Ухвала КЦС ВС № 522/21671/20

Ухвала Іменем України 07 липня 2021 року місто Київ справа № 522/21671/20 провадження № 61-10297ск21 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В. В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Департамент освіти і науки Одеської обласної державної адміністрації, розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 29 грудня 2020 року про повернення позову, ухвалу Одеського апеляційного суду від 05 квітня 2021 року про відкриття апеляційного провадження, ухвали Одеського апеляційного суду від 30 квітня 2021 року та від 18 травня 2021 року про виправлення описок, ВСТАНОВИВ: І. ІСТОРІЯ СПРАВИ ОСОБА_1 у грудні 2020 року звернулася до суду з позовом до Департаменту освіти і науки Одеської обласної державної адміністрації про визнання дій протиправними, визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вжити заходи щодо відмови від подальшого примусу та повернення безпідставно нарахованої заробітної плати, видання нового наказу та відшкодування моральної шкоди. Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 14 грудня 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху. Суд першої інстанції, вивчивши матеріали позовної заяви, встановив, що: позивачем не зазначено реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України - позивача та код в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України відповідача; не зазначено ціну позову; не визначено обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; не зазначено відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися, в тому числі, якщо законом визначений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору; не зазначено відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися; не зазначено доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви; не надано розрахунок можливих судових витрат; не додано копії позовної заяви та додатків до неї відповідно до кількості учасників справи; не надано докази на підтвердження сплати судового збору щодо вимог майнового та немайнового характеру. Щодо клопотання позивача про звільнення її від сплати судового збору, суд першої інстанції констатував, що клопотання про звільнення від сплати судового збору не підлягає безумовному задоволенню за ненаведення належного обґрунтування та неподання відповідних доказів. ОСОБА_1 у грудні 2020 року подала до суду заяву, у якій зазначила, що незвільнення її від сплати судового збору унеможливлює усунення інших недоліків позовної заяви. Також зазначила, що у відповідача є доступ до Державного бюджету України, у позивача такий доступ відсутній. Порядок сплати судових витрат позивачем за рахунок Державного бюджету України судом не встановлено. Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 29 грудня 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 визнано неподаною та повернуто позивачу. Суд першої інстанції зробив висновок, що позивачем не надано докази на підтвердження скрутного майнового становища, а тому відсутні підстави для звільнення ОСОБА_1 від сплати судового збору на підставі статті 8 Закону України «Про судовий збір». Доводи позивача про те, що інші недоліки позовної заяві неможливо усунути без звільнення від сплати судового збору суд першої інстанції визнав необґрунтованими, ОСОБА_1 не навела об`єктивні причини неможливості усунення інших недоліків. Щодо вимоги ОСОБА_1 про визначення юрисдикції позову суд першої інстанції врахував, що такий подано за правилами цивільного судочинства із вимогами, які виникли із трудових відносин, тому відсутні підстави визначення юрисдикції цього позову. Ухвалою Одеського апеляційного суду від 05 квітня 2021 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 29 грудня 2020 року. Клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору задоволено частково. Відстрочено сплату судового збору у розмірі 454, 00 грн ОСОБА_1 до ухвалення судового рішення у справі. Ухвалою апеляційного суду від 30 квітня 2021 року виправлено описку в ухвалі цього суду від 05 квітня 2021 року та виключено з описової частини ухвали такий абзац: «До апеляційної скарги додані копії апеляційної скарги із додатками відповідно до кількості учасників справи», «Станом на час вирішення питання про відкриття провадження відсутні перешкоди для його відкриття». Ухвалою апеляційного суду від 18 травня 2021 року заяву ОСОБА_1 про виправлення описок, арифметичних помилок в ухвалі цього суду від 05 квітня 2021 року, повідомлення про підсудність справи залишено без задоволення. Заяву ОСОБА_1 про повідомлення особи, працівника суду, який формував поштову кореспонденцію і надсилав стороні процесуальні документи суду, залишено без розгляду. Суд апеляційної інстанції зазначив, що визначення під час відкриття апеляційного провадження судового збору у розмірі 454, 00 грн не є опискою або арифметичною помилкою. Щодо вимоги про визначення підсудності справи суд апеляційної інстанції зазначив, що питання предметної та суб`єктної підсудності справи апеляційний суд вирішує під час розгляду апеляційної скарги шляхом ухвалення судового рішення за наслідками перегляду рішення суду першої інстанції. Постановою Одеського апеляційного суду від 17 червня 2021 року ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 29 грудня 2020 року про повернення позовної заяви залишено без змін. Суд апеляційної інстанції визнав обґрунтованим висновок суду першої інстанції про наявність підстав для повернення позовної заяви, яка за змістом та формою не відповідала вимогам статей 175, 177, 185 ЦПК України. ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Короткий зміст вимог касаційної скарги У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду 19 червня 2021 року, ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 29 грудня 2020 року про повернення позову, ухвалу Одеського апеляційного суду від 05 квітня 2021 року про відкриття апеляційного провадження, ухвали Одеського апеляційного суду від 30 квітня 2021 року та від 18 травня 2021 року про виправлення описок, визначити підсудність справи, зобов`язати Департамент освіти і науки Одеської обласної державної адміністрації повернути до Державного бюджету України безпідставно нараховану позивачу заробітну плату без виконання роботи. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга обґрунтовується тим, що суд апеляційної інстанції, здійснюючи виправлення описок, не дав оцінку всім обставинам, викладеним заявником, зокрема, щодо надходження іншої заяви, доводів про відвід, про те, що ОСОБА_1 є особою, яка звільнена від сплати судового збору, оскільки не має доступу до Державного бюджету України, який має відповідача, яка не просила відстрочити сплату судового збору, а просила саме звільнити її від сплати судового збору. Отже, на переконання заявника, судами першої та апеляційної інстанцій порушено норми процесуального права та не правильно застосовано норми матеріального права. ІІІ.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ Верховний Суд дослідив касаційну скаргу з доданими документами, під час вирішення процесуального питання про відкриття касаційного провадження зробив такі висновки. 3.1. Щодо оскарження ухвали суду апеляційної інстанції про відкриття апеляційного провадження від 05 квітня 2021 року Відповідно до частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: 1) рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті; 2) ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку; 3) ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз`яснення рішення чи відмову у роз`ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали. Ухвали судів першої та апеляційної інстанцій можуть бути оскаржені в касаційному порядку у випадках, передбачених пунктами 2, 3 частини першої статті 389 цього Кодексу. Скарги на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду першої інстанції чи постанови суду апеляційної інстанції, включаються до касаційної скарги на відповідне рішення чи постанову. У разі подання касаційної скарги на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення чи постанови суду, суд повертає її заявнику, про що постановляє ухвалу (частини перша, друга статті 406 ЦПК України). Наведені норми процесуального закону даються підстави для висновку, що ухвала суду про відкриття апеляційного провадження не підлягає оскарженню окремо від рішення суду першої інстанції чи постанови суду апеляційної інстанції. У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвали суду першої інстанції та суду апеляційної інстанції з приводу вирішення процесуальних питань, проте постанову Одеського апеляційного суду від 17 червня 2021 року, ухваленої за наслідками перегляду ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 29 грудня 2020 року, заявник не оскаржує. Отже, враховуючи положення статті 406 ЦПК України, ухвала суду апеляційної інстанції від 05 квітня 2021 року про відкриття апеляційного провадження не підлягає оскарженню окремо від постанови Одеського апеляційного суду від 17 червня 2021 року, тому касаційна скарга в цій частині підлягає поверненню заявнику. 3.2. Щодо оскарження ухвали суду першої інстанції про повернення позовної заяви від 29 грудня 2020 року Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. За правилом частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення. Зі змісту оскаржуваних судових рішень Верховний Суд встановив, що касаційна скарга є очевидно необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо їх незаконності та неправильності. Такий висновок Суд зробив з огляду на таке. У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом. Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України). Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України). Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина третя статті 13 ЦПК України). Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів. Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України). Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України). Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина третя статті 13 ЦПК України). Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів. Відповідно до частин першої та другої статті 174 ЦПК України при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Позовна заява має відповідати частині третій статті 175 ЦПК України. Зокрема, за правилами пунктів 4, 5 наведеної статті позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини. Згідно з частиною першою статті 175 ЦПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Суд першої інстанції встановив, що подана позовна заява не відповідає положенням пунктів 2, 3, 6, 7, 8, 9 частини третьої статті 175 ЦПК України, частинам першій, четвертій, п`ятій, шостій статті 177 ЦПК України, зокрема: - позивачем не зазначено реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України - позивача та код в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України відповідача; не зазначено ціну позову; не визначено обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; не зазначено відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися, в тому числі, якщо законом визначений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору; не зазначено відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися; не зазначено доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви; не надано розрахунок можливих судових витрат; не додано копії позовної заяви та додатків до неї відповідно до кількості учасників справи; не надано докази на підтвердження сплати судового збору щодо вимог майнового та немайнового характеру. За наведених обставин, відповідно до частини першої статті 185 ЦПК України, суд першої інстанції ухвалою від 14 грудня 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 залишив без руху, позивачу надав строк для виконання її вимог. За правилами частини третьої статті 185 ЦПК України якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві. ОСОБА_1 у грудні 2020 року звернувся до суду із заявою про усунення недоліків, у якій зазначила, що незвільнення її від сплати судового збору унеможливить усунення інших недоліків. Суд першої інстанції, дослідивши додатково подані ОСОБА_1 матеріали та вивчивши наведені нею доводи, зробив висновок, що встановлені судом недоліки поданої позовної заяви не усунуто, підстави звільнення позивача від сплати судового збору відсутні. Усуваючи недоліки, позивач не надала докази на підтвердження обставин, за умови встановлення яких вона могла бути звільнена від сплати судового збору. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовувати накладення фінансових обмежень на доступ особи до суду. Положення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод про виконання зобов`язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає просто відсутність втручання, але й може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави; не означає воно й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави у цивільних спорах і так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах (Рішення ЄСПЛ у справі «Креуз проти Польщі» («Kreuz v. Poland») від 19 червня 2001 року, § 59). Вимога про сплату державного мита є стримуючою мірою для потенційних позивачів від пред`явлення безрозсудних і необґрунтованих позовів. Для того, щоб гарантувати справедливий баланс між підтримкою нормального функціонування судової системи і захистом інтересів заявника при поданні позову до суду, внутрішньодержавні суди звільняють від сплати державного мита заявників, які можуть підтвердити свій поганий фінансовий стан (Рішення ЄСПЛ у справі «Шишков проти Росії» («Shishkov v. Russia») від 20 лютого 2014 року, § 111). Згідно з частиною першою статті 136 ЦПК України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі. Частиною третьою статті 136 ЦПК України визначено, що з підстав, зазначених у частині першій цієї статті, суд у порядку, передбаченому законом, може зменшити розмір належних до сплати судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, або звільнити від їх сплати. Відповідно до статті 8 Закону України «Про судовий збір», враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті (частина друга статті 8 Закону України «Про судовий збір»). Пільги щодо сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях визначені у статті 5 Закону України «Про судовий збір». Отже, враховуючи положення наведених положень Закону саме сторона у справі зобов`язана навести обґрунтування звільнення від сплати судового збору як в силу закону та і в силу обставин, підтверджених письмовими доказами. За наведених обставини, суд першої інстанції, встановивши, що ОСОБА_1 не підтвердила письмовими доказами підстави для звільнення від сплати судового збору, інші недоліки позовної заяви не усунула, що виключає можливість відкриття провадження у справі, підставно визнав неподаною та повернув позовну заяву заявникові. 3.3. Щодо оскарження ухвал суду апеляційної інстанції від 30 квітня 2021 року та від 18 травня 2021 року про виправлення описок Відповідно до вимог частин першої, другої статті 269 ЦПК України суд може з власної ініціативи або за заявою учасників справи виправити допущені в рішенні чи ухвалі описки чи арифметичні помилки. Питання про внесення виправлень вирішується без повідомлення учасників справи, про що постановляється ухвала. За ініціативою суду питання про внесення виправлень вирішується в судовому засіданні за участю учасників справи, проте їхня неявка не перешкоджає розгляду питання про внесення виправлень. Ухвалою Одеського апеляційного суду від 30 квітня 2021 року виправлено описку в ухвалі апеляційного суду від 05 квітня 2021 року та виключено з описової частини ухвали такі абзаци: «До апеляційної скарги додані