Постанова 4851 № 480/1995/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 липня 2021 р.Справа № 480/1995/20 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Жигилія С.П., Суддів: Перцової Т.С. , Русанової В.Б. , за участю: секретаря судового засідання - Севастьянової А.Ю. представника позивача - Сергеєва С.А., представника відповідача - Кошеленко В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 18.11.2020 (суддя О.А. Прилипчук, м. Суми) по справі № 480/1995/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Сумській області про визнання протиправним та скасування вимог, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (надалі також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДФС у Сумській області (надалі також - відповідач, ГУ ДФС у Сумській області), в якій просить: - визнати протиправними та скасувати вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 29.05.2019 № Ф - 2061-17 на суму 22249 грн 57 коп.; від 12.11.2019 № Ф - 2061-17 на суму 5508,36 грн; від 12.11.2019 № Ф - 2061-17 на суму 27757 грн 93 коп. Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 31 березня 2020 року замінено в порядку процесуального правонаступництва відповідача по справі - Головне управління ДФС у Сумській області, на Головне управління ДПС у Сумській області. Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 18.11.2020 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Сумській області про визнання протиправними та скасування вимог. Позивач не погодився з рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на його прийняття з порушенням норм матеріального і процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 18.11.2020, прийнявши по справі нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги позивач посилається на те, що він не мав обов`язку сплачувати єдиний соціальний внесок як фізична особа-підприємець, оскільки з моменту припинення підприємницької діяльності у 2013 році втратив статус фізичної особи-підприємця та з того часу не здійснював підприємницької діяльності. Також посилається на те, що спірними вимогами йому двічі нараховані суми єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за один й той самий період. Представник позивача у судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити. Представник відповідача правом подання письмового відзиву на позов не скористався. В судовому засіданні просив відмовити в задоволенні вимог апеляційної скарги з підстав законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Судовим розглядом встановлено, що ГУ ДПС у Сумській області Курочкіну О.І. сформовано вимоги про сплату боргу (недоїмки), а саме: від 29.05.2018 № Ф-2061-17 на суму 22249,57 грн (а.с. 9), від 12.11.2019 №Ф-2061-17 на суму 5508,36 грн (а.с. 10), від 12.11.2019 №Ф-2061-17 на суму 27757,93 грн (а.с. 11). Позивач не погодився з вимогами про сплату боргу (недоїмки) ГУ ДПС у Сумській області від 29.05.2018 №Ф-2061-17, від 12.11.2019 №Ф-2061-17, від 12.11.2019 №Ф-2061-17, у зв`язку з чим звернувся до суду з цим позовом. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач маючи статус фізичної особи-підприємця мав обов`язок нараховувати та сплачувати суми єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, у мінімальному розмірі, встановленому відповідним законодавством. Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції з таких підстав. Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (надалі - Закон № 2464). Відповідно до частини 1 статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування; а недоїмка - це сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом. Дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону (стаття 2 Закону № 2464-VI). Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали загальну систему оподаткування. Відповідно до частини 2 статті 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний, серед іншого, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця така фізична особа користується правами, виконує обов`язки та несе відповідальність, що передбачені для платника єдиного внеску, в частині діяльності, яка здійснювалася нею як фізичною особою - підприємцем (частина 4 статті 6 Закону № 2464-VI). Законом України від 06.12.2016 № 1774-VIII Про внесення змін до деяких законодавчих актів України внесено зміни до Закону № 2464, що діють з 01.01.2017, зокрема, щодо обов`язковості визначення бази нарахування ЄВ у разі неотримання доходу (прибутку) у звітному році або окремому місяці звітного року. Фізичні особи - підприємці, які перебувають на загальній системі оподаткування нараховують єдиний внесок на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п.2 ч. 1 ст.7 Закону № 2464). Мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця. Відповідно до частини 5 статті 8 Закону № 2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску. У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску. В частині 7 статті 9 Закону № 2464-VI передбачено, що єдиний внесок сплачується шляхом перерахування платником безготівкових коштів з його банківського рахунку. Платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи (абзаци третій, п`ятий частини 8 статті 9 Закону № 2464-VI). Відповідно до частини 1 статті 13 Закону № 2464-VI органи доходів і зборів мають право, серед іншого: отримувати безоплатно від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання і від осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, фізичних осіб - підприємців відомості про нарахування, обчислення і сплату єдиного внеску, а також інші відомості, необхідні для виконання органами доходів і зборів функцій, передбачених цим Законом; застосовувати фінансові санкції, передбачені цим Законом; стягувати з платників несплачені суми єдиного внеску; у разі виявлення фактів порушення порядку нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску звертатися в установленому законом порядку до відповідних правоохоронних органів; здійснювати інші функції, передбачені законодавством. В частині 1 статті 25 Закону № 2464-VI зазначено, що рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов`язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами. Положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов`язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів (частина 3 статі 25 Закону N2464-VI). Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею. У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку (частина 4 статі 25 Закону N2464-VI). Наказом Міністерства фінансів України N 449 від 20.04.2015 затверджено Інструкцію про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - Інструкція № 449), розділ VI якої регулює порядок стягнення заборгованості з платників. Відповідно до пункту 1 розділу VI Інструкції № 449 до платників, які не виконали визначені Законом обов`язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення. У разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів (пункт 2 розділу VI Інструкції № 449). Згідно з пунктом 3 розділу VI Інструкції № 449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій. Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень. Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи) (пункт 4 розділу VI Інструкції №449). Отже, чинним законодавством надано право податковому органу нарахувати єдиний внесок з облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів без складання акту перевірки. Варто зазначити, що в інформаційній системі податкового органу відображається мінімальна сума страхового внеску, яку зобов`язаний сплатити платник єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Тоді, як за результатами документальної перевірки податковий орган може визначити розмір єдиного внеску з суми отриманого таким платником доходу за відповідний період. В такому випадку розмір необхідного до сплати єдиного внеску буде визначатись, як різниця між сумою донарахованого платежу і мінімальною сумою єдиного внеску. Таким чином, чинним законодавством надано право податковому органу нарахувати єдиний внесок з облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів без складання акту перевірки, і у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платниками єдиного внеску (які не виконали обов`язок щодо самостійного обчислення і сплати цих внесків в порядку і розмірах, визначених законом) - відповідач вправі обчислювати суми єдиного внеску, не нараховані і не сплачені платником сум єдиного внеску, та зазначати це у вимозі про сплату боргу (недоїмки). Тому, покликання позивача на те, що формуванню та направленню платнику вимоги має передувати перевірка та складення акта за її результатами, або дослідження звітності платника про нарахування єдиного внеску є помилковими та суперечать вимогам Інструкції. Зазначене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду висловленою, зокрема, у постанові від 13 листопада 2018 року у справі № 813/4686/16. Позивач є платником єдиного внеску, а відповідач вправі обчислювати суми єдиного внеску, не нараховані і не сплачені платником сум єдиного внеску, та зазначати це у вимозі про сплату боргу (недоїмки). Право на звільнення від сплати єдиного внеску за себе мали у 2017 2019 роках ФОП, за умови, що вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (ч. 4 ст. 4 Закону № 2464). Інших підстав звільнення від сплати єдиного внеску фізичними особами - підприємцями, чинним законодавством не передбачено. Колегія суддів зазначає, що матеріали справи не містять доказів, що в наведений період позивач був звільнений від обов`язку зі сплати єдиного внеску. При цьому, посилання позивача на те, що він не був фізичною особою-підприємцем у спірний період спростовується відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань наявними у матеріалах справи. Законом України від 21.12.2016 №1801-VIII Про Державний бюджет України на 2017 рік, установлено щомісячний розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 2017 - 3200,00 грн., з 1 січня 2018 року - 3723 грн. Законом України від 07.12.2017 № 2246- VIII Про Державний бюджет України на 2018 рік, установлено щомісячний розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 2018 року - 3723,00 грн. Тобто, щоквартальний платіж складає 2457,18 грн (3723,00*3*22%), поквартально: до 19.04.2018 - за 1 квартал 2018 року - 2457,18 грн, до 19.07.2018 - за 2 квартал 2018 року - 2457,18 грн, до 19.10.2018 - за 3 квартал 2018 року - 2457,18 грн. Відповідно до ст. 8 Закону України Про державний бюджет України на 2019 рік мінімальна заробітна плата у місячному розмірі становить: з 1 січня - 4173,00 грн. Мінімальна сума ЄСВ у 2019 році становить: 918,06 грн = 4173,00*22%, Тобто, щоквартальний платіж складає 918,06*3=2754,18 грн. Отже, позивач мав самостійно нарахувати та сплатити суму єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з І кварталу 2017 року по ІІІ квартал 2019 року у розмірі 26539,26 грн. Проте колегія суддів дослідивши розрахунки податкового органу по спірним вимогам про сплату боргу (недоїмки), зазначає таке. Відповідно до п. 7 розділу VІ Інструкції № 449 якщо протягом наступного базового звітного періоду сума боргу (недоїмки) платника зросла, після проходження відповідних процедур узгодження та оскарження вимога про сплату боргу (недоїмки) подається до органу державної виконавчої служби або до органу Казначейства тільки на суму зростання боргу (недоїмки). Тотожні за змістом положення містилися у п. 6.9. Інструкції "Про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", затвердженої наказом Міністерства