Постанова 4857 № 260/3582/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 червня 2021 рокуЛьвівСправа № 260/3582/20 пров. № А/857/9039/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Пліша М.А., суддів Ніколіна В.В., Гінди О.М., за участю секретаря судового засідання Юник А.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2021 року (головуючий суддя Микуляк П.П., м. Ужгород, повний текст складено 26.02.2021) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Головне управління Державної казначейської служби України в Закарпатській області про визнання дій протиправними і зобов`язання вчинити певні дії,- В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Головне управління Державної казначейської служби України в Закарпатській області в якому просив визнати протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати судді ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки) із застосуванням ст.29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», а саме, із застуванням обмеження нарахування у сумі 47320 грн; зобов`язати територіальне управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області провести перерахунок суддівської винагороди, нарахування та виплату позивачу суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року на підставі ч.2, 3, 5, 6 ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2020 року, з урахуванням доплати за вислугу років за наявності стажу більше 20 років - 50 відсотків посадового окладу, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року у загальній сумі 204662,31 грн. без застосування будь-яких обмежень передбачених ч.3 ст.29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» із змінами та доповненнями, внесеними Законом України від 13.04.2020 №553-ІХ; допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць; зобов`язати територіальне управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області, як суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у десятиденний строк звіт про виконання судового рішення. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2021 року позовні вимоги задоволено частково, визнано дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області щодо нарахування та виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за період квітня 2020 року по серпень 2020 року (за винятком днів відпустки) із застосуванням обмежень її розміру, встановлених ст.29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» -протиправними, зобов`язано відповідача здійснити перерахунок та виплату суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з квітня 2020 року по серпень 2020 року (за винятком днів відпустки) без застосування обмежень встановлених ст.29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» з урахуванням вже виплачених сум. Допущено до негайного виконання рішення суду у частині стягнення недоотриманої суддівської винагороди ОСОБА_1 в межах суми стягнення за один місяць. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області оскаржило його в апеляційному порядку, вважає, що таке прийняте з порушенням норм матеріального права, не в повній мірі з`ясовані обставини у справі, тому просить рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2021 року скасувати і прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. В апеляційній скарзі зазначає, що згідно з частинами другою і третьою статті 95 Конституції України виключно Законом України про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків. Держава прагне до збалансованості бюджету України. Відповідно до частини першої статті 130 Конституції України, частини першої статті 146 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон) держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів. Положеннями частини другої статті 146 Закону визначено, що забезпечення функціонування судової влади передбачає: 1) окреме визначення у Державному бюджеті України видатків на утримання судів не нижче рівня, що забезпечує можливість повного і незалежного здійснення правосуддя відповідно до закону; 2) законодавче гарантування повного і своєчасного фінансування судів; 3) гарантування достатнього рівня соціального забезпечення суддів. Видатки на утримання судів визначаються з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Положеннями частини другої статті 4 Бюджетного кодексу України визначено, що виключно Законом про Державний бюджет України визначаються надходження та витрати Державного бюджету України. Пунктом 2 частини першої статті 7 Бюджетного кодексу України визначено принцип збалансованості Державного бюджету України, відповідно до якого повноваження на здійснення витрат бюджету мають відповідати обсягу надходжень бюджету на відповідний бюджетний період. Положеннями статей 148, 149 Закону визначено, що фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України. Згідно з частинами першою та другою статті 23 Бюджетного кодексу України, будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено Законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються Законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному Бюджетним кодексом України. Статтею 22 Бюджетного кодексу України передбачено, що для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня. ТУ ДСА України в Закарпатській області здійснює функцію розпорядника коштів Державного бюджету України нижчого рівня щодо фінансового забезпечення діяльності місцевих загальних судів Закарпатської області. У рішенні Конституційного Суду України від 27.11.2008 № 26-рп/2008 у справі про збалансованість бюджету Конституційний Суд України зазначив, що положення частини третьої статті 95 Конституції України стосовно прагнення держави до збалансованості бюджету України у системному зв`язку з положеннями частини другої цієї статті, статті 46 Конституції України треба розуміти як намагання держави при визначенні Законом про Державний бюджет України доходів і видатків та прийнятті законів, інших нормативно-правових