Постанова 4851 № 520/34/21

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 липня 2021 р. Справа № 520/34/21 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: П`янової Я.В., Суддів: Присяжнюк О.В. , Любчич Л.В. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.03.2021, головуючий суддя І інстанції: Зінченко А.В., м. Харків, повний текст складено 02.03.21 по справі № 520/34/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі за текстом також - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі за текстом також відповідач, ГУ ПФУ в Харківській області), в якому просила: - визнати протиправними бездіяльність та дії суб`єкта владних повноважень - Головного управління ПФУ в Харківській області з припинення та невиконання постанови Ізюмського міськрайонного суду від 10 грудня 2010 року у справі № 2-а-2576/10, зміненої в частині Постановою Вищого адміністративного суду України від 4 червня 2013 року К/9991/18894/11 (справа № 2-а-2576/2010) щодо зобов`язання Управління ПФУ Харківської області здійснити перерахунок із 4 листопада 2009 року розмірів пенсій, призначених згідно з розмірами, визначеними статтями 54 (державна пенсія) та 50 (додаткова пенсія за шкоду заподіяну здоров`ю) Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи , виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленої ст. 28 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування у визначеному постановою суду для інваліда 3 групи розмірі державної пенсії із розрахунку шести прожиткових мінімумів та додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров`ю у розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, та щодо зменшення з 01.09.2011 розміру пенсії ОСОБА_1 всупереч постанови Ізюмського міськрайонного суду від 10 грудня 2010 року у справі № 2-а-2576/10, в редакції постанови Вищого адміністративного суду України від 4 червня 2013 року К/9991/18894/11 про зобов`язання Управління ПФУ вчинити певні дії; - зобов`язати Головне управління ПФУ в Харківській області негайно поновити ОСОБА_1 виплату державної (основної і додаткової) пенсії та виплачувати її протягом життя як інваліду 3 групи і ліквідатору наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії в розмірі 6,50 мінімальних пенсій за віком, як визначено у постанові Ізюмського міськрайонного суду від 10 грудня 2010 року у справі № 2-а-2576/10, зміненої в частині постановою Вищого адміністративного суду України від 4 червня 2013 року К/9991/18894/11, з 01.09.2011 із розрахунку шести прожиткових мінімумів для непрацездатних осіб, та додаткової пенсії із розрахунку 50 % від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, з урахуванням змін прожиткового мінімуму, та забезпечити своєчасне і в повному обсязі фінансування і виплату пенсії за рахунок державного бюджету України; - зобов`язати відповідача розрахувати ОСОБА_1 заборгованість пенсії по інвалідності в розмірі, визначеному постановою Ізюмського міськрайонного суду від 10 грудня 2010 року у справі № 2-а-2576/10, зміненої в частині постановою Вищого адміністративного суду України від 4 червня 2013 року К/9991/18894/11 (справа № 2-а-2576/2010), згідно з розмірами, визначеними статтями 54 (державна пенсія) та 50 (додаткова пенсія за шкоду заподіяну здоров`ю) Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленої ст. 28 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування із розрахунку шести прожиткових мінімумів для непрацездатних осіб, та додаткової пенсії із розрахунку 50 % від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, з урахуванням змін прожиткового мінімуму та виплачених сум; - зобов`язати відповідача розрахувати з 01.09.2011 суми індексу інфляції та 3 % річних за користування чужими коштами за весь час заборгованості; - зобов`язати відповідача подати звіт до адміністративного суду про виконання рішення суду; - стягнути з Головного управління ПФУ в Харківській області на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у розмірі з розрахунку шести прожиткових мінімумів для непрацездатних осіб, та додаткової пенсії із розрахунку 50 % від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, з урахуванням змін прожиткового мінімуму та виплачених сум за період з 01.09.2011 по час звернення до суду і суми індексу інфляції та 3 % річних за користування чужими коштами за весь час заборгованості; завдану матеріальну шкоду у розмірі 77076,03 грн нарахованої, але не виплаченої пенсії за період з 04.11.2009 по 31.08.2011; 38085,98 грн суми індексу інфляції; 13873,68 грн 3 % річних за користування чужими коштами за весь час заборгованості, а всього 129035,69 грн матеріальної шкоди та 254748 грн завданої моральної шкоди. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 02 березня 2021 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на безпідставність, необґрунтованість та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити заявлені вимоги в повному обсязі. Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги позивач указує на те, що нею здійснено всі можливі заходи для примусового виконання судових рішень у справі № 2-а-2576/10, проте, вони тривалий час не виконуються. Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. У поданих клопотаннях позивач просить врахувати висновки Верховного Суду, сформовані у справі № 520/1972/19, щодо обчислення пенсії по інвалідності, наголошує на необхідності задоволення вимог про відшкодування майнової та моральної шкоди, просить розгляд справи проводити без участі позивача. Відповідно до пункту третього частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також КАС України), суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 є особою, яка брала безпосередню участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та стала особою з інвалідністю, 1 категорія, інвалід 3 групи, обліковуюся та отримую пенсію в органах ПФУ Харківської області за належно поданими документами та заявою. Отримані позивачем захворювання підтверджуються Довідкою МСЕК Серія ХАР № 061631 від 22.07.2002 про встановлення причини інвалідності професійного захворювання спричиненого аварією на ЧАЕС, безстроково; експертного висновку Харківської міжвідомчої Експертної комісії від 27.06.2002р № 9052 про встановлені діагнози захворювань та їх зв`язок з роботами по ліквідації аварії на ЧАЕС, Випискою центру ОЗДРЗН від 18.01.2007 про наявне захворювання; Постановою Ізюмського міськрайонного суду від 10 грудня 2010 року у справі № 2-а-2576/10 визнано протиправною бездіяльність управління ПФУ в Ізюмському районі Харківської області по невиконанню приписів статей 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у розмірі 6 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії у розмірі 50 % мінімальної пенсії за віком, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленої статтею 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», яка призвела до порушення прав ОСОБА_1 на своєчасне нарахування і отримання щомісячної пенсії та призначеної щомісячної додаткової пенсії у 2010 році, та зобов`язано Управління ПФУ в Ізюмському районі Харківської області здійснити перерахунок та виплати ОСОБА_1 за період з 01.05.2010 по 31.10.2010 та, починаючи з 01.11.2010, відповідно до вимог статей 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у розмірі 6 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії у розмірі 50 % мінімальної пенсії за віком, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленої статтею 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням виплачених сум. Постановою Вищого адміністративного суду України від 4 червня 2013 року у справі К/9991/18894/11 за позовом ОСОБА_1 до УПФУ в Ізюмському районі, за касаційною скаргою на постанову Ізюмського у міськрайонного суду від 10.12.10 та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 27 квітня 2011 року, касаційну скаргу задоволено частково, постанову Ізюмського міськрайонного суду від 10 грудня 2010 року змінено та викладено абзац третій резолютивної частини в такій редакції: зобов`язати Управління ПФУ в Ізюмському районі Харківської області здійснити перерахунок із 4 листопада 2009 року розмірів пенсій, призначених ОСОБА_1 , згідно з розмірами, визначеними статтями 54 державна пенсія) та 50 (додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю) Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленої статтею 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». У цій частині постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 27 квітня 2011 року скасовано. У решті постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 27 квітня 2011 року та не у скасованій нею частині постанову Ізюмського міськрайонного суду від 10 грудня 2010 року залишено без змін. Постанова Вищого адміністративного суду України від 4 червня 2013 року набрала законної сили 04.06.2013. На виконання постанови Вищого адміністративного суду України від 4 червня 2013 року пенсійним органом здійснено перерахунок пенсії у розмірі 6,50 мінімальних пенсій за віком (державної пенсії у розмірі 6 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров`ю у розмірі 50 відсотків мінімальної пенсії за віком). 