Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 300/3521/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 червня 2021 рокуЛьвівСправа № 300/3521/20 пров. № А/857/6819/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого-судді - Мікули О. І., суддів - Курильця А. Р., Кушнерика М. П., з участю секретаря судового засідання Ратушної М. І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові в залі суду апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2021 року у справі № 300/3521/20 за адміністративним позовом Головного управління ДПС в Івано-Франківській області до Комунального підприємства "Коломияводоканал" про стягнення коштів,- суддя в 1-й інстанції Остап`юк С. В., час ухвалення рішення 05.02.2021 року, місце ухвалення рішення м. Івано-Франківськ, дата складання повного тексту рішення не зазначена, в с т а н о в и в: Позивач Головне управління ДПС в Івано-Франківській області звернулося в суд з позовом до відповідача Комунального підприємства "Коломияводоканал", в якому просило стягнути з відповідача за рахунок будь-яких готівкових коштів, що належать відповідачу, в тому числі, які розміщені на рахунках, відкритих у банківських установах простроченої заборгованості за договором субкредитування в сумі 7 392 943, 34 грн, на рахунки, відкриті у Державній казначейській службі України. Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2021 року позов задоволено частково. Стягнуто з рахунків у банках, що обслуговують Комунальне підприємство Коломияводоканал та за рахунок готівки, що йому належить в дохід державного бюджету прострочену заборгованість за договорами субкредитування в розмірі 5 355 613,10 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Розстрочено виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду за №300/3521/20 від 05 лютого 2021 року про стягнення з рахунків у банках, що обслуговують Комунальне підприємство Коломияводоканал та за рахунок готівки, що йому належить в дохід державного бюджету прострочену заборгованість за договорами субкредитування в розмірі 5 355 613,10 грн, на 6 (шість) місяців рівними частинами, починаючи з моменту набрання даним рішенням законної сили. Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення в частині розстрочення виконання судового рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню, покликаючись на те, що Постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2010 року №1235 «Про затвердження переліку обставин, що свідчать про наявність загрози виникнення або накопичення податкового боргу, і доказів існування таких обставин» затверджено перелік обставин, що є підставою для розстрочення грошових зобов`язань або податкового боргу. Однак відповідачем не надано жодного доказу щодо наявності обставин, які б вказували на підстави для розстрочення виконання судового рішення. Крім того, зазначає, що в порушення п.5 ст.378 КАС України суд першої інстанції прийняв рішення про розстрочення судового рішення, розглядаючи справу по суті, одним документом, чим порушив вимоги процесуального закону. З урахуванням наведеного, просить скасувати рішення першої інстанції в частині розстрочення виконання рішення суду. Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що повністю визнає рішення суду першої інстанції. Справа розглянута судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження. Представник позивача (апелянта) Клебак М. А. у судовому засіданні підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, вважає висновки суду першої інстанції в частині розстрочення виконання рішення суду неправильними та необґрунтованими. Просить скасувати оскаржуване рішення в частині розстрочення виконання рішення суду. Представники відповідача Саєвич М. Б., Романюк І. І., Сметанюк В. М. у судовому засіданні не погодилися з доводами апеляційної скарги і вважають, що вони не спростовують висновків суду першої інстанції, який ухвалив законне та обґрунтоване рішення, просять залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін. Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзив на апеляційну скаргу у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено, що 16 жовтня 2009 року між Міністерством фінансів України, Міністерством з питань житлово-комунального господарства України та Комунальним підприємством Коломияводоканал укладено договір субкредитування № 28010-02/111 про використання сум Позики, яка надана Україні згідно Угоди про позику/ П.2.1 цього Договору передбачає, що Міністерство фінансів (Субкредитор) рекредитує КП Коломияводоканал (Субпозичальник) частину коштів Позики у сумі, що включає одноразову комісію і не перевищує 2 600 000 доларів США за рахунок коштів позики, яку погодився надати Україні МБРР на строк та на умовах, що визначені цим договором, а субпозичальник, у свою чергу, зобов`язується повернути отриману суму субкредиту, сплатити відсотки за користуванням ним та здійснити інші, пов`язані з таким користуванням, платежі. Згідно з підпунктом 8.1.4 пункту 8.1 Договору суборенди Субпозичальник зобов`язаний своєчасно здійснювати платежі в рахунок погашення боргу за основною сумою субкредиту, відсотками, маржею та іншими платежами. Пунктом 14.2 встановлено відповідальність субпозичальника за невиконання або неналежне виконання обов`язків із своєчасного повернення основної суми субкредиту, відсотків та інших платежів у вигляді пені з розрахунку 120 % облікової ставки Національного банку України, що діяла на період, за який