Постанова 4854 № 400/5797/20

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 08 липня 2021 р. м.ОдесаСправа № 400/5797/20 Головуючий в 1 інстанції: Гордієнко Т. О. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Стас Л.В.. суддів: Турецької І.О., Шеметенко Л.П. розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 березня 2021 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Миколаївській області про визнання протиправним та скасування наказу ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 ( далі Позивач) звернувся з позовом до Головного управління Національної поліції в Миколаївській області (далі Відповідач) про визнання протиправним та скасування наказу № 1210 від 15.09.2020р. «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності окремих працівників ГУНП в Миколаївській області» в частині застосування дисциплінарного стягнення до старшого сержанта поліції ОСОБА_1 ( поліцейського СРПП №1 Первомайського ВП ГУНП). Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що наказ є протиправним, оскільки він не порушував пп.4 п.6 Розділу 1 Наказу МВС України від 01.02.2016 № 70, яким передбачено, що під час виконання службових обов`язків, проведення практичних стрільб поліцейський зобов`язаний постійно контролювати наявність отриманої зброї (боєприпасів) та не допускати випадіння її або витягування з кобури (спеціального спорядження) іншими особами. Відповідач не встановив вину позивача у скоєні правопорушення, спірний наказ прийнято за відсутністю належних на то підстав, тому підлягає скасуванню. У відзиві на позовну заяву, ГУ Національної поліції в Миколаївській області вказало, зокрема, на пропуск позивачем строку звернення до суду і відсутності підстав для поновлення такого строку. Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2020 року позов залишено без руху та надано ОСОБА_1 строк на усунення недоліків позовної заяви, а саме: надання заяви про поновлення строку звернення до суду з доказами поважності причин пропуску строку звернення до суду з позовними вимогами про визнання протиправним та скасування наказу № 1210 від 15.09.2020р. Головного управління Національної поліції в Миколаївській області. У заяві про поновлення строку звернення до суду, позивач вказав, що ним проводилось досудове вирішення спору щодо скасування спірного наказу, та що про порушення своїх прав він дізнався лише 13 листопада 2020 року, отримавши відповідь на свій рапорт від начальника ГУ Національної поліції в Миколаївській області № 3598/25-2020 від 05.11.2020р., про відмову щодо скасування спірного наказу ( Рапорт ОСОБА_1 від 05.10.2021 р. на ім`я начальника Головного управління Національної поліції в Миколаївській області полковника поліції С. Шайхета, Відповідь відповідача на даний рапорт). Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 березня 2021 року - визнано поважними причини пропуску позивачем строку звернення до суду та поновлено позивачу зазначений строк. Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 березня 2021 року у задоволенні позову відмовлено. В апеляційній скарзі, позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду від 18 березня 2021 року скасувати, прийняти нову постанову про задоволення позову. В обгрунтування апеляційної скарги, позивач послався на доводи, ідентичні тим, що викладені в позовній заяві. Крім того, зазначив, що намагався вжити всіх заходів досудового врегулювання спору та вимагав обєктивного та неуперєдженого службового розслідування, що свідчить про наявність підстав для поновлення позивачу строку звернення до суду з даним позовом. У відзиві на апеляційну скаргу, відповідач зазначив про доведеність скоєння позивачем дисциплінарного проступку та правомірність притягнення до дисциплінарної відповідальності. Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких мотивів. Судом першої інстанції встановлено, що позивач з 07.11.2015р. проходить службу в Національній поліції України та з 01.07.2016р. перебуває на посаді поліцейського сектору реагування патрульної поліції № 1 Первомайського відділу поліції ГУНП в Миколаївській області. Наказом ГУНП в Миколаївській області від 30.06.2020р. № 615 призначено службове розслідування за фактом можливих порушень службової дисципліни окремих працівників поліції, в зв`язку з тим, що 17.06.2020р. до керівництва Головного управління Національної поліції в Миколаївській області надійшов рапорт заступника начальника управління Безпрозванного В.В. про результати перевірки Єланецького відділення поліції Новоодеського ВП, Первомайського ВП та Вознесенського ВП ГУНП в Миколаївській області, яка відбулась 07.06.2020р. Наказом № 718 від 27.07.2020р. продовжено термін проведення службового розслідування. У висновку службового розслідування за фактом можливого порушення службової дисципліни окремими працівниками поліції ВП ГУНП в Миколаївській області, від 27.08.2020р. зазначено, що 07.06.2020р. у нічний час мобільною групою у складі працівників ВІОС УКЗ ГУНП в Миколаївській області здійснено перевірку несення служби добовими нарядами Первомайського ВП ГУНП в Миколаївській області. Зупинивши службовий автомобіль «ВАЗ 2107», н/ НОМЕР_1 встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не були екіпіровані спеціальними засобами (кайданки, гумова палка «ПР-73» та газовий балончик «Терен-4М»). Вказані спеціальні засоби перебували поміж заднім та переднім водійським сидінням у чохлах. Разом з цим, старший сержант поліції ОСОБА_1 повідомив, що він споряджається зазначеними спеціальними засобами, лише під час відпрацювання повідомлень про вчинення правопорушень (на власний розсуд). Окрім цього ж, внаслідок неналежного постійного контролю наявній отриманої зброї (боєприпасів) ОСОБА_1 , а саме: автоматичної зброї АКС-74У, перевіряючим вдалось від`єднати від неї магазин із набоями (боєприпаси). Таким