Постанова КЦС ВС № 753/3357/18

Постанова Іменем України 07 липня 2021 року м. Київ справа № 753/3357/18 провадження № 61-13354св20 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Висоцької В. С., суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Ткачука О. С., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідачі: Державне господарське об`єднання Концерн «Техвоєнсервіс» Міністерства оборони України, філія Концерну «Техвоєнсервіс» «Логістик-Центр», розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Концерну «Техвоєнсервіс» Міністерства оборони України на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 28 травня 2019 року в складі судді Мицик Ю. С. та постанову Київського апеляційного суду від 08 липня 2020 року в складі колегії суддів: Невідомої Т. О., Гаращенка Д. Р., Пікуль А. А., у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного господарського об`єднання Концерн «Техвоєнсервіс» Міністерства оборони України, філії концерну «Техвоєнсервіс» «Логістик-Центр» про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст позовних вимог У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного господарського об`єднання Концерн «Техвоєнсервіс» Міністерства оборони України, філії Концерну «Техвоєнсервіс» «Логістик-Центр» про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Позовна заява мотивована тим, що наказом генерального директора Концерну «Техвоєнсервіс» від 02 вересня 2015 року № 117-к позивача призначено на посаду директора філії «Логістик-Центр» Концерну «Техвоєнсервіс», укладено з ним трудовий договір до 02 вересня 2020 року, тобто на 5 років. Відповідно до наказу т.в.о. генерального директора Концерну «Техвоєнсервіс» від 11 грудня 2017 року № 271-к позивача звільнено із зазначеної посади директора філії на підставі пункту 5 частини першої статті 36 КЗпП України та пункту 5.2 трудового договору у зв`язку з переведенням. Наказом від 11 грудня 2017 року № 66 позивача звільнено у зв`язку з достроковим розірванням трудового договору на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України. Про звільнення позивач дізнався 19 лютого 2018 року після одужання, що підтверджується його підписом та видачею в цей самий день трудової книжки. Позивач вважав вказані накази нечинними, а його звільнення незаконним, таким що порушує його трудові права та не відповідає вимогам законодавства, оскільки згідно з пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є: угода сторін, проте такої заяви він відповідачу не надавав. Також у пункті 5 частини першої статті 36 КЗпП України передбачено переведення працівника за його згодою на інше підприємство, в установу, організацію або перехід на виборну посаду. Будь-якого іншого підприємства для його переведення не було, тому в розумінні статті 32 КЗпП України не було правових підстав для припинення дії трудового договору. Зазначав, що заява про переведення була написана ним під тиском та була такою, що не відображала його вільне волевиявлення. 12 грудня 2017 року після стресової ситуації, у зв`язку з підвищенням тиску він звернувся до лікаря з гіпертонічним кризом та проходив лікування до 14 грудня 2017 року. Посаду директора філії на той час він ще не передавав, з наказом про переведення не ознайомлювався та його особисто не отримував. 19 лютого 2018 року, після одужання, він дізнався про своє вивільнення у зв`язку з переведенням на підставі наказу від 11 грудня 2017 року № 271-к. Записи керівництвом філії до трудової книжки про його звільнення не вносились, у тому числі щодо його звільнення з посади заступника директора-головного інженера на підставі наказу директора філії «Логістик-Центр» Концерну «Техвоєнсервіс» від 13 грудня 2017 року № 68 за прогули. Також вважав, що наказ про звільнення був виданий значно пізніше, оскільки у випадку дійсного звільнення його за прогули на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України, були б внесені відомості до трудової книжки, яка в цей час знаходилась у відповідачів. Про незаконність оскаржуваного наказу від 13 грудня 2017 року № 68 про звільнення його з посади заступника директора-головного інженера філії за прогули вказує і той факт, що керівництвом філії «Логістик-Центр» всупереч наказу т.в.о. генерального директора Концерну «Техвоєнсервіс» від 11 грудня 2017 року № 271-к його не було призначено на посаду заступника директора-головного інженера, такий наказ не видавався і його з ним не ознайомлювали. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 , збільшивши позовні вимоги, просив суд: визнати нечинним та скасувати наказ т.в.о. генерального директора державного господарського об`єднання Концерн «Техвоєнсервіс» Міністерства оборони України від 11 грудня 2017 року № 271-к; визнати нечинним та скасувати наказ т.