Постанова Волинський апеляційний суд № 161/3344/21

Справа № 161/3344/21 Головуючий у 1 інстанції: Кирилюк В. Ф. Провадження № 22-ц/802/876/21 Категорія: 47 Доповідач: Бовчалюк З. А. ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 13 липня 2021 року місто Луцьк Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Бовчалюк З.А., суддів - Здрилюк О.І., Карпук А.К., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Державної казначейської служби України, Головного управління Державної казначейської служби України у Волинській області про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних, за апеляційними скаргами позивача ОСОБА_1 та відповідача Державної Казначейської служби України, Головного управління Державної казначейської служби України у Волинській області на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 квітня 2021 року , В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Головного управління Державної казначейської служби України у Волинській області про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 лютого 2020 року у цивільній справі №161/17046/19, яке залишено без змін постановою Волинського апеляційного суду від 12 травня 2020 року, стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 515 909 грн. 03 коп. у рахунок відшкодування моральної шкоди, шляхом зобов`язання Державної Казначейської служби України списати зазначену суму з відповідного рахунку, на якому акумулюються кошти Державного бюджету України. Позивач отримав виконавчий лист на примусове виконання цього судового рішення та подав його до Державної казначейської служби України, однак станом на 22 лютого 2021 року рішення суду не виконане. З наведених підстав позивач просить суд стягнути з Державного бюджету України: 1) 24 247,72 грн. інфляційних втрат за період з 12 травня 2020 року по 22 лютого 2021 року згідно ст.625 ЦК України; 2) 12 127,40 грн. три проценти річних за період з 12 травня 2020 року по 22 лютого 2021 року згідно ст.625 ЦК України; 3) 8 226,28 грн. три відсотки річних за період з 12 серпня 2020 року по 22 лютого 2020 року згідно ст.5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень». Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 квітня 2021 року позовні вимоги задоволено частково. Ухвалено стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 три відсотки річних за період з 13 вересня 2020 року по 22 лютого 2021 року у розмірі 6 899,02 грн., як компенсацію згідно ст. 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень». У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції позивач та відповідач, кожен зокрема, подали апеляційні скарги, в яких посилаючись на неповне з`ясування судом обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ОСОБА_1 просить рішення суду в частині відмовлених позовних вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким його позов задовольнити повністю. Відповідач просить рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким в задоволені позову ОСОБА_1 відмовити. В письмовому відзиві на апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 , Державна казначейська служба просить апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення. Відповідно до вимог ч.13 ст.7, ч.1 ст.369 ЦПК України справу розглянуто без повідомлення учасників справи. Дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційних скарг, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу позивача необхідно залишити без задоволення, а апеляційну скаргу відповідача - задовольнити, рішення суду в частині задоволених позовних вимог - скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким в задоволені позову ОСОБА_1 відмовити. Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 лютого 2020 року у цивільній справі №161/17046/19, яке залишено без змін постановою Волинського апеляційного суду від 12 травня 2020 року, стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 515 909 грн. 03 коп. у рахунок відшкодування моральної шкоди, шляхом зобов`язання Державної Казначейської служби України списати зазначену суму з відповідного рахунку, на якому акумулюються кошти Державного бюджету України. Позивач отримав виконавчий лист на примусове виконання цього судового рішення та 09 червня 2020 року направив його поштою до Державної казначейської служби України, разом з реквізитами для перерахування коштів (а.с.19-20). З матеріалів справи вбачається, що Державна казначейська служба України отримала документи щодо стягнення визначених судом сум від позивача 12 червня 2020 року. Станом на день звернення до суду, рішення суду не виконане, ОСОБА_1 присуджені кошти з Державного бюджету України не виплачені. Звертаючись до суду з позовом та обґрунтовуючи право стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних, позивач посилається на ст. 5 ЗУ «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» , відповідно до якої у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахувала кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. За частиною сьомою статті 1176 Цивільного кодексу України порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом. Відповідно до частини першої статті 4 ЗУ "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду " (далі Закон № 266/94-ВР) відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відповідно до статті 1 Закону № 4901-VI "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" ( далі Закон № 4901-VI) цей Закон встановлює гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України «Про виконавче провадження» (далі - рішення суду), та особливості їх виконання. За змістом частини першої статті 2 Закону № 4901-VI держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація (далі державне підприємство); юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства (далі юридична особа). Згідно з частиною першою статті 3 Закону № 4901-VI виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Відповідно до частин першої, другої статті 5 Закону № 4901-VI у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Компенсація за порушення строку перерахування коштів за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу нараховується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів. Згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Відповідно