LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Постанова 4854420/2867/21

від 08.07.2021 ·

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 08 липня 2021 р.м.ОдесаСправа № 420/2867/21 Головуючий в 1 інстанції: Марин П.П. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача: Димерлія О.О., суддів: Танасогло Т.М., Єщенка О.В., за участю секретаря Пономарьової Н.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17.05.2021 року у справі №420/2867/21 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,- В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернулась до суду першої інстанції з позовом, в якому просила: визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області щодо нарахування та виплати суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки) із застуванням ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»; зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Одеській області провести перерахунок суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки), обчисливши її відповідно до ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», та виплатити недоотриману частину. В обґрунтування позову зазначено, що постановою Верховної Ради України від 21.05.2015 року №479-VIII позивача обрано безстроково на посаду судді Малиновського районного суду м. Одеси. У період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року нарахування та виплата суддівської винагороди проводилась із застосуванням обмеження, встановленого ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 року №294-ІХ. Оскільки суддівська винагорода регулюється виключно Законом України «Про судоустрій і статус суддів» і не може визначатись іншими нормативно-правовими актами, застосування відповідачем обмеження, передбаченого ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» на час карантинних заходів і застережень, порушує право позивача на належне грошове забезпечення, у зв`язку із чим він вимушений звернутись до суду із цим позовом за захистом своїх прав та інтересів. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 17.05.2021 року адміністративний позов задоволено. Суд визнав протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки) із застуванням ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік». Зобов`язав Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Одеській області провести перерахунок суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки), обчисливши її відповідно до ст.130 Конституції України та ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», та виплатити недоотриману частину. Вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що, оскільки нарахування і виплата позивачу обмеженого розміру суддівської винагороди відбувались не на підставі спеціального Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а згідно іншого закону, що прямо заборонено ст. 130 Конституцією України, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для їх задоволення у повному обсязі. В апеляційній скарзі Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Одеській області, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судове рішення та прийняти нове про відмову у задоволенні позову у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що судом першої інстанції не надано належної правової оцінки нормам бюджетного законодавства, помилково не враховано особливості нормативного регулювання порядку фінансового забезпечення судів, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення. Апелянтом наголошено на відсутності у спірному періоді правових підстав для нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди поза межами видатків державного бюджету та без застосування обмежень, встановлених Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (в редакції Закону №553-ІХ). Акцентуючи увагу на необґрунтованості позовних вимог, апелянт вказує, що виконання судових рішень, ухвалених на користь суддів, здійснюється у порядку черговості відповідно до вимог чинного законодавства Державною судовою адміністрацією України за рахунок коштів спеціальної бюджетної програми та у межах передбачених асигнувань на відповідний бюджетний період. Отже, матеріальна шкода у вигляді недоотриманої позивачем суддівської винагороди підлягає стягненню за рахунок коштів Державного бюджету України, головним розпорядником яких є Державна судова адміністрація України, шляхом безспірного списання органом казначейської служби. Судом першої інстанції з`ясовано та як встановлено під час апеляційного розгляду, Указом Президента України від 22.01.2010 року №59/2010 ОСОБА_1 призначена строком на п`ять років на посаду судді Малиновського районного суду м. Одеси. Постановою Верховної Ради України від 21.05.2015 року №479-VIII ОСОБА_1 обрано безстроково на посаду судді Малиновського районного суду м. Одеси. Виплата суддівської винагороди позивачу у період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року проводилась із застосуванням обмеження, встановленого ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», що підтверджується довідкою ТУ ДСА в Одеській області від 23.03.2021 року №5-1413/21Вих. Посилаючись на те, що нарахування та виплата суддівської винагороди в обмеженому розмірі є незаконними, такими, що не відповідають конституційним гарантіям суддівського забезпечення, позивач звернувся до суду із цим позовом за захистом своїх прав та інтересів. Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до ч. 1 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 року №1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Згідно із ч.ч. 2, 3, 4, 5 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 року №1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці. Базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 55 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. До базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п`ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб. У випадку, якщо суд розміщується в декількох населених пунктах, застосовується регіональний коефіцієнт за місцезнаходженням органу, який провів державну реєстрацію такого суду. Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу. Обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків. Таким чином, визначений розмір суддівської винагороди є встановленою Законом України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 року №1402-VIII гарантією, виплата якої регулюється вказаним Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Наведене кореспондується із правилами ст. 130 Конституції України, згідно якої Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій. Відповідно до ч.