3 01.09.2011 органом ПФУ проведено перерахунок і виплати відповідно до Постанови КМУ № 745 від 06.07.2011 у зменшеному розмірі. Нарахування на виконання рішення суду проводилося, однак виплати не проводилися в зв`язку з відсутністю фінансування. Також, здійснено нарахування з 4 листопада 2009 року по 31.08.2011 у розмірі пенсій, призначених ОСОБА_1 , згідно з розмірами, визначеними статтями 54 (державна пенсія) та 50 (додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю) Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», проведено виплати. За виконавчим провадженням № 27711050, відкритим органом ДВС Ізюмського МРУЮ за заявою від 18.07.2011, виконавче провадження закінчено 27.06.12 на підставі повідомлення органу ПФУ щодо здійсненого нарахування та виплати нарахованої суми за умови бюджетного фінансування, що підтверджено і листом органу ДВС від 05.08.2013 за № 11219 з доданою копією листа органу ПФУ про передачу нарахованої суми на виплату за вересень 2011 року. За виданим виконавчим листом від 04.02.2014 за результатами перегляду справи та постанови ВАСУ від 04.06.2013 відкрито виконавче провадження № 42040588, за яким постановою про повернення виконавчого документа стягувачу державного виконавця від 25.04.2017 виконавчий лист повернуто з посиланням на лист органу ПФУ № 8308/14-08 про здійснення перерахунку пенсії на виконання рішення суду та неможливості виплати коштів в зв`язку з відсутністю бюджетного фінансування. Протягом періоду з 24.12.2014 по 2019 рік судове рішення за вказаним виконавчим провадженням знаходилося на виконанні органу МЮ та ДКС України. Листом від 22.01.2019 за № 9/К-14 орган ПФУ повідомив позивача, що розпорядженням від 19.08.2013 здійснено перерахунок пенсії відповідно до постанови ВАС України від 04.06.2013 та нараховано борг за період з 04.11.2009 по 31.08.2011 в сумі 77076,03 грн. Також, Листом від 20.02.2019 за № 13-18/300-1281 ГУ ДКС у Харківській області повідомило про надання органом ПФУ нової довідки про здійснені нарахування і залишку боргу у сумі 58196,11 за період з 04.11.2009 по 31.08.2011. До листа ДКС додано копії листа органу ПФУ від 16.01.2019 за № 1003/14-02 і Довідки про здійснення нарахування за рішенням суду від 04.06.2013. Крім того, Листом від 25.10.2017 за № 212/К-14 органом ПФУ на звернення від 12.10.17, повідомлено, що запит про виконання рішення суду від органу МЮ щодо перерахунку пенсії з 04.11.2009 до управління не надходив. На заяву від 05.08.2020 щодо стану виконання рішення суду здійснення нарахування і надання підтверджуючих документів про нараховану заборгованість, ГУ ПФУ в Харківській області листом від 03.09.2020 за № 2000-0210-8/61885 повідомило, що розпорядженням від 19.08.2013 про перерахунок пенсії за постановою суду від 10.12.10 в редакції ВАСУ від 04.06.2013 проведено нарахування боргу у сумі 77076,03 грн, яку подано 14.01.2020 до відділу примусового виконання рішень органу МЮ. Листом від 22.01.2020 за № 1540-32861/К-03/8-2800/20 Пенсійний Фонд України повідомив, що на виконання рішення суду Управлінням ПФУ проведено перерахунок державної та додаткової пенсії в розмірах, визначених судовим рішенням, і з посиланням на Порядок № 440 від 03.09.2013, - що виконання судових рішень здійснюється органами, які здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів. Вважаючи, що відповідач ухиляється від виконання судових рішень у справі № 2-а-2576/10, позивач звернулася до суду. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із необґрунтованості позовних вимог і відсутності порушення прав позивача відповідачем. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, колегія суддів виходить з такого. Спірні правовідносини у цій справі виникли у зв`язку з тим, що позивач не погоджується із відсутністю розрахунку та невиплатою проведеного перерахунку пенсії на виконання судових рішень у справі № 2-а-2576/10. Отже, спір між сторонами виник на стадії виконання судового рішення. Відповідно до частини першої статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. Згідно з частиною першою статті 383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду. Аналіз зазначених норм свідчить, що є наступні види судового контролю за виконанням судового рішення, такі як зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу (ст. 382 КАС України) та визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду (ст. 383 КАС України). Верховний Суд у постанові від 20 лютого 2019 року у справі № 806/2143/15 (адміністративне провадження № К/9901/5159/18) звертав увагу, що зазначені правові норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення в цій справі. Крім того, Верховний Суд вказав, що наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС (ст. 382 КАС України), який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення. Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень. З огляду на вищенаведене, якщо особа вважає, що рішення суду виконано не в повному обсязі, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження, за КАС України. Невиконання судового рішення не може бути самостійним предметом окремого судового провадження. Колегія суддів, проаналізувавши предмет позову у цій справі, дійшла висновку, що він в окремій частині фактично спрямований на виконання інших судових рішень у справі № 2-а-2576/10. Обраний позивачем у цій справі спосіб захисту щодо визнання протиправними дій (бездіяльності) Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, зобов`язання негайно поновити пенсійні виплати та здійснити розрахунок заборгованості пенсії є одним із способів виконання судових рішень у справі № 2-а-2576/10. На думку колегії суддів, у даному випадку у цій частині позовних вимог між сторонами не виникло нового спору. Спірні правовідносини могли розглядатися судом у справі № 2-а-2576/10 на стадії його виконання в порядку, визначеному статтею 383 Кодексу адміністративного судочинства України, а не в порядку позовного провадження. Якщо позивач уважав, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання вищевказаного судового рішення порушувалися його права, свободи чи інтереси, то він повинен був звертатися до суду в порядку статті 383 КАС України із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача (тобто в порядку судового контролю за виконанням рішення), а не пред`являти новий адміністративний позов. Вимоги про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, які прийняті (вчинені або не вчинені) на виконання судового рішення, в окремому судовому провадженні не розглядаються. Така правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду від 17.04.2019 у справі № 355/1648/15-а, від 21.08.2019 у справі № 295/13613/16, від 22.08.2019 у справі № 522/10140/17 та від 21.11.2019 у справі № 802/1933/18-а. Отже, суд першої інстанції помилкового розглянув позовні вимоги в частині: - визнання протиправними бездіяльності та дій суб`єкта владних повноважень - Головного управління ПФУ в Харківській області з припинення та невиконання постанови Ізюмського міськрайонного суду від 10 грудня 2010 року у справі № 2-а-2576/10, зміненої в частині Постановою Вищого адміністративного суду України від 4 червня 2013 року К/9991/18894/11 (справа №2-а-2576/2010) щодо зобов`язання Управління ПФУ Харківської області здійснити перерахунок із 4 листопада 2009 року розмірів пенсій, призначених згідно з розмірами, визначеними статтями 54 (державна пенсія) та 50 (додаткова пенсія за шкоду заподіяну здоров`ю) Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленої ст. 28 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування у визначеному постановою суду для інваліда 3 групи розмірі державної пенсії із розрахунку шести прожиткових мінімумів та додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров`ю у розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, та щодо зменшення з 01.09.2011 розміру пенсії ОСОБА_1 всупереч постанови Ізюмського міськрайонного суду від 10 грудня 2010 року у справі № 2-а-2576/10, в редакції постанови Вищого адміністративного суду України від 4 червня 2013 року К/9991/18894/11 про зобов`язання Управління ПФУ вчинити певні дії; - зобов`язання Головне управління ПФУ в Харківській області негайно поновити ОСОБА_1 , виплату державної (основної і додаткової) пенсії та виплачувати її протягом життя як інваліду 3 групи і ліквідатору наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії в розмірі 6,50 мінімальних пенсій за віком, як визначено у постанові Ізюмського міськрайонного суду від 10 грудня 2010 року у справі № 2-а-2576/10, зміненої в частині постановою Вищого адміністративного суду України від 4 червня 2013 року К/9991/18894/11, з 01.09.2011 із розрахунку шести прожиткових мінімумів для непрацездатних осіб, та додаткової пенсії із розрахунку 50 % від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, з урахуванням змін прожиткового мінімуму, та