стягується пеня, від суми недоплати, розрахованої за кожний день прострочення платежу. Також судом встановлено, що 28 лютого 2017 року між Міністерством фінансів України, Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, Коломийською міською радою, Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг та Комунальним підприємством Коломияводоканал укладено договір субкредитування за № 13010-05/24 про використання сум Позики, яка надана Україні згідно Другої Угоди про позику. Відповідно до пункту 2.1 цього Договору Міністерство фінансів (Субкредитор) рекредитує КП Коломияводоканал (Субпозичальник) частину коштів Позики у сумі 3 099 980, 63 доларів США на платній, зворотній, строковій основі, а Субпозичальник, зобов`язується повернути отриману суму Субкредиту, в тому числі початкову разову комісію, сплатити відсотки за користування ним та інші платежі, нараховані згідно з положеннями цього Договору Пп.8.1.4 пункту 8.1 Договору субкредитування передбачає, що Субпозичальник зобов`язаний своєчасно здійснювати платежі в рахунок погашення боргу за основною сумою Субкредиту, відсотками, маржею та іншими платежами, передбаченими цим Договором. Пунктом 18.2 Договору встановлено відповідальність субпозичальника за невиконання або неналежне виконання обов`язків із своєчасного повернення основної суми субкредиту, відсотків та інших платежів у вигляді пені з розрахунку 120 % облікової ставки Національного банку України, що діяла на період, за який стягується пеня, від суми недоплати, розрахованої за кожний день прострочення платежу. Також встановлено, що відповідач не в повному обсязі виконує свої зобов`язання щодо повернення коштів, отриманих за Договорами про субкредитування № 28010-02/111 від 16 жовтня 2009 року, № 13010-05/24 від 28 лютого 2017 року, що призвело до утворення заборгованості перед державним бюджетом України. Враховуючи наявність заборгованості відповідача перед державним бюджетом України, позивач звернувся в суд з цим позовом. Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки за відповідачем на момент розгляду цієї адміністративної справи залишається непогашеною заборгованість за вказаними вище субкредитними договорами на загальну суму 5 355 613, 10 гривень, а тому така підлягає стягненню з останнього за рахунок готівки, що йому належить в дохід державного бюджету. При цьому, суд дійшов висновку про наявність підстав для розстрочення судового рішення строком на 6 місяців. Даючи правову оцінку таким висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного. Згідно з вимогами ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Відповідно до підпункту 20.1.19 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України (далі Кодекс) контролюючі органи мають право стягувати до бюджетів та державних цільових фондів суми грошових зобов`язань та/або податкового боргу у випадках, порядку та розмірі, встановлених цим Кодексом та іншими законами України; стягувати суми недоїмки із сплати єдиного внеску; стягувати суми простроченої заборгованості суб`єктів господарювання перед державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) за кредитами (позиками), залученими державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) або під державні (місцеві) гарантії, а також за кредитами із бюджету в порядку, визначеному цим Кодексом та іншими законами України. Пункт 1 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України передбачає, що погашення простроченої заборгованості суб`єкта господарювання перед державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) за кредитом (позикою), залученим державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) або під державну (місцеву) гарантію, а також за кредитом з бюджету (включаючи плату за користування такими кредитами (позиками) та пеню) здійснюється у порядку, визначеному главою 9 розділу II цього Кодексу. Згідно з пунктом 95.1 статті 95 Податкового кодексу України контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі. П.95.3 статті 95 Податкового кодексу України передбачає, що стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, та з рахунків платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, відкритих в органі, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини. Згідно з ч.3 ст.17 Бюджетного кодексу України державні (місцеві) гарантії надаються на умовах платності, строковості, а також забезпечення виконання зобов`язань у спосіб, передбачений законом. Обов`язковою умовою надання державної (місцевої) гарантії крім державних гарантій на портфельній основі є укладення договору між Борговим агентством України (відповідним місцевим фінансовим органом) та суб`єктом господарювання про погашення заборгованості суб`єкта господарювання перед державою (Автономною Республікою Крим, обласною радою чи територіальною громадою міста) за виконання гарантійних зобов`язань. Істотними умовами такого договору мають бути зобов`язання суб`єкта господарювання: внести плату за надання державної (місцевої) гарантії; надати майнове або інше забезпечення виконання зобов`язань за гарантією; відшкодувати витрати державного (місцевого) бюджету, пов`язані з виконанням гарантійних зобов`язань; сплатити пеню за прострочення відшкодування зазначених витрат. Пеня нараховується за кожний день прострочення сплати заборгованості у національній валюті з розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України за офіційним курсом гривні до іноземної валюти, встановленим