Рішення КЦС ВС № 712/7071/16-ц

Постанова Іменем України 30 червня 2021 року м. Київ справа № 712/7071/16-ц провадження № 61-3844св19 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Фаловської І. М., суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Черкаського нотаріального округу Черкаської області Алєксєєва Інна Юріївна, ОСОБА_4 , розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу адвоката Мельніченко Анастасії Миколаївни в інтересах ОСОБА_2 , до якої приєдналася ОСОБА_3 , на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 25 січня 2018 року у складі судді Пироженко В. Д. та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 22 січня 2019 року у складі колегії суддів: Нерушак Л. В., Бородійчука В. Г., Карпенко О. В., ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У червні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю третіх осіб: приватного нотаріуса Черкаського нотаріального округу Черкаської області Алєксєєвої І. Ю., приватного нотаріуса Фіщука С. О., про визнання заповіту та договору довічного утримання недійсними. Позовна заява мотивована тим, що він є онуком ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , який за свого життя дуже хворів, та після перенесеного інсульту не міг себе самостійно обслуговувати, пересувався лише в межах своєї квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , стояв на «Д» обліку з діагнозом гепералізований атеросклероз, ішемічна хвороба серця: атеросклеротичний кардиосклероз, гіпертонічна хвороба третього ступеню, в зв`язку з чим він потребував сторонньої допомоги. Піклування та допомогу ОСОБА_5 надавав його син - ОСОБА_6 , який є батьком позивача, але ІНФОРМАЦІЯ_2 він раптово помер. Позивач зазначав, що його батько - ОСОБА_6 , найняв ОСОБА_2 та ОСОБА_3 доглядати за ОСОБА_5 та оплачував їм обумовлену грошову винагороду за догляд батька. Після смерті свого батька ОСОБА_6 позивач намагався відвідати свого діда ОСОБА_5 , щоб з`ясувати його потреби та надати йому необхідну допомогу. Проте виявилось, що дід потрапив під вплив своїх доглядальниць, які за вкрай короткий термін, користуючись незадовільним станом здоров`я ОСОБА_5 , та деякими змінами в його психічному стані, викликаними перенесеним інсультом, раптовою смертю сина, налаштували діда проти онука. Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 змінили замки у квартирі діда, тому позивач не мав доступу до нього. 02 червня 2016 року позивачу стало відомо, що дід знаходиться у лікарні, а в органах реєстрації актів цивільного стану повідомили, що ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , і видали повторне свідоцтво про його смерть. Позивач ОСОБА_1 звернувся до Першої черкаської державної нотаріальної контори, де йому повідомили, що 29 березня 2016 року його дідом ОСОБА_5 складений заповіт на ім`я ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_2 . Крім того, позивачу стало відомо, що його дід ОСОБА_5 уклав з відповідачами договір довічного утримання від 30 квітня 2016 року, згідно з яким ОСОБА_5 передав відповідачам квартиру АДРЕСА_2 у власність по 1/2 частині кожній, а вони зобов`язувались його доглядати. Позивач зазначав, що складення заповіту 29 березня 2016 року, а 30 квітня 2016 року укладення договору довічного утримання на користь відповідачів, які були доглядальницями діда, викликає сумніви у позивача щодо вільного волевиявлення його діда стосовно написання заповіту та укладення договору довічного утримання, оскільки він є його єдиним онуком і завжди говорив, що свою квартиру дід залишить йому. До того ж у зв`язку з паралічем рук дідусь не міг навіть сам себе обходити, тим паче не міг і підписувати будь-які документи. Підтвердженням вказаного факту є копія нотаріально посвідченої довіреності від 18 квітня 2012 року, виданої на батькове ім`я, де чітко зазначено, що довіреність від імені дідуся підписується іншою особою, саме по причинні хвороби довірителя, де зазначено у зв`язку із паралічем рук довірителя, на його особисте прохання та за його дорученням в його присутності та нотаріуса довіреність підписана ОСОБА_7 . Тому в позивача виникли сумніви, що договір про довічне утримання був оформлений згідно з вимогами чинного законодавства та відповідав волевиявленню його діда на момент його укладення сторонами. Позивач, уточнивши позовні вимоги та посилаючись