Постанова 4854 № 400/2587/20

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 12 липня 2021 р.м.ОдесаСправа № 400/2587/20 Місце ухвалення рішення суду 1 інстанції: м. Миколаїв; Дата складання повного тексту рішення суду 1 інстанції: 22.04.2021 року; Головуючий в 1 інстанції: Малих О.В. П`ятий апеляційний адміністративний суд в складі колегії: Головуючого судді Єщенка О.В. суддів Димерлія О.О. Танасогло Т.М. розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2021 року по справі за адміністративним позовом Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Комунального підприємства «Снігурівський міськводоканал» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,- В С Т А Н О В И В: Миколаївське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до суду першої інстанції з позовом, в якому просило стягнути з Комунального підприємства «Снігурівський міськводоканал» суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу з працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 28 875 грн. та пеню за порушення встановлених законодавством термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 416,16 грн. В обґрунтування позову зазначено, що відповідно до Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» відповідач у 2019 році зобов`язаний був виконати норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю. Проте в порушення вимог Закону у вказаний період відповідач не забезпечив працевлаштування осіб з інвалідністю на підприємстві на одній вакантній посаді, що свідчить про наявність безумовних підстав для нарахування адміністративно-господарських санкцій та пені. Оскільки відповідач самостійно адміністративно-господарські санкції не сплачує, ці санкції та пеня підлягають стягненню в судовому порядку. Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2021 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено. Проаналізувавши положення Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин), Інструкція щодо заповнення форми звітності № 10-ПІ (річна) «Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин), суд першої інстанції виходив з того, що упродовж звітного року штатна чисельність відповідача постійно змінювалась, а на підприємстві працювала особа, прийнята на посаду за сумісництвом. З огляду на те, що зміни в організації праці підприємства впливають на визначення середньооблікової кількості працівників на підприємстві і ці обставини не були враховані відділенням Фонду, суд першої інстанції вирішив, що позивачем не доведено обґрунтованість застосування адміністративно-господарських санкцій та пені, у зв`язку із чим підстави для їх стягнення в судовому порядку. В апеляційній скарзі Миколаївське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи та невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати судове рішення та прийняти нове про задоволення позову у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянтом зазначено, що судом першої інстанції не надано належної правової оцінки нормам законодавства, що регулює спірні правовідносини, та обставинам справи і помилково не враховано, що на позивача покладено обов`язок виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю. Обов`язок з інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць виникає у роботодавця з моменту виникнення у нього потреби (попиту) у працевлаштуванні осіб з інвалідністю, а відтак обов`язку з інформування центра зайнятості про наявність вільних робочих місць передує виконання (здійснення) роботодавцем заходів щодо виділення та створення ним робочих місць (вакансій) для працевлаштування осіб з інвалідністю. З огляду на те, що у спірному періоді відповідач не виконав вимог закону щодо виділення і створення робочого місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, а організаційні та трудові зміни у штатному розписі підприємства позивачем враховувались під час визначення адміністративно-господарських санкцій, ці обставини не вплинули на нарахування санкцій та пені, пред`явлений позов про їх стягнення є цілком обґрунтованим та у суду першої інстанції були всі підстави для його задоволення у повному обсязі. У відзиві на апеляційну скаргу Комунальне підприємство «Снігурівський міськводоканал» посилається на необґрунтованість доводів апелянта, правильність висновків суду першої інстанції та відсутність обставин для скасування судового рішення. Судом першої інстанції з`ясовано та як встановлено під час апеляційного розгляду, відповідачем подано до Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів Звіт форми №10-ПІ про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2019 рік. За даними звіту середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) на підприємстві становить 7 осіб, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, становить 0 осіб; кількість інвалідів-штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», становить 0 осіб; фонд оплати праці штатних працівників визначено на рівні 529,4 тис.