ч. 1, 2, 3, 7 ст. 148 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 року №1402-VIII фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України. Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють: 1) Верховний Суд - щодо фінансового забезпечення його діяльності; 1-1) вищий спеціалізований суд - щодо фінансового забезпечення його діяльності; 2) Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України; 3) Вища рада правосуддя - щодо фінансового забезпечення її діяльності. Видатки на утримання судів у Державному бюджеті України не можуть бути скорочені в поточному фінансовому році. Водночас, Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік"" від 13.04.2020 року №553-IX Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено статтею 29, згідно якої установлено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки. Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України. Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті). Зазначений Закон України від 13.04.2020 року №553-IX набрав чинності 18.04.2020 року, і, як свідчать обставини справи, є реалізованим під час виплати позивачу суддівської винагороди. Отже, з цього часу нарахування суддівської винагороди позивачу проводилось не у розмірі, визначеному ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Під час вирішення спору по суті судом першої інстанції вірно враховано, що відповідно до ст. 130 Конституції України розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій. Конституційний Суд України неодноразово висловлював правову позицію щодо незалежності суддів, зокрема їх належного матеріального забезпечення, незаконності зміни розмірів суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення Конституційного Суду України від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 11 березня 2020 року, від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020). У цих рішеннях Конституційний Суд України, у тому числі, визначив, що однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їх особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід`ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому (перше речення абзацу третього пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, перше речення абзацу шостого підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, друге речення абзацу шостого підпункту 3.2, абзаци двадцять сьомий, тридцять третій, тридцять четвертий підпункту 3.3 пункту З мотивувальної частини Рішення від 4 грудня 2018 року № 11 -р/2018). У Рішенні від 03.06.2013 року №3-рп/2013 у справі №1-2/2013 Конституційний Суд України зазначив, що будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя та права людини і громадянина на захист прав і свобод незалежним судом, оскільки призводить до обмеження можливостей реалізації цього конституційного права, а отже, суперечить частині першій статті 55 Конституції України. Наведені положення Конституції України, юридичні позиції Конституційного Суду України свідчать про те, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу. За змістом Європейської хартії про закон «Про статус суддів» від 10 липня 1998 року, рівень винагороди суддям за виконання ними своїх професійних обов`язків має бути таким, щоб захистити їх від тиску, що може спричинити вплив на їх рішення або взагалі поведінку суддів і таким чином вплинути на їх незалежність та неупередженість. У Основних принципах незалежності судових органів (Схвалені резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї від 29 листопада та 13 грудня 1985 року) визначено, що незалежність судових органів гарантується державою і закріплюється в конституції або законах країни. Правосуддя вимагає, щоб кожен мав право на справедливий і публічний розгляд в компетентному, незалежному та об`єктивному суді відповідно до принципів, проголошених в Загальній декларації прав людини (стаття 10), Міжнародному пакті про громадянські й політичні права (стаття 14) та інших документах Організації Об`єднаних Націй. Для здійснення цього права необхідно мати незалежний судовий орган. Пунктом 11 Основних принципів регламентовано, що термін повноважень суддів, їх незалежність, безпеку, відповідну винагороду, умови служби, пенсії і вік виходу на пенсію повинні належним чином гарантуватись законом. Як свідчать обставини справи, правила ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 року №1402-VIII в оспорюваному періоді є чинними і змін не зазнали. У зв`язку із чим, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що застосування обмежень, передбачених положеннями Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік"" від 13.04.2020 року №553-IX, суперечить як спеціальному законодавству про судоустрій так і конституційним гарантіям належного грошового забезпечення судді. При цьому, апеляційний суд зауважує, що відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. За правилами ч.ч. 1, 2 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист, у тому числі, шляхом: визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Виходячи з обставин справи та враховуючи, що нарахування позивачу суддівської винагороди не у відповідності до закону про судоустрій проводилось Управлінням, колегія суддів вважає, що висновок суду першої про зобов`язання відповідача здійснити перерахунок суддівської винагороди, обчисливши її відповідно до ст.130 Конституції України, ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та виплативши недоотриману частину, у повній мірі відповідає вказаним правилам адміністративного процесуального законодавства та направлений на ефективний спосіб захисту порушених прав позивача. З огляду на наведене, оскільки судом першої інстанції повною мірою з`ясовані обставини справи, висновки суду відповідають нормам законодавства, що регулюють спірні правовідносини, а доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують, колегія суддів вважає, що судове рішення відповідно до вимог ст. 316 КАС України підлягає залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17.05.2021 року у справі № 420/2867/21 без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня отримання сторонами копії судового рішення. Повний текст постанови складено та підписано 09.07.2021 року. Суддя-доповідач Димерлій О.О. Судді Танасогло Т.М. Єщенко О.В.

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»