до пункту 35 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі Порядок № 845) (розділ «Безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам») Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації): 1) шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що провадить оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, органу прокуратури або суду; 2) шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень; 3) шкоди, заподіяної органом державної влади у сфері нормотворчої діяльності; 4) різниці між сумою коштів, що надійшли до державного бюджету від реалізації конфіскованого або зверненого судом у дохід держави майна, іншого майна, у тому числі валютних цінностей, що переходять у власність держави, та сумою, встановленою у судовому рішенні; 5) шкоди, заподіяної фізичній особі внаслідок кримінального правопорушення. За пунктом 36 Порядку № 845 у разі здійснення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 35 цього Порядку стягувачі подають документи, зазначені у пункті 6 цього Порядку, до органу Казначейства за місцезнаходженням органу державної влади, внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності якого заподіяно шкоду. Орган Казначейства повідомляє зазначеному органу протягом п`яти робочих днів після надходження документів про їх надходження. Згідно з пунктами 38, 39 Порядку № 845 (у редакції, яка діяла на дату виникнення спірних відносин) для забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 35 цього Порядку в Казначействі відкривається в установленому порядку відповідний рахунок. Безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється Казначейством за рахунок і в межах бюджетних призначень, передбачених у державному бюджеті на зазначену мету. У разі коли для здійснення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 35 цього Порядку необхідні додаткові кошти понад обсяг відповідних бюджетних призначень, Казначейство подає протягом одного місяця з дня надходження виконавчих документів Мінфіну пропозиції щодо необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України або виділення коштів з резервного фонду державного бюджету на зазначену мету. Безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється з дати набрання чинності законом про внесення змін до закону про Державний бюджет України або рішенням про виділення коштів з резервного фонду державного бюджету. Відповідно до пункту 47 (розділ «Безспірне списання коштів державного бюджету за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів») безспірне списання коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів, здійснюється Казначейством на підставі поданих документів. Згідно з пунктом 48 Порядку № 845 для забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 47 цього Порядку в Казначействі відкривається в установленому порядку відповідний рахунок. Перерахування коштів стягувачу здійснюється Казначейством у тримісячний строк з дня надходження необхідних документів та відомостей. За змістом пункту 49 Порядку № 845 у разі коли для здійснення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктами 47 і 50 цього Порядку необхідні додаткові кошти понад обсяг відповідних бюджетних призначень, Казначейство подає протягом 10 днів з дня надходження виконавчих документів Мінфіну пропозиції щодо необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України. Казначейство відкладає безспірне списання коштів державного бюджету та поновлює його з дати набрання чинності законом про внесення змін до закону про Державний бюджет України. Згідно з пунктом 50 Порядку № 845 компенсація за порушення встановленого законом строку перерахування коштів нараховується: Казначейством, якщо боржником є державний орган; державним виконавцем, якщо боржником є підприємство, установа, організація або юридична особа, зазначені в пункті 48 цього Порядку. Компенсація виплачується Казначейством на підставі рішення або постанови про виплату компенсації за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів. У справі встановлено, що судове рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, у зв`язку з виконанням якого виник цей спір, прийнято на підставі положень ЗУ " Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду". Фактичними підставами для стягнення на користь позивача моральної шкоди було те, що стосовно ОСОБА_1 порушили кримінальну справу, вироком суду його визнано невинуватим у вчиненні цього злочину та виправдано. Компенсація, яку стягнено на користь позивача, передбачена статтею 5 Закону № 4901-VI і її виплата обумовлюється фактом пропуску тримісячного строку для виплати коштів відповідно до судового рішення (частина четверта статті 3 Закону № 4901-VI), на виконання якого поширюються гарантії держави відповідно до статті 2 Закону № 4901-VI. Колегія суддів погоджується, що недостатність бюджетних коштів чи їх відсутність не звільняють державу від обов`язку належним чином виконати судове рішення, яке набрало законної сили. Однак з огляду на доводи апеляційних скарг сторін основним питанням у цій справі є наявність правових підстав для стягнення з ДКС , яке у даній справі зазначене відповідачем, компенсаційних виплат у зв`язку із затримкою, як вважає позивач, у виконанні судового рішення про стягнення на його користь моральної шкоди на підставі Закону № 266/94-ВР. Доводи позивача стосуються цивільно-правової відповідальності відповідача і ґрунтуються, зокрема, на положеннях статей 11, 509, 625 Цивільного кодексу України. Суд першої інстанцій вважав, що відповідальність для ДКС за несвоєчасне виконання судового рішення встановлена статтею 5 Закону № 4901-VI й на цій підставі стягнув з відповідача компенсацію, розраховану відповідно до цієї статті. Аналізуючи наведені норми законів колегія суддів дійшла висновку, що сфера правового регулювання Закону № 4901-VI не охоплює правовідносин щодо відшкодування державою шкоди у випадках, визначених статтею 1 Закону № 266/94-ВР. Насамперед потрібно виходити зі змісту правовідносин. Те, що як у випадку виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, так і у випадку відшкодування шкоди, заподіяної громадянинові, зокрема, незаконними діями органу, що провадить досудове розслідування, джерелом