Постанова 4851 № 440/5177/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 липня 2021 р.Справа № 440/5177/20 Другий апеляційний адміністративний суд у складі: Головуючого судді: Присяжнюк О.В., Суддів: Спаскіна О.А. , Любчич Л.В. , за участю секретаря судового засідання Мироненко А.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 20.05.2021 р. (постановлену суддею Довгопол М.В.) по справі № 440/5177/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання бездіяльності протиправною, визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди, ВСТАНОВИВ: 18.09.2020 р. ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (в подальшому ГУПФУ в Полтавській області), в якому просила: визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо не призначення позивачці пенсії; визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 від 11.10.2019 р. № 47; зобов`язати відповідача призначити та виплачувати позивачці пенсію за віком з 21.03.2018 р. (з дати першого звернення за призначенням пенсії) у розмірі відповідно до норм Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та здійснювати виплату пенсії на вказаний банківський рахунок, з урахуванням індексації та з нарахуванням компенсації втрати частини доходів; стягнути з відповідача кошти в сумі 100000 грн. на відшкодування моральної шкоди. Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 20.05.2021 р. відмовлено у задоволенні клопотання позивачки про поновлення строку звернення до суду та адміністративний позов залишено без розгляду. Позивачка, не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 20.05.2021 р. та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме: +6 посилань, Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи, оскільки 15.11.2019 р. представником позивачки отримано оскаржуване рішення, яким позивачці відмовлено у призначенні пенсії та відповідач тривалий час не припиняв порушувати право позивачки на володіння своїм майном, не призначаючи їй пенсію, тобто, вказане правопорушення є тривалим, а тому строки притягнення до відповідальності публічно-правового характеру не застосовуються до вказаних правовідносин. У судове засідання учасники справи не з`явилися, своїх представників не направили, про дату, час і місце судового засідання повідомлені своєчасно та належним чином, представник позивачки подав до суду заяву про розгляд справи без участі позивачки та її представника. Відповідно до ч. 4 ст. 229, ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового засідання за допомогою технічного запису не здійснювалося. Згідно із ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав. Залишаючи без розгляду адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуване рішення ГУ ПФУ в Полтавській області № 47 від 11.10.2019 р. про відмову в призначенні пенсії позивачка отримала 15.11.2019 р., проте, до суду з адміністративним позовом про оскарження вищевказаного рішення та бездіяльності відповідача звернулася лише 18.09.2020 р., тобто, з пропуском шестимісячного строку звернення до суду, встановленого ч. 2 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України. Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч. 2 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України). Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 є громадянкою України з правом постійного проживання в Державі Ізраїль. 30.09.2019 р. представник позивачки звернувся до ГУ ПФУ в Полтавській області з заявою про призначення їй пенсії за віком, за результатами розгляду якої відповідачем прийнято рішення № 47 від 11.10.2019 р., яким відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком, обчисленої за нормами Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у зв`язку з відсутністю документів, які засвідчують місце проживання (реєстрації) особи на території України та невідповідністю наданих документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Вказане рішення отримано представником позивачки 15.11.2019 р., що ним не заперечується. Відповідно до змісту 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», строк давності не застосовується лише до вимог щодо нарахованих сум, а в спірних правовідносинах пенсія позивачці пенсійним органом не призначена та не нарахована. Крім того, стаття 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (щодо необмеження будь-яким строком невиплаченої пенсіонерові суми пенсії), підлягає застосуванню у справах за позовами про оскарження бездіяльності, дій та/або рішень суб`єкта владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку пенсійних виплат виключно за наявності таких умов: ці суми мають бути нараховані пенсійним органом; ці суми мають бути не виплаченими саме з вини держави в особі пенсійного органу. Реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, не реалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою. Суд апеляційної інстанції зазначає, що для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів. Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений в постанові Верховного Суду від 31.03.2021 р. (справа № 240/12017/19). Таким чином, про порушення свої прав позивачка дізналася під час отримання оскаржуваного рішення 15.11.2019 р., проте, з вказаним адміністративним позовом про оскарження рішення ГУ ПФУ в Полтавській області № 47 від 11.10.2019 р. позивачка звернулася до суду лише 18.09.2020 р., тобто, з порушенням шестимісячного строку звернення до суду з адміністративним позовом., встановленого ч. 2 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 240 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ухвалою залишає позовну заяву без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу. Згідно із ч. 3 ст. 123 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Відповідно до ч. 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. В справі Стаббігс та інші проти Великобританії, справа Девеер проти Бельгії Європейським судом з прав людини зроблено висновок, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав. Поновлення строку звернення до суду може здійснюватися з ініціативи та в межах наведених доводів особи, яка подала заяву. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися, або хибна помилка про не пропуск строку, не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. Крім того, поважними причинами пропуску строку звернення до суду визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звертається до суду, та пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами. Із врахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про залишення без розгляду адміністративного позову ОСОБА_1 , оскільки позивачкою не подано до суду доказів поважності пропуску шестимісячного строку звернення до суду з цим позовом. Таким чином, суд переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення відповідно до вимог матеріального та процесуального права. Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 20.05.2021 р. без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги позивача зводяться виключно до непогодження з оцінкою обставин справи, наданою судом першої інстанції та апеляційна скарга не містить інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені в позовній заяві, з урахуванням яких суд першої інстанцій вже надав оцінку встановленим обставинам справи. Відповідно до п.

30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі Hirvisaari v. Finland від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. Однак, згідно із п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі Ruiz Torija v. Spain від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Керуючись ст. ст. 122, 123, 229, 240, 243, 308, 313, 316, 322, 325, 326, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 20.05.2021 по справі № 440/5177/20 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя О.В. Присяжнюк Судді О.А. Спаскін Л.В. Любчич Повний текст постанови складено 08.07.2021 року