копії апеляційної скарги із додатками відповідно до кількості учасників справи», «Станом на час вирішення питання про відкриття провадження відсутні перешкоди для його відкриття». Отже, суд апеляційної інстанції, встановивши наявність описок в ухваленому ним рішенні, правомірно з власної ініціативи вніс виправлення у таке рішення. В касаційній скарзі заявник не наводить доводів неправильності висновків, викладених в ухвалі апеляційного суду від 30 квітня 2021 року, за відсутності таких відсутні підстави вважати допущення судом апеляційної інстанції норм процесуального права. Також суд апеляційної інстанції ухвалою від 18 травня 2021 року залишив без задоволення заяву ОСОБА_1 про виправлення описок, арифметичних помилок в ухвалі Одеського апеляційного суду від 05 квітня 2021 року та повідомлення про підсудність справи. Суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив, що визначення в ухвалі суду від 05 квітня 2021 року про відкриття апеляційного провадження про відстрочення судового збору є процесуальним рішенням щодо вирішення питання про звільнення ОСОБА_1 від сплати судового збору, а не опискою, як помилково вважає заявник. За наведених обставин Верховний Суд визнає безпідставним доводи ОСОБА_1 про помилковість висновків суду апеляційної інстанції під час вирішення питання про внесення виправлень в ухвалу Одеського апеляційного суду від 05 квітня 2021 року про відкриття провадження у справі. Вимоги касаційної скарги про визначення підсудності справи не підлягають вирішенню Верховним Судом, оскільки окремо визначення підсудності судом касаційної інстанції відбувається за правилами статті 29 та частини другої статті 316 ЦПК України, однак ознайомившись із змістом судових рішень, ухвалених у справі № 522/21671/20 у цій справі, відсутні обставини, за наявності яких Верховний Суд може визначити підсудність цієї справи. Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція); якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута. Виходячи із зазначених критеріїв, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) визнає легітимними обмеженнями встановленні державами - членами Ради Європи вимоги щодо строків оскарження судових рішень (рішення ЄСПЛ у справі «Нешев проти Болгарії» від 28 жовтня 2004 року). При цьому складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. ЄСПЛ зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення ЄСПЛ у справі «Дія 97» проти України» від 21 жовтня 2010 року). Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (§ 42 рішення ЄСПЛ у справі «Пономарьов проти України» № 3236/03). Обґрунтовуючи висновки про обов`язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain» ЄСПЛ зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов`язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. ЄСПЛ зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (рішення ЄСПЛ від 23 жовтня 1996 року у справі «Леваж Престейшинз Сервісиз проти Франції», рішення ЄСПЛ від 19 грудня 1997 року у справі «Бруалла Гомес де ла Торре проти Іспанії»). З урахуванням наведеного, Верховний Суд визнає підставним висновок, що правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права не викликає розумних сумнівів, а касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 29 грудня 2020 року про повернення позову, ухвали Одеського апеляційного суду від 30 квітня 2021 року та від 18 травня 2021 року про виправлення описок є необґрунтованою. Згідно з частиною четвертою статті 394 ЦПК України, у разі якщо суд дійде висновку, що подана касаційна скарга є необґрунтованою, суд постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження. Отже, Верховний Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження щодо оскарження ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 29 грудня 2020 року про повернення позову, ухвал Одеського апеляційного суду від 30 квітня 2021 року та від 18 травня 2021 року про виправлення описок на підставі частини четвертої статті 394 ЦПК України та повертає касаційну скаргу на ухвалу Одеського апеляційного суду від 05 квітня 2021 року про відкриття апеляційного провадження на підставі частини другої статті 406 ЦПК України. Керуючись пунктом 3 частини першої статті 389, частиною четвертою статті 394, частиною другою статті 406 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 29 грудня 2020 року про повернення позову, ухвалу Одеського апеляційного суду від 05 квітня 2021 року про відкриття апеляційного провадження, ухвали Одеського апеляційного суду від 30 квітня 2021 року та від 18 травня 2021 року про виправлення описок у справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту освіти і науки Одеської обласної державної адміністрації про визнання дій протиправними, визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вжити заходи щодо відмови від подальшого примусу та повернення безпідставно нарахованої заробітної плати, видання нового наказу та відшкодування моральних збитків, відмовити. Касаційну скаргу ОСОБА_1 в частині оскарження ухвали Одеського апеляційного суду від 05 квітня 2021 року про відкриття апеляційного провадження повернути заявникові. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: С. О. Погрібний А. С. Олійник В. В. Яремко