виплати є кошти державного бюджету, а безспірне списання коштів державного бюджету в обох випадках здійснює ДКС, ще не достатньо для того, щоб вважати ці правовідносини однорідними. Обов`язок держави відшкодувати шкоду (за Законом № 266/94-ВР) виникає з правовідносин, суть яких можна охарактеризувати як деліктні, а вид юридичної відповідальності цивільно-правовий. У цих правовідносинах боржником є держава, яка реалізує свій обов`язок щодо відшкодування шкоди (на підставі судового рішення) через ДКС, тоді як гарантії держави щодо виконання судових рішень і виконавчих документів, боржником за якими є, зокрема, державний орган, а також участь ДКС у цьому процесі мають інше призначення та завдання. В останньому випадку виконання судових рішень щодо стягнення коштів покладено на органи казначейства як на органи, які здійснюють казначейське обслуговування рахунків відповідного державного органу. Боржником в такому випадку є державний орган, який несе зобов`язання перш за все своїм коштом в межах асигнувань з державного бюджету, що власне і зумовлює участь ДКС у виконанні таких судових рішень. У випадку з позивачем теж йдеться про стягнення коштів, однак не з державного органу, а з державного бюджету і кошти, які стягнув суд моральна шкода, право на відшкодування якої передбачає ЗУ "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду". Зобов`язання держави щодо відшкодування шкоди у випадках, визначених законом, не слід ототожнювати із зобов`язаннями державних органів за судовим рішенням (про стягнення коштів), а відтак не можна уподібнювати механізм виконання судових рішень в обох цих випадках. Виконання судових рішень в обох описаних ситуаціях відбувається за різними бюджетними програмами, що поряд з наведеним вище також підтверджує доводи відповідача про те, що правова регламентація правовідносин щодо виконання судових рішень боржниками за якими є в одному випадку державний орган, в іншому держава відрізняється і застосування окремих нормативних положень з однієї сфери правовідносин до іншої є помилковим. Нарахування і виплату компенсації за несвоєчасне виконання судового рішення (понад три місяці) про стягнення коштів, боржником за яким є, зокрема, державний орган передбачає ЗУ "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень". ЗУ "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" такого обов`язку ДКС не встановлює. Тож оскільки в обох законодавчих актів різна сфера правового регулювання, застосовувати до спірних правовідносин положення статті 5 Закону № 4901-VІ як підстави для стягнення на користь позивача компенсації, на думку колегії, є помилковим. Висновок суду першої інстанцій про несвоєчасність виконання рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 лютого 2020 року обґрунтовується виключно вимогами ЗУ "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" щодо строку виплати коштів (частина четверта статті 3). Такий висновок був би правильним, коли б спірні правовідносини регулювалися вказаним Законом. У такому випадку ДКС мала б самостійно прийняти рішення про виплату компенсації позивачу, а в протилежному випадку суди мали б достатні підстави щоб її стягнути. Однак з огляду на наведене такими повноваженнями при виплаті коштів за рішенням суду про стягнення моральної шкоди на підставі ЗУ "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду " ДКС не наділена. Сам факт відсутності певного результату (як-от виплати коштів за судовим рішенням) не може бути достатнім підтвердженням того, що суб`єкт владних повноважень допустив саме протиправну бездіяльність. Про протиправність може свідчити, зокрема, те, що суб`єкт владних повноважень бездіяв за обставин, коли мав реальну можливість реалізувати свої повноваження, повинен був це зробити, але не зробив (чи зробив несвоєчасно, з порушенням процедури чи інших вимог), що спричинило порушення прав та інтересів особи. Матеріали справи не містять доказів, які б свідчили, що відповідач не виконав вимог закон, або ж не здійснив усього спектру покладених на нього обов`язків щодо виконання рішення суду через свою протиправну бездіяльність. Доводи позивача, щодо можливості нарахування інфляційних втрат і трьох відсотків річних від простроченої суми, ґрунтуються на помилковому трактуванні положень цивільного законодавства. Суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у стягненні вказаних сум , вказавши про неможливість застосування положень ст. 625 ЦК України до правовідносин, що склались. Згідно зі ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Переглянувши в межах доводів апеляційних скарг позивача та відповідача, оскаржене рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду в частині стягнення з ДКС на користь ОСОБА_1 передбачену статтею 5 Закону № 4901-VI компенсацію у розмірі трьох відсотків річних в сумі 6899,02 грн та в частині розподілу судових витрат треба скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог та компенсації судових витрат. У решті рішення першої інстанції відповідає нормам матеріального і процесуального права, підстави для його скасування чи зміни (в частині, якою відмовлено у задоволенні позову) відсутні. За змістом частин четвертої та п`ятої статті 268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Датою прийняття постанови у даній справі є 13 липня 2021 року, тобто дата складення повного судового рішення. Керуючись ст.ст.268 ч.ч.4, 5, 367, 369, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, суд У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Апеляційну скаргу відповідача Державної Казначейської служби України, Головного управління Державної казначейської служби України у Волинській області задовольнити. Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 квітня 2021 року в частині стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 три відсотки річних за період з 13 вересня 2020 року по 22 лютого 2021 року у розмірі 6 899,02 грн., як компенсацію згідно ст.5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та судових витрат скасувати і ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким відмовити у задоволені позову та компенсації судових витрат. В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України. Головуючий Судді