Постанова Харківський апеляційний суд № 953/591/20

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Справа № 953/591/20 Головуючий суддя І інстанції Божко В. В. Провадження № 33/818/90/21 Суддя доповідач Шабельніков С.К. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 червня 2021 року суддя Харківського апеляційного суду Шабельніков С.К., за участю секретаря Вакули Н.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову судді Київського районного суду м. Харкова від 10 березня 2020 року стосовно ОСОБА_1 , - в с т а н о в и в: Цією постановою ОСОБА_1 , 1963 року народження, громадянин України, мешканець м. Харкова, - визнаний винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 340 грн. Також з ОСОБА_1 стягнуто судовий збір в розмірі 420 грн. 40 коп. Постановою встановлено, що ОСОБА_1 08.01.2020 р. о 10:00 год. керуючи автомобілем «Ravon», д/н НОМЕР_1 , по автодорозі О-151125 Вітовського району Миколаївської області, біля залізничного посту № 225, не врахував дорожню обстановку, не вибрав безпечної швидкості руху, та при виникненні перешкоди, а саме масляної плями на дорозі, не вжив усіх заходів щодо безпечного її об`їзду, внаслідок чого не впорався з керуванням, виїхав за межі ділянки дороги, де допустив зіткнення з деревом, від чого автомобіль отримав механічні пошкодження, чим завдано матеріальних збитків. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просив постанову судді скасувати, а провадження у справі закрити. Посилався на те, що судом першої інстанції не в повному обсязі з`ясовані фактичні обставини справи. Зазначає, що має великий стаж керування транспортними засобами та жодного разу не був учасником ДТП. Вважає, що в цій ДТП винний інший водій транспортного засобу, з якого витекло мастило на проїжджу частину. Вказує, що в результаті ДТП пошкоджено лише його автомобіль та відсутні докази завданої шкоди транспортним засобам третіх осіб, споруд, об`єктів інфраструктури та інш. Крім того, ОСОБА_1 просив поновити йому пропущений строк апеляційного оскарження постанови судді Київського районного суду м. Харкова від 10 березня 2020 року, посилаючись на те, що в судовому засіданні участі не приймав, про час та місце розгляду справи повідомлений не був, а зі змістом оскаржуваної постанови ознайомився на сайті «Єдиний державний судових рішень». Твердження апелянта щодо поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження матеріалами справи не спростовуються, а тому, дотримуючись конституційних гарантій забезпечення кожній особі доступу до правосуддя та права на оскарження судового рішення (ст.129 ч.1 п. 8 Конституції України), строк на подачу апеляційної скарги підлягає поновленню. За таких обставин, з метою належного дотримання конституційних засад забезпечення доступу до правосуддя та реалізації права на оскарження судового рішення, - відкрито апеляційне провадження за скаргою ОСОБА_1 . В судове засідання в суд апеляційної інстанції ОСОБА_1 не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. 29.06.2021 року до Харківського апеляційного суду надійшла телефонограма від ОСОБА_1 /, в якій він просив розгляд справи провести без його участі. Враховуючи наведене, а також вимоги ст.ст. 268 та 294 КУпАП, суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу ОСОБА_1 без його участі. Дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Згідно вимог ст.ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП, суд повинен повно, всебічно та об`єктивно з`ясувати всі обставини справи, дати належну оцінку зібраним доказам. Зокрема, суд повинен з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи є винною дана особа в його вчиненні. Як вбачається з відомостей, що є наявними у матеріалах справі, суд не порушив вказаних вимог закону, встановивши обставини, які мають значення для правильного розгляду справи і вирішення питання винності ОСОБА_1 щодо порушення п.п. 12.1, 12.3, 2.3Б Правил дорожнього руху України. Переглядаючи оскаржувану постанову в межах доводів поданої ОСОБА_1 апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про її законність та обґрунтованість, виходячи з наступного. Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення (арк. 1), ОСОБА_1 керуючи автомобілем не врахував дорожню обстановку, не вибрав безпечної швидкості руху та при виникненні перешкоди, а саме масляної плями на дорозі не вжив усіх заходів щодо безпечного її об`їзду, внаслідок ДТП транспортний засіб отримав механічні пошкодження та завдано матеріальні збитки. З відомостями цього протоколу ОСОБА_1 був ознайомлений про що свідчить його власноручний підпис у цьому протоколі. Належить взяти до уваги, що протокол про адміністративне правопорушення складений уповноваженою державою особою і дії посадової особи, що його складала, в порядку передбаченому чинним законодавством ОСОБА_1 не оскаржувалися. Також, з відомостями, які зафіксовані працівником поліції у схемі місця ДТП (арк. 2), ОСОБА_1 був згоден, про що свідчить його власний підпис у цій схемі і відсутність будь-яких зауважень. В своїх письмових поясненнях (арк. 3) ОСОБА_1 зазначив, що під`їжджав до повороту близько другого залізничного переїзду та потрапив у масляну пляму, що знаходилась у правій смузі руху в бік м. Херсону. Перед тим, як потрапити у масляну пляму він рухався зі швидкістю 60 км/год. Такі ж самі пояснення надав ОСОБА_2 , який рухався у якості пасажира в автомобілі під керуванням ОСОБА_1 . Відповідно до вимог п.12.1 ПДР України, під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен ураховувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним. Відповідно до вимог п.12.3 ПДР України, у разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об`єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди. Відповідно до відомостей схеми місця ДТП, а також пояснень самого ОСОБА_1 масляна смуга була лише на смузі руху ОСОБА_1 , а на зустрічній