Постанова 4851 № 589/1977/21

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 липня 2021 р.Справа № 589/1977/21 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Перцової Т.С., Суддів: Жигилія С.П. , Русанової В.Б. , за участю секретаря судового засідання Севастьянової А.Ю., відповідача - ОСОБА_1 , представників сторін: позивача - Кирилкіної А.М., відповідача - Дасюк С.В., перекладача - Волошко П.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 18.05.2021, головуючий суддя І інстанції: Лєвша С.Л., м. Шостка, по справі № 589/1977/21 за позовом Управління Державної міграційної служби України в Сумській області до ОСОБА_1 про примусове видворення за межі території України, ВСТАНОВИВ Управління Державної міграційної служби в Сумській області (далі по тексту - УДМСУ в Сумській області, позивач), звернулося до Шосткинського міськрайонного суду Сумської області з позовом до громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 (далі по тексту ОСОБА_1 , відповідач), в якому просило суд: - примусово видворити за межі території України громадянина РФ ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; - затримати строком на 6 місяців громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні; - в порядку пункту 3 частини 2 статті 12, статті 262 КАС України звернути до негайного виконання рішення. В обґрунтування позовних вимог з посиланням на ч.ч.1, 2, 11, 14, 15 ст. 289 КАС України стверджує про наявність підстав для затримання відповідача з метою ідентифікації та забезпечення його видворення за межі території України строком на 6 місяців. В якості обставин, які зумовили застосування вказаних заходів, вказує на встановлення працівниками Шосткинського міського відділу УДМСУ в Сумській області факту незаконного перебування громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 на території України. Так, відповідач, знаходячись без документів на право проживання в Україні, перевищив дозволений термін перебування іноземця, який є громадянином держави з безвізовим порядком в`їзду 90 днів протягом 180 днів. При цьому, жодних дій щодо легалізації свого перебування не здійснював, до підрозділів ДМСУ у Сумській області із заявами щодо продовження термінів чи з інших питань перебування на території України або про отримання статусу біженця чи додаткового захисту не звертався. З огляду на викладене, 26 лютого 2021 року відносно відповідача складено протокол про адміністративне правопорушення, серії ПР МСМ №000588, за частиною 1 статті 203 Кодексу України про адміністративні правопорушення (ухилення від виїзду з України після закінчення відповідного терміну перебування), у зв`язку з чим начальником Шосткинського міського відділу УДМСУ в Сумській області до ОСОБА_1 застосовано адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 1700,00 грн, який відповідачем сплачено не було. Цього ж дня 6 лютого 2021 року Шосткинським міським відділом УДМСУ в Сумській області, прийнято рішення № 1 про примусове повернення з України громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 , відповідно до якого останній зобов`язався виїхати за межі території України до 27 березня 2021 року. Копію рішення ОСОБА_1 отримав 26 лютого 2021 року, однак станом на час звернення до суду з цим позовом не виконав, внаслідок чого існують обґрунтовані підстави вважати, що відповідач і надалі буде ухилятись від виконання рішення про його примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення, оскільки немає документів, які б його ідентифікували або надавали право перетину державного кордону України, як і немає грошових коштів для самостійного виїзду. Рішенням Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 18.08.2021 по справі № 589/1977/21 адміністративний позов Управління Державної міграційної служби України в Сумській області до громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про примусове видворення за межі території України - задоволено. Примусово видворено за межі території України громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Затримано строком на 6 місяців громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України. Рішення суду звернено до негайного виконання. Відповідач, не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 18.05.2021 по справі № 589/1977/21 та прийняти постанову, якою в задоволенні позову відмовити в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказує, що незгоден з рішенням суду першої інстанції з огляду на те, що судом не враховано перебування відповідача у цивільному шлюбі з громадянкою України ОСОБА_2 та проживання на території України з 2005 року, а також втрату зимою 2016 року паспорту (в квітні 2016 року звертався до посольства Російської Федерації в Україні, однак отримав відмову у зв`язку з