на статтю 225 ЦК України, просив суд: визнати недійсним договір довічного утримання серія та № 1118 від 30 квітня 2016 року, виданий приватним нотаріусом Алєксєєвою І. Ю., укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ; визнати недійсним заповіт, укладений ОСОБА_5 , зареєстрований в реєстрі за № 1411 від 29 березня 2016 року, посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Фіщуком С. О. на ім`я ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 25 січня 2018 року позов задоволено. Визнано недійсним заповіт, укладений ОСОБА_5 , зареєстрований в реєстрі № 1411 від 29 березня 2016 року, посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Фіщуком С. О. на ім`я ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Визнано недійсним договір довічного утримання від 30 квітня 2016 року № 1118, посвідчений приватним нотаріусом Алєксєєвою І. Ю., укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що в момент підписання як заповіту, так і договору довічного утримання, ОСОБА_5 перебував у такому стані нервового потрясіння, що вимушений був підписати заповіт та договір довічного утримання. Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції Постановою Апеляційного суду Черкаської області від 22 січня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що при вирішенні справи суд першої інстанції правильно визначив характер правовідносин між сторонами, вірно застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідив матеріали справи та надав належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам. Короткий зміст вимог касаційної скарги У касаційній скарзі, поданій у лютому 2019 року до Верховного Суду, адвоката Мельніченко А. М. в інтересах ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у позові. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 07 березня 2019 року відкрито касаційне провадження, витребувано справу з суду першої інстанції, надіслано учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено їм право подати відзив на касаційну скаргу. Ухвалою Верховного Суду від 03 червня 2021 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга мотивована тим, що експерти неправильно трактують відносини між ОСОБА_5 та відповідачами, у якого не було залежності від них, ознак психічного розладу у висновку не доведено; стан абсолютного нерозуміння значення дій є обов`язковим за практикою Верховного Суду; суд першої інстанції неправильно оцінив висновки посмертної судово-психіатричної експертизи, та не правильно виходив з того, що позивач довів те, що ОСОБА_5 не усвідомлював значення своїх дій та не міг ними керувати, а навпаки ОСОБА_5 усвідомлював свої дії, його волевиявлення на вчинення правочинів перевірено нотаріусом, та воля на переоформлення квартири виходила від нього, а відповідачі не вчиняли дій на свою користь, а навпаки відновили правовстановлюючі документи ОСОБА_5 та доглядали за ним. У квітні 2019 року до суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому ОСОБА_1 просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення без змін. У липні 2019 року до суду надійшли доповнення до відзиву на касаційну скаргу, у яких зазначено про скасування постанови слідчого про закриття кримінального провадження порушеного за фактом шахрайських дій відносно ОСОБА_5 та зобов`язання поновити досудове розслідування. У липні 2019 року до суду надійшла заява ОСОБА_3 про приєднання до касаційної скарги адвоката Мельніченко А. М. в інтересах ОСОБА_2 , у якій ОСОБА_3 просить скасувати судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Фактичні обставини справи, встановлені судами Суд установив, що ОСОБА_1 є онуком ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (свідоцтво про смерть від 03 червня 2016 року серії НОМЕР_1 , т. 1 а. с. 13). ОСОБА_6 , який є батьком позивача і рідним сином померлого ОСОБА_5 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (т. 1 а. с. 8,11). За життя ОСОБА_5 , згідно із заповітом від 19 січня 2004 року, заповів своєму сину ОСОБА_6 квартиру АДРЕСА_2 та легковий автомобіль ВАЗ-2103, 1975 року випуску (т. 1 а. с. 69). Згідно з довіреністю від 18 квітня 2012 року, посвідченої приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Михайловською А. А. - ОСОБА_5 уповноважив ОСОБА_6 керувати, а також розпоряджатися належним йому автомобілем марки ВАЗ-2103, 1975 року випуску, колір - св. синій, кузов № НОМЕР_2 , державний номерний знак НОМЕР_3 , зареєстрований ОРЕВ ДАІ УМВС м. Черкаси 25 травня 1989 року (т. 1 а. с. 12). ОСОБА_5 стояв на «Д» обліку з діагнозом «Гепералізований атеросклероз, ішемічна хвороба серця: атеросклеротичний кардиосклероз, гіпертонічна хвороба третього ступеню та потребував постійного стороннього догляду (медична довідка КНП «П`ята Черкаська міська поліклініка» Черкаської міської ради від 25 березня 2016 року, т. 1 а. с.14). 