Постанова Полтавський апеляційний суд № 204/3223/19

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 204/3223/19 Номер провадження 22-ц/814/1334/21Головуючий у 1-й інстанції Мороз Т. М. Доповідач ап. інст. Карпушин Г. Л. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 липня 2021 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (судді-доповідача): Карпушина Г.Л., суддів: Обідіної О.І., Хіль Л.М., при секретарі судового засідання: Ряднині І.В., - розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в інтересах якого апеляційну скаргу подано його представником адвокатом Тарабакою Єлизаветою Анатоліївною на рішення Кобеляцького районного суду Полтавської області від 11 березня 2021 року у справі за позовною заявою ОСОБА_2 до акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу, - В С Т А Н О В И В : У травні 2019 ОСОБА_2 звернувся до Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди. Ухвалою судді Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 14.05.2019, залишеною без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 08.10.2019 справу передано на розгляд Кобеляцького районного суду Полтавської області. 03.12.2019 справа надійшла до Кобеляцького районного суду Полтавської області. У позовній заяві позивач вказує, що 12 вересня 2016 року його було прийнято на посаду водія-інкасатора-охоронця напрямку перерахунку та інкасації коштів Дніпропетровського РУ в ПАТ КБ «Приватбанк». 02 липня 2018 року його було переведено на посаду інкасатора-водія напрямку перерахунку та інкасації коштів Дніпропетровського РУ в АТ КБ «Приватбанк». 28 березня 2019 року його звільнено з займаної посади у зв`язку із втратою довіри за п.2 ст.41 КЗпП України. Позивач вважає звільнення незаконним, оскільки 28.03.2019, тобто в день звільнення він перебував у відпустці, що є порушенням ч.3 ст.40 КЗпП України. Крім того відсутні підстави для його звільнення на підставі п.2 ст.41 КЗпП України, оскільки відповідачем не було доведено його вину у нестачі коштів, що є обов`язковим елементом при звільненні за цією підставою. В зв?язку з чим, прохав суд визнати незаконним та скасувати наказ АТ КБ «Приватбанк» від 28.03.2019 р. № Э.DN-УВ-2019-6718316-п про його звільнення. Стягнути з АТ КБ «Приватбанк» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 29.03.2019 р. по день ухвалення рішення із розрахунку 1024,76 грн. за кожен робочий день. Стягнути з АТ КБ «Приватбанк» на його користь моральну шкоду у розмірі 128000 грн. Допустити негайне виконання рішення в частині поновлення його на роботі і в частині стягнення з АТ КБ «Приватбанк» на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми платежу за один місяць. 12 травня 2020 року до суду надійшла заява про уточнення позовних вимог, згідно якої ОСОБА_2 прохав суд визнати незаконним та скасувати наказ АТ КБ «Приватбанк» від 28.03.2019 р. № Э.DN-УВ-2019-6718316-п про його звільнення. Стягнути з АТ КБ «Приватбанк» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 29.03.2019 р. за 113 днів у розмірі 83962,39 грн. Допустити негайне виконання рішення в частині поновлення його на роботі і в частині стягнення з АТ КБ «Приватбанк» на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми платежу за один місяць. Рішенням Кобеляцького районного суду Полтавської області від 11 березня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_2 до акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу - відмовлено. З вказаним рішенням суду не погодився ОСОБА_3 та подав на нього апеляційну скаргу, в якій прохав скасувати рішення Кобеляцького районного суду Полтавської області від 11 березня 2021 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Апелянт вважає, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необгрунтованим та таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права. Посилається на те, що судом неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, а висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи. Зокрема вказує, що в оскаржуваному наказі про звільнення зазначено, що останнім робочим днем для позивача є 28 березня 2019 року, проте у період з 26-28 березня 2019 року позивач був відсутній на робочому місці, оскільки перебував у відпустці. Вказує, що 29.03.2019 року позивач отримав копію наказу про звільнення та трудову книжку, тому вважає, що саме цей день є останнім робочим днем, а не 28.03.2019. Крім того, згідно розрахункового