чином, у ході перевірки, старший сержант поліції ОСОБА_1 не контролював видану йому автоматичну вогнепальну зброю АКС-74У та поводив себе безпечно, що надало змогу перевіряючому непомітно та безперешкодно від`єднати магазин з 20 набоями від автоматичної зброї. Про те, що у нього було від`єднано магазин з набоями від автоматичної зброї, старший сержант ОСОБА_1 зрозумів лише тоді, коли йому вказаний магазин з набоями було повернуто. Наказом ГУНП в Миколаївській області № 1210 від 15.09.2020 « Про притягнення до дисциплінарної відповідальності окремих працівників ГУНП області» за вчинення дисциплінарного проступку, який виразився в порушенні вимог ст.1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затвердженого Законом України від 15.03.2018 № 2337, ст.18 Закон України « Про національну поліцію» в частині неухильного дотримання вимог Законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, вимог пп.4 п.6 розділу І «Інструкції із заходів безпеки про поводження зі зброєю», затвердженої наказом МВС України від 01.02.2015р. № 70, щодо обов`язку поліцейського під час виконання службових обов`язків постійно контролювати наявність отриманої зброї та боєприпасів, поліцейському СРПП № 1 Первомайського ВП ГУНП старшому сержанту поліції ОСОБА_1 оголошено догану. Не погодившись з даним рішенням, позивач оскаржив його до суду. Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, виходив з того, що вина позивача в скоєнні дисциплінарного проступку доведена повністю матеріалами службового розслідування. Крім того, суд не взяв до уваги посилання відповідача на пропуск позивачем строку звернення до суду, оскільки Ухвалою від 18.01.2021р. судом визнано поважними причини пропуску строку звернення до суду та поновлено строк звернення до суду. Перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла такого висновку. Колегія суддів встановила, що одним із спірним питань, що належало вирішити суду першої інстанції, яке підлягало першочерговій оцінці, було наявність підстав для поновлення позивачу строку звернення до суду з даним адміністративним позовом. Оцінюючи позицію відповідача в цій частині, колегія суддів виходить з такого. Рішенням Конституційного Суду України №17-рп/2011 від 13 грудня 2011 року визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя. Згідно з частиною першою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина друга статті 122 КАС України). Відповідно до частини 4 статті 122 КАС України, якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов`язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень. Якщо рішення за результатами розгляду скарги позивача на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень не було прийнято та (або) вручено суб`єктом владних повноважень позивачу у строки, встановлені законом, то для звернення до адміністративного суду встановлюється шестимісячний строк, який обчислюється з дня звернення позивача до суб`єкта владних повноважень із відповідною скаргою на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень. Частиною п`ятою цієї ж статті встановлено місячний строк для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби. Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин у випадку, якщо вони стали спірними. У випадку пропуску строку звернення до суду, підставами для визнання поважними причин такого пропуску є лише наявність обставин, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами. Необхідно зауважити на тому, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Питання ж поважності причин пропуску строку звернення до суду є оціночним та залежить від доказів, якими підтверджуються обставини та підстави такого пропуску. Оцінюючи поважність підстав несвоєчасного звернення до суду, слід виходити з того, що причина пропуску строку є поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина (або кілька обставин), яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом або судом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування. Згідно з частиною четвертою статті 124 Конституції України законом може бути визначений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору. Відповідно до частини першої статті 17 КАС України сторони вживають заходів для досудового врегулювання спору за домовленістю між собою або у випадках, коли такі заходи є обов`язковими згідно із законом. Верховний Суд, зокрема у постанові від 26 березня 2020 року (справа №1.380.2019.002643), вказував, що досудове врегулювання спору - це вчинення сукупності дій, за допомогою яких юридичний конфлікт вирішується без звернення до суду шляхом досягнення угоди між сторонами або відмови однієї або обох сторін від взаємних претензій. Застосування або незастосування інституту досудового врегулювання спорів є виключним правом особи, за винятком встановлених у законі випадків. На переконання колегії суддів, у випадках, коли досудове врегулювання спору не встановлене обов`язковою передумовою звернення до суду, вчинення особою дій із досудового вирішення спору має здійснюватись із урахуванням строку, встановленого законом для звернення до суду з адміністративним позовом. При цьому вчинення дій із звернення до суб`єкта з вимогами про скасування наказу в позасудовому порядку є правом особи, яке виключно залежить від волевиявлення останньої. Надаючи оцінку питанню поважності причин пропуску строку звернення до суду, суди мають враховувати час, протягом якого позивач вчинював дії з досудового врегулювання спору. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 09 квітня 2021 року у справі № 540/198/19. Як було зазначено вище, відповідач наполягав на тому, що позивачем пропущено строк звернення до суду. Перевіряючи наведені аргументи ГУНП в Миколаївській області, колегія суддів встановила, що суд першої інстанції в Ухвалі від 18.01.2021р. та у Рішенні від 18.03.2021р. не надав жодної правової оцінки питанню дотримання позивачем строку звернення до суду, попри те, що означені доводи були серед основних, якими було вмотивовано позицію відповідача. Як уже зазначалось, питання дотримання строків звернення до суду з адміністративним позовом та наявності поважних причин для його поновлення належить до першочергових, що мають вирішуватись судами та яким має бути надана правова оцінка. Натомість, в межах даної справи, суд першої інстанції не дослідив обставини справи у цій частині, не надав будь-якої оцінки доводам відповідача в цій частині та фактично не вирішив справу в цій частині. Разом з тим, положення пункту 3 частини 4 ст. 246 КАС України, передбачають, що рішення суду першої інстанції складається, зокрема, з мотивувальної частини із зазначенням мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову. Як вбачається з матеріалів справи, позивач ознайомився з оскаржуваним наказом та отримав витяг з наказу 02.10.2020 року, що також підтверджується заявою позивача про поновлення пропущеного строку на звернення до суду з позовною заявою. Даний факт визнається сторонами. Відповідно до ст. 24 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затвердженого Законом України «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України» від 15.03.2018р. № 2337-УІІІ, поліцейський має право оскаржити застосоване до нього дисциплінарне стягнення протягом місяця з дня його виконання (реалізації) шляхом подання рапорту до прямого керівника особи, яка застосувала дисциплінарне стягнення, а також шляхом звернення до суду в установленому порядку. Як вбачається зі змісту спірного наказу про оголошення догани, він виданий та підписаний безпосередньо начальником ГУНП в Миколаївській області С. Шайхетом, до якого позивач і звернувся з рапортом. При цьому, в матеріалах справи відсутні докази щодо оскарження позивачем спірного наказу у зазначеному вище встановленому порядку оскарження. За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин приписів частини четвертої статті 122 КАС України, з огляду на відсутність досудового врегулювання спору у цій справі, оскільки викладені вище обставини свідчать, що поданий позивачем рапорт не відповідає встановленому законодавчими приписами порядку досудового врегулювання цього спору. Відтак, строк подання позовної заяви був пропущений через відсутність максимальних зусиль позивача і належної старанності щодо реальної обізнаності з фактами порушення своїх прав, свобод та інтересів, внаслідок притягнення його до дисциплінарної відповідальності. При цьому законодавець визнав строк в один місяць достатнім для того, щоб у справах цієї категорії особа визначилась, чи реалізуватиме своє право на звернення до суду. Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, розглянувши даний позов по суті, не залишивши його без розгляду після встановлення, що причини пропуску строку позивачем є неповажними, порушив норми процесуального права, що свідчить про необхідність скасування рішення суду першої інстанції та прийняття нової постанови про залишення позову без розгляду, у зв`язку з пропуском строку на звернення до суду та відсутності обставин, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду. Отже, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню. Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлює, що кожен має право на розгляд його справи судом. Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа "Стаббігс на інші проти Великобританії", справа "Девеер проти Бельгії"). Як зазначено у Рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Креуз проти Польщі" 19 червня 2001 року (Kreuz v. Poland) (заява N 28249/95), "Право на суд" не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави. Гарантуючи сторонам право доступу до суду для визначення їхніх "цивільних прав та обов`язків", пункт 1 статті 6 Конвенції залишає державі вільний вибір засобів, що використовуватимуться для досягнення цієї мети. В питаннях, пов`язаних із застосуванням строків давності, Європейський суд з прав людини висловив свою позицію, зокрема, в справі "Олександр Волков проти України" (Заява N 21722/11 остаточне рішення від 27 травня 2013 року, §137), вказавши, що "… строки давності слугують кільком важливим цілям, а саме: забезпеченню юридичної визначеності та остаточності, захисту потенційних відповідачів від не заявлених вчасно вимог, яким може бути важко протистояти, та запобігти будь-якій несправедливості, яка могла б виникнути, якби від суддів вимагалося виносити рішення щодо подій, що мали місце у віддаленому минулому, на підставі доказів, які через сплив часу стали ненадійними та неповними ... Строки давності є загальною рисою національних правових систем договірних держав щодо кримінальних, дисциплінарних та інших порушень." Таким чином, право особи на звернення до суду не є необмеженим. З урахуванням наведеного, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що наведені позивачем причини пропуску строку звернення до суду є поважними. Згідно п. 8 ч. 1 ст. 240 КАС України, суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу. Судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу ( ч. 1 ст. 319 КАС України). Відповідно до ст. ст. 242 КАС України КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення, суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково. Керуючись ст.ст. 308, 315, 319, 321, 325 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 березня 2021 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Миколаївській області про визнання протиправним та скасування наказу скасувати. Прийняти нову постанову, якою позов ОСОБА_1 залишити без розгляду. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Дата складення повного судового рішення 08.07.2021р. Головуючий суддя Стас Л.В. Судді Шеметенко Л.П. Турецька І.О.