Постанова 4855 № 580/3420/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 580/3420/20 Суддя (судді) першої інстанції: В.А. Гайдаш ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 липня 2021 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді - Єгорової Н.М., суддів - Сорочка Є.О., Федотова І.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити дії, - ВСТАНОВИЛА: У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України у Черкаській області, в якій просив: - визнати протиправними дії відповідача щодо не зарахування до страхового стажу позивача періоду здійснення ним підприємницької діяльності; - зобов`язати відповідача зарахувати до страхового стажу позивача період трудової підприємницької діяльності з 27 січня 1992 року по 31 грудня 1997 року. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2020 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 грудня 2020 року позовну заяву залишено без задоволення. У березня 2021 року до Черкаського окружного адміністративного суду надійшла заява ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами, в якій заявник просить скасувати за нововиявленими обставинами рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2020 у справі № 580/3420/20 та постановити нове рішення про задоволення позовних вимог. Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2021 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2020 року у справі № 580/3420/20 відмовлено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи та поданою до суду 09 березня 2021 року заявою про перегляд рішення суду за нововиявленими обставинами не підтверджено періоди провадження ними з 27 січня 1992 по 31 грудня 1997 підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування здійснення, тому заява про перегляд рішення суду у вказаній адміністративній справі № 580/3420/20 за нововиявленими обставинами не підлягає до задоволення. Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та задовольнити подану останнім заяву про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2020 року. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що у листі від 23 липня 2020 року № 4204-4307/Д-03/8-2300/20 та у наданому до суду першої інстанції відзиві відповідач зазначав про неможливість зарахування як спірного періоду за 27 січня 1992 року по 31 грудня 1997 року, так і періоду з 1998 року по 2003 рік, який потім зарахував. Викладене, на переконання позивача, свідчить про те, що відповідач за аналогічних умов зарахував частину періоду підприємницької діяльності позивача до страхового стажу та змінив спрощену систему оподаткування загальну, що є істотними обставинами для вирішення даної справи. У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін. Свої доводи обгрунтовує тим, що обставини, на які посилається позивач, не є нововиявленими у розумінні ст. 361 КАС України. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 362 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати заяву про перегляд судового рішення суду будь-якої інстанції, яке набрало законної сили, за нововиявленими або виключними обставинами. Згідно ч. 1 ст. 361 КАС України судове рішення, яким закінчено розгляд справи і яке набрало законної сили, може бути переглянуто за нововиявленими або виключними обставинами. Приписи п. 1 ч. 2 ст. 361 Кодексу адміністративного судочинства України визначають, що підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи. Нововиявлені обставини - це факти, від яких залежить виникнення, зміна чи припинення прав і обов`язків осіб, що беруть участь у справі, тобто юридичні факти. Нововиявлені обставини за своєю юридичною суттю є фактичними даними, що в установленому порядку спростовують факти, які було покладено в основу судового рішення, та породжують процесуальні наслідки, впливають на законність і обґрунтованість ухваленого без їх врахування судового рішення. До нововиявлених обставин належать факти об`єктивної дійсності, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші факти, які мають значення для правильного розв`язання спору. Необхідними та загальними ознаками нововиявлених обставин є: - існування цих обставин під час розгляду та вирішення справи і ухвалення судового рішення, про перегляд якого подається заява; - на час розгляду справи ці обставини об`єктивно не могли бути відомі ні заявникові, ні суду; - істотність цих обставин для розгляду справи (тобто коли врахування цих обставин судом мало б наслідком прийняття іншого судового рішення, ніж те, яке було прийняте). Під нововиявленою обставиною мається на увазі фактична обставина, яка має істотне значення і яка об`єктивно існувала на час розгляду справи, але не була і не могла бути відома усім особам, які брали участь у справі, та суду. Нова обставина, що з`явилася або змінилася після розгляду справи, не є підставою для перегляду справ. Не вважаються нововиявленими нові обставини, які виявлені після ухвалення судом рішення, а також зміна правової позиції суду в інших подібних справах. Не можуть