Постанова 4851 № 520/17796/2020

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 липня 2021 р.Справа № 520/17796/2020 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Григорова А.М., Суддів: Бартош Н.С. , Подобайло З.Г. , за участю секретаря судового засідання Щеглової Г.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.03.2021, головуючий суддя І інстанції: Волошин Д.А., м. Харків, повний текст складено 18.03.21 року по справі № 520/17796/2020 за позовом Комунального підприємства "Харківське ремонтно-будівельне підприємство" до Головного управління ДПС у Харківській області, утворене на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України про скасування податкового повідомлення-рішення, ВСТАНОВИВ: Комунальне підприємство "Харківське ремонтно-будівельне підприємство" звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому, з урахуванням зменшення позивачем позовних вимог, просить суд скасувати податкове повідомлення-рішення №00009390731 від 23.10.2020, яке прийняте Головним управлінням ДПС у Харківській області, яким зменшено від`ємне значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду в частині 343748,33 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що спірне податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області №00009390731 від 23.10.2020 прийняте з порушенням норм чинного законодавства, на підставі висновків, які не відповідають фактичним обставинам, внаслідок чого зазначене податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 10.03.2021р. адміністративний позов Комунального підприємства "Харківське ремонтно-будівельне підприємство" до Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, про скасування податкового повідомлення-рішення задоволено частково. Скасовано податкове повідомлення - рішення Головного управління ДПС у Харківській області №00009390731 від 23.10.2020, в сумі завищення від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду, в сумі 343748,11 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції Головним управлінням ДПС у Харківській області, утворене на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України подано апеляційну скаргу, в якій зазначає, що ГУ ДПС вважає рішення суду таким, що прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права, з викладенням у ньому висновків, які не відповідають обставинам справи, що в силу положень ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є підставою для скасування оскаржуваного рішення та прийняття нового судового рішення. На думку апелянта, суд першої інстанції невірно застосував приписи Податкового кодексу України (Далі - ПКУ), а саме п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 ПКУ. Вказує, що податкова інформація безпосередньо стосується предмета доказування в тій чи іншій справі, а тому відповідає такій властивості доказів, як належність. Твердження Позивача стосовно неможливості використання Відповідачем зазначеної інформації для здійснення висновків є безпідставним, адже суперечить нормам чинного законодавства. Посилається на рішення Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 826/8114/15, від 05.03.2020 у справі 826/9368/15, від 24.09.2019 у справі № 808/6309/13-а, від 04.06.2020 по справі № 825/1630/17, від 14.01.2020 року у справі №814/2804/14 Вказує, що будь-яка господарська операція повинна мати певну економічну вигоду (виправданість, ризик), яка буде свідчити про залучення до здійснення господарських операцій певних осіб та переслідувати ділову мету. Також посилається на те, що в документах бухгалтерського обліку зазначеного СГД зазначається надходження одного виду товарів/робіт/послуг, а по ланцюгу постачання підприємством в облікових документах відображається реалізація тільки будівельних робіт, беручи до уваги те, що у ТОВ «КОРНЕКС ІНДАСТРІ» основний вид діяльності - 46.73 - Оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням. Вказує, що ТОВ «КОРНЕКС ІНДАСТРІ» не знаходиться за адресою реєстрації, його місцезнаходження невідоме, відсутня інформація щодо власних чи орендованих приміщень. Згідно поданої звітності до органів ДПС, чисельність працюючих в І кварталі 2020 року становить 8 осіб за трудовими договорами. Крім того, ТОВ «КОРНЕКС ІНДАСТРІ» не перебувало у цивільно-правових відносинах (ознака доходу 102) та/або на умовах самозайнятості (ознака доходу 157) з фізичними особами в І кварталі 2020 року. Також посилається на те, що у ТОВ «КОРНЕКС ІНДАСТРІ» відсутні наймані співробітники в достатній кількості для здійснення задекларованого об`єму господарських операцій з КП «ХРБП» у березні 2020 року. Посилається на те, що КП «ХРБП» забезпечено в повному обсязі власними матеріальними, технічними та трудовими ресурсами для виконання будівельних робіт відповідно до укладених договорів із замовником - Департаментом житлового господарства Харківської міської ради. Таким чином відсутня економічна доцільність залучення ТОВ «КОРНЕКС ІНДАСТРІ» для виконання робіт з капітального / поточного ремонту житлового фонду в періоді, що перевірявся. Зважаючи на наведене, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.03.2021, прийнявши по справі нове судове рішення, яким у задоволенні позову КП «ХРБП» відмовити в повному обсязі. Також від позивача по справі, до суду надійшла заява про розгляд справи за його відсутності. Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні згідно приписів ст. 229 КАС України. Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Позивачем рішення суду першої інстанції не оскаржено. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги є частково обґрунтованими, доведеними, а тому підлягають частковому задоволенню. Колегія суддів погоджується з даним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено, та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що що відповідно до наказу від 19.08.2020 №2559 та направлень від 21.08.2020 №2642 та №2643, виданих Головним управлінням ДПС у Харківській області, головними державними ревізорами-інспекторами відділу перевірок платників Київського управління податкових перевірок, трансфертного ціноутворення та міжнародного оподаткування Головного управління ДПС у Харківській області Хехрадзе А.О. та Янко Н.В. проведено документальну позапланову перевірку Комунального підприємства "Харківське ремонтно-будівельне підприємство" з питань правомірності визначення суми від`ємного значення з податку на додану вартість, відповідно до податкової декларації з ПДВ за червень 2020 року (від 17.07.2020 №9170201726), у розмірі 644391 грн, яку сформовано за рахунок періоду виникнення від`ємного значення - березень 2020 року, відповідно до затвердженого плану (переліку питань) документальної перевірки. За результатами вищевказаної перевірки було складено акт від 07.09.2020 №1220/20-40-05-17-06/37763844 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки Комунального підприємства "Харківське ремонтно-будівельне підприємство" (податковий номер 37763844) з питань правомірності визначення суми від`ємного значення з податку на додану вартість, відповідно до податкової декларації з ПДВ за червень 2020 року (від 17.07.2020 №9170201726), у розмірі 644391 грн, яку сформовано за рахунок періоду виникнення від`ємного значення - березень 2020 року, відповідно до затвердженого плану (переліку питань) документальної перевірки. За наслідками перевірки з питань правомірності визначення суми від`ємного значення з податку на додану вартість контролюючим органом встановлено порушення вимог вимог п. 44.1 ст.44, абз. «а» п. 198.1 ст. 198, абзаців першого-третього п. 198.2, абзаців першого і другого п. 198.3 та абзацу третього п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2, п. 200.4, абзаців другого і третього п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (із змінами та доповненнями), що призвело до завищення податкового кредиту з податку на додану вартість на загальну суму 374878,00 грн, у т. ч. за червень 2020 року на суму 374878,00 грн., в результаті чого встановлено завищення суми від`ємного значення з податку на додану вартість, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду всього на суму 374878,00 грн, у т.ч. за червень 2020 року на суму 374878,00 грн; не підтверджено реальність здійснення господарських операцій, їх реальності та повноти відображення в обліку по взаємовідносинах з контрагентом - постачальником ТОВ «КОРНЕКС ІНДАСТРІ» (податковий номер 43094191) за березень 2020 року на суму ПДВ 343748,11 грн.; неправомірно віднесено до складу податкового кредиту суму ПДВ 31129,67 грн, за зайво складеною та зареєстрованою ПН №192 від 17.03.2020 по взаємовідносинах з контрагентом постачальником і ПП «ПРЕСТИЖ БУД СЕРВІС» (податковий номер 39674290). На підставі акта перевірки Головним управлінням ДПС у Харківській області сформовано податкове повідомлення-рішення форми «В4», яким підприємству зменшено розмір від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду на загальну суму 374878,00 грн. Не погодившись із висновками контролюючого органу, що відображені в акті перевірки, та винесеним на підставі останнього податковим повідомленням-рішенням, Комунальне підприємство "Харківське ремонтно-будівельне підприємство" звернулось до суду із даним позовом. Так, по контрагенту-постачальнику ТОВ «КОРНЕКС ІНДАСТРІ» фахівцями Центрального управління Головного управління ДПС у Харківській області складено узагальнену податкову інформацію від 06.08.2020 №2035/20-40-56-04-05/43094191 за звітній період декларування ПДВ березень 2020 року, за результатами якої не підтверджено проведення фінансово господарської діяльності підприємством. Під час проведення перевірки контролюючим органом встановлено, що ТОВ «КОРНЕКС ІНДАСТРІ» не знаходиться за адресою