Постанова 4804 № 237/3778/20

22-ц/804/1661/21 237/3778/20 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 22 червня 2021 року місто Маріуполь справа № 237/3778/20 провадження № 22-ц/804/1661/21 Донецький апеляційний суд у складі: судді-доповідача Пономарьової О.М., суддів Биліни Т.І., Зайцевої С.А., секретар судового засідання Лазаренко Д.Т., сторони: позивач ОСОБА_1 відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Агротіс», в особі філії «Павлівська» розглянув у відкритому судовому засіданні за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з повідомленням учасників справи апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 на рішення Мар`їнського районного суду Донецької області у складі судді Сметаняка О.Я. від 16 квітня 2021 року, дата складання повного тексту рішення 19 квітня 2021 року, в с т а н о в и в: Описова частина Короткий зміст позовних вимог У жовтні 2020 року позивач ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Агротіс» (далі ТОВ «Агрофірма «Агротіс») в особі філії «Павлівська» про розірвання договору оренди землі. Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 13 жовтня 2012 року після смерті ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , належить земельна ділянка площею 5,180 га, з них: рілля 4,730 га, за кадастровим номером 1423386300:02:000:0925, багаторічні насадження 0,240 га, за кадастровим номером 1423386300:02:000:0926, пасовища 0,210 га, за кадастровим номером 1423386300:02:000:0927, для ведення особистого селянського господарства, розташована на території Павлівської сільської ради Мар`їнського району Донецької області. За життя спадкодавець ОСОБА_2 01 жовтня 2010 року уклала типовий договір оренди земельної ділянки площею 5,180 га з ТОВ «Агрофірма «Агротіс», в особі філії «Павлівська». За умовами договору ОСОБА_2 передано в оренду відповідачу земельну ділянку площею 5,180 га на 12 років, зокрема, у пункті 43 типового договору, сторонами погоджено, що договір оренди земельної ділянки набирає чинності з моменту його підписання та державної реєстрації. Типовим договором на орендаря покладено обов`язок нести витрати з оформлення та реєстрації договору та орендодавець не була наділена правом контролювати дії орендодавця щодо реєстрації спірного договору оренди. Після підписання акту приймання-передачі земельної ділянки у 2010 році відповідач прийняв її та приступив до використання, проте державна реєстрація договору оренди відбулась 23 серпня 2012 року у відділ Держкомзему Мар`їнського району Донецької області. Договір оренди земельної ділянки повинен припинити свою дію після закінчення 10-річного строку у 2022 році, оскільки орендарем у 2010 році земельну ділянку було прийнято у використання. Порушення строку проведення державної реєстрації, договору оренди, порушує її права як спадкоємця та нового власника земельної ділянки тим, що строк дії договору повинен закінчитись у 2022 році, саме з моменту підписання договору. Посилаючись на положення ст. 13, 25, 32 Закону України «Про оренду землі», статей 90, 211 ЗК України, а також правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 322/1178/17, позивач вважає, що відповідач, діючи недобросовісно, ухилився від свого обов`язку реєстрації речового права на оренду земельної ділянки у зв`язку із чим порушив її права як спадкоємця та нового власника земельної ділянки, продовживши строк дії договору на два роки. Позивач просила суд розірвати договір оренди земельної ділянки, укладений між спадкодавцем ОСОБА_2 та ТОВ «Агрофірма «Агротіс» в особі філії «Павлівська», зареєстрований у державному реєстрі земель 23 серпня 2012 року за № 142330004002053. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Мар`їнського районного суду Донецької області від 16 квітня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ «Агрофірма «Агротіс» в особі філії «Павлівська» про розірвання договору оренди землі відмовлено. Рішення суду мотивовано тим, що позивачка належними та допустимими доказами не довела існування об`єктивних обставин, що вказують на наявність значної міри позбавлення того, на що орендодавець ОСОБА_2 розраховувала при укладанні договору оренди земельної ділянки та в подальшому могла розраховувати спадкоємець ОСОБА_1 . Позивач на час укладання договору не була орендодавцем земельної ділянки і їй не належало право власності або користування зазначеною землею. Позивач не довела обставин того, чи мала орендодавець за її життя можливість контролювати дії орендаря з державної реєстрації договору оренди земельної ділянки, оскільки