Окрема думка Велика Палата ВС № 9901/573/18

ОКРЕМА ДУМКА (спільна) суддів Великої Палати Верховного Суду Прокопенка О. Б., Єленіної Ж. М., Ситнік О. М. на постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2021 року № 9901/573/18 (провадження № 11-197заі21) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС, Комісія), третя особа - Національна школа суддів України, про визнання дій та бездіяльності протиправними, визнання протиправним і скасування рішення, відшкодування моральної шкоди Короткий виклад історії справи У травні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з адміністративним позовом до ВККС, у якому просила: - визнати протиправними дії відповідача, вчинені в ході кваліфікаційного оцінювання позивачки, а саме щодо: неналежного оформлення суддівського досьє ОСОБА_1 № 01557; поставлення під час співбесіди запитань, які не відповідають вимогам чинного законодавства; незаконного включення до резолютивної частини рішення ВККС від 18 квітня 2018 року № 425/ко-18 (далі - спірне рішення) інформації про рекомендацію розглянути питання про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади; - визнати протиправною бездіяльність Комісії, допущену в ході кваліфікаційного оцінювання позивачки, а саме щодо незазначення у спірному рішенні мотивів його ухвалення; - визнати протиправним і скасувати спірне рішення; - зобов`язати Комісію провести кваліфікаційне оцінювання ОСОБА_1 відповідно до вимог законодавства України; - стягнути з ВККС на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 1 млн грн; - стягнути з Комісії на користь позивачки судові витрати. На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначила, що спірне рішення є незаконним, невмотивованим, ухваленим з порушенням вимог законодавства та актів Комісії. Крім того, воно порушує принципи верховенства права, правової визначеності та незалежності судової влади. На думку позивачки, при проведенні кваліфікаційного оцінювання та ухваленні спірного рішення відповідач порушив норми Конституції України, Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII), Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, затвердженого рішенням ВККС від 3 листопада 2016 року № 143/зп-16, Порядку формування і ведення суддівського досьє, затвердженого рішенням Комісії від 15 листопада 2016 року № 150/зп-16, та Регламенту Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, затвердженого рішенням Комісії від 13 жовтня 2016 року № 81/зп-16. ОСОБА_1 вважає, що в мотивувальній частині ухваленого за результатами кваліфікаційного оцінювання спірного рішення мають бути вказані визначені законом підстави його ухвалення або мотиви, з яких Комісія дійшла відповідного висновку, щодо кожного з критеріїв оцінювання. Проте в спірному рішенні відповідача не вказані конкретні бали за кожним з критеріїв компетентності. Крім того, на переконання позивачки, чинним законодавством ВККС не надано повноважень приймати рішення про надання рекомендацій Вищій раді правосуддя (далі - ВРП) розглядати питання про звільнення судді з посади, а тому, приймаючи спірне рішення, Комісія вийшла за межі своїх повноважень. Короткий зміст установлених обставин та рішення суду попередньої інстанції Указом Президента України від 12 березня 2012 року № 193/2012 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Шевченківського районного суду міста Києва строком на п`ять років. Рішенням Комісії від 20 жовтня 2017 року № 106/зп-17 призначено кваліфікаційне оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді, зокрема й судді Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_1 . Позивачка склала анонімне письмове тестування, за результатами якого набрала 88,875 бала. За результатами виконаного практичного завдання позивачка набрала 65 балів. На етапі складення іспиту суддя загалом набрала 153,875 бала. ОСОБА_1 пройшла тестування особистих морально-психологічних якостей та загальних здібностей, за результатами якого складено висновок та визначено показники критеріїв особистої, соціальної компетентності, професійної етики та доброчесності. Рішенням Комісії від 16 березня 2018 року № 54/зп-18 позивачку допущено до другого етапу кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді «Дослідження досьє та проведення співбесіди». 