в.о. директора філії Концерну «Техвоєнсервіс» «Логістик-Центр» від 11 грудня 2017 року № 66 про увільнення його від виконання обов`язків директора філії Концерну «Техвоєнсервіс» «Логістик-Центр» з 11 грудня 2017 року у зв`язку з достроковим розірванням з ним трудового договору; визнати нечинним та скасувати наказ т.в.о. директора філії Концерну «Техвоєнсервіс» «Логістик- Центр» від 13 грудня 2017 року № 68 про звільнення його з посади заступника директора - головного інженера філії Концерну «Техвоєнсервіс» «Логістик-Центр» на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України; поновити його на посаді директора філії Концерну «Техвоєнсервіс» «Логістик-Центр» та стягнути з Державного господарського об`єднання Концерн «Техвоєнсервіс» Міністерства оборони України на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 11 грудня 2017 року до 28 травня 2019 року в розмірі 142 996,05 грн та судові витрати. Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 28 травня 2019 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 13 листопада 2019 року, позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано незаконним та скасовано наказ т.в.о. генерального директора державного господарського об`єднання Концерн «Техвоєнсервіс» Міністерства оборони України від 11 грудня 2017 року № 271-к про дострокове розірвання трудового договору від 02 вересня 2015 року № 117-к та звільнення ОСОБА_1 з посади директора філії Концерну «Техвоєнсервіс» «Логістик-Центр» за переведенням. Визнано незаконним та скасовано наказ т.в.о. директора філії Концерну «Техвоєнсервіс» «Логістик-Центр» від 11 грудня 2017 року № 66 про увільнення ОСОБА_1 від виконання обов`язків директора філії Концерну «Техвоєнсервіс» «Логістик-Центр» з 11 грудня 2017 року у зв`язку з достроковим розірванням з ним трудового договору від 02 вересня 2015 року № 117-к. Визнано незаконним та скасовано наказ т.в.о. директора філії Концерну «Техвоєнсервіс» «Логістик-Центр» від 13 грудня 2017 року № 68 про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника директора - головного інженера філії Концерну «Техвоєнсервіс» «Логістик-Центр» з посиланням на пункт 4 частини першої статті 40 КЗпП України. Поновлено ОСОБА_1 на посаді директора філії Концерну «Техвоєнсервіс» «Логістик-Центр». Стягнено з Державного господарського об`єднання Концерн «Техвоєнсервіс» Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 11 грудня 2017 року до 28 травня 2019 року в розмірі 142 996,05 грн. Стягнено з Державного господарського об`єднання Концерн «Техвоєнсервіс» Міністерства оборони України на користь держави судовий збір у розмірі 2 840,00 грн. Стягнено з філії Концерну «Техвоєнсервіс» «Логістик-Центр» на користь держави судовий збір в розмірі 1 409,60 грн. Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку в межах суми платежу за один місяць. Рішення суду першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, в частині скасування наказу т.в.о. генерального директора Державного господарського об`єднання Концерн «Техвоєнсервіс» Міністерства оборони України від 11 грудня 2017 року № 271-к про дострокове розірвання трудового договору та звільнення ОСОБА_1 з посади директора філії Концерну «Техвоєнсервіс» «Логістик-Центр» за переведенням мотивовано тим, що відсутня заява позивача про припинення з ним трудового договору, а заява ОСОБА_1 від 11 грудня 2017 року, в якій він просить перевести його на посаду заступника директора філії - головного інженера, не містить формулювання з проханням звільнити його у зв`язку із переведенням, факт її подання та волевиявлення на звільнення з посади директора за власним бажанням позивач заперечує. Оскільки Державне господарське об`єднання Концерн «Техвоєнсервіс» Міністерства оборони України не надало доказів на підтвердження дотримання ним трудового законодавства при звільненні позивача у зв`язку із переведенням, то наказ т.в.о. директора філії Концерну «Техвоєнсервіс» «Логістик-Центр» від 11 грудня 2017 року № 66 про звільнення ОСОБА_1 від виконання обов`язків директора філії Концерну «Техвоєнсервіс» «Логістик-Центр», який видано на підставі наказу від 11 грудня 2017 року № 271-к, також є незаконним і таким, що підлягає скасуванню. Щодо наказу т.в.