Постанова 4817 № 607/22707/20

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 607/22707/20Головуючий у 1-й інстанції Вийванко О.М. Провадження № 22-ц/817/678/21 Доповідач - Сташків Б.І. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 01 липня 2021 року м. Тернопіль Тернопільський апеляційний суд в складі: головуючого - Сташків Б.І. суддів - Хома М. В., Щавурська Н. Б., за участю секретаря Сович Н.А. та сторін позивача ОСОБА_1 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Тернополі цивільну справу №607/22707/20 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 08 квітня 2021 року, ухваленого суддею Вийванко О.М., повний текст рішення складено 12 квітня 2021 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,- ВСТАНОВИВ: У грудні 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області. Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди. Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказував, що він став жертвою злочину у формі викрадення його особистого майна, чим йому була завдана шкода на суму 3816 грн. З даного приводу він звернувся до поліції, і відомості були внесені до ЄРДР 23 квітня 2019 року, кримінального провадження №12019210010001231. Зазначав, що тривалий час йому не було відомо про те, на якій стадії перебуває дане кримінальне провадження. Вказував, що 13.10.2020 йому стало відомо про закриття кримінального провадження. Він оскаржив постанову слідчого СВ Тернопільського ВП ГУНП в Тернопільській області від 24.04.2020 про закриття кримінального провадження. За наслідками розгляду його скарги, ухвалою слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 листопада 2020 року йому було відмовлено у задоволенні скарги, однак було встановлено неправомірні дії органу досудового розслідування. Зазначає, що в результаті даної бездіяльності органу досудового розслідування, особа, що скоїла злочин встановлена не була, збитки в сумі 3816 грн. йому не відшкодовані, що нівелює принцип невідворотності покарання та сприяє росту злочинності та безкарності злочинців. Вважає, що бездіяльністю органу досудового розслідування йому завдана моральна шкода, яку він оцінив в розмірі 4000,00 грн. Дана сума є виваженою, розумною і не виходить за розумні межі. У зв`язку з не досягненням згоди щодо досудового врегулювання спору, з підстав викладених у позові, позивач просив позов задовольнити та стягнення з відповідачів заподіяну матеріальну шкоду в розмірі 3 816,00 грн. та моральну шкоду в розмірі 4 000,00 грн.. Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 08 квітня 2021 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди. Судовий збір компенсовано за рахунок держави в порядку встановленому Кабінетом Міністрів України. Не погодившись із вказаним рішенням суду від ОСОБА_1 поступила апеляційна скарга , в якій позивач просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. У доводах апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неврахування усіх обставин справи. Зокрема зазначає, що частиною другою ст.1177 ЦК України вказано про те, що шкода, завдана потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, компенсується йому за рахунок Державного бюджету України у випадках та порядку, передбачених законом. Вказує, що відповідно до частин дев`ятої - десятої ст. 10 Цивільного процесуального кодексу України, що якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права), Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини. Таким чином вважає,що відсутність закону, який регулює порядок компенсації (відшкодування) за рахунок Державного бюджету України шкоди, завданої потерпілому внаслідок кримінального правопорушення не є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог про відшкодування шкоди, завданої злочином за рахунок держави. На думку апелянта, суд безпідставно не застосував норми ст. 1177 ЦК України, норми частин дев`ятої - десятої ст. 10 Цивільного процесуального кодексу України. А тому, на думку позивача завдана йому злочином матеріальна шкода в розмірі 3816 грн. повинна бути відшкодована за рахунок держави. Стосовно моральної шкоди, то апелянт вказує, що судом першої інстанції безпідставно не взято до уваги правову позицію Верховного Суду, викладену в Постанові Верховного Суду від 27 травня 2020 року у Справі №585/724/19, провадження № 61-18673св19, яка зводиться до того, що Верховний суд у справі № 585/724/19 дійшов висновку про наявність підстав покладення на державу обов`язку відшкодувати позивачу завдану їй моральну шкоду у зв`язку з неефективністю ведення досудового розслідування кримінальної справи, у якій позивач є потерпілою особою. Таким чином апелянт стверджує,що оскільки через неефективність досудового слідства у кримінальному провадженні №№12019210010001231 не було встановлено особи злочинця, що унеможливило відшкодування шкоди за рахунок винної особи, то на державу покладено обов`язок відшкодувати завдану йому моральну шкоду у зазначеному ним розмірі. На апеляційну скаргу поступив відзив від Головного управління Національної поліції в Тернопільській області у якому відповідач просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 через його безпідставність. Зокрема вказує, що під