вважатися нововиявленими ті обставини, що встановлюються на підставі доказів, які не були своєчасно подані сторонами чи іншими особами, які беруть участь у справі. Обставини, що виникли чи змінилися після ухвалення судом рішення, а також обставини, на які посилався учасник судового процесу у своїх поясненнях, касаційній скарзі, або які могли бути встановлені в разі виконання судом вимог процесуального закону, теж не можуть визнаватися нововиявленими. Наведений висновок щодо застосування положень п. 1 ч. 2 ст. 361 КАС України викладений у постанові Верховного Суду від 19 березня 2019 року у справі № 204/153/16-а. При цьому, колегією суддів враховується, що згідно рішення Європейського суду з прав людини від 18 листопада 2004 року у справі «Правєдная проти Російської Федерації» процедура відміни остаточного судового рішення передбачає, що наявні докази, які раніше не були об`єктивно доступними та які можуть призвести до іншого результату судового розгляду. Особа, що бажає відміни судового рішення, повинна довести, що вона не мала можливості надати докази до закінчення судового розгляду і що такі докази мають значення для вирішення справи. Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2020 року у справі № 580/3420/20 у задоволенні позову відмовлено повністю, оскільки із поданих заявником документів судом встановлено, що вони не містять доказів того, що заявник під час здійснення ним підприємницької діяльності з 27 січня 1992 року по 31 грудня 1997 року дійсно перебував саме на спрощеній системі оподаткування, тому суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для зарахування вказаного періоду до його страхового стажу. Заявник в якості нововиявленої обставини вказує на те, що предметом розгляду адміністративної справи № 580/3420/20 є зарахування до його страхового стажу період трудової підприємницької діяльності з 27 січня 1992 року по 31 грудня 1997 року, однак Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області листом від 19 лютого 2021 року № 893-701/Д-03/8-2300/21 повідомило заявника, що згідно відомостей з особового рахунку платника він перебував на загальній системі оподаткування з 01 квітня 1998 року до 30 червня 2000 року, на спрощеній системі оподаткування з 01 січня 2001 року до 31 грудня 2001 року, з 01 січня 2005 року до 31 грудня 2006 року, з 01 січня 2009 року до 31 грудня 2009 року, з 01 січня 2017 року до 31 березня 2017 року та ним сплачено страхові внески до Пенсійного фонду України за період із 01 квітня 1998 року до 31 грудня 2000 року, із 01 січня 2002 року до 31 грудня 2003 року, з січня 2005 року до грудня 2006 року, з січня 2009 року до грудня 2009 року, з січня 2017 року до березня 2017 року. Проте, зазначені обставини, на які посилається заявник та, як вірно зазначив суд першої інстанції, не є нововиявленими у розумінні вимог статті 361 КАС України з огляду на наступне. Так, згідно до статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. До страхового стажу для обчислення розміру пенсії за віком, з якого обчислюється розмір пенсії по інвалідності або у зв`язку з втратою годувальника, крім наявного страхового стажу, зараховується також на загальних підставах відповідно період з дня встановлення інвалідності до досягнення застрахованою особою віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, та період з дня смерті годувальника до дати, коли годувальник досяг би віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону. Згідно пункту «б» статті 3 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-XII (далі - № 1788-XII) право на трудову пенсію мають особи, зайняті суспільно корисною працею, при додержанні інших умов, передбачених цим Законом, а саме: особи, які займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на особистій власності фізичної особи та виключно її праці, - за умови сплати страхових внесків до Пенсійного фонду України. Відповідно до статті 56 Закону № 1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. До стажу роботи зараховується також в т.ч.: будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в`язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків. Статтею 1 Закону № 1058-IV визначено, що страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. Відповідно до ч. 3-1 розділу XV Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (Розділ XV доповнено пунктом 3-1 згідно із Законом № 2148-VIII від 03 жовтня 2017 року) до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно із статтею 26 цього Закону включаються періоди: 1) ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку: з 1 січня 1998 року по 30 червня 2000 року включно, що підтверджуються довідкою про реєстрацію як суб`єкта підприємницької діяльності; з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2017 року включно, за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску). Крім того, постановою Кабінету Міністрів України від 03 жовтня 2018 року № 793 доповнено пункт 4 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 № 637, новим абзацом, зокрема: періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, з 1 січня 1998 року по 31 грудня 2003 року зараховуються до трудового стажу фізичних осіб - підприємців на підставі довідки про реєстрацію особи як суб`єкта підприємницької діяльності, а з 1 січня 2004 року по 31 грудня 2017 року за бажанням особи - за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від суми сплачених коштів. Як вірно зауважив суд першої інстанції, за вказаними змінами законодавець передбачив зарахування як до трудового так і до страхового стажу фізичних осіб - підприємців періоди провадження ними господарської діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, незалежно від сум сплачених ними страхових внесків (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску). Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження здійснення підприємницької діяльності заявником надано до суду, зокрема: копію свідоцтва про державну реєстрацію підприємницької діяльності без створення юридичної особи від 27 січня 1992 року № 189; копію свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця Серія НОМЕР_1 (дата проведення реєстрації: 13 березня 1995 року, номер запису про зміну свідоцтва: 20260010001009014); копію виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 28 лютого 2012 року Серія ААВ № 111746; копію витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських об`єднань за № 25053342 станом на 17 січня 2020 року. Разом з тим, колегія суддів погоджується з твердженням суду першої інстанції про те, що із поданих заявником документів вбачається, що останні не містять доказів того, що позивач під час здійснення підприємницької діяльності за період з 27 січня 1992 року по 31 грудня 1997 року дійсно перебував на спрощеній системі оподаткування, а Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області листом від 19 лютого 2021 року № 893-701/Д-03/8-2300/21, на яке заявник посилається, як на нововиявлену обставину, лише повідомило заявника, що згідно відомостей з особового рахунку платника він перебував на загальній системі оподаткування з 01 квітня 1998 року до 30 червня 2000 року, а з 01 січня 2001 року до 31 грудня 2001 року, з 01 січня 2005 року до 31 грудня 2006 року, з 01 січня 2009 року до 31 грудня 2009 року, з 01 січня 2017 року до 31 березня 2017 року заявник перебував на спрощеній системі оподаткування, тобто періоди, які зазначені у цьому листі - не є тими періодами, які є спірними у цій адміністративній справі № 580/3420/20. У контексті наведеного колегія суддів звертає увагу на те, що не вважаються нововиявленими нові обставини, які виявлені після ухвалення судом рішення, а також зміна правової позиції суду в інших подібних справах. Не можуть вважатися нововиявленими ті обставини, що встановлюються на підставі доказів, які не були своєчасно подані сторонами чи іншими особами, які беруть участь у справі. Обставини, що виникли чи змінилися після ухвалення судом рішення, а також обставини, на які посилався учасник судового процесу у своїх поясненнях, або які могли бути встановлені в разі виконання судом вимог процесуального закону, теж не можуть визнаватися нововиявленими. Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 23 листопада 2018 року по справі № 398/567/17. Нововиявленими вважаються обставини, які об`єктивно існували на момент вирішення адміністративної справи, але не були і не могли бути відомі на той час особі, що звертається із заявою. Саме наявність обох цих умов для визнання обставини нововиявленою є обов`язковою. При цьому нововиявлені обставини слід відрізняти від нових обставин, що виникли після вирішення справи та ще не існували на час її розгляду, а також обставини, що зазнали змін після прийняття судом рішення. Їх виявлення не може бути підставою для перегляду судового рішення. Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 06 червня 2019 року по справі № 2а/1270/6038/12 (812/1/13-н). Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що у п. 40 рішення у справі «Пономарьов проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що право на справедливий розгляд судом, яке гарантовано пунктом 1 статті 6 Конвенції, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. З урахуванням наведеного та враховуючи, що матеріалами справи і поданою до суду 09 березня 2021 року заявою про перегляд рішення суду за нововиявленими обставинами не підтверджено періоди провадження ним з 27 січня 1992 року по 31 грудня 1997 року підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, судова колегія погоджується з позицією суду першої інстанції про необхідність відмови у задоволенні поданої заяви з огляду на відсутність обставин, які в силу ст. 361 КАС України вважалися б нововиявленими. Крім того, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2021 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів, з урахуванням положень ст. 329 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя Н.М. Єгорова Судді Є.О. Сорочко І.В. Федотов