18 квітня 2018 року Комісія провела співбесіду із суддею ОСОБА_1 , під час якої обговорила питання щодо показників за критеріями компетентності, професійної етики та доброчесності, які виникли під час дослідження суддівського досьє. За критерієм компетентності (професійної, особистої та соціальної) суддя набрала 344,865 бала, за критеріями професійної етики та доброчесності - 128,67 бала та 128,33 бала відповідно. Рішенням від 18 квітня 2018 року № 425/ко-18 ВККС: визначила, що суддя Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_1 за результатами кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді набрала 601,9 бала; визнала позивачку такою, що не відповідає займаній посаді; вирішила внести до ВРП подання з рекомендацією про звільнення з посади судді Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_1 . Спірне рішення мотивовано тим, що за результатами кваліфікаційного оцінювання позивачка набрала 601,9 бала, що становить менше 67 відсотків від суми максимально можливих балів за результатами кваліфікаційного оцінювання всіх критеріїв. Рішенням ВРП від 17 грудня 2019 року за № 3516/0/15-19 відмовлено в задоволенні подання ВККС про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Шевченківського районного суду міста Києва на підставі підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України. Вважаючи вказане рішення ВККС протиправним, позивачка звернулася до суду із цим позовом. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 26 квітня 2021 року закрив провадження у справі з підстав, установлених пунктом 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), оскільки справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Судове рішення мотивовано тим, що передбачене частиною першою статті 88 Закону № 1402-VIII оскарження рішення ВККС щодо кваліфікаційного оцінювання судді можливе лише після того, як таке рішення було предметом розгляду у ВРП. У протилежному випадку дублюються функції щодо його перегляду Верховним Судом та ВРП, що є неприпустимим. Не погодившись із таким судовим рішенням, ОСОБА_1 подавала апеляційну скаргу, на обґрунтування якої зазначала, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, а також порушив норми матеріального та процесуального права. Скаржниця зауважувала, що ВККС прийняла щодо неї два окремих рішення, а саме спірне рішення, яким визначила, що суддя Шевченківського районного суду міста Києва Маліновська В. М. за результатами кваліфікаційного оцінювання суддів на відповідність займаній посаді набрала 601,9 бала, визнала суддю Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_1 такою, що не відповідає займаній посаді та рекомендувала ВРП розглянути питання про звільнення її з посади судді цього суду, а також рішення від 27 квітня 2018 року № 596/ко-18, яким вирішила внести до ВРП подання з рекомендацією про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Шевченківського районного суду міста Києва. При цьому в цій справі оскаржується саме рішення Комісії від 18 квітня 2018 року № 425/ко/18, а також протиправні дії та бездіяльність ВККС, які були допущені відповідачем під час проведення кваліфікаційного оцінювання судді, а не рішення Комісії від 27 квітня 2018 року № 596/ко-18, яким рекомендовано звільнити ОСОБА_1 з посади. До того ж зі змісту рішення ВРП від 17 грудня 2019 року № 3516/0/15-19, яким відмовлено в задоволенні подання ВККС про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Шевченківського районного суду міста Києва, убачається, що до ВРП надійшло подання Комісії з рекомендацією від 27 квітня 2018 року № 596/ко-18 про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Шевченківського районного суду міста Києва на підставі підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України. Отже, на думку ОСОБА_1 , положення статті 101 Закону № 1402-VIII, які передбачають можливість оскарження кінцевого рішення ВККС разом із рішенням, ухваленим за відповідною рекомендацією, стосуються виключно рішення відповідача від 27 квітня 2018 року № 596/ко-18, а не спірного рішення Комісії. На переконання скаржниці, рішення ВККС про визнання судді такою, що за результатами кваліфікаційного оцінювання не відповідає займаній посаді, залишається чинним. З огляду на це з метою усунення будь-якої правової невизначеності щодо статусу позивачки це рішення Комісії підлягає перевірці судом. ОСОБА_1 також зазначала, що, постановивши оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції фактично позбавив її ефективного засобу правового захисту в національному органі. Крім того, при зверненні до суду позивачка оскаржила не лише спірне рішення, а й дії та бездіяльність Комісії, просила суд стягнути з відповідача завдану їй