Постанова 4855 № 640/21107/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/21107/19 Суддя (судді) першої інстанції: Вєкуа Н.Г. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 липня 2021 року м. Київ Колегія Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: судді-доповідача Кузьменка В. В., суддів Лічевецького І. О., Ганечко О.М., розглянувши в порядку письмового провадження у м. Києві справу за адміністративним позовом Територіального управління Державної судової адміністрації в м. Києві до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Дарницький районний суд м. Києва про стягнення надлишково сплачених коштів, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 січня 2021 року , - В С Т А Н О В И Л А: Територіальне управління Державної судової адміністрації України в м. Києві звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_1 на користь Територіального управління Державної судової адміністрації України в м. Києві грошових коштів в сумі 5893,28 грн. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.01.2021 позовні вимоги задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Територіального управління Державної судової адміністрації України в м. Києві грошові кошти в сумі 5893,28 грн. Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. В апеляційній скарзі відповідач зазначає, що даний спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, та, що йому взагалі не було відомо про розгляд даної справи, що є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Згідно з ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Як вбачається з матеріалів справи, 14 квітня 2019 року згідно з наказом в.о. голови Дарницького районного суду міста Києва Щасною Т.В. №11-ОС відраховано суддю Дарницького районного суду міста Києва ОСОБА_1 зі штату Дарницького районного суду міста Києва 12.04.2019 року у зв`язку зі звільненням з посади судді відповідно до Рішення Вищої ради правосуддя від 11.04.2019 року №1124/0/15-9 "Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Дарницького районного суду міста Києва за власним бажанням", та скасовано наказ №30-В від 25.03.2019 року в частині надання щорічної основної відпустки з 12.04.2019 року по 22.04.2019 рок включно за період з 04.01.2019 року по 03.01.2020 року та додаткової відпустки з 23.04.2019 року по 24.04.2019 року включно за 2019 рік, відраховано за 2 дні щорічної основної відпустки надані в розрахунок частини невідпрацьованого року, а також відповідно до статті 83 КЗпП України в зв`язку із звільненням виплатити ОСОБА_1 компенсацію за 5 календарних днів невикористаної додаткової відпустки за 2019 рік. В результаті здійснення перерахунків у ОСОБА_1 перед Управлінням виникла заборгованість у розмірі 5 893,28 грн., про що ОСОБА_1 було повідомлено Дарницьким районним судом м. Києва листом від 16.04.2019 року №1/169/2019. Факт виникнення заборгованості також підтверджується актом інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю Головного управління держпраці у Київській області Державної служби України з питань праці від 21.06.2019 року №КВ1146/57/АВ. Також, Дарницьким районним судом міста Києва листом від 09.08.2019 року №6/639/2019 було повторно повідомлено ОСОБА_1 про виникнення заборгованості у розмірі 5893,28 грн Враховуючи, що в добровільному порядку спір не вирішено, позивач з метою повернення бюджетних коштів, звернувся з даним позовом до суду. Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в м. Києві доведено наявність у ОСОБА_1 заборгованості та підстав для її стягнення, а тому вимога про стягнення з нього спірної заборгованості є обґрунтованою та підлягає задоволенню. Надаючи правову оцінку фактичним обставинам справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Оцінюючи твердження апелянта щодо непідсудності даного спору адміністративному суду, колегія суддів вказує наступне. Відповідно до ч. 4 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України суб`єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та Законами України. Згідно п. 5 ч. 1 ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно- правових спорах, зокрема: за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом. Під публічно-правовим спором законодавець розуміє спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій. Враховуючи, що на Територіальне управління Державної судової адміністрації України в місті Києві покладено обов`язок розпорядника бюджетних коштів, зокрема, й здійснення виплати заробітної плати працівникам місцевих загальних судів міст Києва, в тому числі суддів, а ситуація, що змусила Управління звернутися до суду безпосередньо пов`язана з виконання покладених на Управління функцій, наявні підстави вважати даний спір підсудним адміністративному суду. Нормою ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб`єкту владних повноважень право на пред`явлення визначених законом вимог. Разом з тим, характер спірних правовідносин дає підстави також для застосування статті 127 КЗпП України та статті 22 Закону України «Про відпустки». Як зазначено у постанові Верховного Суду від 17.07.2019 № 332/1433/17-ц тлумачення положень частини другої статті 127 КЗпП України дає підстави дійти висновку, що відрахування із заробітної плати працівника для покриття ним заборгованості підприємству, де він працює, можуть провадитися за наказом (розпорядженням) власника підприємства або уповноваженого ним органу. Отже, видача відповідного наказу є правом власника підприємства. Підставою для звернення Управління до суду стала неможливість проведення відрахування із заробітної плати відповідача через недостатність коштів для покриття заборгованості підприємству, у зв`язку з його звільненням. З огляду на викладене, Верховний Суд з аналогічного питання дійшов висновку, що оскільки відповідач звільнилася з роботи до закінчення робочого року, за який вона одержала відпустку повної тривалості, а під час звільнення відрахування із суми заробітної плати, нарахованої під час остаточного розрахунку, за наказом (розпорядженням) підприємства не проведено у зв`язку з недостатністю коштів, то позивач має право стягнути відповідну суму у судовому порядку. До суду Управління звернулося із позовом в межах строку, визначеного частиною другою статті 233 КЗпП України. Тому доводи апеляційної скарги щодо порушеного строку є не обґрунтованими та не заслуговують на увагу. Згідно з п. 2 ст .127 Кодексу Законів про працю України відрахування із заробітної плати працівників для покриття їх заборгованості підприємству, установі і організації, де вони працюють, можуть провадитись за наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу при звільненні працівника до закінчення того робочого року, в рахунок якого він вже одержав відпустку, за невідроблені дні відпустки. Відрахування за ці дні не провадиться, якщо працівник звільняється з роботи з підстав, зазначених в пунктах 3, 5 і 6 статті 36 і пунктах 1, 2 і 5 статті 40 цього Кодексу, а також при направленні на навчання та в зв`язку з переходом на пенсію. Разом з тим, у п. 24 постанови Пленуму ВСУ "Про практику застосування судами за конодавства про оплату праці" від 24.12.1999 р. № 13 зазначається, що вирішуючи спори, пов`язані із застосуванням ст. 127 КЗпП України, суди мають враховувати, що роботодавець може звернутися із зазначеними вимогами до суду згідно з правилами частини першої ст. 233 КЗпП України протягом одного року з дня виникнення права на відрахування відповідних сум. Колегія суддів при розгляді апеляційної скарги звертає увагу на те, що відповідачем в апеляційній скарзі жодним чином не спростовано та не заперечено факт наявності заборгованості перед позивачем в розмірі 5893,28 грн., за стягненням якої Територіальне управління Державної судової адміністрації України в м. Києві звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва, що також свідчить про обґрунтованість позовних вимог. В частині доводів апелянта щодо неповідомлення судом першої інстанції про факт розгляду даної справи, колегія суддів критично оцінює такі твердження, позаяк в матеріалах справи наявні докази направлення ОСОБА_1 ухвали Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.11.2019 про відкриття провадження у справі за адресою, яка вказана самим відповідачем в апеляційній скарзі, проте зазначене поштове відправлення було повернуто за закінченням терміну зберігання, що свідчить про неотримання апелянтом такого відправлення з незалежних від суду причин. Враховуючи все викладене вище, колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог. Інші посилання апеляційної скарги зазначені вище висновки не спростовують та не свідчать про наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення суду, позаяк не містять аргументованих доводів на спростування правомірності висновку суду першої інстанції у взаємозв`язку з обставинами справи, та не свідчать про порушення судом першої інстанції при розгляді справи норм матеріального або процесуального права. Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі. Керуючись ст.ст. 242, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 січня 2021 року у справі за адміністративним позовом Територіального управління Державної судової адміністрації в м. Києві до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Дарницький районний суд м. Києва, про стягнення надлишково сплачених коштів - залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.01.2021 - залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Суддя-доповідач: В. В. Кузьменко Судді: І. О. Лічевецький О. М. Ганечко