 2) № 0012780504, яким до ТОВ «Геніус Прінт» застосовано штрафну (фінансову) санкцію (штраф) у сумі 510,00 грн. Вважаючи вказані податкові-повідомлення рішення протиправними, Позивач звернувся до адміністративного суду з даним адміністративним позовом. Задовольняючи адміністративний позов суд першої інстанції виходив з того, що всі податкові накладні, складені ТОВ «Ділвокс» за результатами господарських операцій з Позивачем, зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних, а отже є підставою для нарахування Позивачем сум податку, що відносяться до податкового кредиту. З огляду на принцип персональної відповідальності платника податку, право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Крім того, жодного вироку суду стосовно контрагента Позивача, який набрав законної сили, та підтверджував би всі обставини, які мають значення у цій справі, Відповідачем не надано, а тому посилання на свідчення директора ТОВ «Ділвокс» ОСОБА_1 , не доводять факту нереальності спірних господарських операцій з Позивачем. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що Відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не надано суду належних та допустимих доказів, що фінансово-господарські операції між Позивачем та ТОВ «Ділвокс» не були спрямовані на настання реальних наслідків фінансово-господарської діяльності. Крім того, під час проведення перевірки Позивач повідомив контролюючий орган про наявність обставин втрати первинних документів, про що ТОВ «Геніус Прінт» було заявлено до Соборного ВП ДВП ГУ НП у Дніпропетровській області, що зумовило неможливість їх надання до перевірки у повному обсязі. Проте, будь-яких належних та допустимих доказів того, що Позивач відмовлявся надати до перевірки документи на вимогу податкового органу, Відповідачем не надано. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає його обґрунтованим з огляду на наступне. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України від 02.12.2010 р. № 2755-VI (далі - ПК України). Як визначено пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами. Відповідно до вимог пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду. Згідно з п. 44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Відповідно до пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України, об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень ПКУ. Згідно з п. 135.1 ст. 135 ПК України, базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із ст. 134 ПК України з урахуванням положень цього Кодексу. У відповідності до вимог п. 198.1 ст. 198 ПК України, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Відповідно до вимог п. 198.2 ст. 198 ПК України, датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг. Згідно з вимогами п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 ПК України, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. Статтею 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-ХІV (далі - Закон № 996-ХІV) визначено, що його дія поширюється на всіх юридичних осіб створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно - правових форм власності. Виходячи з вимог п. 2 ст. 3 Закону № 996-ХІV, бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Статтею 9 Закону № 996-ХІV встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документи; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. У відповідності до ст. 1 Закону № 996-XIV господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкових вигод. Недоведеність наявності вказаних умов позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкових вигод, а покупця - права на їх формування та відображення у бухгалтерському та податковому обліку. Наведені вище норми вказують на те, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. При цьому фінансовий результат до оподаткування визначається платником податку на прибуток у фінансовій звітності відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності з урахуванням відповідних коригувань. Отже, якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції. Аналіз вказаних положень свідчить про те, що правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум податкових вигод (витрат та податкового кредиту) виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій та їх документального підтвердження сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності та належним чином складеної податкової накладної; ділової мети, розумних економічних причин для здійснення операції й подальшого використання придбаного товару (робіт, послуг) у межах господарської діяльності платника. З урахуванням викладеного, та перевіряючи надані Позивачем первинні документи, колегія суддів зазначає наступне. Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що 30.10.2017 між ТОВ «Геніус Прінт» (Покупець) та ТОВ «Ділвокс» (Постачальник) укладений договір купівлі-продажу № 94, відповідно до п. 1 якого Постачальник зобов`язується поставити і передати у власність Покупця, а Покупець прийняти та оплатити на умовах та в порядку, визначених цим договором наступний товар: полістирол білий матовий 0,75х2000х1000, одиниця виміру 1000 штук (або тисяча листів), ціна за одиницю 56 631,00 грн., у тому числі ПДВ 9438,50 грн. за одну тисячу штук, кількість 2,8 тис. штук, вартість всієї партії товару 132 139,00 грн. без ПДВ, ПДВ - 26 427,80 грн., разом до сплати 158 566,80 грн. Згідно з пунктом 2.1 договору строк поставки вказаного товару становить 30 днів з моменту укладання договору, Постачальник має право на дострокову поставку. Пунктом 3 договору передбачено, що строк оплати за товар складає 60 днів від дня, наступного за днем відвантаження товару на склад покупця. Оплата здійснюється шляхом перерахування плати за товар на безготівковий рахунок постачальника, зазначений у договорі. Податок на додану вартість повинен бути показаний окремим рядком у платіжних документах. У всьому іншому, що не передбачено даним пунктом, сторони керуються Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті. На виконання вказаного договору ТОВ «Ділвокс» поставило Позивачу товар (полістирол білий матовий 0,75х2000х1000) на загальну суму 158 566,80 грн., що підтверджується видатковою накладною від 16.11.2017 № РН-0145 на суму 158 566,80 грн., товарно-транспортною накладною № РРН-0145 від 16.11.2017. ТОВ «Ділвокс» виставлено Позивачеві рахунок на оплату № СФ1611/08 від 16.11.2017 на суму 158 566,80 грн. За фактом поставки товарів, ТОВ «Ділвокс» складено на ім`я Позивача та зареєстровано у Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну від 16.11.2017 № 145 на суму 158 566,80 грн., у тому числі ПДВ 26 427,80 грн. На підставі податкової накладної, складеної та зареєстрованої ТОВ «Ділвокс» у Єдиному реєстрі податкових накладних, Позивач сформував податковий кредит у розмірі 26 427,80 грн. Також, судом першої інстанції встановлено, що 07.11.2017 між ТОВ «Геніус Прінт» (Замовник) та ТОВ «Ділвокс» (Виконавець) укладений договір про надання послуг № 104, відповіднодо п. 1.1. якого Замовник доручає, а Виконавець приймає на себе зобов`язання по висіканню наклейок, етикеток, бірок або етикеток або заготовок до них з пластику та паперу; вибірковому лакуванню поліграфічної продукції, а саме: наклейок, етикеток, бірок або етикеток або заготовок до них згідно з кресленнями Замовника та з матеріалів Замовника, а Замовник зобов`язується прийняти цю роботу та оплатити її. Пунктом 2 договору передбачено, що за виконані роботи Замовник виплачує Виконавцю винагороду, що визначається протоколом узгодження договірної ціни. Оплату за виконані роботи замовник перераховує на поточний рахунок виконавця протягом шістдесяти робочих днів з моменту здачі-приймання виконаних робіт (пункт 2.2 договору). Транспорті витрати за договором несе Виконавець. Згідно з протоколом погодження договірної ціни до договору № 104 від 07.11.2017 сторонами досягнуто згоди про вартість робіт по договору № 104 від 07.11.2017 в розмірі 166 403,16 грн., в тому числі ПДВ 27 733,86 грн. Відповідно до акта від 16.11.2017 №1 приймання-передачі матеріалів за договором №104 від 07.11.2017 Замовник передав Виконавцю матеріали для виконання робіт згідно з вищезазначеним договором, а саме: полістирол білий матовий, лист 0,75х2000х1000, заготовки наклейки на листах, цінники. На виконання вказаного договору ТОВ «Ділвокс» виконало роботи на загальну суму 166 403,16 грн., що підтверджується актом надання послуг від 23.11.2017 № ОУ-0147 на суму 166 403,16 грн. ТОВ «Ділвокс» було виставлено Позивачу рахунок на оплату № СФ2311/09 від 23.11.2017 на суму 166 403,16 грн. (том 1 а.с.80). За фактом виконання робіт, ТОВ «Ділвокс» складено на ім`я Позивача та зареєстровано у Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну від 23.11.2017 № 147 на суму 166 403,16 грн., у тому числі ПДВ 27 733,86 грн. На підставі податкових накладних, складених та зареєстрованих ТОВ «Ділвокс» у Єдиному реєстрі податкових накладних, Позивач сформував податковий кредит у розмірі 27 733,86 грн. Як вірно було встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, в подальшому придбані товари реалізовано Позивачем наступним контрагентам: ФОП ОСОБА_2 , ТОВ «Гвоздь ЛТД», ТОВ «Бізнес Сікретс», ТОВ «Омега», ПП «Скай Солюшен». На підтвердження вказаного Позивачем додано до матеріалів справи рахунки-фактури, акти надання послуг, видаткові накладні, податкові накладні, платіжні доручення, декларації на відправку вантажу. Відповідач в апеляційній скарзі посилається на правомірність оскаржуваного Позивачем податкового повідомлення-рішення № 0012760504 та вказує на існування свідчень директора ТОВ «Ділвокс» ОСОБА_1 , у яких вона заперечує свою причетність до фінансово-господарської діяльності вказаного підприємства. В той же час, суд першої інстанції вірно звернув увагу на те, що в силу ч. 6 ст. 78 КАС України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Частиною 1 ст. 72 КАС України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Відповідно до ч. 1 ст. 