забезпечити своєчасне і в повному обсязі фінансування і виплату пенсії за рахунок державного бюджету України; - зобов`язання відповідача розрахувати ОСОБА_1 заборгованість пенсії по інвалідності в розмірі, визначеному постановою Ізюмського міськрайонного суду від 10 грудня 2010 року у справі № 2-а-2576/10, зміненої в частині постановою Вищого адміністративного суду України від 4 червня 2013 року К/9991/18894/11 (справа № 2-а-2576/2010), згідно з розмірами, визначеними статтями 54 (державна пенсія) та 50 (додаткова пенсія за шкоду заподіяну здоров`ю) Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленої ст. 28 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування із розрахунку шести прожиткових мінімумів для непрацездатних осіб, та додаткової пенсії із розрахунку 50 % від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, з урахуванням змін прожиткового мінімуму та виплачених сум; - стягнення з Головного управління ПФУ в Харківській області на користь ОСОБА_1 матеріальної шкоду у розмірі з розрахунку шести прожиткових мінімумів для непрацездатних осіб, та додаткової пенсії із розрахунку 50 % від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, з урахуванням змін прожиткового мінімуму та виплачених сум за період з 01.09.2011 по час звернення до суду; завдану матеріальну шкоду у розмірі 77076,03 грн нарахованої, але не виплаченої пенсії за період з 04.11.2009 по 31.08.2011. У порушення приписів пункту 1 частини першої статті 238 КАС України суд першої інстанції не закрив провадження у цій частині. Щодо позовних вимог про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області виплатити 38085,98 грн суми індексу інфляції та 13873,68 грн 3 % річних за користування чужими коштами за весь час заборгованості, колегія суддів зазначає таке. Стягнення інфляційних втрат регулюється ст. 625 Цивільного кодексу України, яка передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За змістом ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. За результатами системного аналізу законодавчих приписів, які регулюють спірні правовідносини, та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність цивільно-правових відносин між позивачем та Головним управлінням Пенсійного фонду України у Харківській області, як суб`єктом владних повноважень, відсутність цивільно-правового порушення з боку відповідача, який мав би складатися з протиправної поведінки (умисне протиправне користування відповідачем коштами належними позивачеві), що спричинила збитки, вини заподіювача шкоди та причинно-наслідкового зв`язку між ними. Отже, Головне управління Пенсійного фонду України у Харківській області не є боржником, що прострочив виконання грошового зобов`язання, у розумінні ст. 625 ЦК України, а тому положення ст. 625 ЦК України не підлягають застосуванню до спірних правовідносин. Вказана правова позиція щодо застосування положень ст. 625 ЦК України узгоджується з правовою позицією, що міститься у постанові Верховного Суду від 27 серпня 2020 року у справі № 804/871/16, постанові Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 2а-11853/10/1570. Враховуючи наведене вище, колегія суддів уважає, що положення ст. 625 ЦК України не підлягають застосуванню до спірних правовідносин. Разом з тим, колегія суддів зазначає, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати, а не ст. 625 ЦК України, з огляду на таке. Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Строки виплати пенсії встановлені Законом України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування від 09 липня 2013 року № 1058-IV. Згідно з ч. 1 ст. 47 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України. Частиною 2 статті 46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом. Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (далі - Порядок № 159). Відповідно до ст. ст. 1, 2 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші. Дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата). Відповідно до п. 3 Порядку № 159 компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат). Основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст. 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком № 159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у даній справі Пенсійним органом) добровільно чи на виконання судового рішення. Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 20 лютого 2018 року у справі № 522/5664/17, від 21 червня 2018 року у справі № 523/1124/17, від 03 липня 2018 року у справі № 521/940/17, від 05 жовтня 2018 року у справі № 127/829/17, від 12 лютого 2019 року у справі № 814/1428/18, від 08 серпня 2019 року у справі № 638/19990/16-а. Отже, позивач має право на отримання компенсації, передбаченої ст. 2 Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати. Колегія суддів ураховує положення ч. 2 ст. 9 КАС України, відповідно до яких суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Проте, колегія суддів зауважує, що нарахування та виплата суми пенсії ставить первинною подією щодо компенсації втрати частини пенсії, яка нараховується та виплачується, відповідно, після та за результатом нарахування та виплати основної суми (перерахунку) пенсії, а тому в даному випадку зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за несвоєчасну виплату пенсії (у зв`язку з порушенням строків їх виплати) є передчасним. Наведений вище висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка була викладена в постановах від 10.07.2018 у справі № 404/6317/16-а, від 25.10.2018 у справі № 420/1410/17, від 10.02.2020 у справі № 134/87/16-а. Розглядаючи позовні вимоги в частині відшкодування моральної шкоди, колегія суддів виходить з таких підстав. Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Згідно зі ст. 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір. При цьому, слід виходити з презумпції, що порушення прав людини з боку суб`єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов`язкам (ст. ст. 3, 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого. У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. При цьому, в силу ст. 1173 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача - органу державної влади чи місцевого самоврядування, а протиправність його дій та рішень презюмується - обов`язок доказування їх правомірності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України). Як установлено судовим розглядом, у справі не встановлено порушень відповідачем прав позивача, які підлягають судовому захисту в обраний позивачем спосіб, а тому підстави для відшкодування моральної шкоди відповідно до ч. 1 ст. 23 та ч. 1 ст. 116 ЦК України відсутні. Доводи апеляційної скарги позивача є безпідставними, зміст апеляційної скарги, який дублює позовну заяву, подану до суду першої інстанції, містить виключно суб`єктивне бачення позивача обставин справи, які розглянуто судовими інстанціями та надано належну правову оцінку. Щодо посилання скаржника на практику Європейського суду з прав людини, то колегія суддів зазначає, що висновки суду апеляційної інстанції у даній справі таким рішенням не суперечать. Посилання позивача на висновки Верховного Суду, сформовані у справі № 520/1972/19, щодо обчислення пенсії по інвалідності, з урахуванням встановлених у справі обставин, є недоречним. Суд апеляційної інстанції враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що всі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Суд апеляційної інстанції також застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 18390/91, пункт 29). Враховуючи зазначені вище положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на всі аргументи позивача, наведені в апеляційній скарзі, оскільки судом апеляційної інстанції досліджено всі основні питання, які є важливими для прийняття цього судового рішення. Щодо посилання позивача на те, що судове рішення у справі № 2-а-2576/10 боржником не виконується, дій, спрямованих на їх виконання, не вживається, то колегія суддів уважає за потрібне зазначити, що у разі наявності протиправних рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця щодо виконання рішення суду, які порушують права та законні інтереси позивача, позивач не позбавлений права звернутися до суду із відповідною заявою у порядку статті 287 КАС України відповідно. Згідно з пунктом першим частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. За приписами пункту другого частини першої статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Згідно зі статтею 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Відповідно до частини першої статті 319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу. Оскільки рішення суду першої інстанції ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення суду першої інстанції з прийняттям нового із закриттям провадження в частині позовних вимог та залишенням без змін рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні сум індексу інфляції та 3 % річних за користування чужими коштами за весь час заборгованості, моральної шкоди. З урахуванням висновків суду апеляційної інстанції щодо спірних правовідносин, у цій справі відсутні підстави для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, що здійснюється у порядку, визначеному статтею 382 КАС України. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 311, 315, 317, 319, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.03.2021 по справі № 520/34/21 - скасувати. Прийняти постанову, якою закрити провадження в частині позовних вимог ОСОБА_1 про: - визнання протиправними бездіяльності та дій суб`єкта владних повноважень - Головного управління ПФУ в Харківській області з припинення та невиконання постанови Ізюмського міськрайонного суду від 10 грудня 2010 року у справі № 2-а-2576/10, зміненої в частині Постановою Вищого адміністративного суду України від 4 червня 2013 року К/9991/18894/11 (справа №2-а-2576/2010) щодо зобов`язання Управління ПФУ Харківської області здійснити перерахунок із 4 листопада 2009 року розмірів пенсій, призначених згідно з розмірами, визначеними статтями 54 (державна пенсія) та 50 (додаткова пенсія за шкоду заподіяну здоров`ю) Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи , виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленої ст. 28 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування у визначеному постановою суду для інваліда 3 групи розмірі державної пенсії із розрахунку шести прожиткових мінімумів та додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров`ю у розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, та щодо зменшення з 01.09.2011 розміру пенсії ОСОБА_1 всупереч постанови Ізюмського міськрайонного суду від 10 грудня 2010 року у справі № 2-а-2576/10, в редакції постанови Вищого адміністративного суду України від 4 червня 2013 року К/9991/18894/11 про зобов`язання Управління ПФУ вчинити певні дії; - зобов`язання Головне управління ПФУ в Харківській області негайно поновити ОСОБА_1 виплату державної (основної і додаткової) пенсії та виплачувати її протягом життя як інваліду 3 групи і ліквідатору наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії в розмірі 6,50 мінімальних пенсій за віком, як визначено у постанові Ізюмського міськрайонного суду від 10 грудня 2010 року у справі № 2-а-2576/10, зміненої в частині постановою Вищого адміністративного суду України від 4 червня 2013 року К/9991/18894/11, з 01.09.2011 із розрахунку шести прожиткових мінімумів для непрацездатних осіб, та додаткової пенсії із розрахунку 50 % від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, з урахуванням змін прожиткового мінімуму, та забезпечити своєчасне і в повному обсязі фінансування і виплату пенсії за рахунок державного бюджету України; - зобов`язання відповідача розрахувати ОСОБА_1 заборгованість пенсії по інвалідності в розмірі, визначеному постановою Ізюмського міськрайонного суду від 10 грудня 2010 року у справі № 2-а-2576/10, зміненої в частині постановою Вищого адміністративного суду України від 4 червня 2013 року К/9991/18894/11 (справа № 2-а-2576/2010), згідно з розмірами, визначеними статтями 54 (державна пенсія) та 50 (додаткова пенсія за шкоду заподіяну здоров`ю) Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленої ст. 28 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування із розрахунку шести прожиткових мінімумів для непрацездатних осіб, та додаткової пенсії із розрахунку 50 % від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, з урахуванням змін прожиткового мінімуму та виплачених сум; - стягнення з Головного управління ПФУ в Харківській області на користь ОСОБА_1 матеріальної шкоди у розмірі з розрахунку шести прожиткових мінімумів для непрацездатних осіб, та додаткової пенсії із розрахунку 50 % від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, з урахуванням змін прожиткового мінімуму та виплачених сум за період з 01.09.2011 по час звернення до суду; завдану матеріальну шкоду у розмірі 77076,03 грн нарахованої, але не виплаченої пенсії за період з 04.11.2009 по 31.08.2011. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в частині зобов`язання відповідача розрахувати з 01.09.2011 суми індексу інфляції та 3 % річних за користування чужими коштами за весь час заборгованості; стягнути 38085,98 грн. суми індексу інфляції, 13873,68 грн. 3 % річних за користування чужими коштами за весь час заборгованості та 254748 грн. завданої моральної шкоди - відмовити. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя Я.В. П`янова Судді О.В. Присяжнюк Л.В. Любчич