відсутністю у нього оригіналу свідоцтва про народження (має лише копію свідоцтва про народження)). Зауважує, що за час перебування в Україні жодної судимості не має, до кримінальної відповідальності не притягувався, адміністративні протоколи стосовно нього не складалися, крім протоколу про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 203 КУпАП, складеного начальником Шосткинського міського відділу УДМС у в Сумській області 26.02.2021 року (ухилення від виїзду з України після закінчення відповідного терміну перебування), яким до відповідача застосовано стягнення у вигляді штрафу у розмірі 1700,00 грн, що не сплачено через відсутність документу, який посвідчує особу, про що було повідомлено позивача. Висновок суду першої інстанції щодо неодноразового використання відповідачем підроблених документів з метою отримання фінансових (кредитних) коштів вважає необґрунтованим, та таким, що не підтверджується жодними доказами. Також вказує про відсутність законних підстав для прийняття рішення про примусове повернення відповідача до країни походження, оскільки жодних дій, що порушують законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства ОСОБА_1 не вчиняв, що в силу пункту 5 розділу 1 Інструкції про примусове поверне і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України та Служби безпеки України від 23.04.2012 року № 353/271/150 (далі - Інструкція № 353/271/150) є обов`язковою підставою для прийняття такого рішення. Натомість посилання позивача на відсутність у відповідача документів, які посвідчують особу та коштів для самостійного виїзду до РФ не є такими підставами. Щодо поміщення відповідача в пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на строк, необхідний для ідентифікації особи, але не більш як на шість місяців, вказує, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про обґрунтованість такої вимоги позивача, оскільки в якості підстави для такого затримання останнім в позові зазначено порушення відповідачем терміну легального перебування на території України, що не відповідає переліку умов, встановленому ч. 13 ст. 289 КАС України, за наявності яких можливе видворення особи. Крім того, стверджує, що під час розгляду справи в суді першої інстанції не отримав безоплатну правову допомогу, що є порушенням статті 16 КАС України. Позивач, в надісланому до суду відзиві на апеляційну скаргу, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Зазначив, що ознайомившись особисто під підпис з рішенням про примусове повернення до країни походження, відповідач зобов`язався у строк до 27.03.2021 самостійно повернутися до Російської Федерації, однак у встановлений строк цього не зробив, у зв`язку з чим, в розумінні п. 14 частини 1 статті 1 Закону №3773-VI є нелегальним мігрантом, що і стало підставою для звернення до суду з позовом про йго примусове видворення з території України. Посилання відповідача на неможливість самостійного виконання ним рішення про примусове повернення до країни походження з огляду на відсутність для цього коштів, вважає необгрунтованим, у зв`язку з відсутністю доказів, які б підтверджували наведені обставини. Щодо затримання та поміщення відповідача в пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, позивач вказує, що з огляду на відсутність у відповідача документів на підтвердження особи або документів, які б давали право перетину державного кордону, в силу приписів ч.1 ст. 289 КАС України, такий захід є таким, що забезпечить повернення ОСОБА_1 до країни походження. З урахуванням викладеного, вважає, що доводи відповідача є необґрунтованими, безпідставними та такими, що не відповідають обставинам справи та прямо суперечать законодавству України. 09.07.2021 від представника позивача надійшли письмові пояснення, в яких наведені доводи аналогічні доводам апеляційної скарги. Представник позивача в судовому засіданні проти задоволення вимог апеляційної скарги заперечувала, просила суд апеляційної інстанції її відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, як законне та обґрунтоване. Відповідач та його представник в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримали з підстав та мотивів, викладених в останній, просили суд апеляційної інстанції їх задовольнити. При цьому представник відповідача неодноразового наголошувала на незабезпеченні участі перекладача для ОСОБА_1 та ненадання правової допомоги під час вручення рішення від 26.02.2021 та розгляду справи в суді першої інстанції. Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, пояснення відповідача, представників сторін, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції зі змісту ухвали Шосткинського міськрайонного суду Сумської області постановленої 28 січня 2020 року у справі №589/3207/19 встановлено, що ОСОБА_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 222 КК України, звільнено від кримінальної відповідальності на підставі ст. 45 КК України у зв`язку з дійовим каяттям. Кримінальне провадження № 12018200110002003 від 28.12.2018 за обвинуваченням ОСОБА_1 , у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 222 КК України закрито (а.с. 8). Також, ухвалою Шосткинського міськрайонного суду Сумської області постановленої 10 червня 2020 року у справі №589/391/20 ОСОБА_1 звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 222 КК України, на підставі ст. 45 КК України у зв`язку з дійовим каяттям, а кримінальне провадження щодо нього - закрито (а.с. 9, 10). Постановою про накладення адміністративного стягнення, серія ПН МСМ №000590, винесеної начальником Шосткинського міського відділу Управління Державної міграційної служби України в Сумській області 26 лютого 2021 року, з посиланням на ч. 1 ст. 203 Кодексу України про адміністративні правопорушення накладено на ОСОБА_1 адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 1700 гривень 00 копійок. (а.с. 12). У судовому засіданні відповідач визнав, що перебуває на території держави Україна без відповідних документів на право перебування на території України, тобто незаконно та мав до 27 березня 2021 року виїхати з неї. Також встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не відноситься до осіб, яким надано статус біженця і не є особою, яка потребує додаткового захисту. З відповідними заявами до працівників ДМС України відповідач не звертався. Доказів протилежного суду не надано. Крім того, 26 лютого 2021 року Шосткинським міським відділом Управління Державної міграційної служби України в Сумській області прийнято рішення № 1 про примусове повернення до країни походження або третьої країни громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яким його зобов`язано покинути територію України у термін до 27 березня 2021 року. (а.с. 18, 19). Дане рішення відповідач отримав під розписку 26.02.2021 року (а.с. 20), проте у добровільному порядку у встановлені строки не виконав його. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції зазначив, що відповідач не виконав в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення, у нього відсутні документи на право перебування на території України, у зв`язку з чим, враховуючи відсутність бажання звернутися до ДМС із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідач підлягає примусовому видворенню за межі держави Україна. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з наступних підстав. Частиною другою статті 19 Конституції України визначено обов`язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України, визначає Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22 вересня 2011 року № 3773-VI (далі - Закон № 3773- VI). Частиною першою статті 26 Закону № 3773-VI визначено, що іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернути в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення. Відповідно до частини другої статті 26 Закону № 3773-VI рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першій цієї статті, може супроводжуватися забороною щодо подальшого в`їзду в Україну строком на три роки. Строк заборони щодо подальшого в`їзду в Україну обчислюється з дня винесення такого рішення. Порядок виконання рішення про заборону щодо подальшого в`їзду в Україну визначає Кабінет Міністрів України. Згідно з частиною третьої статті 26 Закону № 3773-VI один із примірників рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства видається іноземцю або особі без громадянства, стосовно яких воно прийнято. У рішенні зазначаються підстави його прийняття, порядок оскарження та наслідки невиконання. Форма рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства затверджується спільним наказом Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України. Відповідно до частини п`ятою статті 26 Закону № 3773-VI іноземець або особа без громадянства зобов`язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення. В силу частини першої статті 30 Закону № 3773-VI центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органи охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України) або органи Служби безпеки України можуть лише на підставі винесеної за їх позовом постанови адміністративного суду примусово видворити з України іноземця та особу без громадянства, якщо вони не виконали в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення або якщо є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення, крім випадків затримання іноземця або особи без громадянства за незаконне перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України та їх передачі прикордонним органам суміжної держави. На виконання