актів, які можуть вплинути на доходну і видаткову частини бюджету, дотримуватися рівномірного співвідношення між ними та її обов`язок на засадах справедливого, неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами враховувати загальносуспільні потреби, необхідність забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя. Конституційний Суд України, даючи офіційне тлумачення, зокрема, статті 95 Конституції України, у рішенні від 25.01.2012 № З-рп/2012 зазначив, що однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України, виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов`язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної в рішенні від 26.12.2011 № 20-рп/2011, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави. Апелянт зазначає, що Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID -19 на всій території України з 12 березня 2020 року встановлено карантин. Верховною Радою України 13.04.2020 прийнято Закон України № 553-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (далі - Закон № 553-ІХ) набрав чинності 18.04.2020. Відповідно до частин першої та третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (у редакції Закону № 553-ІХ) установлено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID -19, спричиненої корона вірусом, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки. Обмеження, встановлене в частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті). Таким чином, нарахована заробітна плата, грошове забезпечення працівників, суддівська винагорода суддів обмежується максимальним розміром 47 230 грн на місяць. З огляду на те, що складові суддівської винагороди, визначені статтею 135 Закону окремо скороченню не підлягають, а Законом № 553-ІХ не визначено відповідної процедури, розрахунок суддівської винагороди слід здійснювати на загальних підставах, а обмеження максимального її розміру слід застосовувати до загальної суми розрахованої суддівської винагороди. Отже, з 18.04.2020 відповідач не мав правових підстав для нарахування та виплати суддівської винагороди поза межами видатків державного бюджету та без застосування обмежень, встановлених Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (у редакції Закону № 553-ІХ). На момент прийняття оскаржуваного Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (у редакції Закону № 553-ІХ) положення частин першої, третьої статті 29 такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) не визнавались. З огляду на зазначене, відсутні правові підстави вважати протиправними дії ТУ ДСА України в Закарпатській області. Відповідач діяв у чіткій відповідності до вимог чинного на момент прийняття наказу законодавства, у належній відповідності в порядку та у спосіб, визначені законом. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 340/1916/20 у постанові від 03.03.2021 погоджується з доводами ДСА України про те, що відповідач як розпорядник бюджетних коштів не міг виплачувати позивачу суддівську винагороду (протягом згаданого періоду) понад виділені йому для цього бюджетні асигнування, на власний розсуд вирішуючи який нормативно-правовий акт потрібно виконувати. Це, втім, не заперечує того, що виплата позивачу протягом спірного періоду суддівської винагороди у розмірі, що не перевищував десяти прожиткових мінімумів відповідно до статті 29 Закону № 294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом № 553-ІХ), з огляду на викладені вище мотиви, була правомірною. Конституційним Судом України 28.08.2020 ухвалено рішення № 10-р/2020 у справі за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень постанови Кабінету Міністрів України «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом, та етапів послаблення протиепідемічних заходів», положень частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», абзацу дев`ятого пункту 2 розділу II «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік». Відповідно до пункту 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 № 10-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ зі змінами; абзацу дев`ятого пункту 2 розділу II «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 № 553-ІХ. Конституційний Суд України у вказаному рішенні не визначив будь-яких особливостей застосування чи виконання свого рішення. Конституційний Суд України у рішенні від 24.12.1997 № 8-зп зазначив, що частина друга статті 152 Конституції України закріплює принцип, за яким закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. За цим принципом закони, інші правові акти мають юридичну силу до визнання їх неконституційними окремим рішенням органу конституційного контролю. У рішенні Конституційного Суду України від 30.09.2010 № 20-рп/2010 зазначено, що незалежно від того, наявні чи відсутні в рішеннях, висновках Конституційного Суду України приписи щодо порядку їх виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Отже, дія частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» втратила чинність 28.08.2020. Ураховуючи зазначене, починаючи з 28 серпня 2020 року виплата суддівської винагороди позивачу здійснюється у повному обсязі відповідно до статті 135 Закону, а у період з 18.04.2020 до 28.08.2020 положення частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (у редакції Закону № 553-ІХ) були чинними і на підставі них здійснювалось нарахування та виплата позивачу суддівської винагороди. За таких обставин рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 № 10-р/2020 на спірні правовідносини з 18.04.2020 до 28.08.2020 не може вплинути, оскільки правовідносини у даній справі виникли до прийняття такого рішення, а останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до прийняття такого рішення. Згідно ч. 4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. У відповідності до вимог ч.1 та ч.2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи, та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних міркувань. Судом першої інстанції встановлено, ОСОБА_1 займає посаду судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області. З квітня 2020 року по серпень 2020 року, ОСОБА_1 нараховано та виплачено суддівську винагороду із застосуванням обмежень встановлених Законом України №553-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020. Розглядаючи спір, суд першої інстанції правильно вказав, що згідно ст.126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України. Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється Законом України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII від 02.06.2016 року (далі - Закон №1402). Відповідно до ч.1 ст.135 Закону №1402, суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Згідно з ч.2 ст.135 Закону №1402, суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці. Пунктом 1 ч.3 ст.135 Закону №1402, встановлено базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Відповідно до ч.ч. 4, 5 ст.135 Закону №1402, до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п`ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб. Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків; більше 5 років - 20 відсотків; більше 10 років- 30 відсотків; більше 15 років - 40 відсотків; більше 20 років - 50 відсотків; більше 25 років - 60 відсотків; більше 30 років - 70 відсотків; більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу. Відповідно до ч.9 ст.135 Закону №1402, обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків. У Рішенні по справі №1-8/2016 від 08.04.2016 року, Конституційний Суд України зазначив, що конституційний принцип незалежності суддів забезпечує важливу роль судової влади у механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина та є запорукою реалізації права на судовий захист, передбаченого ч.1 ст.55 Основного Закону України; положення Конституції України стосовно незалежності суддів, яка є невід`ємним елементом статусу суддів та їх професійної діяльності, пов`язані з принципом поділу державної влади та обумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу й права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової влади; гарантії незалежності суддів як необхідні умови здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом встановлені у базових законах з питань судоустрою, судочинства, статусу суддів, мають конституційний зміст і разом з визначеними основним Законом України складають єдину систему гарантій незалежності суддів та повинні бути реально забезпечені; конституційний статус судді дає підстави ставити до судді високі вимоги і зберігати довіру до його компетентності та неупередженості, передбачає надання йому в майбутньому статусу судді у відставці, що також є гарантією належного здійснення правосуддя. Однією з гарантій незалежності суддів є їх належне матеріальне та соціальне забезпечення, зокрема, надання суддям за рахунок держави суддівської винагороди, а суддям у відставці - щомісячного довічного грошового утримання або пенсії за вибором. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності суддів. У рішенні по справі №1-2/2013 від 03.06.2013 року, Конституційний Суд України зазначив, що будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя та права людини і громадянина на захист прав і свобод незалежним судом, оскільки призводить до обмеження можливостей реалізації цього конституційного права, а отже, суперечить ч.1 ст.55 Конституції України. У Рішенні по справі №1-7/2018 (4062/15) від 04.12.2018 року, Конституційний Суд України вказав, що обов`язок держави щодо забезпечення фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, закріплений у ст.130 Конституції України, є однією з конституційних гарантій незалежності суддів. Системний аналіз положень Конституції України свідчить про те, що ними встановлено обов`язок держави забезпечити належні умови праці та фінансування для суддів, а отже, сформувати та законодавчо закріпити таку систему фінансування, в тому числі розмір винагороди суддів, яка гарантуватиме їх незалежність. Така позиція Конституційного Суду України збігається з приписами Європейської хартії щодо статусу суддів від 10 липня 1998 року, у підпункті 6.1 пункту 6 якої зазначено, що суддям, які здійснюють суддівські функції на професійній основі, надається винагорода, рівень якої встановлюється з тим, щоб захистити їх від тиску, спрямованого на здійснення впливу на їх рішення, а ще загальніше на їх поведінку в рамках здійснення правосуддя, тим самим підриваючи їх незалежність і безсторонність. Зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому. З огляду на вказане вище, суд першої інстанції правильно вважав, що законодавцем визначено регулювання суддівської винагороди виключно Законом України «Про судоустрій і статус суддів», що узгоджується з приписом ч.2 ст.130 Конституції України. Однак 12 березня 2020 року набрала чинності Постанова Кабінету Міністрів України №211 від 11 березня 2020 року «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», якою з 12 березня 2020 року на усій території України встановлено карантин, кінцева дата якого з урахуванням внесених до вказаної постанови змін, неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину. 18 квітня 2020 року, набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» №553-IX від 13 квітня 2020 року, яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено статтею 29, якою встановлено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому, у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки. Обмеження, встановлене у ч.1 цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно, народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до 2 другої цієї статті). Судом першої інстанції з`ясовано, що суддівська винагорода позивача складається з посадового окладу судді місцевого суду у розмірі 69366,00 грн та щомісячної доплати за вислугу років у розмірі 50% від посадового окладу - 34683,00 грн (а.