смузі руху цієї плями не було. Аналізуючи послідовність дій водія ОСОБА_1 суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що останній заздалегідь не звернув увагу на те, що на смузі його руху перебувала перешкода, а саме масляна пляма. ОСОБА_1 об`єктивно повинен був її побачити, оскільки вона була дуже об`ємною, що підтверджується відомостями акту обстеження ділянки вулично-шляхової мережі (арк. 5), - довжина плями близько 500 метрів та її ширина близько 3,5 метра. Крім того, ОСОБА_1 стверджує, що має дуже великий стаж керування транспортними засобами, а видимість для водія ОСОБА_1 в той час була не обмежена, оскільки подія ДТП сталась у денний час, а саме об 10.00 год., а тому останній, враховуючи свій досвід водія, об`єктивно мав змогу заздалегідь побачити цю пляму та прийняти відповідні дії для її об`їзду або зупинити свій транспортний засіб. Поряд з цим, ОСОБА_1 в своїх поясненнях не зазначає, що він заздалегідь бачив цю пляму, а навпаки вказую, що керуючи автомобілем та під`їжджаючи до повороту перед залізничним переїздом потрапив у масляну пляму, що об`єктивно свідчить про те, що ОСОБА_1 не врахував дорожньої обстановки, яка склалась в той час, не помітив цю пляму, хоча повинен був її помітити, та потрапив у масляну пляму, що призвело до настання ДТП. Крім того, у статті 124 КУпАП визначено, що адміністративну відповідальність тягне за собою порушення учасниками дорожнього руху правил дорожнього руху, що спричинило, в тому числі, пошкодження транспортних засобів. Законодавець не зазначив чий саме транспортний засіб повинен бути пошкоджений, потерпілої особи, або особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. В результаті ДТП за участю ОСОБА_1 був пошкоджений транспортний засіб, яким керував ОСОБА_1 , що останній не заперечує. Отже, ОСОБА_1 , керуючи автомобілем, порушивши п.п. 12.1, 12.3, 2.3Б Правил дорожнього руху України, потрапив у дорожньо-транспортну пригоду, в результаті якої було спричинено пошкодження його транспортному засобу, що об`єктивно свідчить про наявність події та складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП. Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції прийнято обґрунтоване рішення щодо порушення ОСОБА_1 Правил дорожнього руху України та останній притягнутий за ст.124 КУпАП до відповідальності, а тому його посилання на незаконність та необґрунтованість судової постанови є безпідставними. Доводи апелянта не спростовують зазначені в судовій постанові відомості, які в своїй сукупності свідчать про порушення саме ОСОБА_1 Правил дорожнього руху України, за що передбачена відповідальність ст. 124 КУпАП. Відповідно до вимог п. 1.3 ПДР України учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Також, відповідно до ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суди застосовують рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. Дотримуючись вимог вищенаведеного закону суд апеляційної інстанції бере до уваги наступну практику Європейського суду з прав людини. В рішенні Європейського суду з прав людини по справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 р., яке з урахуванням положень статей 8, 9 Конституції України, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є частиною національного законодавства, зазначив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обовязки у правовому полі держави. Також, Європейського суду з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, по справам «Кобець проти України» від 14.02.2008, «Берктай проти Туреччини» від 08.02.2001, «Леванте проти Латвії» від 07.11.2002 неодноразово вказує, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву», що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій. У рішенні ЄСПЛ від 21 липня 2011 року по справі «Коробов проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерії доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумцій факту. Крім того, Європейський суд з прав людини в своєму рішенні «Ісмаїлов проти Росії» від 06 листопада 2008 року зазначив, що згідно з принципом верховенства права однією з підвалин демократичного суспільства, який закріплений в усіх статтях Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, при розгляді справи та призначенні стягнення потрібно досягти справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, щоб під час відповідного втручання був дотриманий принцип законності і воно не було свавільним, тобто стягнення повинне бути пропорційним, воно має відповідати тяжкості скоєного правопорушення, а також його наслідкам. Наведені висновки, що містяться в рішеннях ЄСПЛ є частиною національного законодавства, а тому апеляційний суд вважає за необхідне їх застосувати при апеляційному перегляді, вбачаючи на наявність таких самих процесуальних випадків, про які йдеться у вищенаведених рішеннях суду міжнародної юрисдикції. Доказів, які спростовують правильність висновків суду першої інстанції, апелянтом не надано, не встановлено їх і при апеляційному перегляді. Більш того, порушень норм КУпАП під час складання протоколу, які потягли б безумовне скасування постанови суду, апеляційним судом не встановлено. Апеляційний суд вважає, що постанова суду першої інстанції є законною та обґрунтованою і скасуванню за доводами, викладеними в апеляційній скарзі не підлягає. Керуючись ст. 294 КУпАП, - п о с т а н о в и в: Клопотання ОСОБА_1 задовольнити, поновивши йому процесуальний строк на апеляційне оскарження постанови судді Київського районного суду м. Харкова від 10 березня 2020 року. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову судді Київського районного суду м. Харкова від 10 березня 2020 року, якою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнаний винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП залишити без змін. Постанова є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Суддя С.К. Шабельніков