моральну шкоду. Саме такий спосіб захисту вона обрала самостійно та вважає його ефективним. На підставі викладеного скаржниця просила скасувати оскаржувану ухвалу суду першої інстанції та направити справу до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду для продовження розгляду. Велика Палата Верховного Суду постановою від 23 червня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишила без задоволення, а ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 26 квітня 2021 року - без змін. Основні мотиви, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що згідно із частинами сьомою, восьмою статті 101 Закону № 1402-VIII рішення ВККС можуть бути оскаржені до суду з підстав, установлених цим Законом, а рішення Комісії щодо надання рекомендацій можуть бути оскаржені тільки разом із рішенням, ухваленим за відповідною рекомендацією. Таким чином, рішення ВККС про надання рекомендації щодо звільнення судді з посади може бути оскаржено тільки разом із рішенням ВРП, ухваленим за відповідною рекомендацією. Отже, рішення ВККС про надання рекомендації щодо звільнення судді з посади саме по собі не має наслідком звільнення судді. Під час розгляду подання ВККС про звільнення судді ВРП може і не погодитися з висновком ВККС. Звільнення судді з посади є конституційною функцією ВРП. У межах «кваліфікаційного» провадження ВРП має право перевірити вмотивованість та обґрунтованість рішення ВККС. У разі виявлення недоліків, що мають суттєве значення, зокрема вплинули на об`єктивність оцінювання, ВРП має не лише право, але й обов`язок запобігти порушенню прав судді. У такий спосіб ВРП забезпечує конституційні гарантії незалежності судді, складовою якої є неможливість дострокового звільнення судді з підстав, прямо не передбачених Конституцією України. ВРП може ухвалити рішення про відмову в задоволенні подання про звільнення судді з посади. У цьому випадку суддя продовжує перебувати на посаді, а рішення ВККС про непідтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді втрачає юридичне значення. Ураховуючи наведене, а також статус і повноваження ВРП і ВККС у процедурі кваліфікаційного оцінювання судді, Велика Палата Верховного Суду вважає, що передбачене частиною першою статті 88 Закону № 1402-VIII оскарження рішення ВККС щодо кваліфікаційного оцінювання судді можливе лише після того, як таке рішення було предметом розгляду у ВРП. При цьому таке оскарження рішення Комісії можливе лише в разі задоволення ВРП відповідної рекомендації про звільнення судді з посади. Оскільки ВРП рішенням від 17 грудня 2019 року № 3516/0/15-19 відмовила в задоволенні подання ВККС про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Шевченківського районного суду міста Києва на підставі підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України, спірне рішення ВККС від 18 квітня 2018 року № 425/ко-18, вичерпавши свою дію, втратило юридичне значення. При цьому згадане рішення ВККС не може мати преюдиційне значення під час вирішення питання щодо суддівської кар`єри ОСОБА_1 . За таких обставин більшість суддів Великої Палати Верховного Суду погодилися з висновком суду першої інстанції про те, що спірне рішення Комісії не може бути самостійним предметом судового розгляду. Підстави і мотиви для висловлення окремої думки Відповідно до частини третьої статті 34 КАС суддя, не згодний із судовим рішенням, може письмово викласти свою окрему думку. Зі змісту позовної заяви ОСОБА_1 вбачається, що предметом позову в цій справі є, зокрема, визнання протиправним та скасування рішення ВККС від 18 квітня 2018 року № 425/ко-18, яким позивачку визнано такою, що не відповідає займаній посаді, та вирішено внести до ВРП подання з рекомендацією про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Шевченківського районного суду міста Києва. Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. У Рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 стосовно тлумачення частини другої статті 55 Конституції України визначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Відповідно до частини третьої статті 24 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Згідно із частиною першою статті 5 КАС кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті. Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивачка, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Крім того, вважаємо за необхідне наголосити, що вимога щодо доступності правосуддя в частині реалізації права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів закріплена у міжнародних документах: Загальній декларації прав людини (стаття 8), Міжнародному пакті про громадянські і політичні права (стаття 14), Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) (стаття 6), Декларації основних принципів правосуддя для жертв злочинів та зловживання владою, прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН від 29 листопада 1985 року (пункт 4). Відповідно до пункту 58 Рекомендації СМ/Rес (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов`язки від 17 листопада 2010 року якщо органи судової влади встановлюють системи для оцінювання роботи суддів, такі системи мають ґрунтуватися на об`єктивних критеріях. Ці критерії повинен оприлюднити компетентний судовий орган. Процедурою має бути передбачений дозвіл суддям висловлювати погляди щодо власної діяльності та її оцінювання, а також оскаржувати оцінювання в незалежному органі влади або суді. Згідно з пунктом 81 Висновку Організації з безпеки і співробітництва в Європі/Бюро з демократичних інститутів та прав людини щодо Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 30 червня 2017 року суддя, роботу якого оцінюють, повинен мати змогу оскаржити результати незадовільного оцінювання, особливо якщо зачіпаються громадянські права судді в розумінні статті 6 Конвенції, і чим серйознішими можуть бути наслідки оцінювання для судді, тим важливішими є такі права на ефективне оскарження. Європейський суд з прав людини у пунктах 21-26 рішення від 22 липня 2014 року у справі «Корня проти Республіки Молдова» (заява № 22735/07) констатував порушення пункту 1 статті 6 Конвенції. Цей суд зазначив, що право на доступ до суду, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, не є абсолютним і може підлягати в деяких випадках обмеженням. Суд повинен переконатись у тому, що застосовані заходи не обмежують та не знижують можливості доступу до суду таким чином, що порушується сам зміст цього права. Більше того, обмеження буде неспівмірним з пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету та якщо не існує розумної співмірності між застосованими заходами і переслідуваною метою (рішення у справі «Уейт і Кеннеді проти Німеччини», заява № 26083/94, пункт 59). Право на доступ до суду буде порушеним, коли регулювання не переслідує більше мету правової безпеки і належного управління правосуддям, а є бар`єром, який перешкоджає підсудній особі добитися розгляду по суті своєї справи компетентним судом (рішення у справі «Цалкізіс проти Греції», заява № 11801/04, пункт 44). Як убачається з матеріалів справи, спірне рішення Комісії від 18 квітня 2018 року № 425/ко-18, ухвалене внаслідок здійснення суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, стосується прав, свобод та інтересів ОСОБА_1 , породжує правові наслідки та обов`язки для позивачки, оскільки встановлює факт невідповідності судді займаній посаді і є підставою для внесення ВККС рекомендації до ВРП про звільнення позивачки. Отже, на наше переконання, є таким, що порушує права ОСОБА_1 . Велика Палата Верховного Суду погодилась із висновком суду першої інстанції про закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 КАС, оскільки справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Не погоджуючись із наведеним висновком більшості суддів Великої Палати Верховного Суду, вважаємо за необхідне зазначити таке. Відповідно до частини четвертої статті 22 КАС Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, справи за позовом про дострокове припинення повноважень народного депутата України, а також справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, ВРП, Комісії. Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, ВРП, Комісії визначені у статті 266 КАС. Підпунктом 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України з дня набрання чинності Законом України від 2 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» визначено, що відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», має бути оцінена в порядку, визначеному законом. Згідно з пунктом 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», оцінюється колегіями ВККС у порядку, визначеному цим Законом. За правилами частин першої, другої та п`ятої статті 83 Закону № 1402-VIII кваліфікаційне оцінювання проводиться ВККС з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями. Критеріями кваліфікаційного оцінювання є: 1) компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо); 2) професійна етика; 3) доброчесність. Порядок та