вимог Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", з метою упорядкування роботи з примусового повернення і примусового видворення іноземців та осіб без громадянства наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України 23 квітня 2012 року № 353/271/150 (у редакції наказу Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України від 22 січня 2018 року № 38/77), який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 21 травня 2012 року за № 806/21119, затверджено Інструкцію про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства (далі - Інструкція). Згідно з пунктом 4 Інструкції іноземці можуть бути примусово повернуті до країни походження чи третьої країни на підставі рішення органу ДМС або органу охорони державного кордону, або органу СБУ про примусове повернення чи примусово видворенні на підставі винесеної за позовом цих органів/підрозділів постанови адміністративного суду про примусове видворення. Інструкція детально описує вжиття компетентними органами заходів щодо ідентифікації та документування іноземців та передбачає, що: - у разі відсутності в іноземця документів, що посвідчують особу, територіальний орган, територіальний підрозділ ДМС, орган СБУ або орган охорони державного кордону України вживають заходів щодо їх ідентифікації та документування (запити до дипломатичних представництв або консульських установ із долученням двох кольорових фотокарток на кожну особу); - у разі відсутності акредитованого в Україні дипломатичного представництва або консульської установи країни походження іноземця запити до компетентних органів відповідної країни щодо його ідентифікації надсилаються через Департамент консульської служби МЗС; - у разі відсутності відповіді від компетентних органів країни походження іноземця запити щодо його ідентифікації надсилаються через Департамент консульської служби МЗС України повторно. У пункті 7 Інструкції визначено, що підставами для подання позову про примусове видворення іноземців є: невиконання іноземцем в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення; наявність обґрунтованих підстав вважати, що іноземець ухилятиметься від виконання рішення про примусове повернення, крім випадків затримання іноземця за незаконне перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України та його передачі прикордонним органам суміжної держави; якщо іноземці, прийняті відповідно до міжнародного договору про реадмісію, не мають законних підстав для перебування на території України та якщо між Україною і країною громадянської належності чи країною попереднього постійного проживання таких осіб відсутній договір про реадмісію; якщо іноземець, стосовно якого прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію, не виїхав з України протягом місяця з дня отримання копії такого рішення, за винятком випадків, коли особа оскаржила рішення про скасування дозволу на імміграцію до суду, - до набрання рішенням суду законної сили. Таким чином, з аналізу наведених норм слідує, що примусовому видворенню підлягають особи у випадку їх ухилення без поважних причин від виїзду в установлений рішенням про примусове повернення строк, або коли існують обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства буде ухилятися від виконання такого рішення ще до спливу цього строку. З вищенаведеного вбачається, що строк, встановлений рішенням про примусове повернення, повинен бути достатнім для його виконання та самостійного виїзду іноземця з України, однак, не повинен перевищувати 30 днів. Факт ухилення від виїзду після прийняття цього рішення може бути встановлено та підтверджено лише після закінчення строку, наданого іноземцю чи особі без громадянства. Так, з матеріалів справи вбачається, що 26 лютого 2021 року Шосткинським міським відділом Управління Державної міграційної служби України в Сумській області прийнято рішення №1 про примусове повернення до країни походження або третьої країни громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яким його зобов`язано покинути територію України у термін до 27 березня 2021 року (а.с. 18, 19). Вказаним рішенням підтверджується, що строк, протягом якого відповідачу необхідно було покинути територію України, становить 29 днів, що є достатнім строком для вчинення вказаних дій, тим більше враховуючи, що країною походження відповідача є Російська Федерація, яка має спільний кордон з Україною, дістатись до якого відповідач мав змогу як автомобільним так і залізничним транспортом. Разом з цим, як встановлено судом першої інстанції та підтверджено в суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 не вчинив жодних дій щодо залишення території України протягом вказаного строку. У зв`язку з чим, позивач вимушений був звернутися до суду з цим позовом про примусове видворення відповідача