Постанова Полтавський апеляційний суд № 489/5645/20

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 489/5645/20 Номер провадження 22-ц/814/1585/21Головуючий у 1-й інстанції Алтухова О. С. Доповідач ап. інст. Дорош А. І. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 липня 2021 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого судді - доповідача Дорош А.І. Суддів: Лобова О.А., Триголова В.М. при секретарі: Коротун І.В. учасники справи: третя особа: ОСОБА_1 переглянув у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві у режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 20 травня 2021 року, ухвалене суддею Алтуховою О.С., повний текст рішення складено 20 травня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Інгульського відділу державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , про зняття арешту з майна, - В С Т А Н О В И В: 13 листопада 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду позовом до Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального Міністерства юстиції (м.Одеса) про зняття арешту з майна. Заява мотивована тим, що в Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального Міністерства юстиції (м.Одеса) перебуває виконавче провадження № 62652172 з примусового виконання виконавчого листа № 539/596/17, виданого 14.07.2020 року Полтавським апеляційним судом про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 в рахунок повернення сплаченого за договором купівлі-продажу від 11.02.2016 року коштів в сумі 956 154,00 грн. Позивач не є стороною у виконавчому провадженні, однак 02.11.2020 року йому стало відомо від ОСОБА_1 , що 01.10.2020 року постановою державного виконавця Інгульського відділу державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального Міністерства юстиції (м.Одеса) накладено арешт на майно, що належить боржнику, а саме на лінію по відновленню протектора пневматичних шин, 1995 року випуску, виробник MARANGONI. Вказує на те, що ОСОБА_1 , який є стороною у виконавчому провадженні, не є власником лінії по відновленню протектора пневматичних шин, 1995 року випуску, виробник MARANGONI, а фактично її власником є він, оскільки придбав дане майно за договором від 05.02.2010 року, за яке було сплачено за інвойсом № 51100001 та ввезено на територію України за митною декларацією № 504000010/2010/000757, що свідчить про правомірність набуття ним права власності на дане майно. Вважає, що у виконавчому провадженні № 62652172, яке перебуває в Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального Міністерства юстиції (м.Одеса), накладено арешт на майно, яке не належить боржнику ОСОБА_1 , а належить іншій особі, тому просив суд зняти арешт з лінії по відновленню протектора пневматичних шин, 1995 року випуску, виробник MARANGONI, накладений постановою про арешт майна боржника від 01.10.2020 року у виконавчому провадженні № 62652172. УхвалоюЛубенського міськрайонного суду Полтавської області від 23.12.2020 року залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_1 , ОСОБА_3 (а.с. 23). Рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 20 травня 2021 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального Міністерства юстиції (м.Одеса), треті особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , про зняття арешту з майна відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позовна заява ОСОБА_2 про зняття арешту з майна є такою, що не підлягає задоволенню. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позову. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції на 03.02.2021 року було призначено розгляд справи в режимі відеоконференції у Ленінському районному суді м. Миколаєва, у призначену дату та час до вказаного суду прибули всі учасники процесу, але з невідомих причин судове засідання не відбулося, хоча будь-які технічні проблеми для його проведення в режимі відеоконференції були відсутні. У подальшому ухвалою суду першої інстанції судове засідання було призначене в режимі відеоконференції на 20.05.2021 р., проте, сталася аналогічна ситуація, судове зсідання не відбулося з невідомих причин, хоче технічних проблем не було. ОСОБА_1 також зазначає, що висновки суду першої інстанції є неправильними, оскільки на підтвердження права власності на арештоване майно ОСОБА_2 надав відповідні документи, які були предметом дослідження в іншій цивільній справі, у якій підтверджено право власності саме ОСОБА_2 на технологічне обладнання, яке він набув в результаті зовнішньоекономічного правочину, що підтверджено митним оформленням. Зазначає, що через безпідставне обмеження його участі у судових засіданнях, він був позбавлений користуватися відповідними процесуальними правами у суді, що він, як сторона виконавчого провадження, мав довести, що арешт на майно накладено безпідставно у порушення вимог Закону України «Про виконавче провадження», що він з метою об`єктивного розгляду справи бажав заявити клопотання про витребування матеріалів виконавчого провадження для з`ясування обставин