Постанова 4855 № 620/496/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/496/21 Суддя (судді) першої інстанції: Соломко І.І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 липня 2021 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого-судді - Єгорової Н.М., суддів - Сорочка Є.О., Федотова І.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛПГ Рітейл" на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2021 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛПГ Рітейл" до Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, - В С Т А Н О В И Л А: У січні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю ''ЛПГ РІТЕЙЛ'' звернулося до суду з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення від 02 вересня 2020 року №0001243201. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2021 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено. Відмова в задоволенні позову мотивована тим, що при проведенні перевірки та накладенні штрафу, відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, а також на неповне з`ясування судом обставин справи. Доводи апеляційної скарги грунтуються на тому, що поза увагою суду першої інстанції залишена необхідність дослідження змісту наказу та надання правової оцінки відсутності у ньому предмету фактичної перевірки, що була проведена. Такий предмет перевірки, як контроль за дотриманням норм законодавства з питань встановлення та реєстрації рівномірів-лічильників та витратомірів лічильників наказ №1041 від 31 липня 2020 року не містить. А також при прийнятті рішення не враховано, що в силу вимог п. 52-2 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України податковий орган під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19) не мав підстав для дослідження у ході проведення фактичної перевірки питання дотримання платником податків норм законодавства з питань встановлення та реєстрації рівномірів-лічильників та витратомірів лічильників. Отже, у випадку незаконності перевірки прийнятий за результатами її проведення акт індивідуальної дії автоматично підлягає визнанню протиправним та скасуванню. На думку позивача, суд підтвердив, що ДПС України прийняло рішення про розгляд скарги позивача з порушенням 20-ти денного строку, однак не зробив висновків, що така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника податків з дня, що настає за останнім днем 20-ти денного строку. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач, посилаючись на те, що вимоги апеляційної скарги є необґрунтовані, просить в її задоволенні відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе у відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України розглянути справу в порядку письмового провадження. Відповідно до частини 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги в частині відмови у задоволенні позову та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено і підтверджується матеріалами справи, що Товариство з обмеженою відповідальність ''ЛПГ РІТЕЙЛ'' є юридичною особою, зареєстровано в Єдиному реєстрі про державну реєстрацію юридичних осіб 15 травня 2015 року. Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України позивач здійснює діяльність з роздрібної торгівлі пальним (КВЕД 47.30), оптова торгівля твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами (КВЕД 46.71). Свою діяльність позивач здійснює на підставі ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним, що видана ГУ ДПС у Чернігівській області від 01 липня 2019 року №25170314201900025 та додатку до неї, термін дії якої становить до 01 липня 2024 року, дозволів управління Держпраці на виконання робіт від 18 липня 2019 року № 175.19.74, від 14 січня 2019 року №010.19.74, від 09 липня 2018 року №172.18.74. 31 липня 2020 року ГУ ДПС у Чернігівській області виданий наказ №1041 про проведення фактичної перевірки у ТОВ ''ЛПГ РІТЕЙЛ'' щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами). 12 серпня 2020 року контролюючим органом проведено фактичну перевірку ТОВ ''ЛПГ РІТЕЙЛ'' за адресою: вул. Привокзальна,буд.55-а, с. Неданчичі, Ріпкинський район, Чернігівська область, за результатами якої складено акт № 165/32/39793006 від 12 серпня 2020 року, згідно висновків якого встановлено порушення п. 12 підрозділу 5 розділу ХХ Перехідних положень та пп.230.1.2 п.230.1 ст.230 Податкового кодексу України, а саме: здійснення роздрібного продажу пального з акцизного складу «АЗС (уніфікований номер 1004341), що розташований за адресою: вул. Привокзальна,буд.55-а, с. Неданчичі, Ріпкинський район, Чернігівська область, де за період з 01 січня 2020 року по 29 липня 2020 року здійснювалась реалізація скрапленого газу Z- звіт № 1164 від 08 травня 2020 року на загальну суму розрахунків 2201,95 грн через стаціонарний резервуар для збереження, що введений в експлуатацію 18 липня 2019 року без обладнання та реєстрації в Єдиному реєстрі рівноміра-лічильника, а також не був зареєстрований в Єдиному реєстрі один витратомір-лічильник у місті відпуску пального наливом зі стаціонарного резервуару. На момент перевірки у резервуарі знаходився (залишок пального) 6427,41 літрів скрапленого газу. 20 серпня 2020 року ТОВ ''ЛПГ РІТЕЙЛ'' надано письмові пояснення до ГУ ДПС у Чернігівській області, в яких пояснено поважні підстави виниклої