Постанова 4819 № 664/452/21

ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 липня 2021 року м. Херсон єдиний унікальний номер справи 664/452/21 номер провадження 22-ц/819/1200/21 Херсонський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючий суддя (суддя-доповідач) Базіль Л.В., суддів: Бездрабко В.О., Приходько Л.А., секретар Дундич А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільні справу за апеляційною скаргою адвоката Гетьман Альони Артурівни, діючої від імені ОСОБА_1 на рішення Цюрупинського районного суду Херсонської області від 19 квітня 2021 року у складі судді Никифорова Є.О. зі складенням повного тексту рішення 21 квітня 2021 року у справі №664/452/21 за позовом Олешківської міської ради до ОСОБА_1 про усунення перешкод у розпорядженні майном шляхом визнання особи такою, що втратила право користування та виселення зі службового житлового приміщення ВСТАНОВИВ: 15 лютого 2021 року Олешківська міська рада звернулася до суду з зазначеним позовом, посилаючись на те, що однокімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_1 є об`єктом комунальної власності Олешківської територіальної громади в особі Олешківської міської ради. Рішенням виконавчого комітету міської ради від 26.09.2018 року № 303 зазначену квартиру включено до числа службових. На підставі рішення виконавчого комітету Олешківської міської ради від 24.10.2018 року №358 квартира надана відповідачу, ОСОБА_1 , як водію виконавчого комітету Олешківської міської ради. З 11 грудня 2020 року ОСОБА_1 припинив трудові відносини з виконавчим комітетом Олешківської міської ради у зв`язку з чим 15.12.2020 року йому було направлено вимогу про звільнення займаного приміщення та зняття з реєстрації місця проживання. Однак відповідач займане службове приміщення не звільнив та в добровільному порядку з реєстрації місця проживання не знявся. За діючим житловим законодавством відповідач не є особою, яка не може бути виселена з службових жилих приміщень без надання іншого житлового приміщення. Посилаючись на викладене позивач просив усунути перешкоди у здійсненні права розпорядження комунальним майном Олешківській міській раді шляхом виселення ОСОБА_1 з житлового приміщення службової квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , що є об`єктом комунальної власності без надання іншого жилого приміщення та визнати його таким, що втратив право користування зазначеним житловим приміщенням. Рішенням Цюрупинського районного суду Херсонської області від 19 квітня 2021 року позов Олешківської міської ради задоволено частково. Виселено ОСОБА_1 з житлового приміщення службової квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Олешківської міської ради судові витрати по сплаті судового збору в сумі 2270,00 грн. Не погоджуючись з рішенням суду, адвокат Гетьман А.А., діючи від імені ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просила його скасувати і ухвалити нове про відмову у задоволенні позову в повному обсязі. В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що суд першої інстанції не надав належної оцінки наявним договірним (цивільним) відносинам між ОСОБА_1 та комунальним підприємством «Побут» щодо найму спірного житлового приміщення відповідно до укладеного між ними 06 листопада 2018 року договору найму службового житлового приміщення. Судом при вирішенні спору взагалі не були враховані норми Цивільного Кодексу України, що регулюють питання найму жилого приміщення, не було залучено в якості співпозивача, як наймодавця на підставі цивільного договору КП «Побут», не врахована його думка, судом взагалі не розглядався договір найму по суті. Зазначає, що суд першої інстанції ухвалив рішення яке ґрунтується лише на нормах Житлового Кодексу без припинення дії існуючого договору найма житла, що є колізією нормам Цивільного Кодексу України, не звернув уваги на правові висновки Верховного Суду зроблені ним у справі № 182/7347/18 у постанові від 16.12.2020 року. Також вважає, що позивачем не надано до суду документів, які б підтверджували право власності на службове житло і відповідали вимогам ст.182 ЦК України та Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», що на думку апелянта, дає підстави для висновку, що позивач не є власником оспорюваного майна, а отже не є відповідним позивачем. Міський голова Олешківської міської ради Херсонської області Є.Рищук у відзиві на апеляційну скаргу зазначив про необґрунтованість вимог апеляційної скарги, та не підтвердження їх належними та допустимими доказами, у зв`язку з чим просив скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін. В судовому засіданні апеляційного суду представник ОСОБА_1 , адвокат Гетьман А.А. доводи викладені в апеляційній скарзі підтримала з посиланням на викладені в ній обставини, просила скаргу задовольнити. В останнє судове засідання, яке відбулося 06.07.2021 року будучи належним чином повідомленою не з`явилася, причини неявки суду не повідомила. Уповноважений представник за довіреністю Олешківської міської ради Марковець С.В. заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, вказавши на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції. Керуючись положеннями ч.2 ст.372 ЦПК України апеляційний суд вважає, що неявка відповідача та його представника, адвоката Гетьман А.А., які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи не перешкоджає розглядові справи. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, яка наполягала на відхиленні апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до акту приймання-передачі відомчого житлового фонду в комунальну власність від 24.06.1998 року житловий будинок АДРЕСА_2 , в якому розташована спірна квартира передано у власність територіальної громади. 26.09.2018 року згідно рішення виконавчого комітету Олешківської міської ради Олешківського району Херсонської області № 303 квартирі АДРЕСА_3 було надано статус службового жилого приміщення, яка є об`єктом комунальної власності Олешківської міської ради. Судом також встановлено, що 24 жовтня 2018 року виконавчим комітетом Олешківської міської ради Олешківського району Херсонської області прийнято рішення про надання ОСОБА_1 , працюючому водієм у виконавчому комітеті Олешківської міської ради, жилого приміщення однокімнатну квартиру за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 32,4 кв.м., жилою площею 15,3 кв.м. з укладенням договору найму на службове жиле приміщення. 31 жовтня 2018 року на підставі вказаного рішення ОСОБА_1 було видано ордер на службове жиле приміщення №8 з сім`єю із 1-го чоловіка. 06.11.2018 року між наймодавцем КП «Побут» та ОСОБА_1 було укладено договір найму службового житлового приміщення. 21.03.2019 року розпорядженням міського голови Олешківської міської ради №60/06-03, ОСОБА_1 з 25.03.2019 року призначено на посаду спеціаліста I категорії відділу з питань забезпечення життєдіяльності міста виконавчого комітету Олешківської міської ради, в порядку переведення з посади водія виконавчого комітету, як такого, що пройшов за конкурсом, з посадовим окладом відповідно до штатного розписку (а.с. 15). Згідно із розпорядженням міського голови Олешківської міської ради від 10.12.2020 року №234/06-03 ОСОБА_1 звільнено з посади спеціаліста I категорії відділу з питань забезпечення життєдіяльності міста виконавчого комітету Олешківської міської ради 11.12.2020 року, згідно з п.1 ч.1 ст. 36 КЗпП, за згодою сторін. Відповідач не є особою, яка не може бути виселена з службових жилих приміщень без надання іншого житлового приміщення. На підставі встановлених обставин суд першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_1 втратив право користування службовою квартирою у зв`язку з припиненням трудових правовідносин з позивачем, а тому вимога останнього про виселення відповідача із службового приміщення є обґрунтованою. При цьому суд зазначив, що виселення відповідача із службового житла після припинення їм трудових правовідносин із позивачем переслідує легітимну мету у розумінні ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, з чим погоджується і апеляційний суд з таких підстав. Згідно із положеннями п.а, п.п.2 ч.1 ст. 30 Закону України «Про місцеве самоврядування» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать облік громадян, які відповідно до законодавства потребують поліпшення житлових умов; розподіл та надання відповідно до законодавства житла, що належить до комунальної власності; вирішення питань щодо використання нежилих приміщень, будинків і споруд, що належать до комунальної власності. Згідно ч.1 ст.118 ЖК України службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Відповідно до ст. 121 ЖК України порядок надання службових жилих приміщень установлюється законодавством Союзу РСР, цим Кодексом та іншими актами законодавства Української РСР. Службові жилі приміщення надаються за рішенням адміністрації підприємства, установи, організації, правління колгоспу, органу управління іншої кооперативної та іншої громадської організації. Згідно із ст. 123 ЖК України порядок користування службовими жилими приміщеннями встановлюється законодавством Союзу РСР, цим Кодексом та іншими актами законодавства Української РСР. До користування службовими жилими приміщеннями застосовуються правила про договір найму жилого приміщення, крім правил, передбачених статтями 73 - 76, 79 - 83, 85, 90, частиною шостою статті 101,статтями 103 - 106цього Кодексу. Відповідно до п.21 Переліку категорій працівників, яким можуть бути надані службові жилі приміщення, затвердженого Постановою Ради Міністрів УРСР від 4 лютого 1988 року № 37 «Про службові жилі приміщення» (далі Перелік) на підставі рішення про надання службового жилого приміщення виконавчий комітет районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів видає громадянинові спеціальний ордер (додаток N 2), який є єдиною підставою для вселення в надане службове жиле приміщення. Згідно із п.26 Переліку на підставі спеціального ордера (пункт 21 Положення) між наймодавцем (житлово-експлуатаційною організацією, а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім`я якого виданий ордер, укладається договір найму службового жилого приміщення. Положеннями п.34 Переліку визначено, що робітники і службовці, що припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, а також громадяни, які виключені з членів колгоспу або вийшли з колгоспу за власним бажанням, підлягають виселенню з службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення. Виселення провадиться в судовому порядку. Статті 124-125 ЖК України передбачають приписи, згідно з якими припинення трудових правовідносин з роботодавцем, за виключенням окремих чітко визначених випадків, є підставою для виселення особи зі службового житла без надання іншого житлового приміщення. Розглядаючи справу по суті, судом першої інстанції підставно враховано положення ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» згідно яких суд застосовує Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Так, згідно зі статтею 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя та до свого житла. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Із усталеної практики ЄСПЛ слідує, що стаття 8 Конвенції стосується прав особливої важливості для особистості людини, її самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві (рішення від 27 травня 2004 року у справі «Коннорс проти Сполученого Королівства»). ЄСПЛ неодноразово висловлювався щодо можливості виселення особи з житлового приміщення і у рішенні від 2 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» ЄСПЛ вказав, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла. Згідно з практикою ЄСПЛ втручання держави у право на житло є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснюється «згідно із законом», не переслідує легітимну мету - одну чи декілька з тих, що перелічені у пункті 2 вказаної статті, - чи не розглядається як «необхідне в демократичному суспільстві». При цьому формулювання «згідно із законом» не лише вимагає, щоб оскаржуваний захід мав підставу в національному законодавстві, але також звертається до якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своїх термінах та передбачати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування (рішення ЄСПЛ у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України»). Суд першої інстанції слушно зазначив, що приписи статей 124-125 ЖК визначають, що припинення трудових правовідносин з роботодавцем, за виключенням окремих чітко передбачених випадків, є підставою для виселення особи зі службового житла без надання іншого житлового приміщення і таке формулювання закону є достатньо чіткими та передбачуваними для особи, якій таке житло надане у користування, а отже її виселення зі службового житла після припинення трудових правовідносин із роботодавцем переслідує легітимну мету у розумінні статті 8 Конвенції. Ретельно перевіряючи доводи позивача на предмет їх достатності для задоволення позовних вимог, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про те, що виселення ОСОБА_1 зі службової квартири не становитиме надмірний «тягар» для відповідача, оскільки до моменту заселення до службової квартири, він мав житло, де проживав разом із матір`ю у будинку АДРЕСА_4 . Твердження апеляційної скарги про те, що 06.11.2018 року між наймодавцем КП «Побут» та ОСОБА_1 укладено договір найму службової квартири в якому відсутній строк його дії, що на думку апелянта свідчить про те, що він укладений на п`ять років, тому підстав для виселення відповідача не було, не заслуговують на увагу апеляційного суду, як такі що не впливають на правильність висновків суду, оскільки обов`язок звільнити службове житлове приміщення є похідним від наявності трудових відносин ОСОБА_1 з Олешківською міською радою, які станом на час розгляду справи між сторонами відсутні. Посилання адвоката в апеляційній скарзі на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 16.12.2020 року у справі №182/7347/18 стосовно вирішення колізії між ЖК та ЦК України не може бути застосований до спірних правовідносин, оскільки зазначений висновок зроблений при вирішенні спору між фізичними особами про виселення тимчасових жильців, тоді як предметом позову у цій справі є виселення із службового житла, що регулюється нормами ЖК, а саме главою 3 «користування службовими житловими приміщеннями». З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції з достатньою повнотою з`ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін та дослідив надані сторонами докази, яким дав правильну оцінку, ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування немає. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги правильності висновків суду першої інстанції не спростовують, а відтак, враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення Цюрупинського районного суду Херсонської області від 19 квітня 2021 року залишити без змін. Керуючись ст.ст.367,374,375,381-384 ЦПК України суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , діючої від імені ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Цюрупинського районного суду Херсонської області від 19 квітня 2021 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту може бути оскаржена до Верховного Суду, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий Л.В. Базіль Судді: В.О. Бездрабко Л.А. Приходько