методологія кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення затверджуються ВККС. На підставі частин другої, четвертої статті 84 цього Закону за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання ВККС ухвалює одне з рішень, визначених цим Законом. Згідно з положеннями частин другої та третьої статті 88 Закону № 1402-VIII суддя (кандидат на посаду судді), який не згодний із рішенням ВККС щодо його кваліфікаційного оцінювання, може оскаржити це рішення в порядку, передбаченому КАС. Рішення ВККС, ухвалене за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав: 1) склад членів ВККС, який провів кваліфікаційне оцінювання, не мав повноважень його проводити; 2) рішення не підписано будь-ким зі складу членів ВККС, який провів кваліфікаційне оцінювання; 3) суддя (кандидат на посаду судді) не був належним чином повідомлений про проведення кваліфікаційного оцінювання - якщо було ухвалено рішення про непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді з підстав неявки для проходження кваліфікаційного оцінювання; 4) рішення не містить посилання на визначені законом підстави його ухвалення або мотивів, з яких Комісія дійшла відповідних висновків. З аналізу вказаних законодавчих норм убачається, що суддя (кандидат на посаду судді), який не згодний із рішенням ВККС щодо його кваліфікаційного оцінювання, має право оскаржити це рішення в порядку, передбаченому КАС. При цьому необхідно зазначити, що рекомендаційний характер має лише останній абзац рішення Комісії від 18 квітня 2018 року № 425/ко-18, а всі інші за своєю правовою природою є імперативними приписами, що порушують права та законні інтереси позивачки ОСОБА_1 , у зв`язку із чим таке рішення може бути оскаржено до суду. Ураховуючи наведене, вважаємо, що висновок Великої Палати Верховного Суду, зокрема, про те, що рішення Комісії від 18 квітня 2018 року № 425/ко-18 не може бути самостійним предметом судового розгляду, є помилковим. На нашу думку, розглядаючи адміністративну справу, необхідно перевіряти обґрунтованість та мотиви визнання ОСОБА_1 такою, що не відповідає займаній посаді судді, які зазначені в оскаржуваному рішенні ВККС, а також доводи щодо протиправності дій та бездіяльності Комісії під час проведення кваліфікаційного оцінювання позивачки. ОСОБА_1 у травні 2018 року зверталася до суду з позовом на рішення Комісії від 18 квітня 2018 року № 425/ко-18, яке позивачка, на наше переконання, мала право оскаржити на підставі статті 88 Закону № 1402-VIIІ. Повна перевірка рішення ВККС, яке оскаржується, на предмет дотримання принципів, наведених у частині другій статті 2 КАС, є гарантією досягнення мети адміністративного судочинства - ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. При цьому перевірка лише формальної наявності в тексті вказаного рішення ВККС мотивів, з яких остання дійшла відповідних висновків, без оцінки їх обґрунтованості та аргументів особи, щодо якої прийнято рішення, не узгоджується з метою адміністративного судочинства. Обмеження судового контролю суперечить самій природі Верховного Суду, визначеного Конституцією України найвищим судом у системі судоустрою України, покликаного забезпечувати гарантоване право людини на ефективний судовий захист. Таким чином, при вирішенні спорів щодо рішення, дій та бездіяльності ВККС суд повинен перевірити, чи не порушує таке рішення права та свободи людини в цілому, і не обмежуватись аналізом переліку підстав, визначених у частині третій статті 88 Закону № 1402-VIII. На нашу думку, більшість суддів Великої Палати Верховного Суду, залишивши без змін ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 26 квітня 2021 року про закриття провадження в цій справі, заклала суперечності як щодо застосування пункту 1 частини першої статті 238 КАС, яка передбачає закриття провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, так і щодо положень частини четвертої статті 22, статті 266 цього Кодексу та статті 88 Закону № 1402-VIII, які, на наше переконання, прямо передбачають оскарження до суду рішення ВККС від 18 квітня 2018 року № 425/ко-18. Висновки З огляду на викладене вважаємо, що Велика Палата Верховного Суду повинна була апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити, ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 26 квітня 2021 року скасувати, а справу направити для продовження розгляду до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду. Судді Великої Палати Верховного Суду: О. Б. Прокопенко Ж. М. Єленіна О. М. Ситнік