Національним банком України на день нарахування пені; надати гаранту права на договірне списання банком коштів з рахунків суб`єкта господарювання на користь гаранта. Згідно із ч.9 статті 17 Бюджетного кодексу України прострочена заборгованість суб`єкта господарювання перед державою (Автономною Республікою Крим, обласною радою чи територіальною громадою міста) за кредитом (позикою), залученим державою (Автономною Республікою Крим, обласною радою чи територіальною громадою міста) або під державну (місцеву) гарантію, а також за кредитом з бюджету (включаючи плату за користування такими кредитами (позиками) та пеню) стягується з такого суб`єкта господарювання податковими органами, що є органами стягнення такої заборгованості у порядку, передбаченому Податковим кодексом України або іншим законом, включаючи погашення такої заборгованості за рахунок майна цього суб`єкта господарювання. Позовна давність на вимоги щодо погашення такої заборгованості суб`єкта господарювання перед державою (Автономною Республікою Крим, обласною радою чи територіальною громадою міста) не поширюється. Відповідно до п.10 Порядку обліку заборгованості, в тому числі простроченої, перед державою за кредитами, залученими державою або під державні гарантії, бюджетними позичками/фінансовою допомогою, наданими Міністерством фінансів у 1993-1998 роках, нарахування пені та списання безнадійної заборгованості, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України за №174 від 02 березня 2011 року, з метою примусового стягнення в установленому законодавством порядку простроченої заборгованості з боржника територіальні органи Державної казначейської служби до кінця місяця, що настає за звітним періодом інформують органи державної податкової служби за місцем реєстрації боржника про зміну розміру простроченої заборгованості за кредитами на суму нарахованої на неї пені; нараховують пеню та інформують органи державної податкової служби за місцем реєстрації боржника про зміну розміру простроченої заборгованості за бюджетними позичками/фінансовою допомогою та суму нарахованої на неї пені. П.15 цього Порядку передбачає, що прострочена заборгованість за кредитами, бюджетними позичками/фінансовою допомогою, яка не погашена боржником протягом 30 календарних днів після настання строку платежу, а також нарахована на суму простроченої заборгованості за кредитом, бюджетною позичкою/фінансовою допомогою пеня стягуються в установленому законодавством порядку органами державної податкової служби за місцем реєстрації боржника відповідно до подання територіальних органів Державної казначейської служби, яке подається у строки, визначені пунктом 10 цього Порядку. Як вбачається із матеріалів справи, згідно з інформацією, відображеною у Поданнях Коломийського управління Державної казначейської служби України станом на 22 жовтня 2020 року відповідач допустив заборгованість до державного бюджету за субкредитними угодами, укладеними з Міністерством фінансів України у рамках спільних зі Світовим банком та Європейським банком реконструкції і розвитку проектів на загальну суму 7 392 943, 34 гривень, яку позивачем заявлено до стягнення в судовому порядку, з яких: 5 797 617, 15 гривень основний борг, 476 953, 37 гривень пеня за порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД, 1 113 546, 72 гривень плата за користування кредитами (позиками), залученими державою (відсотки), 4 826, 10 гривень плата за надання державних гарантій та кредитів (позик) залучених державою. Разом з тим, як правильно враховано судом першої інстанції, згідно з платіжними дорученнями від 14 грудня 2020 року за № 1463, 1464, 1465, 1466 відповідач частково сплатив заборгованість у розмірі 2037330,24 грн за договором субкредиту від 28 лютого 2017 року № 13010-05/24, а саме: за основним боргом в розмірі 1251285,25 гривень, пеня в розмірі 130132,02 гривень, відсотків у розмірі 653168,05 гривень та 2744,92 гривень плати за надання позики (а. с. 112 115). Таким чином, як правильно встановив суд першої інстанції, за відповідачем на момент розгляду цієї адміністративної справи залишається непогашеною заборгованість за вказаними вище субкредитними договорами становить на суму 5 355613,10 гривень. Враховуючи наведене вище, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про необхідність стягнення з відповідача заборгованості за вказаними вище субкредитними договорами в розмірі 5355613,10 грн, а позовні вимоги підлягають до задоволення частково. Аналізуючи наведені вище правові норми та встановлені фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про необхідність стягнення з відповідача заборгованості за вказаними вище субкредитними договорами в розмірі 5 355613,10 грн. Щодо доводів апелянта про помилковість висновків суду першої інстанції в частині розстрочення виконання рішення суду, то колегія суддів вказує на наступне. Відповідно до ч.1 ст.378 КАС України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду. Згідно з ч.3 ст.378 КАС України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) щодо фізичної особи - тяжке захворювання самої особи або членів її сім`ї, її матеріальне становище; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. Відповідач свої вимоги про розстрочення виконання судового рішення обґрунтовує тим, що на момент розгляду вказаної справи у підприємства складне матеріальне становище, яке позбавляє його можливості погасити в повному обсязі податковий борг у встановлені строки. На