Постанова Південно-західний апеляційний господарський суд № 915/654/21

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД _____________________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 липня 2021 року м. ОдесаСправа № 915/654/21 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Бєляновського В.В., суддів: Богатиря К.В., Філінюка І.Г. розглянувши в порядку письмового провадження в м. Одесі апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю РосКосметика на ухвалу господарського суду Миколаївської області від 21.05.2021, суддя в І інстанції Ржепецький В.О., повний текст якої складено 21.05.2021 в м. Миколаєві (про передачу справи до іншого суду) у справі № 915/654/21 за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю РосКосметика до відповідача: Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про: відшкодування шкоди ВСТАНОВИВ: У травні 2021 Товариство з обмеженою відповідальністю РосКосметика звернулося до господарського суду Миколаївської області з позовом до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про стягнення 11 900 грн. матеріальної шкоди та 1 200 000 грн моральної шкоди, завданої органом державної влади на підставі ст. 56 Конституції України. Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 21.05.2021 справу № 915/654/21 передано за територіальною підсудністю до господарського суду міста Києва. Не погоджуючись з вказаною ухвалою, ТОВ РосКосметика звернулося до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить її скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник посилається на те, що суд проігнорував той факт, що він звернувся з позовом до Держави України в особі Державної казначейської служби України про стягнення з останньої на його користь шкоди, завданої саме рішеннями Центрального районного суду м. Миколаєва, що обмежують його права. Частиною 13 статті 8 Господарського процесуального кодексу України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Статтею 271 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 8, 9, 12, 18, 31, 32, 33, 34 частини першої статті 255 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Враховуючи, що апеляційна скарга подана на ухвалу про передачу справи на розгляд іншого суду, оскарження якої передбачено пунктом 8 частини першої статті 255 Господарського процесуального кодексу України, перегляд оскаржуваної ухвали суду першої інстанції підлягає здійсненню без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження. Апеляційний господарський суд, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об`єктивність встановлених обставин та перевіривши правильність висновків місцевого господарського суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю РосКосметика звернулося до господарського суду Миколаївської області з позовом до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про стягнення 11 900 грн. матеріальної шкоди та 1 200 000 грн моральної шкоди, завданої органом державної влади на підставі ст. 56 Конституції України. В обґрунтування поданої позовної заяви позивач посилався на завдання йому шкоди рішеннями Центрального районного суду м. Миколаєва шкоди, що порушують його права. Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 21.05.2021 справу № 915/654/21 передано за територіальною підсудністю до господарського суду міста Києва. В обґрунтування вказаної ухвали місцевий суд послався на ч.5 ст. 30 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає виключну підсудність, зокрема, у разі, якщо відповідачем у справі є міністерство чи інший центральний орган виконавчої влади, справи розглядаються місцевим господарським судом, юрисдикція якого поширюється на місто Київ. З урахуванням того, що позивачем подано позовну заяву до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, судом було ухвалено передати матеріали справи №915/654/21 за виключною підсудністю на розгляд господарському суду міста Києва. За змістом частини першої статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Частинами першою та другою статті 4 ГПК України встановлено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Право особи на звернення до суду може бути реалізоване у визначеному процесуальним законом порядку, оскільки воно зумовлене дотриманням процесуальної форми, передбаченої для цього чинним законодавством, а також встановленими ним передумовами для звернення до суду, в тому числі додержання правил юрисдикції у господарських судах. Положеннями Господарського процесуального кодексу України визначено такі види юрисдикції (підсудності): предметна та суб`єктна юрисдикція господарських судів (статті 20-23 ГПК України), інстанційна юрисдикція (статті 24-26 ГПК України) та територіальна юрисдикція (підсудність) (статті 27-31 ГПК України). Відповідно до частини 1 статті 27 ГПК України позов пред`являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Статтею 30 Господарського процесуального кодексу України встановлено правила виключної підсудності справ. Так частиною 5 ст. 30 ГПК України передбачено, що спори, у яких відповідачем є Кабінет Міністрів України, міністерство чи інший центральний орган виконавчої влади, Національний банк України, Рахункова палата, Верховна Рада Автономної Республіки Крим або Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські ради або обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, а також справи, матеріали яких містять державну таємницю, розглядаються місцевим господарським судом, юрисдикція якого поширюється на місто Київ, незалежно від наявності інших визначених цією статтею підстав для виключної підсудності такого спору іншому господарському суду. Отже, якщо