накладення арешту на майно. В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_2 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, неповне встановлення судом обставин у справі, просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позову. Апеляційна скарга мотивована тим, що висновки суду першої інстанції є неправильними, оскільки своє право власності на арештоване майно виникло у зв`язку з оплатним придбання ним цього майна, що підтверджується відповідними доказами, наданими суду першої інстанції, зазначене обладнання придбавалося ним за кордоном, вказані документи пред`являлися ним під час митного оформлення, про що мається посилання в митній декларації, отже виникнення у нього права власності на арештоване майно в об`єктивний спосіб підтверджено державним органом, який здійснив митне оформлення. Вказує, що він правомірно набув право власності на майно та не може бути протиправно позбавлений цього права власності, яке ніким не оспорено. Також зазначає, що факт укладення 11.02.2016 р. між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 договору купівлі-продажу у розстрочку майна не позбааляє його права власності на нього, оскільки він дав доручення та уповноважив ОСОБА_1 здійснити такий продаж на підставі доручення від 01.01.2015 р. Дане доручення є дійсним, ніким не спростоване. ОСОБА_1 вказує, що він не є власником майна, а навпаки доводить, що власником є саме ОСОБА_2 . Крім цього, визначення судом першої інстанції ОСОБА_1 власником майна, виходячи з укладення ним договору купівлі-продажу у розстрочку від 11.02.2016 р., є ймовірним передбаченням та не грунтується на законі. Крім цього, у цивільній справі №539/586/17 предметом розгляду не було право власності на майно, а тому зміст судового рішення у вказаній справі не може свідчити про виникнення у ОСОБА_1 права власності на це майно. Тобто, у цивільній справі №539/586/17 ОСОБА_1 звернувся до суду за захистом права як сторона договору купівлі-продажу у розстрочку від 11.02.2016 р., що не виключає права ОСОБА_2 на це майно. Також зазначає, що суд першої інстанції повинен був з`ясувати правомірність накладення арешту на майно, а саме на підставі яких документів державний виконавець прийшов до висновку, що арештоване майно належить боржнику та чим це підтверджено. Саме процедура опису майна унеможливила би накладення арешту на майно, оскільки під час її проведення ОСОБА_1 , як стороною виконавчого провадження, було б доведено, що майно йому не належить. У даному випадку опис майна не проводився, а тому відсутні підстави для накладення арешту на нього. У поданій заяві ОСОБА_3 просить апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення суду без змін. У судове засідання до апеляційного суду не з`явився позивач ОСОБА_2 , рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення судової повістки повернулося без вручення з відміткою від 03.07.2021 р. «Укрпошти» - адресат відсутній за вказаною адресою, що згідно п.4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України є днем вручення судової повістки, а саме день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси, тобто є підстави вважати позивача належним чином повідомленим про дату, час і місце судового розгляду. Апеляційні скарги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до ч. 3 ст.3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до ч. 1. ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Згідно встановлених судом першої інстанції обставин вбачається, що постановою головного державного виконавця Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального Міністерства юстиції (м.Одеса) про арешт майна боржника, винесеною 01.10.2020 року у ВП №62652172 при примусовому виконанні виконавчого листа № 2/539/16/2018 (539/596/17), виданого 14.07.2020 року Полтавським апеляційним судом про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 в рахунок повернення сплаченого за договором купівлі продажу від 11.02.2016 року платежу, кошти в сумі 956 154,00 грн., накладено арешт на майно, що належить боржнику ОСОБА_1 : лінію по відновленню протектора пневматичних шин, 1995 року випуску, виробник MARANGONI, яке знаходиться за адресою АДРЕСА_1 (а.с. 11). Позивачем в якості доказів надано копію договору постачання № 20-10-1-УА від 05.02.2010 року м. Нові Замки, за яким постачальник «Pneucomp NZ s.r.o. NZ» Nam.Hrdinov 8,940 54 (Словакія, м. Нові Замки) передало у власність покупцю ОСОБА_2 , яку він прийняв, технологічну лінію по відновленню протектора пневматичних шин та накладну (митна форма МД-2) про перевезення через митницю лінії по відновленню протектора пневматичних шин 1995 року випуску, в розібраному вигляді на вузли, що була у використанні, виробник MARANGONI ( а.