ситуації та повідомлено про вжиті заходи. Вказано, що під час проведення перевірки вже були встановлені та зареєстровані рівномір-лічильник та один витратомір-лічильник. На підставі означеного акта перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення від 02 вересня 2020 року № 0001243201 про застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) у сумі 40 000,00 грн до ТОВ ''ЛПГ РІТЕЙЛ''. Вважаючи вказане податкове повідомлення рішення протиправним, 09 вересня 2020 року позивач направив скаргу №17/9 до Державної податкової служби України. Рішенням Державної податкової служби від 28 грудня 2020 року №36404/9/99-00-06-03-01-06 про результати розгляду скарги скаргу позивача залишено без задоволення, а податкове повідомлення-рішення від 02 вересня 2020 року №0001243201 залишено без змін. Судом першої інстанції також було встановлено, що 13 квітня 2020 року між позивачем та ТОВ «Науково-вробнича компанія «Інтергаз» був укладений договір поставки вимірювальної техніки. На дату проведення перевірки позивачем вже були встановлені та зареєстровані витратоміри-лічильники та рівнеміри-лічильники.Однак у період з 01 січня 2020 року по 29 липня 2020 року на акцизному складі позивача знаходився введений в експлуатацію резервуар, який не був обладнаний рівноміром-лічильником, а також не був зареєстрований в Єдиному реєстрі один витратомір-лічильник у місті відпуску пального наливом зі стаціонарного резервуару. Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів враховує таке. Позивач, оскаржуючи у даній справі податкове повідомлення-рішення, зазначає з-поміж інших підстав позову по суті виявленого податковим органом порушення й те, що контролюючим органом при проведенні перевірки були допущені порушення, наслідком яких є протиправність прийнятого податкового повідомлення-рішення. Враховуючи, що незалежно від прийнятого платником податків рішення про допуск (недопуск) посадових осіб до перевірки, платник податків не позбавлений можливості оскаржувати в подальшому наслідки проведеної контролюючим органом перевірки та посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень, тому суду слід в першу чергу надавати правову оцінку таким підставам позову, за їх наявності, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства (правовий висновок Верховного Суду за результатами розгляду адміністративної справи №826/17123/18). Вказане залишилось поза увагою суду першої інстанції. Виправляючи помилку суду першої інстанції, колегія суддів відзначає, що перевірка є способом реалізації владних управлінських функцій контролюючим органом як суб`єктом владних повноважень, який зобов`язаний діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією України та законами України. Невиконання відповідачем вимог статей 80, 81 Податкового кодексу України, зокрема в частині наявності підстав для призначення фактичної перевірки, дотримання умов та порядку допуску до її проведення, призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої. Акт перевірки, виходячи із положень щодо допустимості доказів, закріплених частиною другою статті 74 КАС України, не може визнаватися допустимим доказом у справі, якщо він одержаний з порушенням порядку, встановленого законом, а податкові повідомлення-рішення, прийняті за наслідками такої перевірки на підставі акту перевірки, який є недопустимим доказом, не можуть вважатись правомірними та підлягають скасуванню. Такої ж правової позиції дотримано Верховним Судом у постановах від 21 лютого 2020 року в справі № 826/17123/18, від 04 вересня 2020 року в справі № 821/1274/18, від 22 вересня 2020 року в справі № 520/8836/18. Так, пунктом 75.1 статті 75 Податкового кодексу України визначено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Відповідно до вимог підпункту 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами). За приписами положень пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України, фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника контролюючого органу, оформленого наказом, за наявності визначених підстав. Відповідно до пункту 81.1 статті 81 Податкового кодексу України посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів: - направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника контролюючого органу або його заступника, що скріплений печаткою контролюючого органу; - копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника контролюючого органу або його заступника та скріплення печаткою контролюючого органу; - службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки. Непред`явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред`явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки. Відмова платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) від допуску до перевірки на інших підставах, ніж визначені в абзаці п`ятому цього пункту, не дозволяється. При пред`явленні направлення платнику податків та/або посадовим (службовим) особам платника податків (його представникам або особам, які фактично проводять розрахункові операції) такі особи розписуються у направленні із зазначенням свого прізвища, імені, по батькові, посади, дати і часу ознайомлення. У разі відмови платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) розписатися у направленні на перевірку посадовими (службовими) особами