реєстрації, його місцезнаходження невідоме, відсутня інформація щодо власних чи орендованих приміщень. Згідно поданої звітності до органів ДПС, залишкова вартість основних фондів становить 0,0 тис. грн., згідно відомостей ресурсів до актів приймання виконаних робіт (Кб-2в) за перевіряємий період встановлено, що підприємством використовувалися як власні, так і орендовані будівельні машини і механізми. При цьому згідно аналізу Єдиного реєстру податкових накладних, документів, витрат з оренди машин та механізмів ТОВ «КОРНЕКС ІНДАСТРІ» не здійснювалося. Відповідачем зазначено, що згідно поданої звітності до органів ДПС, чисельність працюючих в І кварталі 2020 року становить 8 осіб за трудовими договорами. Крім того, ТОВ «КОРНЕКС ІНДАСТРІ» не перебувало у цивільно-правових відносинах (ознака доходу 102) та/або на умовах самозайнятості (ознака доходу 157) з фізичними особами в І кварталі 2020 року. Витрати труда робітників (нормативна трудомісткість) за перевіряємий період згідно відомостей ресурсів до актів приймання виконаних робіт (Кб-2в) за перевіряємий період становлять 12661,62 люд./год. Таким чином, для виконання обсягів робіт, по яких підписано акти приймання виконаних робіт (Кб-2в) за березень 2020 року (беручи до уваги їх фактичне виконання за договорами підряду з 02.01.2020) необхідно 34 особи, які відсутні у зазначеного підприємства. Надурочні ж роботи не повинні перевищувати для кожного працівника 4 години протягом двох днів підряд і 120 годин на рік (ст. 65 КЗпП України). Розрахунок проводився з урахуванням 21 робочого дня у січні 2020 року, 20 робочих днів у лютому 2020 та 5/6/12 робочих днів (в залежності від дати підписання акта за формою КБ-3 та КБ-2В) у березні 2020 року при 8-годинному робочому дні. Також, згідно даних ЄРПН вказаним суб`єктом господарської діяльності відповідні послуги із залучення стороннього трудового ресурсу не придбавалися. Крім того, згідно актів приймання виконаних робіт (Кб-2в) за березень 2020 року TOB «КОРНЕКС ІНДАСТРІ» виконувало ремонтні роботи на користь КП «ХРБП» на житлових об`єктах за різними адресами м. Харкова (47 адресами), що ставить під сумнів фізичне їх перебування та виконання наявним трудовим ресурсом підприємства. Таким чином, у ТОВ «КОРНЕКС ІНДАСТРІ» відсутні наймані співробітники в достатній кількості для здійснення задекларованого об`єму господарських операцій з КП «ХРБП» у березні 2020 року. При цьому, КП «ХРБП» забезпечено в повному обсязі власними матеріальними, технічними та трудовими ресурсами для виконання будівельних робіт відповідно до укладених договорів із замовником - Департаментом житлового господарства Харківської міської ради. Таким чином відсутня економічна доцільність залучення ТОВ «КОРНЕКС ІНДАСТРІ» для виконання робіт з капітального/ поточного ремонту житлового фонду в періоді, що перевірявся. Зважаючи на наведене відповідач зазначає, що ТОВ «КОРНЕКС ІНДАСТРІ» здійснює діяльність, спрямовану на здійснення удаваних господарських операцій, з наданням податкової вигоди третім особам з метою штучного формування податкового кредиту з податку на додану вартість. Надаючи правову оцінку спірних правовідносинам, суд апеляційної інстанції керується наступними приписами норм чинного законодавства. Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до положень пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами. Приписами підпункту 14.1.181 статті 14 Податкового кодексу України встановлено, податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов`язання звітного періоду, визначена згідно з цим законом. Відповідно до підпункту 14.1.156 статті Податкового кодексу України, податкове зобов`язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк). Порядок формування податкового кредиту передбачений статтею 198 Податкового кодексу України. Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг. Пунктом 198.2 статті 198 визначено, що датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг. Також, відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Відповідно до пункту 198.6. статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. Пунктом 200.1 ст. 200 ПК України встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. В свою чергу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно п. 198.1 ст. 198 виникає, окрім іншого, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. При цьому, відповідно до п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за встановленою ставкою, протягом такого звітного періоду, окрім іншого, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 Кодексу). Перевіряючи правомірність віднесення позивачем сум по вищезазначеним господарським операціям до таких, які підлягають оподаткуванню та формування податкового кредиту ПДВ, суд дійшов висновку про наступне. Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податку. Відповідно до абзацу 11 вищезазначеної статті Закону первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Відповідно до частини першої ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Відповідно до вимог п. 2.1 ст. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 за №168/704, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 зазначеного Положення, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів. Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством. З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Із матеріалів справи вбачається, що в перевіряємому періоді позивач мав господарські взаємовідносини із ТОВ "КОРНЕКС ІНДАСТРІ". З метою підтвердження реальності господарських операцій позивачем до суду подано копії первинних документів бухгалтерського обліку. Так, матеріали справи містять копії договорів, укладених між підприємством позивача, в якості замовника, та ТОВ "КОРНЕКС ІНДАСТРІ", в якості підрядника, а саме: №КР-64/20С від 10.02.2020 (1т., а.с. 88-90), №КР-120/20С від 13.02.2020 (1т, а.с.154-156), №КР-119/20С від 13.02.2020 (1т., а.с.197-199), №КР-118/20С від 13.02.2020 (2т., а.с. 6-8), ТР5-47/20С від 18.02.2020 (2т., а.с. 48-50), №ТР1-27/20С від 18.02.2020 (2т., а.с. 92-94), №ТР2-18/20С від 18.02.2020 (2т., а.с. 125-127), № ТРІ-63/20С від 18.02.2020 (2т., а.с. 172-174), №ТР1-74/20С від 18.02.2020 (3т., а.с. 3-5), №ТРЗ-11/20С від 18.02.2020 (3т., а.с. 49-51), №ТР8-79/20С від 18.02.2020 (3т., а.с. 92-94), №ТР2-33/20С в 18.02.2020 (3т., а.с.131-133), №ТР5-І38/20С від 18.02.2020 (3т., а.с. 182-184), №ТР1-77/20С від 18.02.2020 (3т., а.с. 221-223), №ТР6-9/20С від 18.02.2020 (4т., а.с. 11-13), №ТР8-81/20С від 18.02.2020 (4т., а.с. 55-57), №ТР4-20/20С від 18.02.2020 (4т., а.с. 102-104), №ТР1-8220С від 18.02.2020 (4т., а.с. 135-137), №ТР2-34/20С від 18.02.2020 (4т., а.с. 173-175), №ТР5-145/20С від 18.02.2020 (4т., а.с. 210-212), №ТР1-81/20С від 18.02.2020 (4т., а.с.250, 5т., а.с. 1-2), №ТР5-146/20С від 18.02.2020 (5т., а.с. 43-45), №ТРЗ-7/20С від 19.02.2020 (5т., а.с. 83-85), №ТР1-42/20С від 19.02.2020 (5т., а.с. 126-128), №ТР1-76/20С від 19.02.2020 (5т., а.с. 164-166), №ТР8-83/20С від 19.02.2020 (5т., а.с. 213-215), №ТР1-80/20С від 19.02.2020 (6т., а.с. 17-19), №ТР8-85/20С від 19.02.2020 (6т., а.с. 61-63), №ТР8-87/20С від 19.02.2020 (6т., а.с. 103-105), №;ТР8-127/20С від 24.02.2020 (6т., а.с. 146-148), №ТР1-121/20С від 24.02.2020 (6т., а.с. 185-187), №ТРІ-122/20С від 24.02.2020 (6т., а.с. 224-226), №ТР8-103/20С від 24.02.2020 (7т., а.с. 13-15), №КР-313/20С від 24.02.2020 (7т., а.с. 52-54), №КР-311/20С від 24.02.2020 (7т., а.с. 125-127), №ТР9-7/20С від 28.02.2020 (7т., а.с. 202-204), №ТР9-8/20С під 28.02.2020 (7т., а.с. 241-243), №ТР9-9/20С від 28.02.2020 (8т., а.с. 30-32), №ТРЗ-17/20С від 28.02.2020 (8т., а.с. 69-71), №ТР8-137/20С від 28.02.2020 (8т., а.с. 108-110), №ТР8-138/20С від 28.02.2020 (8т., а.с. 147-149), №ТР5-253/20С від 28.02.2020 (8т., а.с. 186-188), №ТР7-4/20С від 28.02.2020 (8т., а.с. 225-227), №ТР1-144/20С від 28.02.2020 (9т., а.с. 14-16), №ТР1-145/20С від 28.02.2020 (9т., а.с. 52-54), №ТР1-146/20С від 28.02.2020 (9т., а.с. 91-93), №ТР1-147/20С від 28.02.2020 (9т., а.с. 130-132). Суд, дослідивши зміст наявних в матеріалах справи копій зазначених договорів, вважає за необхідне вказати, що останні є аналогічними хоча і стосуються різних об`єктів здійснення ремонту. Так, відповідно до п. 1.1. договорів сторонами визначено, що підрядник зобов`язується своїми силами та засобами, на свій ризик відповідно до Кошторису виконати за завданням Замовника послуги з поточного ремонту відповідного об`єкту, а замовник - прийняти і оплатити такі послуги. У п. 1.2. договорів визначено, що кількісні характеристики виконуваних за цими договорами робіт зазначені у Кошторисній документації. Судом встановлено, що у п. 2.1. договорів сторонами визначено ціну договору та одночасно у п. 2.4. договорів передбачено, що ціна договору може бути змінена за взаємною згодою сторін. Порядок здійснення оплат визначено сторонами у розділі 3 договору. При цьому, у договорах сторонами передбачено, що строк надання послуг складає до 31.12.2020. Позивачем до суду на підтвердження реальності виконання сторонами умов укладених договорів до кожного договору надано копії первинних документів, а саме договірної ціни, локального кошторису на будівельні роботи, відомості ресурсів до локального кошторису, розрахунки загальновиробничих витрат до локального кошторису, акти приймання виконаних будівельних робіт за відповідні періоди, відомості ресурсів до акта приймання, довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати, платіжні доручення, податкові накладні, акти прийому-здачі виконаних робіт (наданих послуг), які містяться в матеріалах справи. Судовим розглядом справи встановлено, що послуги, придбані підприємством позивача за вищевказаними договорами, в подальшому було реалізовано на користь Департаменту житлового господарства Харківської міської ради в рамках виконання умов договорів №КР-64/20 від 10.02.2020 (1т., а.