грн.; середньорічна заробітна плата штатного працівника визначена у сумі 75 629 грн.; сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів 0 грн. При звірці даних, наявних у Відділенні Фонду соціального захисту інвалідів, виявлено розбіжності в середньообліковій чисельності штатних працівників та/або кількості працюючих осіб з інвалідністю. У зв`язку із чим, обласним відділенням запропоновано комунальному підприємству надати пояснення щодо виявлених розбіжностей з метою коригування даних та узагальнення інформації про виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю. У відповідь листом від 01.06.2020 року №15 відповідач повідомив Відділенню Фонду, що в звіті про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2019 рік середньооблікова чисельність штатних працівників вказано 7 осіб у зв`язку із тим, що 1 працівник працював тільки як заміна на періоди відпусток основних працівників. Також, комунальним підприємством направлено звіт (враховано підмінного працівника як окрему штатну одиницю) з кількістю 8 штатних працівників та повідомлено, що протягом 2019 року у зв`язку із збитковістю на підприємстві вирішувалось питання про скорочення 1 штатної одиниці (робітника було скорочено наприкінці 2019 року), тому питання про введення ще однієї штатної одиниці не могло бути розглянуто. Так, згідно поданого до Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів виправленого Звіту форми №10-ПІ про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2019 рік, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) на підприємстві становить 8 осіб, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, становить 0 осіб; кількість інвалідів-штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», становить 1 особа; фонд оплати праці штатних працівників визначено на рівні 462 тис.грн.; середньорічна заробітна плата штатного працівника визначена у сумі 57 750 грн.; сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів 28 875 грн. Враховуючи, що за даними звіту у 2019 році відповідач не виконав норматив щодо працевлаштування на роботу 1 особи з інвалідністю, на думку позивача, відповідач повинен сплатити адміністративно-господарські санкції, виходячи з середньорічної заробітної плати штатного працівника, з урахуванням пені за затримку їх сплати, у загальному розмірі 29 291,16 грн. Дослідивши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до ч.ч. 1-3, 5, 7, 9, 10 ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21.03.1991 року №875-XII для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону. Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним. Порядок реєстрації у Фонді соціального захисту інвалідів, його відділеннях, строки подання йому звітів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, зарахування кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, контролю за виконанням нормативу робочих місць та перевірки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, щодо їх реєстрації у Фонді соціального захисту інвалідів, його відділеннях, подачі щорічного звіту, а також надання державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, визначаються Кабінетом Міністрів України. Керівники підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, у разі незабезпечення виконання нормативів робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, неподання Фонду соціального захисту інвалідів звіту про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю несуть відповідальність у встановленому законом порядку. Норматив робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, порядок його встановлення визначаються виключно цим Законом. Якщо іншими законами встановлюються нормативи робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, або порядок їх встановлення, відмінні від зазначених у цьому Законі, застосовуються положення цього Закону. Згідно із ч.ч. 1-4 ст. 20 Закону України від 21.03.1991 року №875-XII підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів. Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк. Сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов`язкових платежів). Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України. Разом з цим, колегія суддів звертає увагу на те, що за приписами п. 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженою Постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 року № 70 «Про реалізацію статей 19 і 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин), звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом. Датою надходження звіту про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю вважається дата подання роботодавцем звіту до відділення Фонду, а у разі надсилання його поштою - дата на поштовому штемпелі. Інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавці подають до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом. Форма звітності № 10-ПІ (річна) «Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів» та Інструкція щодо заповнення форми звітності №10-ПІ (річна) «Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів» затверджені наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10.02.2007 року №42, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.02.2007 року за №117/13384 (яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин). Пунктом 5 розділу І Порядку подання форми звітності №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" визначено, що форма N 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником. Форма використовується для інформування населення про наявність вакансій, сприяння працевлаштуванню громадян, зареєстрованих у центрах зайнятості як такі, що шукають роботу, для підбору персоналу на замовлення роботодавців, для оцінки поточної потреби в кадрах та організації професійної підготовки населення відповідно до потреб ринку праці. Таким чином, обов`язок інформування центр зайнятості виникає у підприємств, установ, організацій, фізичних осіб, які використовують найману працю, у разі виникнення та наявності вільних робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю. При цьому, адміністративно-господарські санкції за незайняті особами з інвалідністю робочі місця не є податком, збором (обов`язковим платежем), обов`язкова сплата яких передбачена Конституцією України, Податковим кодексом України, а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв`язку зі скоєнням правопорушення. Відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. Слід зазначити, що відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 