29 березня 2016 року ОСОБА_5 , на випадок своєї смерті заповів належну йому квартиру АДРЕСА_2 у рівних частках: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Цей заповіт посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Фіщук С. О. удома у гр. ОСОБА_5 , за адресою АДРЕСА_1 (т. 1 а. с. 56). 29 березня 2016 року приватний нотаріус Фіщук С. О. посвідчив довіреність, якою ОСОБА_5 уповноважував ОСОБА_2 та ОСОБА_3 представляти його інтереси у всіх без винятку установах і т. д. для оформлення всіх документів, необхідних для укладення договору довічного утримання на належну йому квартиру АДРЕСА_2 та отримувати всі правовстановлюючі документи , отримувати належне йому майно та кошти, в тому числі і пенсію (т. 1, а. с. 137). 30 квітня 2016 року приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Алеєксєєвою І. Ю. посвідчено договір довічного утримання, яким ОСОБА_5 передав у власність ОСОБА_2 , ОСОБА_3 належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_2 , а відповідачі зобов`язалися забезпечувати ОСОБА_5 утриманням та доглядом довічно на умовах цього договору. Цей договір також посвідчено у зв`язку з похилим віком довірителя на дому, за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1 а. с. 57). Згідно з висновком судово-психіатричного експерта від 01 листопада 2018 року № 21, психічний стан ОСОБА_5 на момент складання та підписання заповіту від 29 березня 2016 року та складання та підписання договору довічного утримання від 30 квітня 2016 року неможливо встановити у зв`язку з відсутністю в матеріалах цивільної справи та в медичній документації об`єктивної інформації про його психічний стан на цей період часу. Тому фактично висновок відсутній, оскільки експерти за наявних у справі документів не дали відповіді на поставлені у експертизі питання. 16 червня 2016 року позивач звернувся до Черкаського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Черкаській області із заявою щодо шахрайських дій ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Ця заява була внесена в Єдиний реєстр досудових розслідувань та постановою від 29 листопада 2016 року начальником відділення СВ Черкаського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Черкаській області призначено в кримінальному провадженні посмертну психолого-психіатричну експертизу. Згідно з висновком судової-психіатричної експертизи від 26 січня 2017 року № 37, яка проведена в рамках кримінального провадження, на час підписання заповіту від 29 березня 2016 року, договору довічного утримання від 30 квітня 2016 року, та період, що передував смерті у ОСОБА_5 відмічалися прояви психічного розладу у зв`язку з судинними захворюваннями головного мозку, наслідками перенесеного мозгового ішемічного інсульту з психоорганічними особистісними розладами, когнітивним зниженням, без продуктивної психопатологічної симптоматики та грубих дефіцитарних інтелектуально-мнестичних розладів, з відміченими після смерті сина проявами декомпенсації, загостренням емоційно-вольових і особистісних розладів, у вигляді опозиційності, ригідності, асенізації психіки та розгубленості, що істотно впливало на його здатність усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними. У досліджуваний період (після смерті сина ОСОБА_8 ) в поведінці підекспертного ОСОБА_5 знайшли відображення фактори психологічної пасивності, довіри, залежності, відомості по відношенню до найближчого оточення, а саме доглядальниць ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . У цей період у підекспертного ОСОБА_5 були суттєві психотравмуючі переживання: страх за власне майбутнє, невизначеність, пригніченість та розгубленість, пов`язані з відсутністю грошей на оплату доглядальниць, загострене сприяння свого становища, песимістична оцінка свого теперішнього та майбутнього (т. 1 а. с. 193-203).

