Постанова 4870 № 909/250/21

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 79010, м.Львів, вул.Личаківська,81 _________________________________________________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "30" червня 2021 р. Справа №909/250/21 м. Львів Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії: головуючого (судді-доповідача): Бойко С.М., суддів: Гриців В.М., Матущака О.І., секретар судового засідання Харів М.Ю., явка учасників справи: від позивача не з`явився; від відповідача не з`явився; розглянув апеляційну скаргу акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» за № 114/5-215350 від 14.04.2021 на ухвалу Господарського суду Івано-Франківської області від 30.03.2021 суддя: Матуляк П.Я., м. Івано-Франківськ про відмову в забезпеченні позову у справі № 909/250/21 за позовом акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», м. Київ до відповідача фізичної особи-підприємця Сав`юка Дмитра Олександровича, м. Снятин, Снятинського району, Івано-Франківської області про стягнення грошових коштів, ВСТАНОВИВ: Короткий зміст заяви про забезпечення позову. 26.03.2021 разом з поданням позову в Господарський суд Івано-Франківської області звернулось акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» (далі по тексту АТ «Райффайзен Банк Аваль») із заявою, в якій просило суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно (земельні ділянки, склад та нежитлову будівлю), яке належить фізичній особі-підприємцю Сав`юку Дмитру Олександровичу в межах ціни позову 114 080,00 грн. В обґрунтування заяви позивач посилається на невиконання відповідачем умов кредитного договору №011/0034/101522 від 07.11.2012 та вказує на те, що дії відповідача (а саме невиконання взятих на себе зобов`язань щодо повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом) викликають обгрунтоване припущення щодо здійснення відповідачем дій, спрямованих на відчуження майна, приховування грошових коштів чи інших дій. Невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду про стягнення коштів. Правовими підставами заяви зазначає ст.ст. 136, 137 ГПК України. Короткий зміст ухвали суду першої інстанції. Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 30.03.2021 у справі №909/250/21 у задоволенні вищезазначеної заяви відмовлено з огляду на те, що позивач просить накласти арешт на майно, належне відповідачу, не навівши доказів того, що у відповідача відсутні будь-які грошові кошти, в тому числі і на рахунках в банківських установах, за рахунок яких може відбутись погашення заборгованості. Короткий зміст вимог апеляційної скарги. В апеляційній скарзі позивач просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким вжити заходи забезпечення позову, в зв`язку з порушенням норм процесуального права, неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи та невідповідністю висновків, викладених в ухвалі суду першої інстанції обставинам справи. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу. В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач зазначає, що: 1)висновок суду про неможливість накладення арешту на майно не ґрунтується на положеннях процесуального законодавства, оскільки накладення арешту на майно не залежить від наявності чи відсутності доведення факту відсутності грошових коштів; 2)висновок суду про недоведеність наявності правових підстав для вжиття заходів забезпечення позову не узгоджується з тим, що тривале невиконання відповідачем своїх грошових зобов`язань за кредитним договором №011/0034/101522 від 07.11.2012 свідчить про наявність обґрунтованого припущення щодо утруднення виконання рішення; 3)суд першої інстанції не врахував, що заявник просить накласти арешт лише в межах суми позову, а не всієї вартості майна. Відповідач не скористався правом наданим йому згідно ст. 263 ГПК України, відзиву не подав. В судове засідання 30.06.2021 представники сторін не з`явилися хоча належним чином повідомлені про час, дату та місце слухання справи, а тому в силу п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України суд розглядає справу за їх відсутності. Згідно з ст. 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши доводи і заперечення, наведені в апеляційній скарзі та відзиві на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом першої інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції залишенню без змін. Згідно встановлених судом першої інстанції та неоспорених обставин, а також обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, і визначених відповідно до них правовідносин вбачається, що предметом апеляційного оскарження є ухвала місцевого господарського суду про відмову в забезпеченні позову, а предметом апеляційного перегляду - наявність/відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Відповідно до ст. 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Згідно п. 1 ч. 1 ст. 137 ГПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб. Позивач у заяві про забезпечення позову зазначає про те, що дії відповідача (а саме невиконання взятих на себе зобов`язань щодо повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом) дають обгрунтоване припущення, що відмовідач може здійснити ряд юридичних та фактичних дій, спрямованих на відчуження майна, приховування грошових коштів чи інших дій, які можуть слугувати невиконанням зобов`язань за кредитним договором. Обговорюючи заходи забезпечення позову, передбачені в ст. 137 ГПК України - накладенням арешту на майно відповідача, які наводить позивач у заяві про вжиття заходів забезпечення позову, апеляційним судом враховано наступні фактичні обставини по справі. Вирішуючи питання про забезпечення позову, господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії. Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Предметом спору в цій справі є майнова вимога позивача до відповідача про стягнення грошових коштів. Суд зазначає, що обрання належного, відповідного до предмета спору, заходу забезпечення позову сприяє дотриманню принципу співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти збалансованості інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичного виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу. Апеляційний господарський суд звертає увагу на те, що, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18 висловлено позицію про те, що необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову. Аналогічні правові висновки щодо застосування ст. ст. 136, 137 Господарського процесуального кодексу України наведені в постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №910/19256/16, від 14.05.2018 у справі №910/20479/17, від 14.06.2018 у справі №916/10/18, від 23.06.2018 у справі №916/2026/17, від 16.08.2018 у справі №910/5916/18, від 11.09.2018 у справі №922/1605/18, від 14.01.2019 у справі №909/526/18, від 21.01.2019 у справі №916/1278/18, від 25.01.2019 у справі №925/288/17. Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову. Частиною першою статті 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Зі змісту цієї норми вбачається, що необхідними елементами «обов`язку доказування» є: 1)певне міркування особи щодо обставин, якими вона підтверджує свої вимоги або заперечення; 2)подання відповідних доказів, які підтверджують ці обставини. Отже, до надання відповідних доказів на обґрунтування заявлених вимог або заперечень, будь які висловлені особою міркування будуть собою являти припущення, які не мають під собою жодного доказового значення. Зазначене узгоджується з вимогами процесуального закону щодо оцінки доказів про те, що встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Отже, саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. З огляду на наведене, подана позивачем заява ґрунтується на припущеннях щодо можливого ухилення відповідача від виконання рішення суду у даній справі у разі задоволення позову, а відтак і щодо неможливості чи істотного ускладнення в майбутньому виконання такого рішення. Переглядаючи справу в апеляційному порядку згідно з положеннями статті 269 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна інстанція дійшла висновку, що накладаючи арешт на нерухоме майно, що належить відповідачам з метою забезпечення даного позову, місцевим господарським судом правильно враховано, що у такому випадку відсутній зв`язок між вказаним заходом забезпечення позову та предметом позовної вимоги, оскільки нерухоме майно не належить до предмета спору в цій справі. Крім того, як з`ясовано судами, заява позивача про забезпечення позову ґрунтується виключно на припущеннях щодо можливого ухилення відповідачів від виконання рішення суду у даній справі у разі задоволення позову, а відтак і щодо неможливості чи істотного ускладнення в майбутньому виконання такого рішення. Окрім того, апеляційний господарський суд звертає увагу на те, що зі змісту пункту першого частини першої статті 137 ГПК України вбачається, що під час розгляду заяви про застосування такого заходу забезпечення позову як накладення арешту на майно, суд має виходити із того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватися та розпоряджатися майном. При цьому арешт майна має стосуватися майна, що належить до предмета спору. Відповідна правова позиція викладена також в постановах Верховного Суду від 15.01.2019 у справі №915/870/18, від 05.09.2019 у справі №911/527/19, від 10.10.2019 у справі №904/1478/19, від 12.05.2020 у справі №910/14149/19. Суд відхиляє доводи апелянта про те, що заявник просить накласти арешт лише в межах суми позову, а не всієї вартості майна, оскільки ці обставини не спростовують відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги. Заперечення відповідача щодо доводів апеляційної скарги є такими, що не відповідають встановленим обставинам по справі, Апелянтом не спростовано наведені висновки суду першої інстанції, які б тягнули за собою наслідки у вигляді скасування прийнятого судового рішення, а тому апеляційна скарга акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» за №114/5-215350 від 14.04.2021 підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції залишенню без змін. Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Якщо одна із сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 191 цього Кодексу. Відповідно до ч. 1-3 статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки за наслідками апеляційного перегляду ухвалу суду першої інстанції залишено без змін, то судовий збір у розмірі 2270,00 грн., який згідно з платіжним дорученням №12159 від 15.04.2021сплачені апелянтом за подання апеляційної скарги покладається на апелянта. Керуючись ст. ст. 236, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ: апеляційну скаргу акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» за № 114/5-215350 від 14.04.2021 залишити без задоволення. Ухвалу Господарського суду Івано-Франківської області від 30.03.2021 у справі №909/250/21 залишити без змін. Судовий збір у розмірі 2270,00 грн. покласти на апелянта. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення згідно зі ст.ст. 286-289 ГПК України. Справу скерувати на адресу місцевого господарського суду. Головуючий-суддя: С.М.Бойко Судді: В.М. Гриців О.І. Матущак Повний текст постанови складено 07.07.2021.