підтвердження вказаних доводів відповідачем додано копії документів, які підтверджують складне матеріальне становище заявника, а саме копії звіту про фінансові результати за 2020 рік, копію звіту про фінансовий стан підприємства за 2020 рік, копію звіту про витрати на виробництво та фінансові показники діяльності підприємства від надання послуг на водопостачання та водовідведення за 2019-2020 роки. Оцінюючи доводи відповідача про розстрочення виконання судового рішення, суд повинен враховувати, що ці заходи не повинні створювати боржнику можливість ухилятися від виконання судового рішення. До уваги повинні братися не лише реальний майновий стан боржника, але і його наміри, що свідчать про бажання виконати рішення. Колегія суддів враховує ту обставину, що відповідач визнав податковий борг і добровільно частково його погасив на суму 2037330, 24 грн. За таких обставин розстрочення виконання не призводить до невиконання рішення, а навпаки - створює умови для його добровільного виконання боржником, з урахуванням реального майнового стану боржника. Щодо доводів апелянта про необхідність вирішення питання розстрочення судового рішення в окремому порядку та винесення ухвали при вирішенні питання про розстрочення виконання рішення, то колегія суддів такі до уваги не приймає, оскільки відповідно до п.2 ч.6 ст.246 КАС України у разі необхідності у резолютивній частині також вказується про надання відстрочення чи розстрочення виконання рішення. Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги відповідача не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. Крім того, колегія суддів зазначає, що інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, крім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про часткове задоволення позовних вимог, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального права. Водночас, колегією суддів встановлено, що під час вирішення цього спору судом першої інстанції не було дотримано норм процесуального права, оскільки суд розглянув таку справу за правилами спрощеного позовного провадження, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження. Так, колегія суддів зазначає, що відповідно до приписів ст.12 КАС України адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного). Спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні. Разом з тим, положеннями ч.4 ст.12 КАС України визначено, зокрема, що виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах: якщо позивачем також заявлено вимоги про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Як вбачається зі змісту позовної заяви, предметом спору у цій справі є стягнення з відповідача за рахунок будь-яких його готівкових коштів, простроченої заборгованості за договором субкредитування в сумі 7392943,34 грн. Таким чином, колегія суддів вважає, що цей спір не може розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження. Отже, з наведеного вбачається, що судом першої інстанції під час вирішення питання про порядок розгляду цієї адміністративної справи (загального або спрощеного) не було враховано вимоги ч.4 ст.12 КАС України, що є порушенням норм процесуального права та є обов`язковою підставою скасування рішення суду. Положеннями п.7 ч.3 ст.317 КАС України передбачено, що порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення суду, якщо суд розглянув за правилами спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження. Враховуючи усе наведене вище, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення необхідно скасувати та прийняти нове рішення про часткове задоволення позову, оскільки суд першої інстанції прийняв правильне по суті рішення, проте розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження справу, у той час як вона підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження. Керуючись ст. 242, 243, 250, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,- п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Івано-Франківській області задовольнити частково. Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2021 року у справі № 300/3521/20 скасувати та прийняти нову постанову, якою позов Головного управління ДПС в Івано-Франківській області до Комунального підприємства "Коломияводоканал" про стягнення коштів задовольнити частково. Стягнути з рахунків у банках, що обслуговують Комунальне підприємство Коломияводоканал (індекс 78200, площа Відродження, 1, місто Коломия, Івано-Франківська область, код ЄДРПОУ43142559) та за рахунок готівки, що йому належить в дохід державного бюджету прострочену заборгованість за договорами субкредитування в розмірі 5 355 613 (п`ять мільйонів триста п`ятдесят п`ять тисяч шістсот тринадцять) гривень 10 копійок. У задоволенні решти позовних вимог відмовити. Розстрочити виконання рішення суду про стягнення з рахунків у банках, що обслуговують Комунальне підприємство Коломияводоканал (індекс 78200, площа Відродження, 1, місто Коломия, Івано-Франківська область, код ЄДРПОУ43142559) та за рахунок готівки, що йому належить в дохід державного бюджету прострочену заборгованість за договорами субкредитування в розмірі 5 355 613 (п`ять мільйонів триста п`ятдесят п`ять тисяч шістсот тринадцять) гривень 10 копійок на 6 місяців рівними частинами, починаючи з моменту набрання цим судовим рішенням законної сили. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя О. І. Мікула судді А. Р. Курилець М. П. Кушнерик Повне судове рішення складено 08 липня 2021 року.