передача земельної ділянки фактично відбулася у 2010 році, а державна реєстрація була проведена через два роки, та чи мала орендодавець за її життя підстави розраховувати, що строк дії договору оренди закінчиться саме у 2022 році. Спірним договором не визначено, хто із сторін договору зобов`язаний зареєструвати договір оренди в органах державної реєстрації, а лише покладено обов`язок на орендаря понести витрати пов`язані з такою реєстрацією. Орендодавець не був позбавлений можливості здійснити державну реєстрацію спірного договору особисто та вимагати компенсації витрат з орендаря, або здійснити контроль за реєстрацією договору, а не покладатися на відповідача. Короткий зміст вимог апеляційної скарги 14 травня 2021 року позивач ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про задоволення позову в повному обсязі. Узагальнені доводи осіб, яка подали апеляційну скаргу Апеляційна скарга мотивована тим, що в переліку прав орендодавця, зафіксованому в спірному договорі оренди, відсутні повноваження щодо можливості контролювати дії орендаря з державної реєстрації. Як вбачається з пункту 34 Типового договору оренди землі від 01 жовтня 2010 року, саме на орендаря покладено обов`язок нести витрати з оформлення та реєстрації вказаного договору. Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі №322/1178/17 обов`язок забезпечити державну реєстрації договору оренди покладено на орендаря. Таким чином, орендодавець мав всі підстави розраховувати, що договір оренди землі повинен був закінчитись саме у 2022 році, оскільки саме у 2010 році на виконання вимог п.20 договору оренди землі, орендар мав здійснити державну реєстрацію. Доводи інших учасників справи Правом поданні відзиву на апеляційну скаргу відповідач не скористався. Рух справи у суді апеляційної інстанції Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18 травня 2021 року визначений склад суду: Пономарьова О.М. (суддя-доповідач), Биліна Т.І., Мальцева Є.Є. Ухвалою апеляційного суду від 21 травня 2021 року у справі відкрито апеляційне провадження. Ухвалою апеляційного суду від 27 травня 2021 року у справі закінчено проведення підготовчих дій та призначено справу до розгляду за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18 червня 2021 року визначений склад суду: Пономарьова О.М. (суддя-доповідач), Биліна Т.І., Зайцева С.А. Фактичні обставини справи, встановлені судом З фотокопії пенсійного посвідчення № НОМЕР_1 , копій свідоцтва про право на спадщину за законом від 13 жовтня 2012 року, державного акту на право власності на земельну ділянку серії ДН № 184954 із план-схемою, виданого на підставі розпорядження Мар`їнської РДА № 313 від 27 липня 2005 року та зареєстрованого 19 квітня 2006 року, вбачається, що позивач ОСОБА_1 є інвалідом 2-ї групи, прийняла у спадщину після смерті ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , земельну ділянку площею 5,180 га, з них: рілля 4,730 га, за кадастровим номером 1423386300:02:000:0925, багаторічні насадження 0,240 га, за кадастровим номером 1423386300:02:000:0926, пасовища 0,210 га, за кадастровим номером 1423386300:02:000:0927, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Павлівської сільської ради Мар`їнського району Донецької області (а.с. 11-17). Відповідно до пунктів 1, 2 типового договору оренди земельної ділянки, укладеного 01 жовтня 2012 року між спадкодавцем ОСОБА_2 та відповідачем ТОВ «Агрофірма «Агротіс» в особі філії «Павлівська», акту приймання-передачі земельної ділянки в оренду від 2010 року, орендодавець ОСОБА_2 надала відповідачу у строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 5,180 га, що належить ОСОБА_2 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ДН № 184954 від 19 квітня 2006 року, яка знаходиться на території Павлівської сільської ради. Пунктом 8 Договору встановлено, що він укладений на 12 років. Після закінчення строку договору, орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 90 календарних днів до закінчення строку договору повідомити письмово орендаря про намір продовжити його дію. За пунктом 9 Договору орендну плату сторонами визначено у розмірі 3% від нормативної грошової оцінки орендованої земельної ділянки, що відповідно до п. 5 становить 61 934,83 грн. Плата вноситься у грошовій формі, зокрема, один раз на рік до 20 числа першого за звітним роком місяця, а також у натуральній формі, зокрема, до 20 числа останнього у звітному році місяця. Пунктами 20, 34, 43 Договору визначено, що передача земельної ділянки орендарю здійснюється у тижневий строк після державної реєстрації цього договору за актом її приймання-передачі, а Договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації, витрати з оформлення та державної реєстрації Договору несе орендар. Відповідно до відмітки в Договорі, його зареєстровано у відділі Держкомзему у Мар`їнському районі Донецької області 23 серпня 2012 року, про що у Державному реєстрі земель зроблено запис за № 142330004002053 (а.