листа за березень 2019 року вбачається, що остаточний розрахунок з ним було проведено 29.03.2019, а повідомлення про звільнення було направлено поштою також 29.03.2019. Посилається на те, що відповідач не надав доказів того, що 28.03.2019 позивач відмовився від отримання трудової книжки та розписуватися в наказі прозвільнення, тому вважає такі пояснення голослівними. Вказує, що табель та наказ про звільнення містять недостовірну інформацію, оскільки в наказі про звільнення зазначено, що позивач відстуній на робочому місці, а в табелі відповідач ставить позивачу повноцінний робочий день. Тому вважає, що дата звільнення зазначена не вірно, а наказ про звільнення та запис в трудовій книзі про звільнення є недійсним. Посилається на те, що суд не вірно встановив, що 26, 27 та 28 березня 2019 року позивач перебував на роботі, оскільки в табелі відсутні години та хвилини виходу позивача з місця роботи. Вказує, що 25.03.2019 позивач подав ОСОБА_4 (працівнику служби безпеки Відповідача) заяву про надання додаткової відпустки, однак він не прибув в жодне судове засідання, в яке його викликали для надання показань. Також зазначив, що службове розслідування не було об?єктивним, оскільки не було встановлено декілька умов, що слугували настанню недостачі, не було розглянуто обставину відповідальності старшого бригади інкасації, як його дії вплинули на дії позивача. Не встановлено, яка сума коштів завантажена в банкомат, яка сума передана в касу, чи правильно банкомат рахував кошти які видавалися, чи не було технічного збою в роботі банкомату та інш. Тобто, було відсутнє об?єктивне службове розслідування. Від відповідача АТ КБ «Приватбанк»надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній спростовуючи доводи викладені в апеляційній скарзі та підтримуючи рішення суду першої інстанції, прохав апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інтснації без змін. Судове засідання проводилось в порядку письмового провадження за відсутності сторін по справі, з дотриманням принципу гласності судового процесу та забезпеченням сторонам права на своєчасне та повне отримання інформації про хід та результати розгляду справи. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів, приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав. У відповідності з ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Згідно вимог ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно ч.1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що позивач ОСОБА_2 з 12.09.2016 по 28.03.2019 працював в ПАТ «КБ Приватбанк» на посаді інкасатора-водія напрямку перерахунку та інкасації коштів Дніпровського РУ (т.1 а.с.14-16). При прийомі на роботу з позивачем укладено трудовий договір від 12.09.2016, згідно з положеннями якого працівник зобов?язаний сумлінно виконувати свої трудові обов?язки, дотримуватись вимог «Правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників «Приватбанку», знати та виконувати вимоги чинного законодавства, а також внутрішніх нормативних документів «Банку», перебуваючи на робочому місці, дотримуватись затвердженого у «Банку» порядку табелювання, підвищувати продуктивність праці, покращувати якість роботи, дотримуватись технологічної дисципліни, виконувати вимоги наказів, інструкцій, положень та інших нормативних документів «Банку» (т.1 а.с.167-170). Відповідно до абз. 2 п.9.8 Трудового договору Працівник з Правилами внутрішнього трудового розпорядку і функціональними обов`язками ознайомлений. Згоден з тим, що до його функціональних обов`язків входять, в тому числі, роботи, безпосередньо пов`язані зі зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва, переданих йому цінностей. Між позивачем та відповідачем, при прийнятті на роботу, було укладено договір про повну матеріальну відповідальність від 12.09.2016 року (т.1 а.с.171-173). За умовами п. 3.1. Договору ОСОБА_2 прийняв на себе повну матеріальну відповідальність за незабезпечення схоронності матеріальних цінностей, у зв?язку із чим зобов?