за межі території України. При цьому слід зауважити, що з таким позовом УДМС в Сумській області звернулося 18.05.2021, тобто майже через два місяці після спливу вказаного строку, наданого відповідачу для залишення території України. Таким чином, враховуючи надання відповідачу достатнього строку для повернення до країни походження Російської Федерації (29 днів), під час якого ним не було вжито жодних заходів, спрямованих на вчинення таких дій, подання позивачем позову майже через два місяці після закінчення вказаного строку, що свідчить про наявність у відповідача фактично додаткового строку для виконання вказаного рішення позивача, та ненаведення відповідачем обставин, які об`єктивно завадили йому виконати вказане рішення, колегія суддів приходить до висновку про доведеність факту ухилення ОСОБА_1 без поважних причин від виїзду в установлений рішенням про примусове повернення строк. Доводи відповідача про те, що його примусове видворення призведе до втручання в право на сімейне життя, оскільки як стверджує останній він перебуває у цивільному шлюбі з громадянкою України ОСОБА_2 , не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного перегляду справи; жодних доказів існування вказаних обставин відповідачем не надано ані до суду першої ані до суду апеляційної інстанцій. Крім того, як вбачається з дослідженого судом апеляційної інстанції протоколу судового засіданні від 18.05.2021 та відповідного йому аудіозапису, жодного клопотання щодо виклику вказаної особи в судове засідання для допиту в якості свідка, відповідачем заявлено не було. Посилання відповідача на неможливість отримання нового паспорту, який він втратив ще зимою 2016 року, з огляду на сплив досить тривалого проміжку часу від вказаної події (з 2016 по 2020 роки), є непереконливими. Твердження про отримання у квітні 2016 року на його заяву відмови Посольства Російської Федерації в Україні у видачі нового паспорту з огляду на відсутність у нього оригіналу свідоцтва про народження також не підтведжуються жодними доказами. Крім того, відповідач не наводить обставин, які заважали йому отримати останнє (в разі відповідного звернення), та не вказує жодних заходів, які він намагався вчинити після 2016 року для отримання оригіналу свого свідоцтва про народження (стверджує, що у нього наявна лише копія такого свідоцтва). Доводи відповідача про нескоєння ним жодних дій, що порушують законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, що в силу приписів пункту 5 розділу 1 Інструкції №353/271/150 може бути підставою для примусового повернення іноземців за межі України, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки сам факт нелегального перебування на території України (що не заперечується самим ОСОБА_1 ) та невжиття при цьому жодних заходів щодо легалізації свого перебування на території України (звернення до органів ДМС і заявами про отримання статусу біженця тощо), і є діями, що порушують законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства. Посилання відповідача в апеляційній скарзі на неналежне формування матеріалів стосовно примусового видворення ОСОБА_1 з огляду на відсутність в них документів, які б підтверджували країну його походження спростовуються наданою до матеріалів справи самим позивачем копією заяви відповідача про видачу паспорту у зв`язку з досягненням 16 річного віку, в якій вказано, що ОСОБА_1 народився та проживав в Російській Федерації. Беручи до уваги наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для примусового видворення ОСОБА_1 за межі України та задоволення позовних вимог в цій частині. З приводу позовних вимог про затримання громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 для ідентифікації з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, колегія суддів зазначає наступне. Згідно з ч.ч.3, 4 ст.30 Закону № 3773-VI центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, або орган охорони державного кордону на підставі відповідного рішення з наступним повідомленням протягом 24 годин прокурора розміщує іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першої цієї статті, у пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України. Іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців. Відповідно до п.1 ч.1 ст.289 КАС України за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якої подано адміністративний позов про примусове видворення, ухилятиметься від виконання рішення про її примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або якщо існує ризик її втечі, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, яка вчинила порушення законодавства України з прикордонних питань або про правовий статус іноземців, документа, що дає право на виїзд з України, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальним органом чи підрозділом, органом охорони державного кордону або Служби безпеки України подається до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням цих органів (підрозділів) або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, позовна заява про застосування судом до іноземця або особи без громадянства одного з таких заходів: затримання іноземця або особи без громадянства з метою ідентифікації та (або) забезпечення видворення за межі території України. Частиною 1 статті 15 Закону № 3773-VI наведений перелік документів, за якими здійснюється в`їзд в Україну та виїзд з України іноземцями та особами без громадянства. Основними такими документами є паспортний документ за наявності відповідної візи, якщо інший порядок в`їзду та виїзду не встановлено законодавством чи міжнародним договором України, відповідні посвідки на постійне або тимчасове проживання, посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон, проїзний документом для виїзду за кордон тощо. Разом з цим, як зазначалось вище та не заперечується відповідачем, останній ще у 2016 році втратив оригінал паспортного документу. Отже, у відповідача відсутній документ, що дає право законно перебувати на території України та здійснити виїзд з території України. Колегія суддів зазначає, що статтею 289 КАС України передбачено як окрему підставу затримання відсутність у іноземця документа, що дає право на виїзд з України. Враховуючи викладене, відсутність у відповідача документа, що дає право на виїзд з України, що в свою чергу унеможливлює самостійне залишення ОСОБА_1 території України, колегія суддів дійшла висновку про наявність обґрунтованих підстав вважати, що відповідач може ухилятися від виконання рішення про його примусове видворення, отже, необхідність його затримання із поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України, відповідно до п.1 ч.1 ст.289 КАС України є доведеним та вмотивованим заходом. При цьому, колегія суддів вважає, що затримання відповідача, незважаючи на серйозність заходу, з огляду на встановлені судом фактичні обставини, є цілком виправданими та належними, тому як в даному випадку застосування інших, менш суворих заходів, буде недостатніми для гарантування виконання такою особою певних обов`язків, пов`язаних із залишенням території України. Затримання до закінчення проведенню процедури видворення, в тому числі для належної ідентифікації особи, відповідає волі національному законодавству, воно є також необхідним за конкретних обставин. Щодо порушення під час розгляду справи в суді першої інстанції права відповідача на захист, про що йдеться в апеляційній скарзі, колегія суддів зазначає, що за приписами пункту восьмого частини першої статті 14 Закону України «Про безоплатну правову допомогу» право на безоплатну вторинну правову допомогу згідно з цим Законом та іншими законами України мають особи, на яких поширюється дія Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", - на всі види правових послуг, передбачені частиною другою статті 13 цього Закону, з моменту подання особою заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, до прийняття остаточного рішення за заявою, а також іноземці та особи без громадянства, затримані з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення, з моменту затримання. Тобто, з моменту затримання, особа має право на всі види правових послуг, які передбачені частиною другою статті 13 Закону «Про безоплатну правову допомогу», а саме, має право на захист та здійснення представництва її інтересів у судах, інших державних органів. Разом з цим, доказів затримання відповідача станом на час розгляду справи в суді першої інстанції матеріали справи не містять. Крім того, як встановлено судом апеляційної інстанції з протоколу судового засідання від 18.05.2021 та аудіо запису даного судового засідання, відповідачу перед початком розгляду справи було роз`яснено його права, зокрема, право на правову допомогу. Відповідач під звукозапис повідомив суду, що права йому зрозумілі, заяв та клопотань він не має. У зв`язку з чим відсутні підстави вважати порушеним право відповідача на отримання правової допомоги в суді першої інстанції. Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Суд, у цій справі, також враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (п. 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду в цій частині не спростовують. Керуючись ч.4 ст. 229, ч.4 ст. 241, ст.ст. 243, 250, 272, 288, 289, 308,310, 315, 316, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - ПОСТАНОВИВ Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 18.05.2021 по справі № 589/1977/21 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя (підпис)Т.С. Перцова Судді(підпис) (підпис) С.П. Жигилій В.Б. Русанова