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Так, законом, який визначає порядок отримання показань під час досудового слідства та порядок їх фіксації у протоколі допиту є Кримінальний процесуальний кодекс України. У ч. ч. 1, 2 ст. 23 Кримінального процесуального кодексу України закріплено, що суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно. Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом. Відповідно до ч. 4 ст. 95 Кримінального процесуального кодексу України суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них. Таким чином, протоколи допиту, отримані на стадії досудового слідства, можуть бути визначені як докази лише в разі їх відображення під час розгляду кримінальної справи в суді. При цьому, до винесення вироку в рамках кримінального провадження, протокол допиту досудового розслідування не може вважатись належним доказом в адміністративному судочинстві. Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постанові від 06.11.2018 у справі № 822/551/18. Колегія суддів при розгляді апеляційної скарги вказує на імперативні приписи ч. 5 ст. 242 КАС України, якими передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Відповідачем в доводах апеляційної скарги належно не обґрунтовано наявність підстав для відступу від вищевказаної правової позиції Верховного Суду, яка під час розгляду справи була правомірно врахована на виконання ч. 5 ст. 242 КАС України. Враховуючи викладене, судом першої інстанції обґрунтовано відхилено твердження Відповідача щодо наявності протоколу допиту керівника ТОВ «Ділвокс» ОСОБА_1 , який не є належним підтвердження фіктивності правовідносин Позивача з ТОВ «Ділвокс», оскільки сам по собі факт порушення кримінальної справи не доводить складу податкового правопорушення. Натомість, з матеріалів справи можливо встановити, що вказаний контрагент в межах спірних правовідносин виконав свої договірні зобов`язання перед Позивачем, який провів розрахунки за вказаними договорами. Колегія суддів дослідивши матеріали справи та встановлені судом першої інстанції відомості щодо контрагента Позивача, погоджується з мотивами суду першої інстанції, та приходить до переконання щодо належного відображення останнім спірних операцій в бухгалтерському та податковому обліку. Крім того, Відповідачем не надано ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції доказів невідповідності господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності Позивача, їх збитковості тощо, які б окремо або в сукупності свідчили, що вчинення таких операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру); недостатності у контрагента трудових та інших ресурсів, які були йому необхідні, однак відсутні. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що Позивачем доведено реальність здійснення господарських операцій з ТОВ «Ділвокс», що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами. Відповідачем не надано ні до суду першої інстанції, ні до апеляційного суду будь-яких інших належних доказів нереальності спірних господарських операцій. Щодо посилання Відповідача на відсутність трудових ресурсів, власних та залучених основних засобів колегія суддів зазначає, що норми податкового законодавства не визначають певний обсяг матеріальних чи трудових ресурсів у платника податків при здійсненні господарської діяльності як критерій правового статусу платника податків щодо отримання податкової преференції у формі податкового кредиту чи наміру платника отримати певний результат від здійснення господарської операції. Так, можлива відсутність у контрагентів трудових ресурсів та виробничих потужностей для самостійного виконання договірних зобов`язань, не свідчить про неможливість виконати відповідні роботи, послуги чи поставку та не є підставою для виключення з податкового обліку, саме з цих мотивів, витрат на оплату цих товарів (робіт, послуг), у тому числі й по ПДВ. Таким чином, Позивач як платник податків самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та сплату лише ним самим податку до бюджету відповідно до законодавства України. Він не може нести відповідальність за порушення контрагентами правил здійснення господарської діяльності та/або податкової