язувався: дбайливо ставитися до матеріальних цінностей Роботодавця і вживати заходів для запобігання заподіянню їм шкоди; здійснювати свої повноваження відповідно до процедур, правил, порядків, зазначених у нормативних актах Роботодавця; вчасно повідомляти Роботодавцеві про всі обставини, які загрожують забезпеченню цілісності і/або схоронності матеріальних цінностей, своєчасності поповнення карток клієнтів у разі встановлення бонусів, шахрайських дій відносно матеріальних цінностей; суворо дотримуватись встановлених правил здійснення операцій зі встановленням бонусів, належним чином виконувати покладені нормативними актами Роботодавця посадові обов`язки; вести облік, складати і надавати у встановленому порядку товарно-грошові й інші звіти про рух і залишки переданих йому для зберігання, застосування Роботодавцем матеріальних цінностей; брати участь у інвентаризації переданих Працівникові для зберігання, використання матеріальних цінностей, у тому числі перевірках прийнятих Працівником рішень у процесі розподілу матеріальних цінностей; відшкодувати повну вартість нанесеного винними діями і/або бездіяльністю збитку, заподіяного матеріальним цінностям. Тобто, посада позивача та виконувані ним функціональні обов?язки передбачають безпосереднє обслуговування матеріальних цінностей, за схоронність яких він несе відповідальність. Згідно висновку від 18.03.2019 № n ZAKL-2019/1-6680334 вбачається, що була проведена перевірка роботи служби інкасації Дніпропетровського РУ та точках інкасації, в ході якої виявлені порушення, а саме 05.03.2019 о 15:50 із камер відеоспостереження було зафіксовано порушення безпеки інкасації інкасаторами у відділенні банка в операційний час: інкасатор ОСОБА_2 зайшов до відділення банку разом з старшим бригади інкасації ОСОБА_5 . Старший бригади ОСОБА_5 зайшов до каси, а інкасатор ОСОБА_2 попрямував до банкомату, встановленому в операційному залі. Не дочекавшись, коли до банкомату з каси підійде старший бригади ОСОБА_5 , відразу розпочав проводити інкасацію банкомату. Протягом двох хвилин інкасатор ОСОБА_2 проводив закладення грошей в касети банкомату без охорони його другим інкасатором і в присутності відвідувачів відділення банку. Таким чином інкасатор ОСОБА_2 порушив умови безпечної інкасації відповідно до вимог наказу PR-2014-7093163 від 11.12.2014 р. «Про впровадження системи інкасації ТСО зовнішньої мережі з використанням сейф-пакетів», «Інструкції з охорони праці для працівників Напрямку перерахунку та інкасації коштів», затвердженої розпорядженням від 26.11.2018 року. Провівши інкасування банкомату ОСОБА_2 склав сейф-пакети з грошима до сумки для перенесення грошових коштів та вийшов з відділення. Замість того, щоб віднести сумку з грошима в броньований автомобіль інкасації, підійшов до банкомату, лицьова сторона якого знаходилася на банку відділення. Сумку з грошима поклав на підлогу поруч з собою, закурив та почав балансування банкомату, незважаючи на присутність поряд сторонніх осіб, тим самим порушив умови безпечного перенесення грошових коштів (т.2 а.с.76-78). Також з даного висновку вбачається, що інкасатор-охоронець ОСОБА_2 протягом року мав п`ять порушень: п.д. № 6791225 від 07.05.18 за порушення порядку інкасації; п.д. № 6994715 від 20.07.18 за вихід на роботу в нетверезому стані; п.д. № 7320331 від 23.11.2018 за невикористання сейфу в інкасаторському авто» п.д. № 6522550 від 15.01.19 та п.д. № 6627788 від 22.02.19 за не перевірку блокування дверей в автомобілі інкасації. Висновком від 28.03.2019 N ZAKL-2019/1-6707416 встановлено, в результаті проведеної службової перевірки та зважаючи на відсутність будь-яких пошкоджень в сейф-пакеті № 0000000012698072 на момент його відкриття у касі перерахунку, а також враховуючи ті факти, що ОСОБА_2 безпосередньо здійснював інкасацію банкомату САНА6887, лише він мав доступ до грошових коштів під час перевезення їх з точки інкасації до приміщення Дніпропетровського РП, в день виникнення недостачі здійснював поповнення своїх карток на великі суми купюрами, за відсутністю яких виникла недостача, можливо зробити однозначний висновок про причетність водія-інкасатора-охоронця Дніпровського РУ ОСОБА_2 , який є матеріально-відповідальною особою, до крадіжки грошових коштів в сумі 91500 грн., та утворення недостачі в банкоматі САНА6887 на зазначену суму та надають всі підстави для звільнення ОСОБА_2 з системи банку за недовірою (т.1 а.с.151-160). Згідно наказу від 28.03.2019 № Э.DN-УВ-2019-6718316-п ОСОБА_2 звільнено з посади водія-інкасатора-охоронника РП/ інкасатор-водій РП Дніпропетровського РУ Приватбанк в зв`язку з втратою довір`я (ст.41 п.2) (т.1 а.с.17). Відмовляючи ОСОБА_6 у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, у зв`язку з вчиненням ОСОБА_7 винних дій при обслуговуванні грошових цінностей, у відповідача втратилось довір`я до нього, як працівника, що безпосередньо обслуговує грошові цінності. Тому, відповідач при звільненні позивача діяв відповідно до норм чинного законодавства про працю. Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин. Відповідно до ст. 43 Конституції України, ст. 5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, правовий захист від незаконного звільнення, сприяння у збереженні роботи. Право громадян на працю забезпечується тим, що трудовий договір може бути розірваний лише з підстав і в порядку, передбаченому трудовим законодавством. За правилами ст. 139 КЗпП України працівники зобов?язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір. Відповідно до статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов?язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов?язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний у разі винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір?я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу (пункт 2 частини першої статті 41 КЗпП України). Таким чином, пункт 2 ст. 41 КЗпП України надає можливість роботодавцеві припинити трудові відносини з працівником, якщо останній вчинив винні дії під час безпосереднього обслуговування грошових або товарних цінностей, що стало підставою для втрати до нього довіря. Для вирішення питання про те, чи відноситься працівник до осіб, які безпосередньо обслуговують грошові або товарні цінності, слід ретельно ознайомитися з колом його функціональних обов?язків, які визначаються відповідними посадовими інструкціями та положеннями. Водночас до працівників, що мають бути звільнені за цією підставою, відносяться особи, які займають посади або виконують роботи, безпосередньо пов?язані із зберіганням, обробленням, продажем, перевезенням грошових і товарних цінностей, наприклад, продавці, касири, завідувачі базами чи складами, а також особи, які зайнятті обробкою дорогоцінних матеріалів і каміння, застосовують у процесі виробництва передані їм цінності (шліфувальники або гранувальники алмазів на ювелірній фабриці, монтажники, паяльщики виробів із дорогоцінних матеріалів). У кожному конкретному випадку необхідно з?ясувати, чи становить виконання операцій, що пов?язані з обслуговуванням цінностей, основний зміст їхніх трудових обовязків, чи носить виконання ними вказаних дій відповідальний, підзвітний характер за наявність обліку та контролю за рухом і зберіганням цінностей. Тобто, у зв?язку з втратою довіря можуть бути звільнені й ті працівники, здійснення грошових операцій для яких не становить їх основної функції, але з неї випливає. Це відноситься до екскурсоводів, зобов?язаних розповсюджувати квитки, шоферів таксі, водіїв автобусів, які працюють без кондуктора. Адже ці категорії працівників мають безпосередній доступ до грошових цінностей. І навпаки, не можуть бути звільнені в зв?язку з втратою довіря касири, бухгалтери, контролери та інші працівники, які не мають відношення до цінностей, але не пов?язані з їх безпосереднім обслуговуванням. Не може бути підставою для звільнення також разове виконання працівником операцій з цінностями. Однак, недовіра до працівника не може ґрунтуватися на підозрі. Для вирішення питання про звільнення за названою обставиною потрібні конкретні факти або вчинки, наявність яких робить неможливим залишення особи на роботі, пов?язаній з обслуговуванням цінностями. З іншого боку, необов?язково, щоб працівник заподіяв шкоду, достатньо, щоб він своїми діями створив реальну можливість її заподіяння. Вбачається, діями, які можуть викликати недовіру працівників, слід вважати: використання довіреного майна працівником в особистих цілях, обважування, обрахування покупців, отримання плати за послуги без оформлення відповідних документів. Однак завжди слід мати на увазі факт вчинення винних дій має бути належно встановлений відповідними органами. Також при встановленні у передбаченому законом порядку факту вчинення працівниками розкрадання, хабарництва та інших корисних правопорушень останні можуть бути звільнені з підстав утрати довір?я до них і тоді, коли зазначені дії не повязані з їхньою роботою. В Постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» №9 від 06.11.1992 року роз?яснено, що звільнення з підстав втрати довір?я суд може визнати обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом і т.п.) вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір?я (зокрема, порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями). При встановленні у передбаченому законом порядку факту вчинення працівниками розкрадання, хабарництва і інших корисливих правопорушень ці працівники можуть бути звільнені з підстав втрати довір?я до них і у тому випадку, коли зазначені дії не пов?язані з їх роботою. В пункті 28 вищевказаної постанови Пленуму Верховного Суду України передбачається: при розгляді справ про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 2 ст.41 КЗпП, судам слід враховувати, що розірвання трудового договору з цих підстав не є заходом дисциплінарного стягнення і тому вимоги статей 148, 149 КзпП про строк і порядок застосування дисциплінарних стягнень на ці випадки не поширюються. Разом з тим при вирішенні справ про звільнення з цих підстав суди мають брати до уваги відповідно час, що пройшов з моменту вчинення винних дій, наступну поведінку працівника і інші конкретні обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Втрата довіри може бути обумовлена лише винними діями працівника, які він зробив усвідомлено або з необережності, що дає підставу роботодавцю не довіряти такому працівникові. Як правило, такі дії мають корисливий характер. Це крадіжки цінностей, використання їх у своїх особистих цілях, порушення правил торгівлі, відпуск товарів у борг, порушення правил зберігання матеріальних цінностей, допущення недостачі або надлишків товарів, халатне відношення до роботи тощо. Для втрати довіри не обов?язково, щоб шкода була нанесена. Досить, щоб працівник своїми діями створив можливість для заподіяння шкоди. Факт добровільного відшкодування заподіяного збитку не перешкоджає звільненню за мотивом втрати довіри. Вчинення винних дій працівника, що призвели до втрати довіри до нього з боку власника чи уповноваженого ним органу, може бути як умисним так і з необережності. Для правових наслідків звільнення з цих підстав не має значення, чи працівник свідомо і умисно вчиняв винні дії чи легковажно ставився до своїх обов?язків, або з необережності допустив дії, що дають ґрунтовні підстави для втрати довіри до нього. Висновок власника або уповноваженого ним органу про втрату довіри до працівника має бути обґрунтований та підтверджений доказами. Краще, коли ці докази оформлені документально. Наприклад, є підтвердження інвентаризаційним актом, актами ревізії чи іншими документами. При оскарженні працівником звільнення в судовому порядку суди перевіряють всі обставини, підстави звільнення та правильність документального оформлення такого звільнення. Якщо допущене хоча б якесь порушення вимог законодавства з боку роботодавця, суди стають на сторону працівника і поновлюють його на роботі, визнавши звільнення незаконним. Проте, позивачем не надано до суду жодного належного та допустимого доказу, який би містив хоча б якесь порушення вимог законодавства з боку роботодавця. Так, згідно Положення про інкасацію (п.4.7.) інкасація коштів здійснюється бригадою інкасації на оперативному автотранспорті. Під час здійснення інкасації коштів один з охоронців супроводжує інкасатора до каси клієнта, інший виконує функцію з охорони в оперативному транспорті. Відповідно до п.12.7 Положення про інкасацію перед початком проведення завантаження (розвантаження) банкомату/ТСО доступ до банкомата/ТСО всіх клієнтів тимчасово перекривається. Однак, з дослідженого в судовому засіданні відеофайлів вбачається, що відповідач ОСОБА_2 , в порушення Положення про інкасацію самостійно розпочав інкасацію банкомату. Вчинені порушення, що полягали у частковій самостійній інкасації банкомату та залишення сумки з коштами біля банкомату, є фактом недбалість з боку працівника до ввірених йому матеріальних цінностей. Також заслуговують на увагу висновки служби безпеки щодо вжиття до ОСОБА_2 заходів впливу та дисциплінарних стягнень за порушення порядку інкасації. Оскільки трудові обов?язки водія-інкасатора пов?язані із постійним обслуговуванням, транспортуванням, зберіганням, відпуском грошових цінностей, у відповідача були підстави для звільнення позивача, як працівника, який безпосередньо обслуговує грошові цінності, за вчинення дій, що дають підстави для втрати довір?