о. директора філії Концерну «Техвоєнсервіс» «Логістик-Центр» від 13 грудня 2017 року № 68 про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника директора - головного інженера філії Концерну «Техвоєнсервіс» «Логістик-Центр» з посиланням на пункт 4 частини першої статті 40 КЗпП України, то відповідач не дослідив усіх обставин відсутності позивача на роботі, поважності чи неповажності причин відсутності, не відібрав пояснень у останнього, не встановив фактів, що мали значення для прийняття рішення про звільнення у відповідності до вимог статей 147-149 КЗпП України. При цьому не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом п`ятим цієї статті). Визначивши відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» середньоденну заробітну плату, суд стягнув середній заробіток за час вимушеного прогулу. Постановою Верховного Суду від 08 квітня 2020 року касаційну скаргу Концерну «Техвоєнсервіс» задоволено частково. Постанову Київського апеляційного суду від 13 листопада 2019 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Скасовуючи постанову апеляційного суду, касаційний суд виходив з того, що апеляційний суд не надав належної правової оцінки доводам відповідача про те, що переведення ОСОБА_1 проводилось за його особистою заявою без тиску, а підставою для подання такої заяви було кримінальне провадження стосовно нього. Така заява, на думку відповідача, мала б відвернути увагу слідчих органів від особи ОСОБА_1 , що і відбулося, тому що кримінальне провадження стосовно нього було закрито. Висновок апеляційного суду про те, що після написання заяви про переведення, на наступний день у позивача стався гіпертонічний криз, що в сукупності з іншими доказами може свідчити про відсутність волевиявлення позивача при написанні вказаної заяви, ґрунтується на припущеннях, що заборонено частиною шостою статті 81 ЦПК України. Крім того, це не означає про тиск з боку відповідача при написанні заяви, про що зазначав позивач у позовній заяві, а апеляційний суд і тут змінив мотив (доводи) позивача. Під час нового перегляду постановою Київського апеляційного суду від 08 липня 2020 року апеляційну скаргу Державного господарського об`єднання Концерн «Техвоєнсервіс» задоволено частково. Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 28 травня 2019 року скасовано та ухвалено нове про часткове задоволення позову. Поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді заступника директора-головного інженера філії концерну «Техвоєнсервіс» «Логістик-Центр». Стягнено з Державного господарського об`єднання Концерн «Техвоєнсервіс» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 12 грудня 2017 року до 28 травня 2019 року в сумі 134 696,58 грн, сума визначена без відрахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів. Стягнено з Державного господарського об`єднання Концерн «Техвоєнсервіс» в дохід держави судовий збір у розмірі 1 762,00 грн. В решті позовних вимог відмовлено. Поновлюючи позивача на роботі на посаді заступника директора-головного інженера філії концерну «Техвоєнсервіс» «Логістик-Центр» та стягуючи з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 12 грудня 2017 року до 28 травня 2019 року в сумі 134 696,58 грн, апеляційний суд виходив з того, що у відповідача були відсутні законні підстави для звільнення позивача на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП. Звільняючи позивача за прогул, відповідач не дослідив усіх обставин його відсутності на роботі та не врахував поважності причин такої відсутності. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо визнання незаконними та скасування наказу від 11 грудня 2017 року № 271-к та похідного від 11 грудня 2017 року № 66, виданого т.в.о. директора філії «Логістик-Центр», апеляційний суд виходив з того, що такі вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки трудовий договір від 02 вересня 2015 року, укладений з позивачем, припинив свою дію у зв`язку із переведенням ОСОБА_1 відповідно до наказу від 11 грудня 2017 року № 271-к із посади директора філії на посаду заступника директора - головного інженера зазначеної філії на підставі пункту 5 частини першої статті 36 КЗпП України та пункту 5.2 трудового договору. Підставою видання наказу від 11 грудня 2017 року № 271-к була заява позивача про переведення його на посаду заступника директора філії-головного інженера, написання якої передувало видання генеральним директором концерну «Техвоєнсервіс» наказу від 30 листопада 2017 року № 262-к про проведення перевірки діяльності філії Концерну «Техвоєнсервіс» «Логістик-Центр». Цим наказом було створено комісію щодо перевірки діяльності філії в строк до 08 грудня 2017 року та тимчасово відсторонено позивача від виконання обов`язків директора філії на час проведення перевірки. Суд не взяв до уваги посилання позивача про те, що його заява про переведення була написана в результаті маніпуляції та тиску відповідача, оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження вчинення таких дій з боку відповідача. Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги У вересні 2020 року Концерн «Техвоєнсервіс» засобами поштового зв`язку подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просило скасувати рішення Дарницького районного суду м. Києва від 28 травня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 08 липня 2020 року в частині задоволення позовних вимог та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Касаційна скарга, з урахуванням її уточнення, мотивована тим, що апеляційний суд, вирішуючи спір щодо звільнення позивача, визнав довідку від 14 грудня 2017 року, яка не відповідає вимогам Медичної документації щодо форми облікової документації № 027о , затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України від 14 лютого 2012 року № 110 та Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженої наказом МОЗ України від 13 листопада 2001 року № 455, як належний документ. Внаслідок врахування судом зазначеної довідки, як належного доказу, було порушено статті 77, 89 ЦПК України. Посилання апеляційного суду в тексті постанови про те, що сторонами не заперечується, що у період з 12 грудня 2017 до 14 грудня 2017 року ОСОБА_1 знаходився на амбулаторному лікуванні з діагнозом гіпертонічна хвороба 11ст. гіпертонічний криз у відділенні кардіології Національного військово-медичного клінічного центру «Головного військового клінічного госпіталю», - не відповідає дійсності. Відповідач стверджував і стверджує, що позивач не знаходився на лікуванні і не надав належного документа, а саме листок непрацездатності. Крім того, підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає про те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме при звільненні працівника з ініціативи адміністрації у зв`язку з прогулом в разі надання працівником неналежного документа на підтвердження його непрацездатності (довідки замість листка непрацездатності). Доводи інших учасників справи Інші учасники справи не скористалися своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили. Рух касаційної скарги Ухвалою Верховного Суду від 26 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали цивільної справи із Дарницького районного суду м. Києва. Справа надійшла до Верховного Суду у квітні 2021 року. Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2021 року справу призначено до судового розгляду. Фактичні обставини, встановлені судами Наказом т.в.о. генерального директора Концерну «Техвоєнсервіс» від 02 вересня 2015 року № 117-к ОСОБА_1 призначено на посаду директора філії «Логістик-Центр» Концерну «Техвоєнсервіс» та укладено із ним трудовий договір строком на 5 років до 02 вересня 2020 року (а. с. 20, 21-32 т. 1). Наказом генерального директора Концерну «Техвоєнсервіс» було видано наказ від 30 листопада 2017 року № 262-к про проведення перевірки діяльності філії Концерну «Техвоєнсервіс» «Логістик-Центр». Підставою для видачі такого наказу став аудиторський звіт від 03 жовтня 2017 року № 234/40/42 та незадовільні результати самостійного виправлення недоліків посадовими особами «Логістик-Центр». Цим наказом було створено комісію щодо перевірки діяльності філії в строк до 08 грудня 2017 року та тимчасово відсторонено ОСОБА_1 від виконання обов`язків директора філії на час проведення перевірки (а. с. 12-13 т. 1). 11 грудня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до т.в.о. генерального директора Концерну «Техвоєнсервіс» Шпака І. В. із заявою про переведення його на посаду заступника директора філії-головного інженера (а. с. 11 т. 1). Наказом т.в.о. генерального директора Концерну «Техвоєнсервіс» від 11 грудня 2017 року № 271-к ОСОБА_1 звільнено із зазначеної посади директора філії на підставі пункту 5 частини першої статті 36 КЗпП України та пункту 5.2 трудового договору у зв`язку з переведенням на посаду заступника директора - головного інженера зазначеної філії (а. с. 113 т. 1). Наказом т.в.о. директора філії Концерну «Техвоєнсервіс» «Логістик-Центр» від 11 грудня 2017 року № 66 ОСОБА_1 увільнено від виконання обов`язків директора філії «Логістик-Центр» Концерну «Техвоєнсервіс» з 11 грудня 2017 року у зв`язку з розірванням з ним трудового договору від 02 вересня 2015 року № 117-к (а. с. 115 т. 1). Згідно з актом від 11 грудня 2017 року ОСОБА_1 відмовився прибути до філії «Логістик-Центр» та ознайомитися із наказом про його звільнення (а. с. 117 т. 1). Відповідно до акта від 12 грудня 2017 року ОСОБА_1 був відсутній без попередження на робочому місці з 08:30 год. до 17:00 год. 12 грудня 2017 року (а. с. 118, т. 1). Наказом директора філії Концерну «Техвоєнсервіс» «Логістик-Центр» від 13 грудня 2017 року № 68 ОСОБА_1 звільнено з посади заступника директора - головного інженера філії у зв`язку з його відсутністю на роботі 11 та 12 грудня 2017 року без поважної причини на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України (а. с. 119 т. 1). Згідно з актом від 14 грудня 2017 року ОСОБА_1 відмовився прибути до філії Концерну «Техвоєнсервіс» «Логістик-Центр» для ознайомлення з наказом про його звільнення від 13 грудня 2017 року № 68 (а. с. 120 т. 1). Суди встановили, що 11 та 12 грудня 2017 року позивач знаходився на амбулаторному лікуванні з діагнозом гіпертонічна хвороба ІІ ст. гіпертонічний криз у відділенні кардіології Національного військово-медичного клінічного центру «Головного військового клінічного госпіталю» (а. с. 129 т. 1).