Постанова 4851 № 520/3300/21

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 липня 2021 р. Справа № 520/3300/21 Другий апеляційний адміністративний суд у складі: Головуючого судді: Присяжнюк О.В., Суддів: П`янової Я.В. , Спаскіна О.А. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.04.2021 р. (ухвалене суддею Сліденко А.В.) по справі № 520/3300/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, в якому просив: визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області № 536 від 03.02.2021 р.; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити призначення та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за вислугу років згідно із ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру», з 27.01.2021 р., виходячи із розрахунку 90% від суми місячного (чинного) заробітку, обчисленого за останні 60 календарних місяців роботи відповідно до довідки Київської міської прокуратури № 21/10 від 19.01.2021 р., без обмеження максимального розміру заробітної плати та пенсії, з урахуванням загального стажу 21 роки 10 місяців, у тому числі спеціального стажу роботи на посадах прокурора і слідчого прокуратури України за період з 01.08.2001 р. по 19.01.2021 р. як 19 років 05 місяців та забезпечити виплату призначеної пенсії без обмеження її максимального розміру. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 14.04.2021 р. позов залишено без задоволення. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.04.2021 р. та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: Закону України Про прокуратуру", Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи. Відповідач подав до суду апеляційної інстанції письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав. Згідно із ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судовим розглядом встановлено, що з 01.09.1996 р. по 29.06.2001 р. позивач навчався на денному відділенні Національної юридичної академії імені Ярослава Мудрого (4 роки 9 місяців 28 днів). ОСОБА_1 розпочав безперервну публічну службу в органах прокуратури України з 01.08.2001 р., займав посади виключно в органах прокуратури України, дислокованих на території м. Києва. 28.01.2021 р. публічна служба позивача в органах прокуратури України була припинена. 27.01.2021 р. позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області процедуру призначення пенсії у порядку ст. 50-1Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 р. № 1789-XII у редакції Закону України від 12.07.2001 р. № 2663-III, стверджуючи, що вислуга років складає 21 рік 10 місяців, а вислуга років у прокуратурі України складав 19 років 05 місяців. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 03.02.2021 р. № 536 відмовлено у призначенні заявнику пенсії за вислугу років у порядку ст. 50-1Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 р. № 1789-XII у редакції Закону України від 12.07.2001 р. № 2663-III. Позивач вважаючи таку відмову відповідача протиправною, звернувся до суду з цим позовом. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з їх необґрунтованості. Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав. Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Умови пенсійного забезпечення відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників до 15.07.2015 р. визначалися Законом України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 р. №1789-ХІІ. Так, відповідно до ч. 1 та 2 ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" №1789-ХІІ від 05.11.1991 р. (в редакції Закону №2663-ІІІ від 12.07.2001 р.), прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку. Розмір виплат (крім посадових окладів, надбавок за класні чини, вислугу років), що включаються в заробіток для обчислення пенсії, визначається за вибором того, хто звернувся за пенсією, за останні 24 календарні місяці роботи, яка дає право на даний вид пенсії, підряд перед зверненням за пенсією або за будь-які 60 календарних місяців такої роботи підряд перед зверненням за пенсією незалежно від наявності перерв протягом цього періоду на даній роботі. Разом з тим, 15.07.2015 р. набрав чинності Закон України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 р. № 1697-VII. Відповідно до ч. 3 розділу ХІІ Прикінцевих положень Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 р. № 1697-VII положення Закону України "Про прокуратуру" №1789-ХІІ, крім пункту 8 частини 1 статті 15, частини 4 статті 16, абзацу 1 частини 2 статті 46-2, статті 47, частини 1 статті 49, частини 5 статті 50, частин 3, 4, 6 та 11 статті 50-1, частини 3 статті 51-2, статті 53 щодо класних чинів, визнано такими, що втратили чинність із набранням чинності Законом України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 р. № 1697-VII. Таким чином, на час звернення позивача до відповідача із заявою про призначення пенсії (27.01.2021 р.) ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" № 1789-ХІІ, яка регулювала питання пенсійного забезпечення прокурорів та слідчих, втратила чинність. Натомість, порядок призначення пенсій прокурорам врегульовано Законом України від 14.10.2014 р. № 1697-VII Про прокуратуру. Відповідно до ст. 86 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 р. № 1697-VII, чинної на момент подачі позивачем заяви про призначення пенсії до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше: по 30 вересня 2011 року - 20 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 10 років; з 1 жовтня 2011 року по 30 вересня 2012 року - 20 років 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 10 років 6 місяців; з 1 жовтня 2012 року по 30 вересня 2013 року - 21 рік, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 11 років; з 1 жовтня 2013 року по 30 вересня 2014 року - 21 рік 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 11 років 6 місяців; з 1 жовтня 2014 року по 30 вересня 2015 року - 22 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 12 років; з 1 жовтня 2015 року по 30 вересня 2016 року - 22 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 12 років 6 місяців; з 1 жовтня 2016 року по 30 вересня 2017 року - 23 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років; з 1 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року - 23 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років 6 місяців; з 1 жовтня 2018 року по 30 вересня 2019 року - 24 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років; з 1 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року - 24 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років 6 місяців; з 1 жовтня 2020 року і пізніше - 25 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 15 років. Пенсія призначається в розмірі 60 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. Із врахуванням вищенаведеного, суд апеляційної інстанції вважає, що питання пенсійного забезпечення працівників прокуратури України регулюється ст. 86 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 р. № 1697-VІІ, який набув чинності 15.07.2015 р., та є діючим. Отже, до спірних правовідносин варто застосовувати саме положення цього закону, а не ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 р. № 1789-ХІІ. Аналогічна правова позиція щодо застосування ст. 86 Закону України "Про прокуратуру" викладена Верховним Судом у постановах від 24.04.2019 р. у справі № 750/8739/16-а, від 26.06.2018 р. у справі № 686/17309/17 та від 11.06.2020 р. у справі № 265/2627/17. Станом на дату звернення до органів Пенсійного фонду у січні 2021 року у позивача відсутній стаж роботи 25 років, тобто відсутні підстави для виникнення права на призначення пенсії згідно із ст. 86 Закону України від 14.10.2014 р. №1697-VII Про прокуратуру. Позивач просить суд зобов`язати відповідача призначити пенсію згідно із ст. 50-1 Закону України Про прокуратуру № 1789-XII у редакції, яка діяла до 01.10.2011 р., відповідно до якої пенсії призначалися прокурорам і слідчим зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років. Проте, станом на 30.09.2011 р. у позивача був відсутній стаж роботи 20 років, що свідчить про відсутність підстав для виникнення права на призначення пенсії згідно із ст. 50-1 Закону України від 05.11.1991 р. № 1789-XII Про прокуратуру у редакції, яка діяла до 01.10.2011 р. Верховний Суд в постанові від 20.12.2018 р. у справі № 363/4080/16-а, зазначив, що оскільки, позивач не набув такого права, то неможливо стверджувати і про звуження його змісту та обсягу, оскільки положення Конституції України, на які посилається позивач, вказують на неприпустимість звуження змісту та обсягу вже існуючого права. Тобто, в період дії ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 р. № 1789-XII у позивача не виникало право на пенсію, а тому не можна вважати, що у спірному випадку відбулося звуження прав позивача, оскільки відсутня першопричина, - саме право, яке може звужуватися. Аналогічний висновок, викладений в постановах Верховного Суду від 10.10.2019 р. у справі № 554/5582/17 та від 04.12.2019 р. у справі № 747/559/17. Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Частинами 1 та 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. В рамках розгляду цієї справи, суд застосовує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену в рішенні "Великода проти України" (№ 43331/12), відповідно до якої законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист. Аналогічний висновок зроблений в рішенні Конституційного Суду України від 26.12.2011 р. № 20-рп/2011. У рішенні по справі "Ейрі проти Ірландії" Європейський суд з прав людини констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового (Airey v. Ireland № 6289/73). Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі "КйартанАсмундсон проти Ісландії" (KjartanАsundsson v. Iceland № 60669/00). Отже, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень. Так, рішенням ЄСПЛ від 19.04.1993 у справі "Краска проти Швейцарії" визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути почуті, тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами. Відповідно до позиції ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorija v. Spain) № 303-A, пункт 29). Отже, суд апеляційної інстанції вважає, що оскільки стаж позивача за вислугу років недостатній для призначення пенсії на підставі ст. 86 Закону №1697-VII, а в період дії ст. 50-1 Закону №1789-ХІІ позивач не набув права на призначення пенсії за вислугу років, то відповідачем обґрунтовано відмовлено у призначенні пенсії позивачу. Із урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції вважає правильним висновок суду першої інстанції про необґрунтованість позовних вимог. Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.04.2021 р. без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи апелянта спростовані приведеними вище обставинами та нормативно-правовим обґрунтуванням. Відповідно до п.

30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. Однак, згідно із п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Керуючись ст. ст. 243, 308, 311, 316, 322, 325, 326, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.04.2021 р. по справі № 520/3300/21 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню. Головуючий суддя О.В. Присяжнюк Судді Я.В. П`янова О.А. Спаскін