я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу. Таким чином, втрата довір`я може бути не тільки результатом скоєння певних дій, а й такого проступку, який дає підстави зробити висновок про те, що подальше залишення такого працівника на роботі з обслуговуванням грошових і матеріальних цінностей може призвести до утрати цих цінностей. Відповідно до трудового договору (п.2.4.) та договору про повну матеріальну відповідальність (п.3.1.) ОСОБА_2 зобов`язаний був у разі неможливості виконання будь-яких функцій, завдань терміново доводити інформацію до безпосереднього керівника в письмовому виді та вчасно повідомляти Роботодавцеві про всі обставини, які загрожують забезпеченню цілісності і/або схоронності матеріальних цінностей. Проте, ОСОБА_2 не надано суду доказів про те, що він повідомляв відповідача про неможливість виконання певних завдань чи про наявність обставин, що загрожують збереженню довірених йому цінностей, чи про не створення йому належних умов, необхідних для нормальної роботи із забезпеченням зберігання матеріальних цінностей. Згідно підпункту 2 пункту 4 розділу 1 Постанови Правління Національного банку України від 31.03.2017 №29 «Про затвердження Інструкції з організації інкасації коштів та перевезення валютних цінностей банків в Україні»: «24)старший бригади інкасації - інкасатор, один із членів цієї бригади, якого керівник підрозділу інкасації призначає старшим для організації та контролю за роботою бригади під час інкасації коштів та перевезення валютних цінностей». Доводи апелянта про те, щосаме старший бригади інкасації організовує і контролює процес інкасації, приймає рішення по інкасації та несе відповідальність за ці рішення є безпідставними, оскільки у вказаному пункті визначено загальне значення термінів в цій інструкції. Крім того, ОСОБА_8 згідно договору про повну матеріальну відповідальність від 12.09.2016 року є самостійною відповідальною особою за незабезпечення схоронності або заподіяння шкоди цінностям, які належать Роботодавцеві. Матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_9 25.03.2019 подавалася заява про надання йому щорічної додаткової відпустки, її погодження та перебування позивача у відпустці з 25.03.2019, тому доводи апелянта про те, що у період звільнення він перебував у відпустці є також необгрунтованими. Згідно табеля обліку використання робочого часу за березень 2019 року ОСОБА_2 перебував у відпустці з 12 по 15 березня та з 19 по 25 березня 2019 року. Тобто, 26, 27 та 28 березня 2019 року ОСОБА_2 перебував на роботі. (т.2 а.с.200). Відповідно до табеля за березень 2019 та розрахункового листа за березень 2019 року ОСОБА_2 відпрацював 9 днів по 8 годин, всього відпрацьовано 72 години, які оплачені (а.с.200, 205). У зв?язку з вищевикладеним, на підставі повного, об?єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів, з?ясування фактичних обставин, оцінивши наявні у справі докази, з?ясувавши їх достатність і взаємний зв?язок у сукупності, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 задоволенню не підлягають, оскільки факт порушення ним правил проведення операцій з матеріальними цінностями та втрати у зв?язку з цим довір?я був встановлений у судовому засіданні. Вимоги позивача про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу є похідними вимогами від поновлення на роботі, а від так у свою чергу також задоволенню не підлягають. Колегія суддів погоджується з такими висновками місцевого суду, оскільки суд першої інстанції, з`ясувавши обставини справи та давши належну оцінку зібраним доказам, дійшов до обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову. Таким чином, приведені в апеляційній скарзі доводи про те, що суд не дав оцінки наданих сторонами доказам не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці. Відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року). Тому, вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджені письмовими матеріалами справи та поясненнями учасників процесу. За таких обставин, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а тому задоволенню вони не підлягають. Керуючись ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, Полтавський апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах якого апеляційну скаргу подано його представником адвокатом Тарабакою Єлизаветою Анатоліївною залишити без задоволення. Рішення Кобеляцького районного суду Полтавської області від 11 березня 2021 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повний текст постанови виготовлено 08 липня 2021 року. Головуючий суддя : __________________ Г.Л. Карпушин Судді: _______________ О.І. Обідіна _______________ Л.М. Хіль