с. 5-10, 14). Відповідно до відомостей, викладених у відзиві на позов та довідці щодо орендної плати, орендодавцю ОСОБА_3 у 2010-2012 роках нараховувалась орендна плата у розмірі 7 282,45 грн та податкові платежі у загальному розмірі 1 016,32 грн. Після її смерті позивачу ОСОБА_1 за період з 2013 року по 2020 рік виплачена орендна плата у загальному розмірі 34 108,79 грн, утримано податок на доходи у розмірі 5 830,05 грн та військовий збір у розмірі 416,38 грн. За період з 2016 року по 2020 рік відповідачем сплачено податки за користування земельною ділянкою у розмірі 2 395,56 грн та відповідно до повідомлення ДПС у 2021 році відповідачу підтверджений статус платника єдиного податку четвертої групи (а.с. 51-55, 63-68, 72-77).

Мотивувальна частина Позиція апеляційного суду Відповідно до ч.1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Відповідно до ст. 263 ЦПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. В судове засідання апеляційної інстанції сторони не з?явилися, про дату, час та місце судового розгляду повідомлені належним чином: 12 червня 2021 року позивач, 08 червня 2021 року відповідач, про що свідчать поштові повідомлення за формою № 119, причини неявки в судове засідання не повідомили. Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право власності є непорушним. Згідно з частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, та не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У статті 11 ЦК України надано перелік підстав виникнення юридичних прав та обов`язків (юридичних фактів), які виникають як із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, так і з дій, що не передбачені такими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Однією з таких підстав є відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України договори та інші правочини. Вказані обставини мають певний часовий проміжок дії, який має початок та закінчення. У частині першій статті 251 ЦК України строк визначено як певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк може бути визначено актами цивільного законодавства, правочином чи рішенням суду (частина третя статті 251 ЦК України). Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені у статті 203 ЦК України. Згідно із частиною третьою статті 6 ЦК України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. У частині першій статті 627 ЦК України деталізовано принцип свободи договору. Зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Тому вольовий характер визначення строку не викликає сумніву. Тобто сторони наділені значними можливостями впливати на момент настання або закінчення строків, оскільки можуть змінювати строк, наближати або віддаляти його настання. У статті 792 ЦК України передбачено, що за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються спеціальним законом. На час підписання договору оренди 01 жовтня 2010 року частина четверта статті 124 ЗК України передбачала, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем. Підставою для укладення договору оренди може бути цивільно-правовий договір про відчуження права оренди. У частині другій статті 125 ЗК України вказано, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Вимога про те, що право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону, передбачена у частині п`ятої статті 126 ЗК України. Спеціальним законом, що регулює спірні правовідносини, є Закон України «Про оренду землі» № 161-XIV у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин. У статті 13 Закону № 161-XIV надано визначення договору оренди землі. Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї зі сторін може бути посвідчений нотаріально (стаття 14 цього Закону № 161-XIV). Згідно зі статтею 18 названого Закону договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації. Статтею 20 Закону № 161-XIV передбачено, що укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Державна реєстрація договорів оренди землі проводиться у порядку, встановленому законом. Момент укладення договору визначено у статтях 638, 640 ЦК України. Вказано, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення. Отже, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору, дотрималися письмової форми договору та підписали його, він вважається укладеним. Із системного аналізу ЦК України можна зробити висновок, що вказане правило визначення моменту укладення договору стосується лише договорів, які повинні бути укладені у простій письмовій формі. Права й обов`язки, на досягнення яких було спрямоване волевиявлення учасників при укладенні договору оренди земельної ділянки, набуваються лише після його державної реєстрації, як передбачено статтями 18, 20 Закону № 161-XIV, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин. Сторони в договорі оренди землі мали право зазначати про момент початку перебігу та припинення дії вказаного договору, оскільки такі права прямо передбачені принципами та закріплені загальними нормами цивільного законодавства. Разом з тим якщо сторони не вказали про час (термін, календарну дату, подію) початку перебігу та закінчення строку договору, діють загальні правила, передбачені спеціальним Законом № 161-XIV, який прямо встановлював, що договір оренди земельної ділянки набирає чинності після його державної реєстрації. Отже, для визначення початку перебігу та закінчення строку дії саме цього договору має значення не момент його підписання, а момент вчинення реєстраційних дій, тобто внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень як єдиної державної інформаційної системи, яка містить відомості про речові права на нерухоме майно, їх обтяження, суб`єктів речових прав, технічні характеристики об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд тощо), кадастровий план земельної ділянки, а також відомості про правочини, вчинені щодо таких об`єктів нерухомого майна, з якими закон пов`язує набрання чинності договору, а саме можливість реалізації сторонами своїх суб`єктивних прав та обов`язків. Такі висновки щодо набрання чинності договором оренди земельної ділянки зроблено у постанові Верховного Суду України від 13 червня 2016 року у справі № 570/3056/15-ц (провадження № 6-643цс16), у мотивувальній частині якої міститься роз`яснення аналогічного розуміння правового висновку, викладеного Верховним Судом України у постанові від 19 лютого 2014 року у справі № 0426/14068/2012 (провадження № 6-162цс13). Реалізувати свої суб`єктивні права та обов`язки сторони договору оренди земельної ділянки можуть лише після державної реєстрації такого договору. Відповідно до частини третьої статті 640 ЦК України, у редакції, яка була чинною як на час укладення договору оренди земельної ділянки, так і на момент його державної реєстрації, визначено момент, коли договір, який підлягав державній реєстрації, є укладеним, а саме: договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації. Оскільки моменти укладення договору та набрання ним чинності збігаються (частина друга статті 631 ЦК України), то моментом укладення договору оренди земельної ділянки на час дії зазначеної редакції частини третьої статті 640 ЦК України є саме його державна реєстрація, якщо сторони договору не передбачили у договорі інше, відповідно до частини третьої статті 631 ЦК України. У цивільній справі, що переглядається апеляційним судом, суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_2 як орендодавець та ТОВ «Агрофірма «Агротіс» в особі філії «Павлівська», як орендар підписали договір оренди земельної ділянки 01 жовтня 2010 року. При цьому сторони узгодили у пункті 8 договору строк його дії - 12 років, у пункті 31 передбачили обов`язок орендаря приступати до використання земельної ділянки після її передачі орендодавцем за актом приймання-передачі, та у пункті 43 визначили, що цей договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації. Отже, момент укладення договору, а відтак і початок перебігу строку його дії сторони визначили та пов`язали з моментом державної реєстрації договору. Інших строків чи термінів початку перебігу чи закінчення дії договору його текст не містить. З договору оренди вбачається, що він зареєстрований 23 серпня 2012 року Відділом Держкомзему у Мар`їнському районі Донецької області, тобто строк договору закінчиться 23 серпня 2022 року. Стаття 31 Закону № 161-XIV регулює питання припинення договору оренди землі, а саме договір оренди землі припиняється в разі: - закінчення строку, на який його було укладено; - викупу земельної ділянки для суспільних потреб та примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом; - поєднання в одній особі власника земельної ділянки та орендаря; - смерті фізичної особи - орендаря, засудження його до позбавлення волі та відмови осіб, зазначених у статті 7 цього Закону, від виконання укладеного договору оренди земельної ділянки; - ліквідації юридичної особи - орендаря; - відчуження права оренди земельної ділянки заставодержателем; - набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці; - припинення дії договору, укладеного в рамках державно-приватного партнерства (щодо договорів оренди землі, укладених у рамках такого партнерства). Договір оренди землі припиняється також в інших випадках, передбачених законом. Договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України. (ст. 32 Закону «Про оренду землі») Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором. Статтею 651 ЦК України визначено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. При цьому вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона. Позивач, обґрунтовуючи вимоги щодо розірвання договору оренди земельної ділянки зареєстрованого 23 серпня 2012 року, посилається на копію типового договору оренди землі від 01 жовтня 2010 року, акт приймання-передачі земельної ділянки, свідоцтво про право на спадщину за заповітом та на державний акт (а.с. 5-17), та не заперечує, що відповідачем померлій ОСОБА_2 , починаючи із 2010 року, після укладення договору оренди та їй, як спадкоємцю, постійно сплачується орендна плата за користування земельною ділянкою загальною площею 5,180 га. Інших обставин, які б свідчили про наявність підстав для дострокового розірвання договору оренди земельної ділянки, невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 Закону Закону «Про оренду землі» та умовами договору, позивач не зазначила і суд не встановив. Суд першої інстанції зробив обгрунтований висновок, що позивачка належними та допустимими доказами не довела існування об`єктивних обставин, що вказують на наявність значної міри позбавлення того, на що орендодавець ОСОБА_2 , розраховувала при укладенні договору оренди земельної ділянки та в подальшому могла розраховувати спадкоємець ОСОБА_1 , яка на час укладання договору не була орендодавцем земельної ділянки і їй не належало право власності або користування зазначеною землею. Суд першої інстанції дійшов підставного висновку, що на момент пред`явлення позову строк дії договору оренди земельної ділянки не припинив свою дію, тому позовні вимоги позивача ОСОБА_1 про розірвання договору оренди земельної ділянки у встановлений ЦК України спосіб є недоведеними та задоволенню не підлягають. Враховуючи встановлені у справі обставини, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 про розірвання договору оренди землі. Доводи апеляційної скарги є аналогічними доводам, викладеним в позовній заяві, що була предметом дослідження в судовому засіданні, та не спростовують обгрунтованих та правильних висновків суду. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів позивача та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду першої інстанції, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і процесуальному сенсах. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги Рішення суду першої інстанції відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Відповідно до частини 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги позивача ОСОБА_1 не спростовують правильність висновків суду першої інстанції та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до помилкового судового рішення. Ніяких нових обставин чи доказів, які не були предметом розгляду судом першої інстанції та могли б вплинути на правильність висновків та рішення суду апеляційної інстанції не надано. Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції та вважає, що суд першої інстанції виконав вимоги закону про законність рішення суду, висновки суду про відмову у задоволенні позовних вимог здійсненні з дотриманням норм матеріального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін. Щодо розподілу судових витрат Відповідно до положень частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування або зміни судового рішення та у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки оскаржуване судове рішення залишено без змін, а апеляційна скарга - без задоволення, питання про розподіл судових витрат апеляційний суд не вирішує. Керуючись статтями 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Мар`їнського районного суду Донецької області від 16 квітня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови складено 30 червня 2021 року. Суддя-доповідач О.М. Пономарьова Судді Т.І. Биліна С.А. Зайцева