с. 126-129), №КР-120/20 від 13.02.2020 (1т, а.с.173-176), №КР-119/20С від 13.02.2020 (1т., а.с.216-219), №КР-118/20 від 13.02.2020. (2т., а.с.25-28), №ТР5-47/20С від 18.02.2020 (2т., а.с. 69-70), №ТР1-27/20 від 18.02.2020 (2 т., а.с. 108-109), №ТР2-18/20 від 18.02.2020 (2т., а.с.147-148), №ТРІ-63/20 від 18.02.2020 (2т., 212-213), №ТР1-74/20 від 18.02.2020 (3т., а.с. 24-25), №ТР3-11/20 від 18.02.2020 (3т., а.с. 70-71), №ТР8-7920 від 18.02.2020 (3т., а.с. 111-112), №ТР2-3320С від 18.02.2020 (3т., а.с. 156-157), №ТР5-І38/20 від 18.02.2020 (3т., а.с. 200-201), №ТР1-77/20 від 18.02.2020 (3т., а.с. 241-242), №ТР6-9/20 від 18.02.2020 (4т., а.с. 32-33), №ТР8-81/20 від 18.02.2020 (4т., а.с. 78-79), №ТР4-20/20 від 18.02.2020 (4т., а.с. 118-119), №ТР1-82/20 від 18.02.2020 (4т., а.с. 153-154), №ТР2-34/20С від 18.02.2020 (4т., а.с. 191-192), №ТР5-145/20 від 18.02.2020 (4т., а.с. 230-231), №ТР1-81/20 від 18.02.2020 (5т., а.с. 21-22), №ТР5-146/20 від 18.02.2020 (5т., а.с. 62-63), №ТРЗ-7/20 від 19.02.2020 (5т., а.с. 103-104), №ТР1-42/20 від 19.02.2020 (5т., а.с. 144-145), №ТР1-76/20 від 19.02.2020 (5т., а.с. 187-188), №ТР8-83/20 від 19.02.2020 (5т., а.с. 239-240), №ТР1-80/20 від 19.02.2020 (6т., а.с. 38-39), №ТР8-85/20 від 19.02.2020 (6т., а.с.82-83), №ТР8-87/20 від 19.02.2020 (6т., а.с. 125-126), №ТР8-127/20 від 24.02.2020 (6т., а.с. 165-166), №ТР1-121/20 від 24.02.2020 (6т., а.с. 204-205), №ТРІ-122/20 від 24.02.2020 (6т., а.с. 243-244), №ТР8-103/20 від 24.02.2020 (7т., а.с. 32-33), №КР-313/20 від 24.02.2020 (7т., а.с. 90-93), №КР-311/20 від 24.02.2020 (7т., а.с. 164-167), №ТР9-7/20 від 28.02.2020 (7т., а.с. 221-222), №ТР9-8/20 від 28.02.2020 (8т., а.с. 10-11), №ТР9-9/20 від 28.02.2020 (8т., а.с. 49-50), №ТРЗ-17/20 від 28.02.2020 (8т., а.с.88-89), №ТР8-137/20 від 28.02.2020 (8т., а.с. 127-128), №ТР8-138/20 від 28.02.2020 (8т., а.с. 166-167), №ТР5-253/20 від 28.02.2020 (8т., а.с. 205-206), №ТР7-4/20 від 28.02.2020 (8т., а.с. 244-245), №ТР1-144/20 від 28.02.2020 (9т., а.с. 33-34), №ТР1-145/20 від 28.02.2020 (9т., а.с. 71-72), №ТР1-146/20 від 28.02.2020 (9т., а.с. 110-111), №ТР1-147/20 від 28.02.2020 (9т., а.с. 149-150). Суд, дослідивши зміст наявних в матеріалах справи копій зазначених договорів, вважає за необхідне вказати, що останні є аналогічними хоча і стосуються різних об`єктів здійснення ремонту. Так, відповідно до п. 1.1 договорів сторонами визначено, що підрядник зобов`язується надати замовникові послуги з поточного ремонту відповідного об`єкту, а замовник - прийняти і оплатити такі послуги. Судом встановлено, що у п. 4.1. договорів сторонами визначено ціну договору та одночасно у п. 4.3. договорів передбачено, що сума договору та договірна ціна може коригуватися у разі настання підстав з урахуванням уточнення обсягів робіт, цін на ресурси, внесення змін до законодавства України в частині системи оподаткування робіт, інших підстав, визначених умовами Договору. При цьому, у договорах сторонами передбачено, що строк надання послуг складає до 31.12.2020. Також суд зазначає, що сторонами у п. 3.3.4 визначено, що підрядник має право залучити за власним вибором до виконання робіт субпідрядні організації. Позивач до суду на підтвердження реальності виконання сторонами умов укладених договорів до кожного договору надано копії первинних документів, а саме договірної ціни, локального кошторису на будівельні роботи, розрахунки загальновиробничих витрат до локального кошторису, розрахунки №5 та №6, дефектні акти, акти приймання виконаних будівельних робіт за відповідні періоди, відомості ресурсів до акта приймання, розрахунки №1-2 загальновиробничих витрат до акту, довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати, платіжні доручення, податкові накладні, акти прийому-здачі виконаних робіт (наданих послуг). Враховуючи вищенаведені обставини суд зазначає, що відповідно до частини другої статті 3 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16 липня 1999 року № 996-XIV (далі - Закон № 996-XIV) фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. За вимогами частини першої статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина 2 статті 9 Закону № 996-XIV). При цьому, суд зазначає, що договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку. Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Отже, договір свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання. Відповідно до вищенаведеного визначення господарська операція пов`язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України. З врахуванням наведеного вище суд приходить до висновку, що реалізація господарської операції здійснюється не в момент укладення договору, а під час виконання зобов`язань, що з нього випливають та підтверджується первинними документами, які складаються на підставі договору: акти прийому-передачі товару, виконання робіт або надання послуг та відповідними платіжними дорученнями тощо. Така позиція суду узгоджується із висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 22.09.2015 у справі №826/16369/13-а. Згідно ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Суд зазначає, що надані представником позивача до суду первинні документи складені у встановленому порядку, в матеріалах справи містяться документи щодо проведення розрахунків, що підтверджується також актом перевірки. Колегія суддів зазначає, що узагальнена податкова інформація з інформаційних баз даних ДПС стосовно контрагента позивача не стосується діяльності позивача. При цьому, висновки суб`єкта владних повноважень щодо нереальності господарської операції не можуть ґрунтуватися лише на інформації, що міститься у податковій базі відносно контрагентів платника податків. Такі висновки можуть бути здійснені на підставі первинних документів та об`єктивної перевірки фактичних обставин господарських правовідносин. Відповідачем не надано жодного доказу щодо проведення зустрічної звірки контрагентів позивача для відпрацювання податкових ризиків з ПДВ, жодні первинні документи, які перебувають у цього контрагента позивача, відповідачем не досліджувалися, що свідчить про необґрунтованість висновків щодо порушення позивачем податкового законодавства. Крім того, як видно з акту перевірки позивача, первинні документи щодо подальшої реалізації отриманого позивачем товару також не досліджувались в ході перевірки. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у випадку, коли останній виконав усі передбачені чинним законом умови стосовно отримання такого відшкодування і має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту, а також на віднесення понесених витрат до таких, що враховуються при визначенні об`єкту оподаткування податком на прибуток. Будь-яка податкова інформація, що наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагентів суб`єкта господарювання по ланцюгах постачання, а також податкова інформація, надана іншими контролюючими органами, в тому числі і складена з причин неможливості проведення документальних перевірок, носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону. Правовідносини контрагента із третіми особами у ланцюгах постачання, з якими позивач не вступав у господарські відносини, самі по собі, за відсутності інших об`єктивних та підтверджених даних про порушення позивачем податкового законодавства, не можуть бути самостійною та достатньою підставою для висновку про нереальність господарських взаємовідносин позивача. Суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими доводи відповідача щодо відсутності трудових ресурсів, наявних у контрагентів позивача, оскільки відсутність у контрагента матеріальних, виробничих, трудових та інших ресурсів не впливає на реальність господарських операцій, оскільки такий контрагент має право залучити відповідні ресурси на підставі цивільно-правових угод (постанови Верховного Суду у справах № 820/4648/13-а, № 826/1398/14). Зокрема Верховний Суд у постанові від 16.01.2018 у справі № 820/4648/13-а зазначив, що твердження податкового органу про відсутність у контрагентів позивача необхідної для ведення господарської діяльності кількості працівників, технічних, транспортних, інших виробничих ресурсів, відсутність за юридичною адресою на момент звірки не свідчить про безтоварність угод. Крім того, відповідач, в апеляційній скарзі зазначає, що згідно інформаційних баз даних ДПС України встановлено, що у ТОВ «КОРНЕКС ІНДАСТРІ» штатна чисельність працівників за 1 квартал 2020 р. складала 8 осіб. При цьому, відповідач вказуючи про недостатність у контрагента позивача наявних трудових ресурсів не вказує якими критеріями керувався податковий орган у висновках щодо недостатності працівників контрагента позивача для виконання відповідних робіт на об`єкті будівництва згідно з укладеними договорами, або за якою методикою визначено кількість робочого персоналу, необхідного для виконання тих чи інших робіт, оскільки виконання робіт у межах господарської діяльності на декількох об`єктах саме по собі не доводить недостатність трудового ресурсу окремого господарюючого суб`єкта та не може бути беззаперечним доказом неспроможності виконання відповідного обсягу робіт. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у рішенні від 13.01.2021р. по справі № 826/506/16. Щодо посилань податкового органу на відсутність розумних економічних причин для залучення ТОВ «КОРНЕКС ІНДАСТРІ» до надання вищеописаних послуг, колегія суддів зазначає наступне. Комунальне підприємство "Харківське ремонтно-будівельне підприємство" саме обирає спосіб укладення договорів та визначає свою господарську діяльність. Судовий контроль не призначений перевіряти економічну доцільність рішень, що приймаються суб`єктами господарювання, які у сфері господарської діяльності наділені самостійністю та широкою дискрецією (зокрема, при виборі контрагентів, вирішенні питання щодо необхідності залучення третіх осіб до виконання своїх господарських зобов`язань тощо). Колегія суддів зазначає, що при здійсненні господарської діяльності, керуючись принципами свободи підприємницької діяльності, суб`єкти господарювання самостійно здійснюють свою підприємницьку діяльність і з цією метою визначають власні комерційні розрахунки та комерційний ризик, залучають матеріально-технічні, фінансові та інші види ресурсів, використання яких не обмежено законом, вільно укладають договори, не заборонені законом, самостійно обирають контрагентів. Податковим органом жодних документів про наявність кримінального провадження відносно посадових (службових) осіб платника податків або контрагента, інформацію про підробку документів, до суду не надано. Оцінивши вищевказані первинні документи суд доходить висновку, що оглянуті документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст.44 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом - Положення №88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак сприймаються судом як належні та допустимі докази реальності вчинення господарських операцій. Належними та допустимими в розумінні ст. 124 Конституції України, ст. 73, 74 КАС України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі, або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином, або рішення суду про визнання правочину недійсним. Дефектність та навіть фіктивність контрагента платника податків не свідчить про те, що платник податків, який укладав договори з таким контрагентом, знав про протиправний характер діяльності свого контрагента. Отже, аргументи податкової стосовно фіктивності контрагента не є вичерпним доказом нереальності операцій. Також колегія суддів зазначає, що позивач є відокремленою юридичною особою від своїх контрагентів, а тому не може нести податкову відповідальність за відсутності вини, оскільки це б порушувало конституційний принцип індивідуального характеру відповідальності. Крім того, чинне станом на час виникнення спірних правовідносин законодавство не покладає на платника податків обов`язку перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства перед тим, як відносити відповідні суми ПДВ до податкового кредиту та заявляти відповідні суми до бюджетного відшкодування, чи формувати валові витрати. Колегія суддів зазначає, що чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов`язань, адже, поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов`язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Такий підхід узгоджується також з судовою практикою Європейського Суду з прав людини. Крім цього, необхідно зазначити, що і практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" є джерелом права, свідчить про те, якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб`єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 у справі "Інтерсплав проти України"). Також, слід врахувати позицію Європейського суду з прав людини у справі "БУЛВЕС АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов`язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге, а також сплачувати пеню. На думку суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності. Отже, подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з метою отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах. Згідно частини другої статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а тому позивач не повинен нести відповідальність за господарську діяльність своїх контрагентів. У ході розгляду справи відповідачем не подано до суду жодних доказів порушення кримінального провадження відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, доказів наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином чи рішення суду про визнання правочину недійсним суб`єктом владних повноважень до суду також не подано. Окрім того, в силу приписів статей 207 і 208 Господарського кодексу України, ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України, одного лише висновку органу державної податкової служби про нікчемність вчиненого платником податків правочину або про нереальність здійсненої платником податків господарської операції є недостатньо для судження іншого податкового органу про вчинення контрагентом такого платника порушення закону, оскільки податкові органи не наділені законодавцем виключною прерогативою на визнання правочинів такими, що суперечать закону. Однак, як зазначалось вище, обов`язок ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податків. При цьому, такий платник податків несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. відповідальність стосується кожного окремого платника податків і не може поширюватись на третіх осіб, у т.