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Відповідно до пункту 2 розділу II «Перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Касаційна скарга, до якої приєдналася ОСОБА_3 , підлягає задоволенню з таких підстав. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що в момент підписання як заповіту, так і договору довічного утримання, ОСОБА_5 перебував у такому стані нервового потрясіння, що вимушений був підписати заповіт та договір довічного утримання. Зазначені висновки судів попередніх інстанцій є помилковими та свідчать про неправильне застосування статті 225 ЦК України. Так, статтею 744 ЦК України передбачено, що за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов`язується забезпечувати відчужувана утриманням (або) доглядом довічно. Відповідно до статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Статтею 1234 ЦК України передбачено, що право на заповіт має фізична особа з повною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається. Частиною третьою статті 1247 ЦК України передбачено, що заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Згідно з частиною третьою статті 1247 ЦК України, заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу. За частиною четвертою вказаної статті, заповіти посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України. Нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів, відповідно до частини першої статті 1248 ЦК України. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (частина друга статті 1248 ЦК України). З огляду на частину другу статті 1257 ЦПК України, за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Заповіт є правочином, тому на нього поширюються загальні положення про правочин, якщо у книзі шостій ЦК немає відповідного правила. Відповідно до частин першої-третьої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Частиною першою статті 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою, шостою статті 203 цього Кодексу. Відповідно до частини першої статті 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені. Підставою для визнання правочину недійсним за статтею 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Висновок експертизи у такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Стан абсолютного нерозуміння значення дій є обов`язковим за практикою Верховного Суду, зокрема постановах Верховного Суду України від 29 лютого 2012 року у справі № 6-9цс12; від 28 вересня 2016 року у справі № 6-1531цс16; постановах Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 161/17119/16-ц; від 12 вересня 2018 року у справі № 522/25597/13-ц; від 18 вересня 2019 року у справі № 311/3823/15), від 30 березня 2021 року у справі № 650/1252/17(провадження № 61-18032св20), де суд дійшов висновку, що розгляд вимог про визнання правочину недійсним на підставі статті 225 ЦК України здійснюється з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів, які підтверджують чи спростовують доводи позивача про те, що в момент укладення оспорюваного правочину особа не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними. Тобто, справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів. Крім того, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 листопада 2019 року в справі № 496/4851/14-ц (провадження № 61-7835сво19) вказав, що підставою для визнання правочину недійсним згідно частини першої статті 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та керувати ними. Суди попередніх інстанцій встановили, що до смерті у ОСОБА_5 відмічалися прояви психічного розладу у зв`язку з судинними захворюваннями головного мозку, що істотно впливало на його здатність усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними, однак позивачем не надано доказів на підтвердження абсолютної неспроможності ОСОБА_5 в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та керувати ними. Таким чином, суди попередніх інстанцій неправильно застосували частину першу статті 225 ЦК України та задовольнили позовні вимоги без встановлення абсолютної неспроможності особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. З огляду на зазначене, суди попередніх інстанцій правильно визначили характер спірних правовідносин між сторонами, вірно обрали норму права, що їх регулює, однак неправильно її застосували, а тому з урахуванням того, що заповіт та договір дарування вчинені згідно з вимогами чинного законодавства та відповідали волевиявленню ОСОБА_5 на момент його укладення сторонами, позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до статті 412 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. У справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у позові. Щодо судових витрат Відповідно до підпунктів «б» та «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Таким чином, судові витрати, понесені ОСОБА_2 у суді апеляційної інстанції у розмірі 2 131,44 грн та у суді касаційної інстанції у сумі 2 560,00 грн, підлягають стягненню з позивача. Керуючись статтями 400, 402, 406, 409, 412, 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,-

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу адвоката Мельніченко Анастасії Миколаївни в інтересах ОСОБА_2 , до якої приєдналася ОСОБА_3 , задовольнити. Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 25 січня 2018 року та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 22 січня 2019 року скасуватита ухвалити нове рішення. У позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю третіх осіб: приватного нотаріуса Черкаського нотаріального округу Черкаської області Алєксєєвої Інни Юріївни, приватного нотаріуса Черкаського нотаріального округу Черкаської області Фіщука Сергія Олексійовича, про визнання заповіту та договору довічного утримання недійсними відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 4 691,44 грн судового збору. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий І. М. Фаловська Судді: В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук