Постанова 4855 № 640/15451/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/15451/21 Головуючий у 1 інстанції: Келеберда В.І. Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 липня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р. Суддів Сорочка Є.О. Чаку Є.В. За участю секретаря Борейка Д.Е. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Гео Коннект», Товариства з обмеженою відповідальністю «Бест Гео Тех», Товариства з обмеженою відповідальністю «Бест Оіл Компані», Товариства з обмеженою відповідальністю «Гео Вертикаль», Товариства з обмеженою відповідальністю «ГЕО ПОСТ», Товариства з обмеженою відповідальністю «Гео Стенс», Товариства з обмеженою відповідальністю «Гео Таргент», Товариства з обмеженою відповідальністю «Гео Форс Ойл», Товариства з обмеженою відповідальністю «Глобал Гео Інвест», Товариства з обмеженою відповідальністю «Еджейн Макро», Товариства з обмеженою відповідальністю «Еко Газ Альянс», Товариства з обмеженою відповідальністю «Епівал Енерджи», Товариства з обмеженою відповідальністю «Інфо Гео Тренд», Товариства з обмеженою відповідальністю «Надра Вест Груп», Товариства з обмеженою відповідальністю «Надра Прайд», Товариства з обмеженою відповідальністю «Надрапростір», Товариства з обмеженою відповідальністю «Профі Нафт», Товариства з обмеженою відповідальністю «Транс Сет Гео», Товариства з обмеженою відповідальністю «Юноліт Ойл» на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 червня 2021 року у справі за заявою про забезпечення позову за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Гео Коннект», Товариства з обмеженою відповідальністю «Бест Гео Тех», Товариства з обмеженою відповідальністю «Бест Оіл Компані», Товариства з обмеженою відповідальністю «Гео Вертикаль», Товариства з обмеженою відповідальністю «ГЕО ПОСТ», Товариства з обмеженою відповідальністю «Гео Стенс», Товариства з обмеженою відповідальністю «Гео Таргент», Товариства з обмеженою відповідальністю «Гео Форс Ойл», Товариства з обмеженою відповідальністю «Глобал Гео Інвест», Товариства з обмеженою відповідальністю «Еджейн Макро», Товариства з обмеженою відповідальністю «Еко Газ Альянс», Товариства з обмеженою відповідальністю «Епівал Енерджи», Товариства з обмеженою відповідальністю «Інфо Гео Тренд», Товариства з обмеженою відповідальністю «Надра Вест Груп», Товариства з обмеженою відповідальністю «Надра Прайд», Товариства з обмеженою відповідальністю «Надрапростір», Товариства з обмеженою відповідальністю «Профі Нафт», Товариства з обмеженою відповідальністю «Транс Сет Гео», Товариства з обмеженою відповідальністю «Юноліт Ойл» до Державної служби геології та надр України про визнання протиправним та скасування наказу, - В С Т А Н О В И Л А: Позивачі - Товариство з обмеженою відповідальністю «ГЕО КОННЕКТ», Товариство з обмеженою відповідальністю «БЕСТ ГЕО ТЕХ», Товариство з обмеженою відповідальністю «БЕСТ ОІЛ КОМПАНІ», Товариство з обмеженою відповідальністю «ГЕО ВЕРТИКАЛЬ», Товариство з обмеженою відповідальністю «ГЕО ПОСТ», Товариство з обмеженою відповідальністю «ГЕО СТЕНС», Товариство з обмеженою відповідальністю «ГЕО ТАРГЕНТ», Товариство з обмеженою відповідальністю «ГЕО ФОРС ОЙЛ», Товариство з обмеженою відповідальністю «ГЛОБАЛ ГЕО ІНВЕСТ», Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕДЖЕЙН МАКРО», Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕКО ГАЗ АЛЬЯНС», Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕПІВАЛ ЕНЕРДЖИ», Товариство з обмеженою відповідальністю «ІНФО ГЕО ТРЕНД», Товариство з обмеженою відповідальністю «НАДРА ВЕСТ ГРУП», Товариство з обмеженою відповідальністю «НАДРА ПРАЙД», Товариство з обмеженою відповідальністю «НАДРАПРОСТІР», Товариство з обмеженою відповідальністю «ПРОФІ НАФТ», Товариство з обмеженою відповідальністю «ТРАНС СЕТ ГЕО», Товариство з обмеженою відповідальністю «ЮНОЛІТ ОЙЛ» звернулись до суду з позовом до Державної служби геології та надр України, в якому просили визнати протиправним та скасувати наказ № 228 від 26.03.2021 року «Про анулювання спеціальних дозволів на користування надрами». Разом з позовною заявою позивачами до суду подано заяву про забезпечення позову, в якій просили до набрання законної сили рішенням у справі: - зупинити дію наказу Державної служби геології та надр України № 228 від 26.03.2021 року; - заборонити Державній службі геології та надр України вчиняти будь-які дії, спрямовані на формування ділянок надр за рахунок повної або часткової площі ділянки надр, яка знаходиться в межах географічних координат площ, визначених спеціальним дозволом на користування на надрами №4145 від 14.05.2012 року, спеціальним дозволом на користування надрами №4848 від 22.08.2017 року, спеціальним дозволом на користування надрами №4852 від 22.08.2017 року, спеціальним дозволом на користування надрами №4854 від 22.08.2017 року, спеціальним дозволом на користування надрами №4358 від 12.04.2013 року, спеціальним дозволом на користування надрами №4843 від 22.08.2017 року, спеціальним дозволом на користування надрами №4849 від 22.08.2017 року, спеціальним дозволом на користування надрами №4846 від 22.08.2017 року, спеціальним дозволом на користування надрами №4851 від 22.08.2017 року, спеціальним дозволом на користування надрами №4841 від 22.08.2017 року, спеціальним дозволом на користування надрами №4842 від 22.08.2017 року, спеціальним дозволом на користування надрами №4336 від 07.02.2013 року, спеціальним дозволом на користування надрами №4845 від 22.08.2017 року, спеціальним дозволом на користування надрами №4853 від 22.08.2017 року, спеціальним дозволом на користування надрами №4850 від 22.08.2017 року, спеціальним дозволом на користування надрами №4847 від 22.08.2017 року, спеціальним дозволом на користування надрами №4845 від 22.08.2017 року, спеціальним дозволом на користування надрами №4840 від 22.08.2017 року, спеціальним дозволом на користування надрами №4844 від 22.08.2017 року, зі збереженням попередньої назви площі або наданням нової; - заборонити Державній службі геології та надр України вчиняти будь-які дії, спрямовані на одноразове розширення меж раніше наданих у користування площ ділянок надр, що межують з Ново-Диканською, Гулаківською, Північно-Федорівською, Давидівсько-Лелюхівською, Північно-Перещепинською, Бірківсько-Юхнівською, Зуївською, Боярсько-Чапаївською, Лютенсько-Будищанською, Південно- Свистунківською, Південно-Зіньківською, Попаснянсько-Самарською, Клюшниківською, Майорівською, Бутівсько-Миргородською, Дружинінською, Руновщинською, Вільшанською, Фльорівсько-Ювілейною площами, за рахунок повної або часткової площі ділянки надр, яка знаходиться в межах географічних координат Ново-Диканської, Гулаківської, Північно-Федорівської, Давидівсько-Лелюхівської, Північно-Перещепинської, Бірківсько-Юхнівської, Зуївської, Боярсько-Чапаївської, Лютенсько- Будищанської, Південно-Свистунківської, Південно-Зіньківської, Попаснянсько- Самарської, Клюшниківської, Майорівської, Бутівсько-Миргородської, Дружинінської, Руновщинської, Вільшанської, Фльорівсько-Ювілейної площ, визначених спеціальним дозволом на користування надрами №4145 від 14.05.2012 року, спеціальним дозволом на користування надрами №4848 від 22.08.2017 року, спеціальним дозволом на користування надрами №4852 від 22.08.2017 року, спеціальним дозволом на користування надрами №4854 від 22.08.2017 року, спеціальним дозволом на користування надрами №4358 від 12.04.2013 року, спеціальним дозволом на користування надрами №4843 від 22.08.2017 року, спеціальним дозволом на користування надрами №4849 від 22.08.2017 року, спеціальним дозволом на користування надрами №4846 від 22.08.2017 року, спеціальним дозволом на користування надрами №4851 від 22.08.2017 року, спеціальним дозволом на користування надрами №4841 від 22.08.2017 року, спеціальним дозволом на користування надрами №4842 від 22.08.2017 року, спеціальним дозволом на користування надрами №4336 від 07.02.2013 року, спеціальним дозволом на користування надрами №4845 від 22.08.2017 року, спеціальним дозволом на користування надрами №4853 від 22.08.2017 року, спеціальним дозволом на користування надрами №4850 від 22.08.2017 року, спеціальним дозволом на користування надрами №4847 від 22.08.2017 року, спеціальним дозволом на користування надрами №4845 від 22.08.2017 року, спеціальним дозволом на користування надрами №4840 від 22.08.2017 року, спеціальним дозволом на користування надрами №4844 від 22.08.2017 року; - заборонити Державній службі геології та надр України включати до переліку ділянок надр, спеціальні дозволи на користування якими планується виставити на аукціон, ділянки надр, що повністю або в частині входить до складу Ново-Диканської, Гулаківської, Північно-Федорівської, Давидівсько-Лелюхівської, Північно-Перещепинської, Бірківсько-Юхнівської, Зуївської, Боярсько-Чапаївської, Лютенсько-Будищанської, Південно- Свистунківської, Південно-Зіньківської, Попаснянсько-Самарської, Клюшниківської, Майорівської, Бутівсько-Миргородської, Дружинінської, Руновщинської, Вільшанської, Фльорівсько-Ювілейної площ, в межах географічних координат, визначених спеціальним дозволом на користування надрами №4145 від 14.05.2012 року, спеціальним дозволом на користування надрами №4848 від 22.08.2017 року, спеціальним дозволом на користування надрами №4852 від 22.08.2017 року, спеціальним дозволом на користування надрами №4854 від 22.08.2017 року, спеціальним дозволом на користування надрами №4358 від 12.04.2013 року, спеціальним дозволом на користування надрами №4843 від 22.08.2017 року, спеціальним дозволом на користування надрами №4849 від 22.08.2017 року, спеціальним дозволом на користування надрами №4846 від 22.08.2017 року, спеціальним дозволом на користування надрами №4851 від 22.08.2017 року, спеціальним дозволом на користування надрами №4841 від 22.08.2017 року, спеціальним дозволом на користування надрами №4842 від 22.08.2017 року, спеціальним дозволом на користування надрами №4336 від 07.02.2013 року, спеціальним дозволом на користування надрами №4845 від 22.08.2017 року, спеціальним дозволом на користування надрами №4853 від 22.08.2017 року, спеціальним дозволом на користування надрами №4850 від 22.08.2017 року, спеціальним дозволом на користування надрами №4847 від 22.08.2017 року, спеціальним дозволом на користування надрами №4845 від 22.08.2017 року, спеціальним дозволом на користування надрами №4840 від 22.08.2017 року, спеціальним дозволом на користування надрами №4844 від 22.08.2017 року. - заборонити Державній службі геології та надр України вчиняти дії щодо визначення надрокористувача/надрокористувачів та надання відповідних спеціальних дозволів на користування надрами на ділянки надр, розташованих в межах географічних координат Ново-Диканської, Гулаківської, Північно-Федорівської, Давидівсько-Лелюхівської, Північно-Перещепинської, Бірківсько-Юхнівської, Зуївської, Боярсько-Чапаївської, Лютенсько-Будищанської, Південно-Свистунківської, Південно-Зіньківської, Попаснянсько-Самарської, Клюшниківської, Майорівської, Бутівсько-Миргородської, Дружинінської, Руновщинської, Вільшанської, Фльорівсько-Ювілейної площ, в межах географічних координат, визначених спеціальним дозволом на користування надрами №4145 від 14.05.2012 року, спеціальним дозволом на користування надрами №4848 від 22.08.2017 року, спеціальним дозволом на користування надрами №4852 від 22.08.2017 року, спеціальним дозволом на користування надрами №4854 від 22.08.2017 року, спеціальним дозволом на користування надрами №4358 від 12.04.2013 року, спеціальним дозволом на користування надрами №4843 від 22.08.2017 року, спеціальним дозволом на користування надрами №4849 від 22.08.2017 року, спеціальним дозволом на користування надрами №4846 від 22.08.2017 року, спеціальним дозволом на користування надрами №4851 від 22.08.2017 року, спеціальним дозволом на користування надрами №4841 від 22.08.2017 року, спеціальним дозволом на користування надрами №4842 від 22.08.2017 року, спеціальним дозволом на користування надрами №4336 від 07.02.2013 року, спеціальним дозволом на користування надрами №4845 від 22.08.2017 року, спеціальним дозволом на користування надрами №4853 від 22.08.2017 року, спеціальним дозволом на користування надрами №4850 від 22.08.2017 року, спеціальним дозволом на користування надрами №4847 від 22.08.2017 року, спеціальним дозволом на користування надрами №4845 від 22.08.2017 року, спеціальним дозволом на користування надрами №4840 від 22.08.2017 року, спеціальним дозволом на користування надрами №4844 від 22.08.2017 року. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 червня 2021 року відмовлено у задоволенні заяви про забезпечення позову. Не погодившись з рішенням суду, позивачі - Товариство з обмеженою відповідальністю «ГЕО КОННЕКТ», Товариство з обмеженою відповідальністю «БЕСТ ГЕО ТЕХ», Товариство з обмеженою відповідальністю «БЕСТ ОІЛ КОМПАНІ», Товариство з обмеженою відповідальністю «ГЕО ВЕРТИКАЛЬ», Товариство з обмеженою відповідальністю «ГЕО ПОСТ», Товариство з обмеженою відповідальністю «ГЕО СТЕНС», Товариство з обмеженою відповідальністю «ГЕО ТАРГЕНТ», Товариство з обмеженою відповідальністю «ГЕО ФОРС ОЙЛ», Товариство з обмеженою відповідальністю «ГЛОБАЛ ГЕО ІНВЕСТ», Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕДЖЕЙН МАКРО», Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕКО ГАЗ АЛЬЯНС», Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕПІВАЛ ЕНЕРДЖИ», Товариство з обмеженою відповідальністю «ІНФО ГЕО ТРЕНД», Товариство з обмеженою відповідальністю «НАДРА ВЕСТ ГРУП», Товариство з обмеженою відповідальністю «НАДРА ПРАЙД», Товариство з обмеженою відповідальністю «НАДРАПРОСТІР», Товариство з обмеженою відповідальністю «ПРОФІ НАФТ», Товариство з обмеженою відповідальністю «ТРАНС СЕТ ГЕО», Товариство з обмеженою відповідальністю «ЮНОЛІТ ОЙЛ» звернулися з апеляційною скаргою, просять скасувати ухвалу суду першої інстанції та прийняти нову, якою заяву про забезпечення позову задовольнити. Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з`явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Як вбачається із заяви про забезпечення позову, позивачі, в обґрунтування необхідності вжиття заходів забезпечення позову, зазначали, що рішення Державної служби геології та надр України у формі наказу № 228 від 26.03.2021 року містить як ознаку очевидної протиправності, так і ознаку очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам позивача, з огляду на наступне: - чинним законодавством України не визначена процедура реалізації рішень Ради національної безпеки та оборони України в частині застосування санкцій про анулювання або зупинення ліцензій та інших дозволів, одержання (наявність) яких є умовою для здійснення певного виду діяльності, зокрема, анулювання чи зупинення дії спеціальних дозволів на користування надрами. Не визначено ані конкретне коло суб`єктів, уповноважених на таку реалізацію, ані конкретний порядок застосування, ані порядок повідомлення про прийняті рішення. Зокрема, жодним нормативним актом не встановлено, що на Державну службу геології та надр України покладається реалізація будь-яких санкцій, в тому числі і заходів, застосованих до позивачів спірним рішенням. Більш за те, чинне законодавство не наділяє Державну службу геології та надр України взагалі будь-якими повноваженнями щодо застосування/реалізації санкцій, а так само не визначає Державну службу геології та надр України, як прямо, так і опосередковано, як суб`єта/учасника процедури застосування/реалізації санкцій у будь-який спосіб. За таких умов, оскаржуваний наказ прийнятий в спосіб, який не передбачений законами України; - застосована до позивачів санкція, відповідно до п.6 ч. 1 ст.4 Закону України «Про санкції», має назву «анулювання або зупинення ліцензій та інших дозволів, одержання (наявність) яких є умовою для здійснення певного виду діяльності, зокрема, анулювання чи зупинення дії спеціальних дозволів на користування надрам». Тобто, виходячи з самої назви санкції вона передбачає можливість прийняття одного із двох різних за змістом та наслідками рішень, кожна з яких є санкцією. Законом України «Про санкції» право приймати рішення про застосування санкцій та обрання їх виду надано Раді національної безпеки і оборони України (надалі - РНБО) з наступним введенням такого рішення в дію указом Президента України і, в окремих випадках, постановою Верховної Ради України. Тобто, Державна служба геології та надр України не наділена повноваженнями визначати, який саме вид обмеження необхідно застосувати до надрокористувача. Тому, наказ № 228 від 26.03.2021 р. прийнятий не в межах повноважень Державної служби геології та надр України; - стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та їх посадові особи повинні діяти на підставі законів. Закон України «Про санкції» є загальним законом, який за своїм змістом встановлює підстави та порядок прийняття рішень про застосування санкцій, проте не передбачає ні процедуру реалізації прийнятого рішення, ні необхідність внесення змін в спеціальні нормативні акти з метою їх адаптування для реалізації рішень про застосування санкцій, попри очевидну необхідність у такому внесенні змін та такому адаптуванні. Така позиція, на думку позивачів, підтверджується діями РНБО та Президента України, які в рішенні РНБО від 14.05.2020 р., введеному в дію Указом Президента від 14.05.2020 р. № 182/2020, зобов`язували Кабінет Міністрів України забезпечити безумовне виконання рішення РНБО ще від 02.05.2018 р., введеного в дію Указом Президента від 14.05.2018 р. № 126, шляхом надання пропозиції щодо внесення змін до законодавчих актів України стосовно удосконалення процедури застосування, реалізації і моніторингу санкцій. Оскільки, до цього часу відповідних змін до спеціальних нормативних актів внесено не було, то ні Кодекс України про надра, ні Закон України «Про нафту і газ», ні Порядок надання спеціальних дозволів на користування надрами, затверджений Постановою КМУ №615 від 30.05.2011 р., ані інші нормативні акти у сфері надрокористування, не передбачають ні можливості, ні процедури анулювання спеціального дозволу на користування надрами на підставі Закону України «Про санкції» та/або в порядку реалізації його положень. Тому, наказ №228 від 26.03.2021 р. є таким, що був прийнятий не на підставі законів України. На думку апелянта, наказ Державної служби геології та надр України №228 від 26.03.2021 року був прийнятий з порушенням всіх фундаментальних принципів побудови правопорядку в Україні, встановлених ч. 2 ст. 19 Конституції України, тому, на переконання заявників, має місце очевидна протиправність оскаржуваного наказу Державної служби геології та надр України. Так, заявники зауважували, що якщо протягом розгляду даної справи відповідач визначить нового надрокористувача (нових надрокористувачів) ділянок надр, які знаходяться в межах географічних координат відповідних площ (право на користування якими було надано позивачам, відповідно до анульованих спеціальних дозволів на користування надрами), у випадку задоволення позовних вимог, позивачі не зможуть отримати повного та належного відновлення своїх прав та законних інтересів. Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що на час розгляду судом заяви суд не вбачає ознак очевидної протиправності рішення, можливої небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам заявників; суду не доведено неможливість захисту прав заявників без вжиття таких заходів; не доведено, що для відновлення прав необхідно буде докласти значних зусиль та витрат. Колегія суддів погоджується із вищевказаним висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. За приписами ч.ч. 1-2 ст. 150 КАС України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю. Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 27 квітня 2020 року у справі №580/2403/19 зазначив наступне: "…Підстави забезпечення позову, передбачені частини другої статті 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти". Згідно ч. 4 ст. 150 КАС України, подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб`єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову. Нормами статті 151 КАС України передбачено, що позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку. У відповідності до ч. 2 ст. 151 КАС України, суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб. Таким чином, у випадку, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам та інтересам позивача, або захист цих прав та інтересів стане неможливим чи для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також, якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, суд може постановити ухвалу про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову шляхом заборони вчиняти певні дії. Доведення наявності зазначених підстав або принаймні однієї з них, з точки зору процесуального закону, є необхідною передумовою для вжиття судом заходів забезпечення позову, у разі їх вжиття за клопотанням позивача. Необґрунтоване вжиття заходів забезпечення позову може призвести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти. У постанові Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду у від 14 травня 2020 року у справі №826/16269/17 вказано наступне: "…В ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування: або обставин, що свідчать про істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі. А також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними. При розгляді заяви про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх доводів, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам". Отже, у випадку задоволення заяви про забезпечення позову, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також, вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав будуть значними. У постанові Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 16 березня 2020 року у справі №640/4769/19 вказано, що "заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії". Постановою Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06 березня 2008 року № 2 "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ" висвітлено позицію щодо вжиття заходів забезпечення позову в адміністративних справах, зокрема, зазначено, що судам необхідно враховувати, що, згідно з частинами третьою та четвертою статті 117 КАС України, забезпечення позову в адміністративних справах допускається лише у двох формах: зупинення дії рішення суб`єкта владних повноважень чи його окремих положень, що оскаржуються; заборони вчиняти певні дії. В ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також вказати ознаки, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень. Згідно з Рекомендацією № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта. Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі. При вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову перш за все необхідно перевірити наявність очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат. Таким чином, із наведеного слідує, що, вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд має пересвідчитись, що надані докази та доводи позивача переконливо свідчать про наявність підстав для забезпечення позову. Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до п. 22 Порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.05.2011 року №615, зупинення дії дозволу не звільняє надрокористувача від обов`язку проводити на ділянці надр роботи, пов`язані із запобіганням виникнення аварійної ситуації або усунення її наслідків. Щодо ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту чи поновлення порушених прав та інтересів, колегія суддів звертає увагу, що підприємницька діяльність передбачає ведення господарської діяльності на власний ризик, який включає в себе можливі втрати інвестицій, виникнення додаткових витрат та інше. Відповідно до ст. 1173 Цивільного кодексу України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. У разі оскарження відповідного акту суб`єкта владних повноважень, особа має право разом з іншими позовними вимогами заявити вимоги про відшкодування спричиненої таким актом шкоди. Рішення чи дії суб`єктів владних повноважень справляють певний вплив на суб`єктів господарювання. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте, колегія суддів звертає увагу, що, відповідно до ст. 150 КАС України, зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 20 березня 2019 року у справі № 826/14951/18 та від 28 жовтня 2020 року у справі № 140/2474/20. В той же час, в заяві про забезпечення позову позивачами не було обґрунтовано наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову, зокрема, не наведено яким саме чином невжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення дії оскаржуваного рішення, заборони Державній службі геології та надр України вчиняти будь-які дії, спрямовані на формування ділянок надр за рахунок повної або часткової площі ділянки надр, яка знаходиться в межах географічних координат площ, визначених спеціальним дозволом на користування на надрами, дій на одноразове розширення меж раніше наданих у користування площ ділянок надр, включати до переліку ділянок надр, спеціальні дозволи на користування якими планується виставити на аукціон, дій щодо визначення надрокористувача/надрокористувачів та надання відповідних спеціальних дозволів на користування надрами, ускладнить чи унеможливить виконання рішення суду у даній справі, або створить перешкоди для ефективного захисту чи поновлення порушених прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Однак, жодних доказів наявності обставин, передбачених п. 1 ч. 2 ст. 150 КАС України, що можуть бути підставою для життя судом заходів забезпечення позову, заявником надано не було. В той же час, наявність очевидних ознак протиправності оскаржуваного наказу, на які посилаються заявники у своїй заяві про забезпечення позову, може бути встановлена судом тільки на підставі з`ясування фактичних обставин справи, оцінки належності, допустимості та достовірності як кожного доказу окремо, так і достатності та взаємного зв`язку наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за наслідком розгляду справи по суті. На переконання колегії суддів, надання правової оцінки оскаржуваного наказу має здійснюватися судом у межах процедури судового розгляду, з дотриманням усіх процесуальних гарантій учасників справи, передбачених процесуальним законом, а тому, вжиття заходів забезпечення позову у такий спосіб фактично призводить до вирішення спору по суті. Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що, звертаючись із заявою про забезпечення позову, заявники не навели достатньо підстав в обґрунтування наявності очевидної та реальної небезпеки заподіяння шкоди їх правам та інтересам, а з мотивів та підстав заяви судом не вбачається очевидних ознак протиправності оскаржуваного рішення. Слід зазначити, що сам факт звернення позивачів до суду з даним позовом не може бути автоматичною підставою для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову. Крім того, посилання заявників на можливе порушення їх прав в майбутньому не може визнаватись достатнім для вжиття заходів забезпечення позову за викладених ними доводів та обставин цієї справи. Враховуючи вищезазначене, оскільки, матеріалах справи відсутні докази та підтвердження того, що невжиття заходів до забезпечення позову якимось чином може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правомірно відмовлено у задоволенні заяви позивачів про забезпечення позову. Відповідно до частини 2 статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 №3477-ІV встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У свою чергу, у рішенні Європейського суду з прав людини від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" ЄСПЛ вказав, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При цьому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини "Салах Шейх проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настане подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року), Європейський суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права. Згідно з Рекомендацією N R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятою Комітетом міністрів Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акту; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акту. Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Гео Коннект», Товариства з обмеженою відповідальністю «Бест Гео Тех», Товариства з обмеженою відповідальністю «Бест Оіл Компані», Товариства з обмеженою відповідальністю «Гео Вертикаль», Товариства з обмеженою відповідальністю «ГЕО ПОСТ», Товариства з обмеженою відповідальністю «Гео Стенс», Товариства з обмеженою відповідальністю «Гео Таргент», Товариства з обмеженою відповідальністю «Гео Форс Ойл», Товариства з обмеженою відповідальністю «Глобал Гео Інвест», Товариства з обмеженою відповідальністю «Еджейн Макро», Товариства з обмеженою відповідальністю «Еко Газ Альянс», Товариства з обмеженою відповідальністю «Епівал Енерджи», Товариства з обмеженою відповідальністю «Інфо Гео Тренд», Товариства з обмеженою відповідальністю «Надра Вест Груп», Товариства з обмеженою відповідальністю «Надра Прайд», Товариства з обмеженою відповідальністю «Надрапростір», Товариства з обмеженою відповідальністю «Профі Нафт», Товариства з обмеженою відповідальністю «Транс Сет Гео», Товариства з обмеженою відповідальністю «Юноліт Ойл» про забезпечення адміністративного позову. Враховуючи вищезазначене, оскільки, матеріалах справи відсутні докази та підтвердження того, що невжиття заходів до забезпечення позову якимось чином може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правомірно відмовлено у задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову. Щодо інших доводів апелянтів, колегія суддів зазначає наступне. Згідно з п.

30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя . Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно застосував положення чинного законодавства України при постановленні оскаржуваної ухвали із дотриманням норм процесуального права, а тому підстав для її скасування не вбачається. Відповідно до ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 150, 242, 250, 308, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Гео Коннект», Товариства з обмеженою відповідальністю «Бест Гео Тех», Товариства з обмеженою відповідальністю «Бест Оіл Компані», Товариства з обмеженою відповідальністю «Гео Вертикаль», Товариства з обмеженою відповідальністю «ГЕО ПОСТ», Товариства з обмеженою відповідальністю «Гео Стенс», Товариства з обмеженою відповідальністю «Гео Таргент», Товариства з обмеженою відповідальністю «Гео Форс Ойл», Товариства з обмеженою відповідальністю «Глобал Гео Інвест», Товариства з обмеженою відповідальністю «Еджейн Макро», Товариства з обмеженою відповідальністю «Еко Газ Альянс», Товариства з обмеженою відповідальністю «Епівал Енерджи», Товариства з обмеженою відповідальністю «Інфо Гео Тренд», Товариства з обмеженою відповідальністю «Надра Вест Груп», Товариства з обмеженою відповідальністю «Надра Прайд», Товариства з обмеженою відповідальністю «Надрапростір», Товариства з обмеженою відповідальністю «Профі Нафт», Товариства з обмеженою відповідальністю «Транс Сет Гео», Товариства з обмеженою відповідальністю «Юноліт Ойл» залишити без задоволення. Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 червня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України. Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р. Судді Сорочко Є.О. Чаку Є.В. Повний текст постанови виготовлено 08.07.2021 р.