дисципліни, як і не може нести відповідальність за неподання контрагентом первинних документів. У разі якщо контрагентом були допущені порушення норм податкового або іншого законодавства, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цього контрагента, а не сумлінного платника податків. Така ж правова позиція підтримана Верховним Судом у постановах, зокрема, від 24.01.2018 року у справі № 824/942/13, від 14.03.2018 року у справі № 803/1198/16. Беручи до уваги індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, у разі порушення контрагентом платника податків чинного законодавства, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи, у зв`язку з чим право платника податків, тобто Позивача, на формування податкового кредиту не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третьою особою. Також Відповідачем не надано ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції жодних доказів, які підтверджували б те, що вчинення правочинів (укладення договорів), на підставі яких виникли взаємовідносини між Позивачем та контрагентом не відповідали дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав та обов`язків чи свідчили б про незвичність цін за спірними операціями, або про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності товариства, господарській меті з метою досягнення правових наслідків та, які порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави. Чинне податкове законодавство не покладає на платника обов`язку контролювати діяльність осіб, що виконують роботи, послуги, не зобов`язує платника податків перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства чи походження товару під час його придбання, перед тим як вносити відповідні суми витрат до складу валових витрат і суми ПДВ до податкового кредиту, з чим погоджується колегія суддів. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16.01.2018 року у справі № К/9901/2558718. Таким чином, колегія суддів зазначає, що Позивачем дотримано вимоги щодо документування та підтвердження здійснених господарських операцій первинними документами, у відповідності до вимог пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". Первинні бухгалтерські та податкові документи, які складені з дотримання закону і не були визнані судами нікчемними, документально підтверджують фактичне здійснення господарських операцій між Позивачем та його контрагентом, що призвело до реальних змін майнового стану платника податків. У взаємозв`язку з вищенаведеним, колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. У свою чергу, податковий орган не подав доказів, які однозначно свідчили б про неправдивість одержаних від платника документів, підтверджували б фіктивний характер спірних операцій та недобросовісність Позивача як платника податків. При цьому, колегія суддів вважає за потрібне наголосити на необхідності дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України», відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом». Так, наведені Відповідачем аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між Позивачем та контрагентом, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень ст.ст. 73 - 76 КАС України. Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.». В той же час, Відповідачем ні під час розгляду адміністративної справи в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції не наведено об`єктивних доводів щодо наявності в діях Позивача ознак неправомірності чи недотримання принципу належної обачності при виборі контрагента, як і не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень. Відповідачем в апеляційній скарзі зазначено про неможливість встановити яким чином ТОВ «Ділвокс» могло поставляти товари для Позивача, оскільки згідно наявної в контролюючих органах інформації, у ТОВ «Оптімум-В» на момент оформлення товарно-транспортних накладних не було транспортних засобів, а також працюючих. Проте, товарно-транспортна накладна не є документом первинного бухгалтерського обліку, що підтверджує факт придбання та продажу товару. Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997 року не встановлюють правил податкового обліку валових витрат платників податку, а лише встановлюють права, обов`язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). При цьому, документи, обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей. Отже, товарно-транспортна накладна призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом. З урахуванням наведеного, слід зазначити, що оскільки транспортною документацією підтверджується операція з надання послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару, то за наявності документів, що підтверджують фактичне отримання товару і його використання у власній господарській діяльності, неподання такого документа, як товарно-транспортна накладна, не може свідчити про відсутність реальних господарських операцій, витрати на які Позивачем віднесено до складу валових витрат, а відтак, і не може бути єдиною підставою для позбавлення платника податку права на отримання податкового кредиту з податку на додану вартість. Аналогічний правий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 816/166/15-а. Певні недоліки документів, складених за результатами проведених господарських операцій, у тому числі товарно-транспортних накладних, на що на обґрунтування своєї позиції посилається Відповідач, не тягнуть за собою втрату ними статусу належних первинних документів. Такі документи є належними і в тому разі, якщо вони заповнені з окремими недоліками, проте, як у спірному випадку, містять достатні дані про зміст господарських операцій та їх учасників, а також підтверджують фактичність здійснення таких операцій. За умови встановлення факту перевезення товару у процесі його поставки від заявлених контрагентів порядок заповнення товарно-транспортних накладних не має вирішального значення для визначення податкових наслідків операцій з поставки товару. Враховуючи вищенаведене та перевіривши всі фактичні обставини справи, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку та не знайшов порушень чинного законодавства щодо оформлення первинних документів у фінансово-господарських взаємовідносинах між Позивачем та його контрагентом, а тому, визначення Позивачу суми грошового зобов`язання є протиправним, з чим погоджується колегія суддів. Щодо податкового повідомлення-рішення від 16.12.2019 № 0012780504, колегією суддів встановлено наступне. Відповідно до п. 121.1 ст. 121 Податкового кодексу України незабезпечення платником податків зберігання первинних документів, облікових та інших регістрів, бухгалтерської та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків та зборів протягом установлених статтею 44 цього Кодексу строків їх зберігання та/або ненадання платником податків контролюючим органам оригіналів документів (крім документів, отриманих з Єдиного реєстру податкових накладних) чи їх копій при здійсненні податкового контролю у випадках, передбачених цим Кодексом, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 510 гривень. Пунктом 85.2 ст. 85 Податкового кодексу України передбачено, що платник податків зобов`язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки. Такий обов`язок виникає у платника податків після початку перевірки. Як вбачається з матеріалів справи, під час проведення перевірки Позивач повідомив Відповідача про наявність обставин втрати первинних документів, про що ТОВ «Геніус Прінт» було заявлено до Соборного ВП ДВП ГУ НП у Дніпропетровській області, що зумовило неможливість їх надання до перевірки у повному обсязі. Проте, згідно з пунктом 85.6 статті 85 Податкового кодексу України, у разі відмови платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі контролюючого органу така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати. Зазначений акт підписується посадовою (службовою) особою контролюючого органу та платником податків або його законним представником. У разі відмови платника податків або його законного представника від підписання зазначеного акта в ньому вчиняється відповідний запис. Будь-яких належних та допустимих доказів того, що Позивач відмовлявся надати до перевірки документи на вимогу податкового органу у відповідності до п.85.6 ст.85 Податкового кодексу України, Відповідачем не надано. Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції правомірно також вказує на наявність підстав для визнання протиправним податкового повідомлення-рішення від 16.12.2019 № 0012780504, з чим погоджується колегія суддів. Колегія суддів вказує, що апеляційна скарга не містить інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені у відзиві на позовну заяву, з урахуванням яких, суд першої інстанції вже надав оцінку встановленим обставинам справи. Належних обґрунтувань неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права апеляційна скарга Відповідача не містить. Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. При цьому, колегія суддів зазначає, що згідно з п.

30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя . Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Розглянувши доводи Головного управління ДПС у м. Києві, викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування не вбачається, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 березня 2021 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий-суддя: В.П. Мельничук Судді: І.О. Лічевецький О.М. Оксененко Повний текст складено 15.07.2021 року.