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Позиція Верховного Суду Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення суду апеляційної інстанції відповідає вказаним вимогам закону. Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Аргументи касаційної скарги зводяться до незгоди з постановою апеляційного суду в частині задоволення позовних вимог та поновлення ОСОБА_1 на роботі на посаді заступника директора-головного інженера філії Концерну «Техвоєнсервіс» «Логістик-Центр». В іншій частині постанова апеляційного суду не оскаржується, а тому судом касаційної інстанції відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України, предметом касаційного перегляду не є. Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений змістом статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи. За приписами пункту 4 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, зокрема у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин. При розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв`язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу). Виходячи з зазначеного, звільнення за прогул допускається за відсутності працівника на роботі виключно без поважних причин, однак в разі наявності поважних причин відсутності таке звільнення недопустиме. Вирішуючи питання про поважність причин відсутності на роботі працівника, звільненого за пунктом 4 статті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати всі надані сторонами докази. Вказаний висновок висловлений, зокрема у постанові Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 459/2618/17 (провадження № 61-47902св18). Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, на підставі наказу від 13 грудня 2017 року позивача звільнено з посади заступника директора - головного інженера філії у зв`язку з його відсутністю на роботі 11 та 12 грудня 2017 року без поважної причини на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України. Заперечуючи проти факту прогулу, ОСОБА_1 посилався на те, що з 12 грудня 2017 до 14 грудня 2017 року він знаходився на амбулаторному лікуванні з діагнозом гіпертонічна хвороба ІІ ст. гіпертонічний криз у відділенні кардіології Національного військово-медичного клінічного центру «Головного військового клінічного госпіталю». Виходячи з зазначеного, 11 та 12 грудня 2017 року, коли позивач вчинив прогул, згідно з наказом про звільнення від 13 грудня 2017 року, останній знаходився на амбулаторному лікуванні, а тому висновки суду апеляційної інстанції про те, що позивач з поважних причин був відсутній на роботі є правильними та обґрунтованими. Поновлюючи позивача на роботі, апеляційний суд виходив з того, що у відповідача були відсутні законні підстави для звільнення позивача на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП. Звільняючи позивача за прогул, відповідач не дослідив усіх обставин його відсутності на роботі та не врахував поважності причин такої відсутності. Такі висновки суду апеляційної інстанції є правильними та обґрунтованими. Доводи касаційної скарги щодо невідповідності медичної довідки, наданої позивачем, вимогам медичної документації, не можуть бути прийнятті колегією суддів до уваги, оскільки факт наявності хронічного захворювання у позивача та погіршення стану його здоров`я у досліджуваний судом період часу підтверджено матеріалами справи та відповідачем не спростований. Крім того, такі доводи не свідчить про відсутність позивача на роботі без поважних причин, оскільки суд при вирішенні таких трудових спорів повинен встановити наявність чи відсутність поважних причин відсутності працівника на роботі. При цьому суд апеляційної інстанції правильно врахував, що записи про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу, присвоєння розрядів, рангів, нагородження, заохочення, звільнення вносяться до трудових книжок (вкладишів до них) роботодавцем на підставі оригіналу наказу (розпорядження) не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і мають точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Однак, як встановлено судом