Постанова 4851 № 520/1090/21

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 липня 2021 р. Справа № 520/1090/21 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Макаренко Я.М., Суддів: Кононенко З.О. , Мінаєвої О.М. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.03.2021, головуючий суддя І інстанції: Панов М.М., м. Харків, по справі № 520/1090/21 за позовом ОСОБА_1 до Харківського Зонального відділу Військової служби правопорядку про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі-позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Харківського зонального відділу військової служби правопорядку (далі-відповідач), в якій просив суд: - визнати протиправною бездіяльність Харківського Зонального відділу Військової служби правопорядку, яка полягає у ненаданні відповіді ОСОБА_1 на питання зазначених в пунктах 1, 2 та підпунктах 2.1, 2.2 та 2.3 заяви позивача від 13 листопада 2020 року адресовану Харківському Зональному відділу Військової служби правопорядку; - зобов`язати Харківський Зональний відділ Військової служби правопорядку повторно розглянути питання зазначені в пунктах 1, 2 та підпунктах 2.1, 2.2 та 2.3 заяви ОСОБА_1 від 13 листопада 2020 року адресовану Харківському Зональному відділу Військової служби правопорядку; - визнати протиправною бездіяльність Харківського Зонального відділу Військової служби правопорядку, яка полягає у не запрошенні Адвоката позивача на розгляд заяви ОСОБА_1 від 13 листопада 2020 року адресовану Харківському Зональному відділу Військової служби правопорядку; - зобов`язати Харківський Зональний відділ Військової служби правопорядку повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 13 листопада 2020 року адресовану Харківському Зональному відділу Військової служби правопорядку з дотриманням вимог ст. 18 та 19 Закону України Про звернення громадян. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржувана бездіяльність відповідача є протиправною та такою, що суперечить нормам законодавства, яке регулює спірні правовідносини. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 24.03.2021 року по справі №520/1090/21 прийнятим в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Харківського Зонального відділу Військової служби правопорядку, яка полягає у не запрошенні адвоката позивача на розгляд заяви ОСОБА_1 від 13 листопада 2020 року, адресовану Харківському Зональному відділу Військової служби правопорядку. Зобов`язано Харківський Зональний відділ Військової служби правопорядку повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) від 13 листопада 2020 року, адресовану Харківському Зональному відділу Військової служби правопорядку з дотриманням вимог ст. 18 та 19 Закону України "Про звернення громадян". В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині відмови задоволення позовних вимог, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить частково скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказав, що звернення, яке відповідає вимогам Закону України Про звернення громадян, повинно бути прийнято, всебічно та повно розглянуто у встановлені законом строки, та за наявності для того підстав, суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого входить вирішення спірного питання, повинен вжити усіх передбачених законом заходів для поновлення порушеного права особи та усунення причин та умов, які сприяли порушенням. За загальним правилом звернення громадян підлягають розгляду тим суб`єктом, якому вони адресовані. Позивач стверджує, що належним способом відновлення порушеного права позивача є саме задоволення позовної вимоги про визнання протиправної бездіяльності відповідача, яка полягає у ненаданні відповіді позивачу на питання зазначені в пунктах 1, 2 та підпунктах 2.1, 2.2 та 2.3 заяви позивача від 17 листопада 2020 р. адресовану Харківському Зональному відділенню Військової служби правопорядку. Також позивач вказує на необхідності встановлення судового контролю відповідно до ст. 382 КАС України. Харківський зональний відділ військової служби правопорядку 14.06.2021 року надав відзив в якому відповідач вказує на безпідставність доводів, наведених в апеляційній скарзі та просить в задоволенні позовних вимог позивача відмовити та залишити рішення суду першої інстанції без змін. Крім того, зазначає, що відповідно до листа Харківського Зонального відділу Військової служби правопорядку від 06.04.2021 №1206 відповідачем добровільно виконано рішення першої інстанції до набрання ним законної сили, що суперечить доводам позивача про ухилення від виконання рішення суду та необхідність застосування положень ст.382 КАС України. Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Колегія суддів зазначає, що з огляду на ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів, заслухавши обставини справи, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що вимоги апеляційної скарги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного Судом першої інстанції встановлено, що 13.11.2020 позивач звернувся до відповідача з заявою, в прохальній частині, якої позивач просив:

1. Перевірити та виявити чи вчинялись ОСОБА_1 у період проходження його військової служби кримінальні, адміністративні та дисциплінарні правопорушення, а також під час отримання ним поранення та контузії у період проходження військової служби.

