Постанова 4811 № 444/90/21

Справа № 444/90/21 Головуючий у 1 інстанції: Оприск З.Л. Провадження № 22-ц/811/1210/21 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В. Категорія: 41 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 липня 2021 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Ніткевича А.В., суддів: Бойко С.М., Копняк С.М., розглянувши в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, в приміщенні Львівського апеляційного суду в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційни Банк «ПРИВАТБАНК» на ухвалу Жовківського районного суду Львівської області від 10 лютого 2021 року в складі судді Оприск З.Л. у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційни Банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,- встановив: У січні 2021 року позивач АТ КБ «ПРИВАТБАНК» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Ухвалою судді Жовківського районного суду Львівської області від 13 січня 2021 року позовна заява залишена без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків протягом десяти днів з дня отримання копії ухвали. Оскаржуваною ухвалою Жовківського районного суду Львівської області від 10 лютого 2021 року позовну заяву Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості визнано неподаною та повернуто позивачу зі всіма доданими до неї документами. Роз`яснено позивачу, що повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із такою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення. Ухвалу суду оскаржив позивач АТ КБ «ПРИВАТБАНК», з ухвалою не погоджується, вважає незаконною, постановленою з порушенням норм процесуального права. В апеляційній скарзі звертає увагу на те, що на виконання ухвали про залишення позовної заяви без руху, позивач 25.01.2021 направив на адресу суду кур`єрною службою заяву про усунення недоліків. Покликаючись на положення ст. 255 ЦК України зазначає, що суд першої інстанції не мав правових підстав для повернення позовної заяви. Просить скасувати ухвалу Жовківського районного суду Львівської області від 10 лютого 2021 року та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленимицією главою. Згідно із ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції про повернення заяви позивачеві (заявникові) (п. 6 ч. 1 ст. 353 ЦПК України) розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, судове засідання не проводиться, що свідчить про безпідставність вимог апеляційної скарги в цій частині. Разом з цим, згідно із ч. 1 ст. 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи, відтак колегія суддів інформувала учасників справи про час і день розгляду справи, шляхом оприлюднення інформації про розгляд справи на офіційному сайті Львівського апеляційного суду. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити враховуючи таке. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ст. 5 ЦПК України). Відповідно до приписів частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Згідно із ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Постановляючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції виходив з того, що наданий позивачу для усунення недоліків сплив 01 лютого 2021 року, однак у визначений термін з врахуванням поштового обігу, позивач недоліків не усунув, тому позовну заяву необхідно вважати неподаною та повернути зі всіма доданими до неї документами позивачу. Перевіряючи оскаржувану ухвалу, колегія суддів виходить з такого. За змістом частини 5 ст. 12 ЦПК України, на суд покладається обов`язок щодо сприяння всебічному і повному з`ясуванню обставин справи шляхом роз`яснення особам, які беруть участь у справі, їх прав та обов`язків, попередження про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяння здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених законом. Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на розгляд своєї справи у суді, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на справедливий судовий розгляд. Цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими ЦПК України, у порядку: наказного провадження, позовного провадження (загального а бо спрощеного), окремого провадження (ч. 2 ст. 19 ЦПК України). Згідно положень ЦПК України, суддя, отримавши позовну заяву, перевіряє дотримання позивачем вимог статей 175 і 177 ЦПК України щодо форми та змісту позовної заяви. Статтею 175 ЦПК України встановлено, що позовна заява подається в письмовій формі. Дана стаття також встановлює ряд вимог, яким повинна відповідати позовна заява. Відповідно до вимог статті 185 ЦПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві. З матеріалів справи встановлено, що ухвалою судді Жовківського районного суду Львівської області від 13 січня 2021 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків такої, протягом десяти днів з дня отримання позивачем копії ухвали. Як зазначено судом в оскаржуваній ухвалі та беззаперечно вбачається з матеріалів справи, ухвалу суду від 13.01.2021, якою позовна заява залишена без руху, позивач АТ КБ «ПРИВАТБАНК» отримав 19.01.2021 (а.с. 14). Таким чином, дійсно логічним є висновок місцевого суду про те, що наданий позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви сплив 01 лютого 2021 року. В свою чергу, на відповідний момент (01-09 лютого 2021 року) ухвала про повернення позовної заяви, постановлена не була. Натомість, 10.02.2021, у день постановлення оскаржуваної ухвали, на адресу суду надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви, до якої долучено оригінал платіжного доручення про сплату судового збору та довіреність представника банку (а.с. 20-26). На заяві проставлено час передачі судді 16 год. 10 хв. 10.02.2021. При цьому, із долученої копії трек коду вбачається, що конверт з платіжним дорученням позивач надіслав на адресу суду 25.01.2021, однак будь який конверт до матеріалів справи судом не долучений (а.с. 32). Більше того, із поданого банком платіжного доручення слідує, що відповідну оплату банком проведено 22.01.2021, тобто на третій день після отримання ухвали суду та на дев`ятий день після її постановлення (а.с. 21). Наведене дає підстави для висновку про те, що недоліки позовної заяви, на час постановлення оскаржуваної ухвали, були усунуті. Слідуючи принципу диспозитивності цивільного судочинства (ст. 13 ЦПК України), суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша та третя статті 13 ЦПК України). Згідно із ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Частиною 2 цієї статті визначено, що суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Згідно із ч. 4 ст. 10 ЦПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. В цьому контексті колегія суддів звертає увагу на те, що згідно рішення Європейського суду з прав людини не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним але і реальним (Рішення суду з прав людини Жоффр де ля Прадель проти Франції). Так, надмірний формалізм у трактуванні національного процесуального законодавства, згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, визнається ним неправомірним обмеженням права на доступ до суду (як елементу права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції). У справі «Bellet v. France» («Белле проти Франції», рішення від 04 грудня 1995 року), Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод містить гарантії справедливого судочинства, одним із аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. У пункті 55 рішення у справі «Креуз проти Польщі» («Kreuz v. Poland») від 19 червня 2001 року ЄСПЛ підкреслив, що обмеження, накладене на доступ до суду, буде несумісним із п. 1 ст. 6 Конвенції, якщо воно не переслідує законної мети або коли не існує розумної пропорційності між застосованими засобами та законністю цілі, якої прагнуть досягти. У справі Perez de Rada Cavanilles v. Spain («Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії», рішення від 28 жовтня 1998 року) та у справі Miragall Escolano and others v. Spain («Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії», рішення від 13 січня 2000 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Наведене дає підстави для висновку про те, що надмірний формалізм під час вирішення питання про відкриття провадження у справі суперечить принципу верховенства права, завданням цивільного судочинства та порушує, гарантоване п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року, право на доступ до суду. Таким чином, встановлення обмежень доступу до суду повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру, перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи. Разом з цим, постановляючи оскаржувану ухвалу та роз`яснюючи право повторного звернення з позовом до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення, суд залишив поза увагою те, що обставини, які могли бути підставою для повернення позову перестали існувати ще задовго до постановлення оскаржуваної ухвали, про що суду було відомо на час постановлення такої. Встановлені колегією суддів факти щодо допущення процесуальних порушень суду першої інстанції свідчать про підставність доводів апеляційної скарги та як наслідок необхідність скасування оскаржуваної ухвали. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України однією із підстав для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. Керуючись ст.ст. 258, 259, 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 383 ЦПК України, суд, - постановив: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційни Банк «ПРИВАТБАНК» задовольнити частково. Ухвалу Жовківського районного суду Львівської області від 10 лютого 2021 рокускасувати, направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складений 06 липня 2021 року. Головуючий: А.В. Ніткевич Судді: С.М. Бойко С.М. Копняк