с. 6-8, 10). Суд першої інстанції встановив, що вказані докази не доводять того, що станом на 01.10.2020 року майно, на яке було накладено арешт, належало ОСОБА_2 , а сукупність інших доказів навпаки спростовують доводи позивача. Так, 11.02.2016 року між ОСОБА_1 (продавець) та ОСОБА_3 (покупець) був укладений договір купівлі продажу у розстрочку, відповідно до умов якого продавець взяв на себе зобов`язання виготовити та передати технологічне обладнання покупцю, а покупець взяв на себе зобов`язання прийняти це обладнання та оплатити його на умовах розстроченого платежу (а.с. 9598). 05.08.2016 року між ними було укладено додаткову угоду до договору купівлі-продажу у розстрочку від 11.02.2016 року з причин пошкодження болерклава для термічної обробки колес з вини продавця ОСОБА_1 , що унеможливлює роботу обладнання в цілому (а.с. 100). Суд першої інстанції встановив, що при укладанні вказаних договорів ОСОБА_1 діяв саме як власник майна, а не від імені ОСОБА_2 за довіреністю. З березня 2017 року між сторонами договору виникли спірні правовідносини. Рішенням Лубенського міськрайонного суду від 27 березня 2018 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення коштів задоволено частково, у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 відмовлено. Постановою апеляційного суду Полтавської області від 25.09.2018 рішення Лубенського міськрайонного суду скасовано, позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення коштів - задоволені частково, а позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення коштів - залишені без задоволення (а.с. 72-84). Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів першої судової палати касаційного цивільного суду від 11.06.2020 р. постанова апеляційного суду Полтавської області від 25.09.2018 р. - залишена без змін (а.с. 85-93). Зі змісту судових рішень вбачається, що ОСОБА_1 звертався до суду за захистом свого порушеного права як власник технологічного обладнання, а не як особа, якій надано право представляти інтереси власника. Суд першої інстанції оцінив надану ОСОБА_1 копію довіреності від 01.01.2015 року, в якій вказано «паспорт громадянина ОСОБА_1 , 1951 року народження, серії НОМЕР_1 , виданий Ленінським РВ НГУ УМВС України в Миколаївської області 03.09. 1996 г., зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 », згідно якої надається право володіння та розпорядження спірним майном ОСОБА_2 ОСОБА_1 , оскільки на момент її видачі 01.01.2015 року назви вулиці Театральна в м. Миколаєві не існувало. Згідно розпорядження №28р від 19.02.2016 р. Миколаївського міського голови про перейменування об`єктів топоніміки, на виконання Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» вулиця Васляєва була перейменована на вул. Театральна лише у 2016 році, тобто тільки через рік після видачі довіреності від 01.01.2015 року. До того ж, взагалі незрозуміло, яким органом чи посадовою особою ця довіреність посвідчена та коли саме вона була посвідчена, так як на відтиску печатки вказана дата «03/31/2020» (а.с. 42, 103-106). Відповідно до ч. 1 ст. 59 ЗУ «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутись до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. Однак, позивачем не заявлено вимогу про визнання права власності. Також суд першої інстанції дійшов висновку про те, що Інгульський відділ державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального Міністерства юстиції (м.Одеса) є неналежним відповідачем у даній справі. Згідно Постанови Пленуму ВССУ № 5 від 03.06.2016 року «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна», відповідачами в справі суд притягує боржника, особу, в інтересах якої накладено арешт на майно, і в необхідних випадках особу, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби. Згідно приписів ч. 2 ст. 51 ЦПК України суд може замінити первісного відповідача належним відповідачем лише за клопотанням позивача. Апеляційний суд у складі колегії суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Предметом даного спору є зняття арешту з майна. Відповідно до ч.1 ст. 56 ЗУ «Про виконавче провадження», арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Відповідно до ч. 5 ст. 59 ЗУ «Про виконавче провадження» арешт може бути знятий за рішенням суду. Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне та обгрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що судом першої інстанції на 03.02.2021 року було призначено розгляд справи в режимі відеоконференції у Ленінському районному суді м. Миколаєва, у призначену дату та час до вказаного суду прибули всі учасники процесу, але з невідомих причин судове засідання не відбулося, хоча будь-які технічні проблеми для його проведення в режимі відеоконференції були відсутні, то як вбачається з матеріалів справи, 03.02.2021 р. до Лубенського міськрайонного суду надійшла заява ОСОБА_3 з проханням слухання справи перенести з тих підстав, що позовну заяву з додатками він не отримував, про наявність справи дізнався випадково, при розгляді справи будуть порушені його права та інтереси (а.с. 43), тому справа була призначена судом до розгляду на 18.03.2021 р., фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося, оскільки сторони не з`явилися (а.