зі змісту трудової книжки позивача, запису про звільнення на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України цей документ не містить. Колегія суддів не бере до уваги посилання у касаційній скарзі на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, оскільки за встановлених у цій справі обставин та досліджених доказів, з урахуванням змісту заявлених в суді першої інстанції вимог позовної заяви, суд апеляційної інстанції правильно застосував норми матеріального права до спірних правовідносин, а доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що суд допустив неправильне тлумачення наведених норм або застосував закон, який не підлягав застосуванню чи не застосував закон, який підлягав застосуванню. Зі змісту підстави оскарження судових рішень у справі, передбаченої пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України, вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору. Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі вказаної норми, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи (схожі за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду від 29 жовтня 2020 року у справі № 910/18531/19). У справі, яка переглядається, колегія суддів, проаналізувавши зміст судових рішень з точки зору застосування норми права, яка стала підставою для розгляду позову та вирішення справи по суті, дійшла висновку, що апеляційним судом було ухвалено рішення відповідно до встановлених обставин та на підставі доказів, які мають індивідуальний характер. У цій справі апеляційним судом надано належну оцінку підставам та змісту вимогам позивача, правильно застосовано норми права до спірних правовідносин та правильно задоволено позов частково. Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновком суду апеляційної інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази. Крім того, Верховний Суд звертає увагу, що подаючи позов ОСОБА_1 співвідповідачем зазначає філію «Черкаське головне регіональне управління ПАТ КБ «ПриватБанк». Відповідно до частини першої статті 47 ЦПК України здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи. Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України). Наведеному відповідають і приписи статті 80 ЦК України, що юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді. Згідно з частинами першою, третьою статті 95 ЦК України філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення. Керівники філій та представництв призначаються юридичною особою і діють на підставі виданої нею довіреності (частина четверта статті 95 ЦК України). Відомості про філії та представництва юридичної особи включаються до єдиного державного реєстру. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 червня 2021 року у справі № 760/32455/19 (провадження № 61-16459сво20) зроблено висновок: «довіреність керівника відокремленого підрозділу має комплексний характер. Від імені юридичних осіб має право виступати тільки керівник відокремленого підрозділу, а не сам підрозділ, адже поміж керівником і юридичною особою існують відносини представництва і його повноваження підтверджуються довіреністю юридичної особи. Процесуальні повноваження керівника відокремленого підрозділу мають бути вказані у довіреності юридичної особи. З урахуванням цивільно-правового статусу філій та представництв недопустимою є участь відокремлених підрозділів у певних процесуальних відносинах, оскільки це суперечить цивільно-правовій природі відокремленого підрозділу, як складової частини юридичної особи, що його створила. Філії та представництва, які не є юридичними особами, не наділені цивільною процесуальною дієздатністю та не можуть виступати стороною у цивільному процесі. Тому справи, в яких відповідачем виступає філія чи представництво, не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, у зв`язку з відсутністю сторони у цивільному процесі, до якої пред`явлено позов, а отже неможливістю вирішення цивільного спору». Однак помилкове зазначення позивачем співвідповідачем філію «Черкаське головне регіональне управління ПАТ КБ «ПриватБанк» не призвело до неправильного вирішення спору по суті. Висновки за результатом розгляду касаційної скарги Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують. Щодо судових витрат Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції вирішує питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає. Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Концерну «Техвоєнсервіс» Міністерства оборони України залишити без задоволення. Постанову Київського апеляційного суду від 08 липня 2020 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий В. С. Висоцька Судді: А. І. Грушицький А. А. Калараш Є. В. Петров О. С. Ткачук