відповідачем у справі є орган, зазначений у частині 5 статті 30 ГПК України, зокрема, міністерство чи інший центральний орган виконавчої влади, то така справа у будь-якому разі підлягає розгляду місцевим господарським судом юрисдикція якого поширюється на місто Київ. У розумінні наведених норм процесуального права виключна підсудність - це правило, відповідно до якого справа має бути розглянута тільки певним господарським судом. Виключна підсудність означає, що певні категорії справ не можуть розглядатися за загальними правилами підсудності, а також за правилами альтернативної підсудності. Виключна підсудність за змістом частини 5 статті 30 ГПК України визначає суд, яким має бути розглянуто справу. Правило про виключну підсудність застосовується судом у будь-якому випадку за наявності визначених законом умов, не залежить від волі сторін, а також наявності чи відсутності обґрунтувань учасників справи щодо її застосування (правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 15.05.2018 у справі №905/1566/17, від 16.08.2019 у справі №916/142/19). Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору в даній справі є вимоги про відшкодування за рахунок держави 11 900 грн. матеріальної шкоди та 1 200 000 грн моральної шкоди, завданої органом державної влади на підставі ст. 56 Конституції України та визначено відповідачем Державу Україна в особі Державної казначейської служби України. Відповідно до пункту 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2015 року № 215 Державна казначейська служба України (Казначейство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів. Казначейство під час виконання покладених на нього завдань взаємодіє в установленому порядку з іншими державними органами, допоміжними органами і службами, утвореними Президентом України, тимчасовими консультативними, дорадчими та іншими допоміжними органами, утвореними Кабінетом Міністрів України, органами місцевого самоврядування, об`єднаннями громадян, громадськими спілками, профспілками та організаціями роботодавців, відповідними органами іноземних держав і міжнародних організацій, а також підприємствами, установами та організаціями. Казначейство в межах повноважень, передбачених законом, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України, наказів Мінфіну, а також доручень Кабінету Міністрів України і Міністра фінансів видає накази організаційно-розпорядчого характеру, організовує і контролює їх виконання (п.п. 10, 11 Положення). Таким чином, оскільки учасником у справі є Державна казначейська служба України, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що справа №915/654/21 відповідно до приписів частини 5 статті 30 Господарського процесуального кодексу України підсудна господарському суду м. Києва. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 31 ГПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду. Частиною 3 статті 31 ГПК України визначено, що передача справи на розгляд іншого суду за встановленою цим Кодексом підсудністю з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої цієї статті, здійснюється на підставі ухвали суду не пізніше п`яти днів після закінчення строку на її оскарження, а в разі подання скарги - не пізніше п`яти днів після залишення її без задоволення. Відповідно до ч. 1 ст. 8 ГПК України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Згідно із статтею 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Пунктом 1 статті 6 Конвенції гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Європейський суд з прав людини у справі "Устименко проти України" (заява №32053/13) констатував, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Сокуренко і Стригун проти України" від 20.07.2006 (заяви № 29458/04, № 29465/04) зазначив, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі "Zand v. Austria", висловлено думку, що термін "судом, встановленим законом" у частині 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з [...] питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів [...]". Таким чином, складова верховенства права, закріплена у пункті 1 статті 6 Конвенції, передбачає, зокрема, розгляд справи належним судом, в даному випадку судом, яким процесуальним законом надано право розглядати спір за певним суб`єктним складом. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції були правомірно застосовані положення частини п`ятої статті 30 ГПК України та вирішено передати справу №915/654/21 за територіальною юрисдикцією (підсудністю) до господарського суду міста Києва. Звертаючись з апеляційною скаргою, апелянт не спростував наведених висновків суду першої інстанції та не довів порушення ним норм процесуального права або неправильного застосування норм матеріального права, як необхідної передумови для скасування прийнятого ним рішення. Відповідно до ч.1 ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд вбачає підстави, передбачені статтею 276 Господарського процесуального кодексу України, для залишення рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційної скарги - без задоволення. Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на апелянта. Керуючись статтями 269, 275-279 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ: Ухвалу господарського суду Миколаївської області від 21.05.2021 у справі №915/654/21 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю РосКосметика - без задоволення. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю РосКосметика Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, зазначених у пункті 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Головуючий суддя: Бєляновський В.В. Судді: Богатир К.В. Філінюк І.Г.