контролюючого органу складається акт, який засвідчує факт відмови. У такому випадку акт про відмову від підпису у направленні на перевірку є підставою для початку проведення такої перевірки. Пункт 81.2 статті 81 Податкового кодексу України, у свою чергу, передбачає, що у разі відмови платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) у допуску посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення перевірки посадовими (службовими) особами контролюючого органу за місцем проведення перевірки, невідкладно складається у двох примірниках акт, що засвідчує факт відмови, із зазначенням заявлених причин відмови, один примірник якого вручається під підпис, відразу після його складання, платнику податків та/або уповноваженій особі платника податків. Отже, встановлюючи вимоги щодо змісту наказу про проведення перевірки, норми абзацу 3 пункту 81.1 статті 81 Податкового кодексу України у такий спосіб встановлюють межі повноважень контролюючого органу на здійснення контрольного заходу (перевірки) стосовно платника податків. Водночас, вони забезпечують для платника податків правову визначеність щодо меж перевірки, яка проводиться стосовно нього. Таке правове навантаження мають, зокрема положення абзацу 3 пункту 81.1 статті 81 Податкового кодексу України щодо обов`язкового зазначення в наказі підстав перевірки. Приймаючи наказ на проведення фактичної перевірки, податковий орган, серед іншого, визначив підставу для її проведення пп.80.2.5. п.80.2 ст.80 Податкового кодексу України. Підпунктом 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України встановлено, що фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції, під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав: у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального. Таким чином, визначений у оспорюваному наказі підставою проведення перевірки підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України є достатньою підставою, що дозволяє проведення фактичної перевірки на виконання функцій контролюючого органу, визначених законодавством. Відтак, необґрунтованими є доводи позивача щодо не зазначення в наказі підстави проведення перевірки. По-друге, Законом України від 17 березня 2020 року № 533-IX "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" (зі змінами, внесеними законами від 30 березня 2020 року №540-IX та від 13 травня 2020 року №591-IX) підрозділ 10 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України доповнено пунктом 52-2 такого змісту: "Установити мораторій на проведення документальних та фактичних перевірок на період з 18 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), крім: документальних позапланових перевірок, що проводяться на звернення платника податків; документальних позапланових перевірок з підстав, визначених підпунктами 78.1.7 та 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу; фактичних перевірок в частині порушення вимог законодавства в частині: обліку, ліцензування, виробництва, зберігання, транспортування та обігу пального, спирту етилового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів; цільового використання пального та спирту етилового платниками податків; обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками; здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту етилового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального, з підстав, визначених підпунктами 80.2.2, 80.2.3 та 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 цього Кодексу. Таким чином обмеження (мораторій), встановлені п. 52-2 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України, не поширюється на вид фактичної перевірки, призначеної на підставі підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 цього Кодексу стосовно позивача, що спростовує твердження останнього в апеляційній скарзі. У даному випадку, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, що при прийнятті оскаржуваного наказу відповідач діяв у спосіб, визначений чинним законодавством України та у межах своїх повноважень. Разом з тим, колегія суддів вважає необгрунтованими твердження позивача про те, що суд першої інстанції підтвердив, що ДПС України прийняло рішення про розгляд скарги позивача з порушенням 20-ти денного строку, оскільки вказане твердження спростовується змістом судового рішення. Окрім того, колегія суддів, зважаючи на вимоги пункту 52-8 підрозділу 10 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України, вбачає відсутність підстав для висновку, що скарга, подана позивачем в адміністративному порядку, вважається такою, що повністю задоволена через порушення 20-ти денного строку її розгляду. Так, за приписами пункту 52-8 підрозділу 10 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України тимчасово, на період по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), зупиняється перебіг строків, встановлених: статтею 56 цього Кодексу (в частині процедури адміністративного оскарження) щодо скарг платників податків (крім скарг щодо законності декларування заявленого до відшкодування з бюджету податку на додану вартість та/або з від`ємного значення з податку на додану вартість), що надійшли (надійдуть) по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), та/або які не розглянуті станом на 18 березня 2020 року. Таке