с. 44). Ухвалою суду від 10.02.2021 р. судове засідання у справі призначено на 18.03.2021 р. в режимі відеоконференції, проведення якої доручено Ленінському районному суду м. Миколаєва (а.с. 47). Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що уподальшому ухвалою суду першої інстанції судове засідання було призначене в режимі відеоконференції на 20.05.2021 р., проте, сталася аналогічна ситуація, судове зсідання не відбулося з невідомих причин, хоче технічних проблем не було., то з матеріалів справи вбачається, що ухвалою суду від 05.04.2021 р. дійсно судове засідання у справі призначалося на 20.05.2021 р. в режимі відеоконференції, проведення якої доручено Ленінському районному суду м. Миколаєва (а.с. 161). 20.05.2021 р. електронною поштою до суду надійшло клопотання позивача ОСОБА_1 про те, що ним 18.05.2021 р. подана до суду заява про зміну предмета та підстав позову, тому просив суд вирішити питання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження та у зв`язку із неможливістю ОСОБА_2 та його представника бути присутніми у судовому заміданні, призначено на 20.05.2021 р., проводити судовий розгляд за їх відсутності (а.с.189-190). 20.05.2021 р. до суду також надійшла заява представники третьої особи ОСОБА_3 про розгляд справи без участі ОСОБА_3 та його представника (а.с. 191). Ухвалою суду від 20.05.2021 р. відмовлено у прийнятті та повернута заява ОСОБА_2 про зміну предмету та підстав позову, а фактично про збільшення позовних вимог (а.с. 192-193). Згідно протоколу судового засідання від 20.05.2021 р. у судове засідання сторони не з`явилися (а.с. 194). Цей протокол судового засідання підписаний секретарем судового засідання. У відповідності до вимог ч. 1 ст. 249 ЦПК України учасниками справи письмові зауваження щодо неповноти або неправильності протоколу судового засідання від 20.05.2021 року не подавалися. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, щовисновки суду першої інстанції є неправильними, оскільки на підтвердження права власності на арештоване майно ОСОБА_2 надав відповідні документи, які були предметом дослідження в іншій цивільній справі, у якій підтверджено право власності саме ОСОБА_2 на технологічне обладнання, яке він набув в результаті зовнішньоекономічного правочину, що підтверджено митним оформленням, то ці доводи також не заслуговують на увагу, оскільки, як правильно встановив суд першої інстанції, з договору купівлі-продажу у розстрочку від 11.02.2016 р. вбачається, що продавцем технологічного обладнання є саме ОСОБА_1 ,згідно акту прийому-передачі майна від 24.02.2016 р. продавцем вказано також ОСОБА_1 , а також зі змісту ухвалених судових рішень вбачається, що ОСОБА_1 звертався до суду за захистом свого порушеного права як власник технологічного обладнання, а не як особа, якій надано право представляти інтереси власника. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, щочерез безпідставне обмеження його участі у судових засіданнях, він був позбавлений користуватися відповідними процесуальними правами у суді, що він, як сторона виконавчого провадження, мав довести, що арешт на майно накладено безпідставно у порушення вимог Закону України» «Про виконавче провадження», що він з метою об`єктивного розгляду справи бажав заявити клопотання про витребування матеріалів виконавчого провадження для з`ясування обставин накладення арешту на майно, то ці доводи також не впливають на законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, ухвалою суду від 23.12.2020 р. ОСОБА_1 притягнутий до участі у даній справі, як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, і йому у відповідності до вимог ст. 181 ЦПК України було роз`яснено право надати суду пояснення щодо позову або відзиву, викласти свої аргументи і міркування на підтримку або заперечення проти позову (а.с. 24). 22.02.2021 р. до суду надійшло пояснення від ОСОБА_1 , в якому він зазначає, що накладення арешту на майно є неправомірним, оскільки обладнання йому ніколи не належало та не належить, його власником є ОСОБА_2 , оскільки він придбав його у 2010 році, у 2015 році ОСОБА_2 надав йому повноваження щодо можливого продажу зазначеного обладнання, право власності на обладнання як до нього, так і до інших осіб ніколи не переходило, накладення арешту порушує права ОСОБА_2 , просив позов задовольнити (а.с. 112-113). До пояснення надав ксерокопію довіреності від 01.01.2015 р. та її переклад (а.с. 114,115). Як вбачається по справі, більше заяв та клопотань третя особа ОСОБА_1 суду не подавав. Доводи про те, що арешт на майно накладено безпідставно у порушення вимог Закону України» «Про виконавче провадження», що він з метою об`єктивного розгляду справи бажав заявити клопотання про витребування матеріалів виконавчого провадження для з`ясування обставин накладення арешту на майно, грунтуються на припущеннях, під час розгляду справи таких клопотань ним не заявлялося. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, щовисновки суду першої інстанції є неправильними, оскільки своє право власності на арештоване майно виникло у зв`язку з оплатним придбання ним цього майна, що підтверджується відповідними доказами, наданими суду першої інстанції, зазначене обладнання придбавалося ним за кордоном, вказані документи пред`являлися ним під час митного оформлення, про що мається посилання в митній декларації, отже виникнення у нього права власності на арештоване майно в об`єктивний спосіб підтверджено державним органом, який здійснив митне оформлення, що він правомірно набув право власності на майно та не може бути протиправно позбавлений цього права власності, яке ніким не оспорено, то ці доводи не заслуговують на увагу оскільки, як правильно встановив суд першої інстанції, у цивільній справі №539/586/17 продавцем обладнання, тобто його власником, є саме ОСОБА_1 , яким і було пред`явлено позов на захист порушених матеріальних прав, як власника цього майна. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що факт укладення 11.02.2016 р. між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 договору купівлі-продажу у розстрочку майна не позбавляє його права власності на нього, оскільки він дав доручення та уповноважив ОСОБА_1 здійснити такий продаж на підставі доручення від 01.01.2015 р., що дане доручення є дійсним, ніким не спростоване, то ці доводи не заслуговують на увагу, оскільки ОСОБА_1 суду першої інстанції надана ксерокопія цієї довіреності та ксерокопія її перекладу, по справ не вбачається, що суду для огляду надавалися її оригінал та оригінал її перекладу. Крім цього, колегія суддів звертає увагу на те, що договір купівлі-продажу у розстрочку від 11.02.2016 р. у зазначенні даних фізичної особи ОСОБА_1 , як продавця, не містить застереження про те, що останній діє від імені ОСОБА_2 на підставі довіреності, виданої 01.01.2015 р. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що ОСОБА_1 вказує, що він не є власником майна, а навпаки доводить, що власником є саме ОСОБА_2 , то ці доводи також не заслуговують на увагу, оскільки вказані особи перебувають у родинних стосунках та є зацікавленими у вирішенні спору на користь позивача. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, щовизначення судом першої інстанції ОСОБА_1 власником майна, виходячи з укладення ним договору купівлі-продажу у розстрочку від 11.02.2016 р., є ймовірним передбаченням та не грунтується на законі, то ці доводи не заслуговують на увагу, оскільки ОСОБА_1 , як продавець обладнання за договором купівлі-продажу у розстрочку від 11.02.2016 р., вважаючи порушеними свої права, звернувся до суду з вище вказаним позовом на їх захист, що вказує на наявність права власності на спірне майно саме у ОСОБА_1 . З вище зазначених підстав не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що у цивільній справі №539/586/17 предметом розгляду не було право власності на майно, а тому зміст судового рішення у вказаній справі не може свідчити про виникнення у ОСОБА_1 права власності на це майно, що у цивільній справі №539/586/17 ОСОБА_1 звернувся до суду за захистом права як сторона договору купівлі-продажу у розстрочку від 11.02.2016 р., що не виключає права ОСОБА_2 на це майно. Крім цього, належних та допустимих доказів щодо права власності ОСОБА_2 на спірне майно суду не надано. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, щосуд першої інстанції повинен був з`ясувати правомірність накладення арешту на майно, а саме на підставі яких документів державний виконавець прийшов до висновку, що арештоване майно належить боржнику та чим це підтверджено, що саме процедура опису майна унеможливила би накладення арешту на майно, оскільки під час її проведення ОСОБА_1 , як стороною виконавчого провадження, було б доведено, що майно йому не належить, у даному випадку опис майна не проводився, а тому відсутні підстави для накладення арешту на нього, то ці доводи не заслуговують на увагу, оскільки у відповідності до вимог принципу диспозитивності цивільного судочинства, який передбачено ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цих Кодексом випадках. Позовна заява, подана ОСОБА_2 , не містить доводів з приводу не проведення опису майна тощо, а тому ці обставини не можуть бути предметом судового розгляду, оскільки вбачається вихід за межі підстав позову. Відповідно до ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. З огляду на викладене та керуючись ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, так як рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права. З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційні скарги - без задоволення, а рішення суду - без змін, оскільки доводи апеляційних скарг висновків суду не спростовують. Керуючись ст. ст. 367 ч.1,2, 368 ч.1, 374 ч.1 п.1, 375 ч.1, 381 384 ЦПК України, Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 20 травня 2021 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на неї подається протягом тридцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції, у разі проголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 12 липня 2021 року. СУДДІ: А. І. Дорош О. А. Лобов В. М. Триголов