ч. на його контрагентів. Окремо суд зазначає, що в силу приписів ч.4 ст.73 КАС України, Порядку проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок (затверджено постановою КМУ від 27.12.2010р. №1232; далі за текстом - Порядок №1232), а також Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства (затверджено наказом ДПА України від 22.12.2010р. №984, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12.01.2011р. за №34/18772; далі за текстом - Порядок №984) отримання податковим органом акту перевірки чи довідки зустрічної звірки, в котрих викладені висновки про вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов`язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону. Вирішуючи спір по суті, суд також зазначає, що відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податку. З огляду на викладене, суд доходить висновку, що позивачем, на підставі належним чином оформлених податкових накладних та інших первинних бухгалтерських документів, правомірно включено суму податку до податкового кредиту, визначену актом перевірки. Зворотне відповідачем не доведено. Доказів спростування наданих позивачем документів відповідачем не надано. Встановлені судом фактичні обставини, надані документи, засвідчують правомірність віднесення позивачем до складу валових витрат та податкового кредиту суми витрат на оплату вартості наданих послуг, відповідно до первинних документів та за податковими накладними, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин. Колегія суддів зазначає, що норми податкового законодавства, не ставлять у залежність право платника податків на врахування витрат при визначенні оподатковуваного прибутку та право на податковий кредит при визначенні податкових зобов`язань з ПДВ від дотримання податкової дисципліни його контрагентом постачальником товару (послуг), якщо цей платник мав реальні витрати у зв`язку з фактичним придбанням товару (послуг), призначених для використання у його господарській діяльності та в оподатковуваних ПДВ операціях. Порушення постачальником товару (послуг) податкового законодавства не може бути підставою для висновку про порушення іншим платником податків покупцем товару (послуг) вимог закону щодо обліку витрат та формування податкового кредиту за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про його (покупця) обізнаність щодо протиправної податкової поведінки контрагента (постачальника) та про злагодженість дій між ними. Такий висновок відповідає сталій практиці застосування Верховним Судом норм статей 134, 198 ПК, зокрема в постановах від 18.05.2018 у справі №П/811/1508/16, від 12.06.2018 у справі №802/1155/17-а, від 12.06.2018 у справі №826/11879/13-а, від 23.05.2018 у справі №2а-102/09/0770, від 24.09.2019 у справі №826/9039/16, від 18.11.2019 у справі №808/3356/17, від 17.09.2019 у справі №500/2733/18. Щодо посилань відповідача в апеляційній скарзі на рішення Верховного Суду, в даному випадку, з урахуванням предмету позову, підлягає застосуванню постанови Верховного Суду зазначені судом вище. Таким чином, враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що відповідачем не надано належних доказів на обґрунтування правомірності винесення відносно позивача податкового повідомлення-рішення №00009390731 від 23.10.2020 в сумі 343748,11 грн. Щодо рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову, колегія суддів зазначає наступне. Апеляційна скарга доводів з приводу не правомірності прийняття судом першої інстанції рішення в частині відмови в задоволенні позову не містить, а позивачем рішення суду першої інстанції не оскаржене. З урахуванням вищезазначеного, доводи відповідача щодо правомірності податкового повідомлення-рішення №00009390731 від 23.10.2020 в сумі 343748,11 грн. є помилковими. Згідно з ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно ч. 1 ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Згідно ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Частиною 2 ст.77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Будь-яке рішення чи дії суб`єкта владних повноважень мають бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об`єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дій), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку. Доводи апелянта не спростовують правильності прийнятого судом першої інстанції рішення. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції. Таким чином, судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийняте на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухвалив постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.03.2021 по справі № 520/17796/2020 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя (підпис)А.М. Григоров Судді(підпис) (підпис) Н.С. Бартош З.Г. Подобайло Повний текст постанови складено 09.07.2021 року