зупинення не породжує будь-яких наслідків, передбачених статтею 56 цього Кодексу. З першого календарного дня місяця, наступного за місяцем, в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), перебіг строків, які зупинялися відповідно до цього пункту, продовжується з урахуванням часу, що минув до такого зупинення. По суті вчиненого порушення колегія суддів, враховує таке. Закон України №391-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо покращення адміністрування акцизного податку», яким було установлено відповідний обов`язок позивача, як розпорядника акцизного складу прийнятий 18 грудня 2019 року та набрав чинності 29 грудня 2019 року. Між тим, Закон у попередній редакції, тобто до внесення до нього змін Законом №391-ІХ від 18 грудня 2019 року, вимагав установлення таких приладів ще до 01 січня 2020 року. Згідно з пунктом 128-1.1 статті 128-1 Податкового кодексу України необладнання та/або відсутність реєстрації в Єдиному державному реєстрі витратомірів-лічильників та рівнемірів-лічильників рівня пального у резервуарі рівнеміра-лічильника на введеному в експлуатацію резервуарі, розташованому на акцизному складі, та/або витратоміра-лічильника на місці відпуску пального наливом з акцизного складу, розташованого на акцизному складі, а також необладнання та/або відсутність реєстрації в Єдиному державному реєстрі витратомірів-лічильників обсягу виробленого спирту етилового витратоміра-лічильника спирту етилового на місці отримання та відпуску спирту етилового, розташованого на акцизному складі, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 20000 гривень за кожний необладнаний резервуар та/або незареєстрований рівнемір-лічильник, а також за кожне необладнане місце відпуску пального наливом з акцизного складу або за кожне місце отримання та відпуску спирту етилового, та/або незареєстрований витратомір-лічильник/витратомір-лічильник спирту етилового. Повторне протягом року вчинення на тому самому акцизному складі будь-якого з порушень, передбачених абзацом першим цього пункту, - тягне за собою накладення штрафу в розмірі 50000 гривень за кожний необладнаний резервуар та/або незареєстрований рівнемір-лічильник, а також за кожне необладнане місце відпуску пального наливом з акцизного складу або за кожне місце отримання та відпуску спирту етилового, та/або незареєстрований витратомір-лічильник/витратомір-лічильник спирту етилового. Відповідальність, регламентована ст. 128-1 Податкового кодексу України, застосовується з урахуванням строків, встановлених п. 18 підрозділу 5 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України. Так, у 2019 році були введені в дію штрафні санкції до розпорядника акцизного складу, на акцизному складі якого розташовано резервуари, загальна місткість яких перевищує 1000 куб. метрів, але не перевищує 20000 куб. метрів. Крім розпорядника акцизного складу, який до 01 липня 2019 року не підпадав під визначення платника податку відповідно до п. 212.1 Податкового кодексу України. З 01 квітня 2020 року штрафи за вказані вище порушення застосовується до розпорядника акцизного складу, на акцизному складі якого розташовано резервуари, загальна місткість яких не перевищує 1000 куб. метрів (крім розпорядника акцизного складу, який до 01 липня 2019 року не підпадав під визначення платника податку відповідно до п. 212.1 Податкового кодексу України). Проте, позивач лише 13 квітня 2020 року уклав договір поставки вимірювальної техніки з ТОВ «Науково-вробнича компанія «Інтергаз», що, в свою чергу, свідчить про те, що позивач розпочав вчиняти дії на виконання вимог Податкового кодексу України щодо розпорядників акцизного складу лише після введення в дію відповідальності стосовно нього. При цьому, не до карантину чи на його початку. За змістом пункту 109.1 статті 109 Податкового кодексу України податковим правопорушенням є протиправне, винне (у випадках, прямо передбачених цим Кодексом) діяння (дія чи бездіяльність) платника податку (в тому числі осіб, прирівняних до нього), контролюючих органів та/або їх посадових (службових) осіб, інших суб`єктів у випадках, прямо передбачених цим Кодексом. За таких обставин, колегія суддів вважає неприйнятними доводи позивача, що запровадження всеукраїнського карантину згідно Постанови Кабінету Міністрів України №221 від 11 березня 2020 року «Про запобігання поширення на території України коронавірусу COVID-19» створило перепони позивачу у виконанні його податкового обов`язку. Колегією суддів не встановлено наявність причинно-наслідкового зв`язку між встановленим карантином та неможливістю виконання позивачем податкового обов`язку. Доказів зворотного позивачем суду не представлено. Надаючи оцінку всім доводам учасників справи, суд також приймає до уваги рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому Суд зазначив, що «…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід…». За наведеного правового регулювання та встановлених у справі обставин, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про наявність правових підстав для відмови у задоволенні позову. Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛПГ Рітейл" залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2021 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя: Н.М. Єгорова Судді: Є.О. Сорочко І.В. Федотов