с.19). Згідно довідки про нараховану та виплачену суддівську винагороду за період з 01.01.2020 по 30.09.2020, судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області ОСОБА_2 , у період з квітня по серпень 2020 року, була нарахована та виплачена з урахуванням обмежень, встановлених Законом України №553-ІХ від 13.04.2020 року. Відповідно, Рішенням Конституційного Суду України (№10-р/2020) від 28.08.2020 року, визнано такими, що не відповідають Конституції України положення частин 1, 3 статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» №294-ІХ від 14 листопада 2019 року зі змінами, абзацу 9 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» №553-ІХ від 13 квітня 2020 року. Зокрема, у вказаному рішенні зазначено, що вирішуючи питання конституційності оскаржуваних положень Закону №294, Конституційний Суд України виходить із юридичної позиції, яку він неодноразово висловлював: оскільки предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, то цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов`язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України (абз.8 п.4 мотивувальної частини Рішення №6-рп/2007 від 9 липня 2007 року). Конституційний Суд України наголошував, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить ст.6, ч.2 ст.19 та ст.130 Конституції України. Обмеження суддівської винагороди є посяганням на гарантії незалежності суддів. Конституційний Суд України вважає, що обмеження відповідних виплат є допустимим за умов воєнного або надзвичайного стану. Однак, такого роду обмеження має запроваджуватися пропорційно, із встановленням чітких часових строків та у жорсткій відповідності до Конституції та законів України. Таке обмеження може застосовуватися й до суддів, однак після закінчення терміну його дії, втрачені у зв`язку з цим обмеженням кошти необхідно компенсувати відповідними виплатами, оскільки суддівська винагорода є складовим елементом статусу судді, визначеного Конституцією України. Суд першої інстанції вірно вважав, що обмежуючи розмір суддівської винагороди, шляхом внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» та всупереч вимогам законодавства та юридичній позиції Конституційного Суду щодо незалежності суддів, законодавець зумовив ситуацію, у якій розпорядники бюджетних коштів, серед яких і відповідач у даній справі, виконуючи вимоги Бюджетного кодексу України вимушені були вчиняти дії, що порушують права та гарантії суддів. Однак, необхідність виконання відповідачем, як розпорядником бюджетних коштів вимог чинного законодавства, а дії територіальних органів Державної судової адміністрації розглядаються як дії держави у цілому, то такі дії за своєю суттю мають ознаки протиправності, оскільки порушують конституційні гарантії суддів. Враховуючи вищевикладене, суд дійшов підставного висновку, що здійснивши нарахування та виплату позивачу суддівської винагороди з квітня по серпень 2020 року з обмеженнями, передбаченими ст.29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», відповідач порушив гарантоване Конституцією України право на належне матеріальне забезпечення судді, як одну із складових його незалежності, тим самим вчинив протиправні дії. У свою чергу, відповідно до ст.53 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, яку ратифіковано Верховною Радою України Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції» №475/97-ВР від 17 липня 1997 року, ніщо у цій Конвенції не може тлумачитись як таке, що обмежує чи уневажливлює будь-які права людини та основоположні свободи, які можуть бути визнані на підставі законів будь-якої Високої Договірної Сторони чи будь-якою іншою угодою, стороною якої вона є. Розглядаючи спір, суд першої інстанції також правильно зазначив, що виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади. У даному випадку, розрахунок та виплата суддівської винагороди відноситься до компетенції Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області, а тому суд не може втручатися у вказані дискреційні повноваження та зобов`язувати відповідача обчислити розмір суддівської винагороди у відповідності до вимог Конституції України, тому позовні вимоги підлягають частковому задоволенню. При цьому суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до п.2 ч.1 ст.371 КАС України негайно виконуються рішення суду про: присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць. Оскільки предметом спору є невиплата частини суддівської винагороди то колегія суддів дійшла переконання про відсутність підстав для негайного виконання рішення суду у частині виплати позивачу недоотриманої суддівської винагороди у межах суми стягнення за один місяць. Також суд апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції, з урахуванням положень ч.1 ст.267 КАС України, правильно вказано, що зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом, а не обов`язком суду, та має застосовуватися у виключних випадках. А оскільки позивачем не надано належних та достатніх доказів, які б свідчили про можливість ухилення відповідачем від виконання даного судового рішення, відтак, підстави для встановлення судового контролю - відсутні. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення суду першої інстанції слід змінити, виключивши з резолютивної частини вирішення питання, щодо допущення до негайного виконання рішення суду. У решті рішення суду першої інстанції слід залишити без змін. Керуючись ч. 3 ст. 243, ст. 308, ст. 310, п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 322, ст. 325, ст. 329 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області задовольнити частково, змінити рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2021 року по справі № 260/3582/20 виключити «Допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення недоотриманої суддівської винагороди ОСОБА_1 в межах суми стягнення за один місяць». У решті рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2021 року по справі № 260/3582/20 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя М.А. Пліш Судді В.В. Ніколін О.М. Гінда повний текст складено 08.07.2021