час досудового розслідування жодній особі не було повідомлено про підозру, вини особи правопорушника доведено не було, і стягнути кошти з такої особи не представилось можливим, то твердження позивача щодо відшкодування матеріальної шкоди в сумі 3816 грн з ГУНП в Тернопільській області є безпідставні нічим не обґрунтованим, оскільки відповідач своїми діями не завдавав матеріальної моральної шкоди позивачу. Окрім того зазначає, що дану матеріальну шкоду позивачу було завдано не органами досудового розслідування, а невідомою особою, яка зі слів позивача викрала з нього його речі. Вказує, що позивач не обґрунтовує суму понесену ним збитків в вказаному ним розмірі на 3816 гривень, позивачем не було додано яких-небудь доказів про понесення ним матеріальної шкоди саме на таку суму, яка вказана ним . Також відповідач вказує, що відсутні підстави вважати, що бездіяльністю органами досудового розслідування йому завдана моральна шкода, яку він оцінив в розмірі 4000 грн., оскільки наявний вичерпного переліку випадків відшкодування шкоди серед них відсутній такий, як закриття кримінального провадження у зв`язку із закінченням строку досудового розслідування. Таким чином зазначає, що в рамках даної справи відсутні процесуальні дії зі сторони органу досудового розслідування, що обмежують чи порушують права та свободи громадян. Наявність моральної шкоди є умовою виникнення обов`язку щодо її відшкодування, тому зазначений факт має бути доведено особою, яка вимагає його відшкодування у встановленому Законом порядку. При цьому, стверджує, що саме по собі закриття слідчим кримінального провадження не свідчить про завдання позивачу моральної шкоди, та бездіяльність органів досудового розслідування та їх причинний зв`язок між ними. Вважає, що сам факт закриття кримінального провадження не тягне наслідок цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що дії і бездіяльність відповідачів заподіяли позивачу моральної шкоди. Вказує, що в матеріалах справи відсутні будь - які рішення суду чи інших уповноважених органів про визнання дій слідчого протиправними чи неправомірними. Окрім того, звертає увагу і на той факт, що позивачем не роз`яснено та не конкретизовано суму 4000 грн. в якості відшкодування моральної шкоди. У судове засідання не з`явилися відповідачі Головне управління Національної поліції в Тернопільській області,Державна казначейська служби України, однак про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що відповідно до ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи за їх відсутності. Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні підтримав подану апеляційну скаргу, просив її задовольнити, посилаючись на доводи, викладені в ній. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, які з`явилися в судове засідання, перевіривши законність і обґрунтованість постановленого рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ч.1, 2 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права,бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення,ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства,визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права,викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано доказів протиправної бездіяльності слідчих, у провадженні яких перебувало кримінальне провадження, відкрите за фактом викрадення особистих речей, особа у порядку кримінального судочинства не встановлена, а тому відсутні правові підстави для відшкодування позивачу майнової та моральної шкоди на підставі статей 1173, 1174, 1176 Цивільного кодексу України, а наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб саме по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої і, відповідно, не може бути підставою для безумовного відшкодування моральної шкоди. Позивач не довів належними та допустимими доказами заподіяння йому моральної шкоди внаслідок порушення вимог процесуального закону, а посилання позивача як на обґрунтування завданої моральної шкоди через необхідність звернення його до суду, не можуть бути належною правовою підставою для її відшкодування відповідачами. Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, оскільки він відповідає вимогам закону та обставинам справи. Відповідно до частини третьої статті З ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Статтею 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади органів місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень. На підставі вказаної норми права відшкодуванню за рахунок держави підлягає шкода у випадку встановлення факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю державної влади. Відповідно до статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Загальні підстави покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду передбачені нормою статті 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема, органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу. Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173,1174 цього Кодексу). Так, статтею 1174 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи. Шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи. Отже, причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами. При цьому, причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди. У випадку, коли протиправна поведінка, яка створила конкретну можливість завдання шкоди, перетворює її у дійсність тільки в разі приєднання до неї протиправної дії третіх осіб, має встановлюватися юридично значимий причинний зв`язок як з поведінкою, яка створила конкретну можливість (умови для завдання шкоди), так і з діями, які перетворили її у дійсність (фактичне завдання шкоди). Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Положеннями статті 23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування матеріальної чи моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні. При цьому суд, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Для відшкодування моральної шкоди необхідно встановити та довести наявність усіх складових елементів цивільного правопорушення. Причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювана шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинно-наслідковий зв`язок між протиправним діянням заподіювана шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без будь-яких додаткових факторів стала причиною завдання шкоди. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Щодо вимоги позивача про відшкодування їй майнової шкоди у розмірі 3 816 грн. грн, то апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що така вимога є безпідставною, оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження завданої їй майнової шкоди та її розміру, який жодний чином не обґрунтований. Разом з тим, позивач не позбавлений права повторно звернутися із аналогічною заявою до національної поліції про крадіжку особистих речей. З матеріалів справи вбачається, що постановою слідчого СВ Тернопільського ВП ГУНП в Тернопільської області від 24 квітня 2020 року кримінальне провадження №12018210180000176 від 15 квітня 2018 року закрито у зв`язку із закінченням строків досудового розслідування, передбачених ст.219 КК України. Із змісту вказаної постанови вбачається, що в ході проведення досудового розслідування проведено слідчими діями та іншими процесуальними заходами протягом усього строку досудового розслідування не представилося можливим встановити особу, яка вчинила даний злочин, що в свою чергу унеможливило складання письмово повідомлення про підозру та вручення такого будь-якій особі. В остаточному висновку за результатами досудового розслідування зазначено, що воно завершено у зв`язку із закінченням строку досудового розслідування. Такий результат став наслідком проведення слідчих дій, необхідних для всебічного, повного і неупередженого дослідження всіх обставин кримінального провадження. Ухвалою суду від 24 листопада 2020 відмовлено в задоволенні скарги ОСОБА_1 на постанову від 24.04.2020 про закриття кримінального провадження, внесеного до ЄРДР №12019210010001231, у зв`язку з закінченням строку досудового розслідування, норма якої є імперативною. В ухвалі, суд послався на підтвердження обставин заявлених скаржником,однак не навів мотивів їх порушень. Відповідно до вимог статті 1174 ЦК України для наявності підстав зобов`язання відшкодувати шкоду потрібна наявність незаконного рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, наявність шкоди, протиправність дій її завдавача та причинний зв`язок між його діями та шкодою, а тому позивач у цій справі повинен довести належними та допустимими доказами завдання йому шкоди, і що дії або бездіяльність відповідача є підставою для відшкодування шкоди у розумінні статей 1167, 1174 ЦК України. Однією із засад кримінального провадження є забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності, гарантоване статтею Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи. Обов`язок доказування покладається на сторони, суд не може збирати докази за власною ініціативою. КПК України, згідно з яким кожному гарантується право на оскаржена процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом. Відповідно до змісту частини першої статті 303 КПК України на досудовому провадженні можуть бути оскаржені такі рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення. За правилом частини другої статті 307 КПК України ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування може бути про: 1) скасування рішення слідчого чи прокурора; 2) зобов`язання припинити дію; 3) зобов`язання вчинити певну дію; 4) відмову у задоволенні скарги. Таким чином, в ухвалі слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування реалізується така засада кримінального судочинства, як реалізація особою права на оскарження їх процесуальних рішень, дій чи бездіяльності до суду. Судова колегія вважає, що сам факт винесення слідчим суддею процесуальної ухвали, якою за результатами розгляду скарги визнано окремі процесуальні порушення, не тягне наслідок цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що дії та бездіяльність відповідачів заподіяли позивачу моральної шкоди. Судовий контроль на стадії досудового розслідування, внаслідок якого постановлені ухвали слідчих суддів, не є достатньою підставою для висновку про протиправність дій відповідачів і притягнення їх до відповідальності. Верховний Суд у постанові від 08 квітня 2021 року у справі за № 646/5261/19, зазначив, що суд здійснюючи нагляд за дотриманням верховенства права та законності у процесуальній діяльності слідчого та прокурора, забезпечує дотримання основних прав та інтересів особи та реалізує відповідний судовий контроль за їх діяльністю, що має на меті усунути недоліки у такій діяльності. Разом із тим, наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб саме по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої і, відповідно, не може бути підставою для безумовного відшкодування моральної шкоди. Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 641/7772/17 (провадження № 61 -40338св18), від З0 червня 2020 року у справі № 641/7984/17 (провадження № 61 -36602св18), від 11 вересня 2020 року у справі № 638/11416/18, від 03 березня 2021 року у справі № 638/17962/15. До подібних висновків дійшов Верховний Суд і у постановах: від 28 січня 2019 року у справі № 686/7576/18, від 12 квітня 2019 року у справі № 686/10651/18, від 16 травня 2019 року у справі № 686/20079/18, від 22 травня 2019 року у справі № 686/24243/18-ц та від 31 липня 2019 року у справі № 686/22133/18, від 18 грудня 2020 року у справі № 686/25718/19. Таким чином,позивач не довів належними та допустимими доказами, що неправомірними діями чи бездіяльністю органами досудового слідства йому завдана матеріальна та моральна шкода, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діями відповідачів та вини відповідачів в заподіянні шкоди. В матеріалах справи відсутні доводи позивача про мотиви заподіяння моральної шкоди, а також докази, що підтверджують факт спричинення моральних та душевних страждань, завдання шкоди діловій репутації, неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність, перебування у напруженому психологічному стані та усвідомленням того, що винна особа уникла відповідальності. Суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що сам лише факт хвилювання позивача в очікуванні проведення досудового розслідування та притягнення винних осіб не є належним доказом його втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб, у приниженні честі, гідності, моральних переживаннях у зв`язку з порушенням цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під судом, при настанні інших негативних наслідків. З огляду на наведене, суд першої інстанцій надав належну оцінку наданим позивачем доказам та дійшов правильного висновку про недоведеність позивачем факту заподіяння йому моральних страждань або втрат немайнового характеру, встановлення факту протиправності дій органів- Національної поліції,з неефективним веденням досудового розслідування кримінальної справи, факту наявності причинного зв`язку між шкодою та протиправними діями (бездіяльністю) зазначеного органу та його вини в заподіянні цієї шкоди. Наведені у апеляційній скарзі доводи про те, що оскаржуване судове рішення ухвалено з порушенням вимог статей 23, 1174 ЦК України, які гарантовані статтею 56 Конституції України, не заслуговують на увагу, оскільки судом першої інстанції відмовлено в задоволенні позовних вимог у зв`язку з недоведеністю належними і допустимими доказами факту заподіяння позивачу моральних страждань або втрат немайнового характеру, а тому посилання апеляційної скарги направлені виключно на переоцінку доказів у справі. Посилання в апеляційній скарзі на те, що судом першої інстанції не застосовано правові висновки з приводу застосування якої викладені в постановах Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі за № 585/724/19 не заслуговують на увагу, оскільки висновки у вказаних справах не є релевантними до встановлених обставин в цій справі. Зокрема, у вказаних справах судом було встановлено факт тривалої протиправної бездіяльності посадових осіб відповідача щодо проведення необхідної перевірки заяв про злочин, надмірну тривалість досудового розслідування у кримінальному провадженні. В цій же справі судами не було встановлено надмірної тривалості досудового розслідування у кримінальному провадженні, не встановлено особу злочину, а кримінальне провадження закрито у зв`язку із закінченням строку досудового розслідування. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права при їх ухваленні та в основному зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновкам суду першої інстанції. Інші наведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Згідно ст. 375 ЦПК України, апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, висновки суду першої інстанції є обґрунтованими та такими, що відповідають завданням цивільного судочинства, яке полягає у справедливому та неупередженому вирішенні справи із метою ефективного захисту порушених прав, оскільки у всіх справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням закону. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає до залишення без задоволення, а оскаржуване рішення суду слід залишити без змін. Керуючись ст. ст. 367, 368, 375, 381, 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 08 квітня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Дата складання повного тексту постанови - 06 липня 2021 року. Головуючий: Сташків Б.І. Хома М.В. Судді: Щавурська Н.Б.