доходів і зборів України № 455 від 09.09.2013 (наказ втратив чинність згідно з наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року № 449), відповідно до яких, якщо протягом наступного базового звітного періоду платник наростив суми боргу, то після проходження відповідної процедури узгодження та оскарження вимога подається до органу державної виконавчої служби або до органів Державної казначейської служби України тільки на суму зростання боргу. Враховуючи вищенаведені норми права, слід дійти висновку, що саме в разі зростання суми боргу протягом наступного базового періоду платнику єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування направляється вимога про сплату недоїмки та виключно на суму зростання боргу (недоїмки). З розрахунків податкового органу по спірним вимогам про сплату боргу (недоїмки) колегією суддів встановлено, що: - спірна вимога від 29.05.2019 № Ф - 2061-17 на суму 22249 грн 57 коп. стосується періодів 4 квартал 2013 року та з І кварталу 2017 року по І квартал 2019 року; - спірна вимога від 12.11.2019 № Ф - 2061-17 на суму 5508,36 грн стосується періоду 4 з ІІ кварталу 2019 року по ІІІ квартал 2019 року - спірна вимога від 12.11.2019 № Ф - 2061-17 на суму 27757 грн 93 коп. стосується періодів 4 квартал 2013 року та з ІІ кварталу 2017 року по ІІІ квартал 2019 року. Тобто, спірні вимоги від 29.05.2019 № Ф - 2061-17 на суму 22249 грн 57 коп. від 12.11.2019 № Ф - 2061-17 на суму 5508,36 грн (усього на суму 27757 грн 93 коп.) стосуються того самого періоду та й у тому самому розмірі що й спірна вимога від 12.11.2019 № Ф - 2061-17 на суму 27757 грн 93 коп. Вказане свідчить, що податковий орган протиправно двічі визначив позивачу суму єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за один й той самий період, отже вимога від 12.11.2019 № Ф - 2061-17 на суму 27757 грн 93 коп підлягає скасуванню. Що стосується вимог від 29.05.2019 № Ф - 2061-17 на суму 22249 грн 57 коп. від 12.11.2019 № Ф - 2061-17 на суму 5508,36 грн, колегія суддів також вважає наявними підстави для їх скасування з огляду на таке. В ході судового розгляду справи судами першої та апеляційної інстанції витребовувалися у податкового органу дані облікової картки платника податків позивача, які податковим органом надані не були. На вимогу суду апеляційної інстанції відповідачем надані додаткові пояснення від 24.05.2021, в яких останній повідомив, що станом на 19.05.2021 у позивача рахується заборгованість у розмірі 4092,03 грн, що виникла після 11.08.2020 (тобто після винесення спірних вимог та не має відношення до предмету цього спору) інша заборгованість з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у позивача відсутня. Також в судовому засіданні представник відповідача вказав, що податковому органу не відомо на якій підставі та яким чином утворилася заборгованість позивача з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, докази наявності несплаченої заборгованості відсутні. Крім того, з наданих позивачем індивідуальних відомостей про застраховану особу позивача вбачається, що він перебував у трудових відносинах та у вересні 2017 року, у квітні 2018 року та у червні 2019 року роботодавцем позивача здійснювалася сплата єдиного внеску за останнього, що не було враховано податковим органом при визначенні позивачеві суми сплати єдиного внеску у відповідні періоди. Таким чином, відповідачем не доведено наявність у позивача заборгованості зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в період та у розмірах, визначених у спірних вимогах від 29.05.2019 № Ф - 2061-17 та від 12.11.2019 № Ф - 2061-17. В свою чергу, відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. В контексті викладеного колегія суддів зазначає, що суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймаючи замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень. Водночас, визнання рішення контролюючого органу недійсним повністю у такій ситуації, дає йому можливість визначити в установленому Законом порядку правильне рішення, зокрема через прийняття нового рішення. Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 23.06.2020 по справі № 819/1785/17, яка є обов`язковою для врахування судом апеляційної інстанції. Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до ч. 2 ст. 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог (ч.2 ст.9 КАС України). Однак, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 КАС України. Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень. Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади. З урахуванням наведеного колегія суддів дійшла висновку, що відповідачем не надано жодних належних та допустимих доказів щодо правомірності винесення спірних вимог про сплату боргу (недоїмки) від 29.05.2018 № Ф-2061-17, від 12.11.2019 № Ф-2061-17, від 12.11.2019 № Ф-2061-17, отже такі вимоги підлягають скасуванню. У відповідності до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Згідно п. 4 ч. 1, ч. 2 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Беручи до уваги вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям постанови про задоволення позову в повному обсязі. Керуючись ст.ст. 229, 241, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 18.11.2020 по справі № 480/1995/20 скасувати. Прийняти постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити. Скасувати вимоги Головного управління ДПС у Сумській області про сплату боргу (недоїмки) від 29.05.2019 року № Ф - 2061-17 на суму 22249,57 грн, від 12.11.2019 року № Ф - 2061-17 на суму 5508,36 грн., від 12.11.2019 року № Ф - 2061-17 на суму 27757,93 грн. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя (підпис)С.П. Жигилій Судді(підпис) (підпис) Т.С. Перцова В.Б. Русанова Повний текст постанови складено 14.07.2021 року