Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/3471/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/3471/20 Суддя (судді) суду 1-ї інст.: Кузьменко В.А. ПОСТАНОВА Іменем України 07 липня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Сорочка Є.О., суддів Єгорової Н.М., Коротких А.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 грудня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, третя особа Головне управління Державної казначейської служби у м. Києві про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, ВСТАНОВИВ: Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом про: - визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не складення подання до Головного управління Державної казначейської служби у м. Києві про повернення позивачу помилково сплаченого збору на обов`язкове державне пенсійне страхування у сумі 24 003,80 грн.; - зобов`язання відповідача сформувати подання до Головного управління Державної казначейської служби у м. Києві про повернення позивачу помилково сплаченого збору на обов`язкове державне пенсійне страхування у сумі 24 003,80 грн. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 грудня 2020 року у задоволенні позову відмовлено. Позивач в апеляційній скарзі просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким позов задовольнити, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що відповідачем протиправно не складено подання про повернення позивачу помилково сплаченого збору на обов`язкове державне пенсійне страхування Відповідач та третя особа у відзивах на апеляційну скаргу просять відмовити у її задоволенні, посилаючись на необґрунтованість доводів скаржника. Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що під час укладення договору купівлі-продажу квартири позивачем сплачено збір на обов`язкове державне пенсійне страхування у розмірі 24 003,80 грн. (1% вартості квартири), що підтверджується наявною у справі копією квитанції від 22 жовтня 2019 року №27. Вважаючи, що збір на обов`язкове державне пенсійне страхування сплачений помилково, позивач звернувся до відповідача із заявою про повернення помилково сплачених коштів; за результатами розгляду поданої заяви у листі ГУ ПФУ від 02 грудня 2019 року за №29/581/08 повідомлено, що органи пенсійного фонду не володіють інформацією стосовно прав власності на нерухоме майно, а для встановлення підстав щодо повернення коштів сплаченого збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна рекомендовано звернутись до суду. Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом. Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновків про те, що у межах спірних правовідносин позивач не довів, що придбав квартиру за адресою: АДРЕСА_1 вперше, а тому відсутні підстави для зобов`язання відповідача сформувати та подати до відповідного органу Казначейства подання про повернення позивачу помилково сплаченого збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна. Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого. Відповідно до пункту 9 частини першої статті 1 Закону України «Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування» від 26 червня 1997 року № 400/97-ВР (далі - Закон № 400/97-ВР) платниками збору на обов`язкове державне пенсійне страхування є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше. Згідно із пунктом 151 Порядку сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 листопада 1998 року №1740 (далі - Порядок), збір на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна сплачується підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності та фізичними особами, які придбавають нерухоме майно, у розмірі 1 відсотка від вартості нерухомого майна, зазначеної в договорі купівлі-продажу такого майна, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше. Пунктом 153 зазначеного Порядку встановлено, що нотаріальне посвідчення або реєстрація на біржі договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється за наявності документального підтвердження сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна. Аналіз наведених норм свідчить, що нотаріальне посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється лише за наявності документального підтвердження сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з таких операцій, однак, громадяни, які придбавають житло вперше, не є платниками цього збору. Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у постановах від 30 січня 2018 року у справі № 819/1498/17, від 31 січня 2018 року у справі № 819/1667/17 та ін. У постанові від 03 липня 2018 року у справі № 819/33/17 Верховний Суд вказав, що за відсутності відповідного правового механізму перевірки інформації про факт придбання нерухомості вперше саме держава в особі Пенсійного фонду України як уповноваженого суб`єкта владних повноважень зобов`язана доводити той факт, що у кожному конкретному випадку особа, що зобов`язана сплачувати збір на обов`язкове державне пенсійне страхування, придбала житло не вперше. Держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов`язана забезпечити його реалізацію. В протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності належного правового регулювання покладаються саме на державу. Відсутність в Україні єдиної системи реєстрації прав на нерухоме майно та позбавлення можливості Пенсійного фонду України та його територіальних відділень встановити придбання квартир конкретною особою вперше не може ставитись в провину особі, оскільки невизначення порядку виконання законодавчо закріплених норм не може призводити до порушення чи обмеження прав громадян, які наділені такими правами. Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Як свідчать матеріали справи, у цій справі будь-яких належних та допустимих доказів, які б спростовували твердження позивача про придбання ним житла вперше, чи підтверджували б реєстрацію на праві приватної власності за нею будь-якого іншого нерухомого майна та свідчили б про відсутність у неї права на звільнення від сплати збору, відповідачем не надано, а судом апеляційної інстанції не встановлено. Враховуючи, що позивач наголошує на тому, що купівля квартири здійснювалася нею вперше, то суд першої інстанції безпідставно вказав про ненадання позивачем відповідних доказів, оскільки у даному випадку обов`язок доказування покладається саме на відповідача, який жодних доказів спростування тверджень позивача не надав, не довівши таким чином правомірності своєї бездіяльності. Процедура повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, а саме: податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджету, коштів від повернення до бюджетів бюджетних позичок, фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, та кредитів, у тому числі залучених державою (місцевими бюджетами) або під державні (місцеві) гарантії, визначена Порядком повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 03 вересня 2013 року № 787 (далі - Порядок № 787). Пунктом 5 цього Порядку передбачено, що повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за ухвалою суду, яка набрала законної сили. Подання на повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету зборів, платежів та інших доходів бюджетів (крім зборів та платежів, контроль за справлянням яких покладено на органи Державної фіскальної служби України) подається до відповідного органу Казначейства за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку. Подання за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку подається платником до органу Казначейства разом з його заявою про повернення коштів з бюджету та оригіналом або копією документа на переказ, або паперовою копією електронного розрахункового документа, які підтверджують перерахування коштів до бюджету. Відповідно до підпункту 2 пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 215, казначейство відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунку, відкритого у Національному банку, зокрема, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету. Отже, оскільки повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а таким органом є Пенсійний фонд України, то саме на відповідача покладено обов`язок щодо формування та надання до органів Державної казначейської служби подання про повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 28 листопада 2018 року у справі № 813/1126/17. Відповідно до Порядку казначейського обслуговування доходів та інших надходжень державного бюджету, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29 січня 2013 року № 43, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19 лютого 2013 року за № 291/22823, органи Державного казначейства України у процесі казначейського обслуговування державного бюджету за доходами та іншими надходженнями формують розрахункові документи і здійснюють повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету та здійснюють безспірне списання коштів державного бюджету на підставі виконавчого документа у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Як вбачається з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, позивач є власником квартири АДРЕСА_1 . Відомості про наявність у позивача на праві власності інших об`єктів нерухомого майна матеріали справи не містять, а відповідачем таких доказів надано до суду не було. Виходячи із встановлених обставин справи та вимог чинного законодавства, колегія суддів приходить до висновку, що позивач звільнений від сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування як такий, що придбав житло вперше, а тому сплачений ним збір на обов`язкове державне пенсійне страхування за наслідками укладання договору купівлі-продажу квартири підлягає поверненню, що є підставою для задоволення позову. Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 30 вересня 2019 року у справі №819/1727/16 та від 14 листопада 2019 року у справі №819/442/17. Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв помилкове рішення про відмову у задоволенні позову. Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя . Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Решта доводів учасників справи висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини. Відповідно до пункту другого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. За змістом частини першої статті 317 КАС підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Оскільки судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом порушено норми процесуального права, то оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню, а позов задоволенню. Відповідно до частин першої, шостої статті 139 КАС при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. Керуючись статтями 34, 243, 311, 317, 321, 325, 328, 329, 331 КАС, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 грудня 2020 року та ухвалити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, третя особа Головне управління Державної казначейської служби у м. Києві про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії задовольнити. Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо не складення подання до Головного управління Державної казначейської служби у м. Києві про повернення ОСОБА_1 помилково сплаченого збору на обов`язкове державне пенсійне страхування у сумі 24 003,80 грн. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві сформувати та направити до Головного управління Державної казначейської служби у м. Києві подання про повернення ОСОБА_1 помилково сплаченого збору на обов`язкове державне пенсійне страхування у сумі 24 003,80 грн. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16; ідентифікаційний код 42098368) сплачений судовий збір у розмірі 2102 (дві тисячі сто дві) грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. В інших випадках постанова не підлягає касаційному оскарженню. Головуючий суддя Є.О. Сорочко Суддя Н.М. Єгорова Суддя А.Ю. Коротких