Постанова 4857 № 380/4273/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 липня 2021 рокуЛьвівСправа № 380/4273/21 пров. № А/857/7381/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Пліша М.А., суддів Ніколіна В.В., Гінди О.М., за участю секретаря судового засідання Юник А.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Держпраці у Львівській області на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 25 березня 2021 року про забезпечення позову (головуючий суддя Крутько О.В., м. Львів) по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Експрес таксі-2020» до Головного управління Держпраці у Львівській області про скасування постанови про накладення штрафу,- В С Т А Н О В И В : Товариство з обмеженою відповідальністю «Експрес таксі-2020» звернулося в суд першої інстанції з позовом до Головного управління Держпраці у Львівській області, у якому просило визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління Держпраці у Львівській області про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення 12.02.2021 №ЛВ26758/893/ПД/АВ/ФС. Також, позивачем подано заяву про забезпечення адміністративного позову, в якій просив зупинити дію постанови про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення від 12.02.2021 №ЛВ26758/893/ПД/АВ/ФС про накладення на Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕКСПРЕС-ТАКСІ-2020» штрафу у розмірі 300000,00 грн до набрання законної сили рішенням сулу у цій справі. Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 25 березня 2021 року заяву задоволено, зупинено дію постанови про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення №ЛВ26758/893/ПД/АВ/ФС від 12.02.2021 на суму 300 000,00 грн. - до набрання законної сили рішенням суду у цій справі Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, Головне управління Держпраці у Львівській області оскаржило його в апеляційному порядку, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції і прийняти постанову, якою в задоволенні заяви відмовити. В апеляційній скарзі зазначає, що за своєю суттю інститут забезпечення в адміністративному судочинстві є інститутом попереднього судового захисту. Метою його запровадження є гарантування виконання рішення суду у випадку задоволення позову за існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі. Доведення наявності зазначених підстав або принаймні однієї з них, з точки зору процесуального закону, є необхідною передумовою для вжиття судом заходів до забезпечення позову у разі їх вжиття за клопотанням позивача. Вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд має пересвідчитись, що надані докази та доводи заявника наданому етапі переконливо свідчать про наявність підстав для забезпечення позову. Апелянт зазначає, що наявність очевидних ознак протиправності оскаржуваних рішення, дій та/або бездіяльності може бути виявлена судом тільки на підставі з`ясування фактичних обставин справи, а також оцінки належності, допустимості та достовірності як кожного доказу окремо, так і достатності та взаємного зв`язку наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності. Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеній у постанові від 19.06.2018 у справі 826/9263/17, ці підстави є оціночними. Тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Необгрунтоване вжиття таких заходів може привести до значно більших правових ускладнень, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити чи є хоча б одна з названих обставин і оцінити чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти. Із системного аналізу вимог наведених статей слідує, що заходи забезпечення позову повинні відповідати і бути співмірними заявленим позовним вимогам, безпосередньо пов`язаними з предметом спору, необхідними і достатніми для забезпечення виконання судового рішення. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Аналіз наведених норм дозволяє дійти висновку, що забезпечення адміністративного позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання судового рішення у разі задоволення позовних вимог. Вжиття заходів забезпечення адміністративного позову нерозривно пов`язано з підставами та предметом адміністративного позову і ними обумовлюється. Забезпечення позову допускається, якщо невжиття цих заходів може ускладнити або привести до неможливості виконання рішення суду. З врахуванням викладеного, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування: або обставин, що свідчать про істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду може бути істотно ускладено або унеможливлено; або очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі. А також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними. Аналогічна правова позиція відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 03.10.2018 у справі № 826/5233/18 та від 12.02.2020 у справі № 824/902/19-а. Вирішуючи питання про забезпечення позову, доцільно враховувати інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Під час вирішення питання про наявність підстав для забезпечення позову обов`язок по доведенню та обгрунтуванню наявності очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача, обгрунтованості та невідвертості додаткових зусиль і витрат у майбутньому, покладається саме на позивача. При цьому, Верховний Суд у постанові від 24.12.2019 у справі №826/16888/18 вказав, що при розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам. Апелянт зазначає, що сама лише думка позивача/заявника з приводу наявності можливих негативних наслідків та складнощів щодо їх усунення не може бути визнана судом достатньою підставою для вжиття заходів забезпечення позову у спірних правовідносинах, оскільки є суб`єктивним судженням позивача, без зазначення існуючої очевидної небезпеки заподіяння шкоди останньому. Також, зазначає, що за правовою позицією, викладеною у Рішенні Конституційного Суду України від 31 травня 2011 року №4-рп/2011 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 376 у взаємозв`язку зі статтями 