18 Закону України від 21.03.1991 року №875-XII забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Аналіз наведених правових норм показав, що на суб`єктів господарювання покладено обов`язок виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю. Водночас, працевлаштування осіб з інвалідністю може відбуватись за зверненням про прийняття на роботу безпосередньо до суб`єкта господарювання чи за рахунок направлень державною службою зайнятості на підставі наявної у службі інформації на попит робочої сили осіб з обмеженими можливостями. Отже, колегія суддів дійшла висновку про наявність у відповідача обов`язку виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, самостійно працевлаштовувати осіб на роботу чи надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю. Як свідчать обставини справи, підставою для звернення до суду із цим позовом стала інформація у звітності про не забезпечення відповідачем працевлаштування особи з інвалідністю на 1 робочому місці за 2019 рік. Оспорюваним у даній справі є обов`язок сплачувати адміністративно-господарські санкції за не виконання нормативу робочих місць, виходячи із середньооблікової кількості працівників, що працювали на підприємстві протягом звітного 2019 року. При цьому, слід враховувати, що під час встановлення дійсних показників щодо середньооблікової чисельності штатних працівників за 2019 рік, середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу за кожний місяць у відповідача на підставі звітів ЄСВ за січень-грудень 2019 року становила: за січень 2019 року складала 9 осіб, з яких 0 осіб з інвалідністю; за лютий 2019 року складала 8 осіб, з яких 0 осіб з інвалідністю; за березень 2019 року складала 8 осіб, з яких 0 осіб з інвалідністю; за квітень 2019 року складала 8 осіб, з яких 0 осіб з інвалідністю; за травень 2019 року складала 8 осіб, з яких 0 осіб з інвалідністю; за червень 2019 року складала 8 осіб, з яких 0 осіб з інвалідністю; за липень 2019 року складала 8 осіб, з яких 0 осіб з інвалідністю; за серпень 2019 року складала 8 осіб, з яких 0 осіб з інвалідністю; за вересень 2019 року складала 8 осіб, з яких 0 осіб з інвалідністю; за жовтень 2019 року складала 8 осіб, з яких 0 осіб з інвалідністю; за листопад 2019 року складала 8 осіб, з яких 0 осіб з інвалідністю; за грудень 2019 року складала 8 осіб, з яких 0 осіб з інвалідністю. Таким чином, середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу за 2019 рік склала 8,08, що відповідно до п. 3.4 Інструкції щодо заповнення форми №10-ПІ (річна) «Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів» визначає середньооблікову чисельність штатних працівників 8 осіб. На кількість працюючих працівників протягом звітного 2019 року зміни у штатному розписі на 2020 рік комунального підприємства не впливають. Також, не змінює правового регулювання обчислення середньооблікової кількості штатних працівників і виданий комунальним підприємством наказ від 04.04.2019 року №4/1-К про переведення ОСОБА_1 продавця продовольчих товарів, яка обслуговує автоматичну фільтруючу установку для отримання питаної води, на весь час простою підмінним продавцем продовольчих товарів з 1 березня 2019 року, оскільки при переміщенні працівник продовжував працювати на тому ж самому підприємстві, продовжував виконувати ту ж саму роботу. Не мало місце виведення вказаного працівника зі штатного розпису чи припинення з працівником трудового договору. Не вплинуло на визначення середньооблікової кількості штатних працівників протягом звітного період і видання комунальним підприємством наказу від 13.05.2019 року №6-к про прийняття ОСОБА_2 на роботу за сумісництвом, оскільки відповідно до положень п. 3.1 Інструкції щодо заповнення форми №10-ПІ (річна) «Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів» та п.п. 2.4, 2.5, п.п. 2.6.1 п. 2.6, п.п. 3.2.2 п. 3.2 «Інструкції зі статистики кількості працівників» Відділенням Фонду при перевірці таких показників звітності дані про вказаного працівника не включались. Враховуючи викладене, оскільки відповідачем не виконано вимоги Закону №875-XII щодо вжиття заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю, відповідач не створив робочі місця для осіб з інвалідністю та не надавав державній службі зайнятості інформацію щодо наявності вакансій, необхідну для організації працевлаштування вказаних осіб, колегія суддів погоджується із обґрунтованістю адміністративного позову та наявністю підстав для його задоволення. Оскільки висновки суду не відповідають нормам законодавства, що регулюють спірні правовідносини, та обставинам справи, колегія суддів вважає, що судове рішення відповідно до вимог ст. 317 КАС України підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову. Відповідно до приписів ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення. Керуючись ст.ст. 139, 308, 311, п. 2 ч. 1 ст. 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів задовольнити. Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2021 року скасувати. Ухвалити нове судове рішення, яким адміністративний позов Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Комунального підприємства «Снігурівський міськводоканал» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені задовольнити. Стягнути з Комунального підприємства «Снігурівський міськводоканал» на користь Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу з працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 28 875 грн. та пеню за порушення встановлених законодавством термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 416,16 грн. Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її прийняття, але може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Головуючий-суддя: О.В. Єщенко Судді: О.О. Димерлій Т.М. Танасогло