2. В процесі розгляду даного звернення перевірити та встановити чи є поранення та контузії позивача наслідком: 2.1. Вчинення позивачем злочину або адміністративного правопорушення? 2.2. Вчинення позивачем дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння? 2.3. Навмисного спричинення собі тілесного ушкодження чи іншої шкоди своєму здоров`ю? Бажав взяти участь у розгляді даного звернення через свого представника - адвоката Уманця Андрія Ігоровича. Відповідачем листом від 18.11.2020 №3388 на адресу позивача направлена відповідь, в якій зазначено, що в період проходження позивачем військової служби в Збройних Силах Союзу РСР з 24.10.1985 по 14.12.1987 посадовими особам Харківського зонального відділу Військової служби правопорядку дати відповіді на питання не можливо в зв`язку з тим, що Військова служба правопорядку у Збройних Силах України створена 07.03.2002 та не є правонаступником будь-якого правоохоронного органу. Зі змісту листа вбачається, що розгляд заяви позивача відбувся без участі заявника та/або його уповноваженого представника. Вважаючи, що з боку відповідача наявна протиправна бездіяльність, яка полягає у не наданні відповіді на пункти 1, 2 та підпункти 2.1, 2.2 та 2.3 вимог прохальної частини заяви позивача від 13.11.2020, та відповідачем порушене право позивача передбачене ст. 18 Закону України "Про звернення громадян" на участь у розгляді звернення через свого представника, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що питання зазначені в пунктах 1, 2 та підпунктах 2.1, 2.2 та 2.3 заяви позивача від 13 листопада 2020 року підлягають повторному, повному, всебічному дослідженню відповідачем, тому позовні вимоги в цій частині охоплюються обраним судом способом захисту порушених прав позивача та задоволенню не підлягають. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм статтею 40 Конституції України права на звернення урегульовано Законом України "Про звернення громадян" від 02.10.1996 № 393/96 (далі - Закон № 393/96). Частиною 1 статті 1 Закону № 393/96 визначено, що громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення. За змістом статті 3 Закону № 393/96 під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги. Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо. Відповідно до положення статті 5 Закону № 393/96 звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об`єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань. Письмове звернення надсилається поштою або передається громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, повноваження якої оформлені відповідно до законодавства. Письмове звернення також може бути надіслане з використанням мережі Інтернет, засобів електронного зв`язку (електронне звернення). У зверненні має бути зазначено прізвище, ім`я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. Письмове звернення повинно бути підписано заявником (заявниками) із зазначенням дати. В електронному зверненні також має бути зазначено електронну поштову адресу, на яку заявнику може бути надіслано відповідь, або відомості про інші засоби зв`язку з ним. Застосування електронного цифрового підпису при надсиланні електронного звернення не вимагається. Відповідно до частини 1 статті 7 Закону № 393/96 звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов`язковому прийняттю та розгляду. Якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об`єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п`яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення (частина 3 статті 7 Закону № 393/96) . Нормами статті 15 Закону № 393/96 визначено, що органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань). Заяви (клопотання) АДРЕСА_1 , осіб з інвалідністю внаслідок війни розглядаються першими керівниками державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій особисто. Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки. Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій форміз посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення. Згідно із статтею 19 Закону № 393/96 органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані, зокрема, об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв`язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз`яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення. Частиною 1 статті 20 Закону № 393/96 урегульовано, що звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів. Аналізуючи вказані норми права колегія суддів приходить до висновку, що звернення, яке відповідає вимогам Закону № 393/96, повинно бути прийнято, всебічно та повно розглянуто у встановлені законом строки, та за наявності для того підстав, суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого входить вирішення спірного питання, повинен вжити усіх передбачених законом заходів для поновлення порушеного права особи та усунення причин та умов, які сприяли порушенням. За загальним правилом звернення громадян підлягають розгляду тим суб`єктом, якому вони адресовані. Якщо вирішення порушеного у зверненні питання не належить до повноважень відповідного органу, він повинен переслати його за належністю і повідомити про це громадянина, який подав звернення, для чого встановлено п`ятиденний строк. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 03.12.2018 р. у справі № 804/9185/15. Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосування норми до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Судом першої інстанції встановлено, що у відповіді відповідача, викладеній в листі від 18.11.2020 №3388 Харківським Зональним відділом Військової служби правопорядку не надано відповіді на питання, викладені у зверненні ОСОБА_1 від 13.11.2020 року, а отже відповідачем не було дотримано вимог статті 19 Закону №393/96-ВР, зокрема, щодо забезпечення участі позивача та/або його представника при розгляді його звернення, а тому допущено протиправну бездіяльність. Як протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень треба розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу/його посадової особи, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в невчиненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними й реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Такий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 17.04.2019 у справі №342/158/17. Таким чином, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції вірно визначено, протиправну бездіяльність відповідача, яка полягає у не запрошенні адвоката позивача на розгляд заяви ОСОБА_1 . Оскільки протиправна бездіяльність відповідача полягає у не запрошенні адвоката позивача на розгляд заяви ОСОБА_1 , відтак належним способом захисту прав позивача є зобов`язання Харківського Зонального відділу Військової служби правопорядку повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 13.11.2020 року, адресовану Харківському Зональному відділу Військової служби правопорядку з дотриманням вимог ст. 18 та 19 Закону України "Про звернення громадян", з урахуванням висновків суду. Матеріалами справи встановлено, що звернення позивача від 13.11.2020 року належним чином не розглянуто, тому питання зазначені в пунктах 1, 2 та підпунктах 2.1, 2.2 та 2.3 заяви позивача підлягають повторному, повному, всебічному дослідженню відповідачем, тому позовні вимоги в цій частині охоплюються обраним судом способом захисту порушених прав позивача та задоволенню не підлягають. Щодо позовної вимоги позивача про зобов`язання відповідача подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, колегія суддів зазначає наступне. Статтями 129, 129-1 Конституції України зазначено, обов`язковість рішень суду визначена як одна з основних засад судочинства. Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Відповідно до ст. 13 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" та ст. 14 КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом. Аналогічна норма закріплена в ст. 370 КАС України, згідно з якою судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Відповідно до ст. 382 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. За наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Таким чином, КАС України чітко визначено, що судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах покладено саме на суд, який, в разі неподання такого звіту, ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання постанови, штраф. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини для цілей ст. 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (зокрема, пункт 43 рішення від 20 липня 2004 року у справі Шмалько проти України). Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 06 вересня 1978 року у справі Класс та інші проти Німеччини, одним з основоположних принципів демократичного суспільства є принцип верховенства права, пряме посилання на який міститься у преамбулі Конвенції. Із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури (пункт 55). Отже, встановлення судом контролю за виконанням судового рішення є заходом для забезпечення конституційного права на судовий захист. Судовий контроль - це спеціальний вид провадження в адміністративному судочинстві, відмінний від позовного, що має спеціальну мету та полягає не у вирішенні нового публічно-правового спору, а у перевірці всіх обставин, що перешкоджають виконанню такої постанови суду та відновленню порушених прав особи-позивача. Водночас, колегія суддів зазначає, що зазначені процесуальні дії є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об`єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами. Верховний Суд у постанові від 20 лютого 2019 року у справі № 806/2143/15 звертав увагу, що статті 382 і 383 Кодексу адміністративного судочинства України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення в цій справі. Також, Європейський суд з прав людини у пункті 18 рішення від 12 травня 2011 року у справі Ліпісвіцька проти України (заява N 11944/05) звернув увагу й на те, що судове та виконавче провадження є першою та другою стадіями у загальному провадженні (див. пункт 197 рішення у праві Скордіно проти Італії (Scordino v. Italy), № 36813/97). Таким чином, виконання рішення не відокремлюється від судового розгляду і провадження повинно розглядатися загалом (див. пункти 24- 27 рішення від 13 червня 2006 року у справі Сіка проти Словаччини (Sika v. Slovaki), N 2132/02). У пункті 25 рішення від 22 лютого 2005 року у справі Шаренок проти України (заява N 35087/02) Європейський суд з прав людини зазначив, що право на судовий захист було б ілюзорним, якби правова система держави дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду однієї зі сторін. Отже, виконання судового рішення має розглядатися як невід`ємна частина судового процесу для цілей статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (див. п. 34 рішення у справі Бурдов проти Росії, заява № 589498/0). Таким чином, правовою підставою для зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об`єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. При цьому, суд, встановлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов`язків згідно із судовим рішенням та можливості суб`єкта владних повноважень їх виконати. Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду від 27 лютого 2020 року у справі № 0640/3719/18 та від 11 червня 2020 року у справі №640/13988/19. Колегія суддів зазначає, що позивачем не було наведено переконливих аргументів, підтверджених доказами, стосовно того, що у разі невжиття судом процесуальних заходів, передбачених статтею 382 Кодексу адміністративного судочинства України, ухвалене у цій справі судове рішення по суті спору залишиться невиконаним, або для його належного виконання слід буде докласти значних зусиль, в тому числі, шляхом ініціювання нового провадження. Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційної інстанції приймаючи до уваги те, що встановлення строку для подання звіту про виконання судового рішення є правом суду, який ухвалив судове рішення, а не обов`язком та вирішується на його розсуд погоджується з висновками суду першої інстанції. Таким чином, дослідивши матеріали справи, аналізуючи наведені норми права, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність визнати протиправною бездіяльність Харківського Зонального відділу Військової служби правопорядку, яка полягає у не запрошенні адвоката позивача на розгляд заяви ОСОБА_1 від 13 листопада 2020 року, адресовану Харківському Зональному відділу Військової служби правопорядку та зобов`язати Харківський Зональний відділ Військової служби правопорядку повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) від 13 листопада 2020 року, адресовану Харківському Зональному відділу Військової служби правопорядку з дотриманням вимог ст. 18 та 19 Закону України "Про звернення громадян". Таким чином, доводи на які посилався апелянт не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29). Згідно ч.ч. 1-4 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що при прийнятті рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.03.2021 року по справі №520/1090/21 суд дійшов правильних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував норми матеріального та процесуального права. Керуючись ст. ст. 311, 315,316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.03.2021 по справі № 520/1090/21 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя (підпис)Я.М. Макаренко Судді(підпис) (підпис) З.О. Кононенко О.М. Мінаєва