151, 152, 153 Цивільного процесуального кодексу України, «з метою гарантування виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог у процесуальних законах України передбачено інститут забезпечення позову» (абзац п`ятий пункту 4 мотивувальної частини). Вказаний інститут є елементом права на судовий захист і спрямований на те, щоб не допустити незворотності певних наслідків відповідних дій щодо відновлення порушеного права. Він віднесений до механізму захисту прав і свобод людини, зокрема в судовому порядку, і є гарантією їх захисту та відновлення, а отже, елементом правосуддя. Забезпечення позову стосується всіх стадій судового провадження (підготовка, призначення, розгляд справи, виконання рішення) і є складовою комплексу заходів, спрямованих на охорону публічно-правового та матеріально-правового інтересу в адміністративному судочинстві, а також однією з гарантій реального виконання можливого позитивного для людини рішення, оскільки надає можливість суду до ухвалення постанови в адміністративній справі вжити заходів до забезпечення реалізації позовних вимог. Тобто, застосування інституту забезпечення позову є дискреційним правом суду, а не його обов`язком, яке він реалізує залежно від обставин справи. Згідно з Рекомендацією №К (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, що прийнята Комітетом Міністрів Ради Європи 13 вересня 1989 року рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акту; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акту. В поданому відзиві на апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю «Експрес таксі-2020» просило залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу без змін. У відповідності до вимог ч. 1 та ч. 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи, та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних міркувань. Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції вірно виходив з того, що згідно ч.ч.1, 2 ст.150 КАС України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю. Згідно з ч.ч. 1, 2 ст.151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб. Відповідно до роз`яснень постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 року № 9 «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» та постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06.03.2008 року № 2 «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства під час розгляду адміністративних справ», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Як з`ясовано судом першої інстанції, що 11.12.2020 інспектором праці Головного управління Держпраці у Львівській області проведено інспекційне відвідування Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКСПРЕС-ТАКСІ-2020» за результатами якого складено акт №ЛВ26758/893/ПД/АВ від 11.12.2020. 12.02.2021 відповідачем винесено постанову про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення №ЛВ26758/893/ПД/АВ/ФС від 12.02.2021. Відповідно до абз.4 п.11 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року № 509, (далі Порядок № 509) не сплачені у добровільному порядку штрафи стягуються: органами державної виконавчої служби (щодо штрафів, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України). Постанова про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення №ЛВ26758/893/ПД/АВ/ФС від 12.02.2021 прийнята на підставі абз.2 ч.2 ст.265 КЗпП України. Пунктом 6 частини 1 статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII (далі Закон №1404-VIII) встановлено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом. Відповідно до ст.10 Закону №1404-VIII встановлено, що заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом. Згідно з ч.1 ст.12 Закону №1404-VIII виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців. Суд першої інстанції вірно зазначив, що оскаржувана постанова є самостійним виконавчим документам і може бути пред`явлена до виконання органам державної виконавчої служби в будь-який час в порядку встановленому Законом України «Про виконавче провадження», та ні Порядок №509, ані Закон №1404-VIII не передбачають зупинення дії та виконання постанов органів Держпраці про накладення штрафів у разі оскарження таких у судовому порядку. Відповідно до ч.4 ст.150 КАС України подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб`єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову. З урахуванням наведеного колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність забезпечення позову до набрання законної сили судовим рішенням у справі, зупинивши дію постанови про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення №ЛВ26758/893/ПД/АВ/ФС від 12.02.2021. Також, суд врахував, що у рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття ефективний засіб передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі Салах Шейх проти Нідерландів, ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи Каіч та інші проти Хорватії (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби ст. 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права. Враховано принципи, викладені у Рекомендаціях NR (89)8 про тимчасовий захист у адміністративних справах, прийнятих Комітетом Міністром Ради Європи 13.09.1989, в якій міститься заклик до компетентних судових органів у разі, якщо виконання адміністративного рішення може завдати значної шкоди приватним особам, на яких воно спрямоване, ужити належні заходи тимчасового захисту. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а ухвалення відповідає нормам процесуального права. Керуючись ч. 3 ст. 243, ст. 308, ст. 310, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 322, ст. 325, ст. 329 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Головного управління Держпраці у Львівській області залишити без задоволення, а ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 25 березня 2021 року про забезпечення позову по справі № 380/4273/21 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя М.А. Пліш Судді В.В. Ніколін О.М. Гінда повний текст складено 08.07.2021