Постанова 4873 № 910/18771/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "08" липня 2021 р. Справа№ 910/18771/20 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Разіної Т.І. суддів: Тарасенко К.В. Іоннікової І.А. Розглянувши у порядку письмового провадження без виклику сторін апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сіті Соул" на рішення Господарського суду міста Києва від 11.03.2021 у справі № 910/18771/20 (суддя Спичак О.М., м. Київ) за позовом Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Атомкомплект" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", м. Київ, до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сіті Соул", м. Київ, про стягнення 162 680,37 грн За результатами розгляду апеляційної скарги, Північний апеляційний господарський суд: ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Атомкомплект" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сіті Соул" (далі - відповідач) про стягнення 162 680,37 грн неустойки. Обґрунтовуючи свої позовні вимоги щодо нарахування відповідачу пені в розмірі 162 680,37 грн на підставі п. 7.2. договором поставки №53-129-01-18-01621 від 12.11.2018 позивач посилається на те, що відповідач поставив продукцію з порушенням строків поставки на 17 календарних днів (01.12.2018 - 17.12.2018). Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.03.2021 у справі №910/18771/20 позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сіті Соул" на користь Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Атомкомплект" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" пеню в сумі 162 680,37 грн та 2 440,21 витрат по сплаті судового збору. Обґрунтовуючи своє рішення, із посиланням на положення ст.ст. 11, 204, 549, 611, 612, 662, 663, 664, 712 Цивільного кодексу України та ст. 230 , 231 Господарського кодексу України, місцевий господарський суд встановив, що відповідачем було поставлено позивачу обумовлений за Договором поставки №53-129-01-18-01621 від 12.11.2018 та специфікацією № 1 з порушенням встановленого Договором та специфікацію №1 строку, і, відповідно, прийшов до висновку про задоволення позовних вимог Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Атомкомплект" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом". Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів Не погоджуючись із прийнятим рішенням Товариство з обмеженою відповідальністю "Сіті Соул" (далі - скаржник) звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило рішення Господарського суду міста Києва від 11.03.2021 скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, при ухваленні рішення місцевим господарським судом неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, порушено норми процесуального права, неправильно застосовано норми матеріального права. Скаржник зазначає, що місцевим господарським залишено поза увагою той факт, що позивач оплату за поставлену відповідачем продукцію здійснено із порушення передбачених п. 4.2. Договору поставки №53-129-01-18-01621 від 12.11.2018 строків, у зв`язку з чим у позивача виникла заборгованість з оплати господарських санкцій перед відповідачем, яка складається із пені в сумі 229 321,18 грн, інфляційних втрат у сумі 54 224,70 грн та 3% річних в сумі 19 110,10 грн, що разом складає 302 655,98 грн. З огляду на зазначене, відповідач зазначає, що штрафні санкції у розмірі 162 680,37 грн за затримку поставки продукції підлягають перегляду та зменшенню. Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу 01.04.2021 від позивача через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому останній просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 11.03.2021 у справі №910/18771/20- без змін. Позивач у відзиві на апеляційну скаргу відповідача указував на те, що рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим підстави для його скасування - відсутні. Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.04.2021 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сіті Соул" у справі № 910/18771/20 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Разіна Т.І., судді: Тарасенко К.В., Іоннікова І.А. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.04.2021 відкрито апеляційне провадження у справі № 910/18771/20; розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Сіті Соул" на рішення Господарського суду міста Києва від 11.03.2021 у справі № 910/18771/20 вирішено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції Як убачається із матеріалів справи, 12.11.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Сіті Соул", як постачальником та Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча Компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Атомкомплект", як покупцем було укладено Договір поставки №53-129-01-18-01621 (далі -Договір), за умовами п.1.1 якого постачальник зобов`язується у порядку і на умовах, визначених у Договорі, поставити смоли іонообмінні виробництва LANXESS Deutschland GmbH, Німеччина для потреб ВП "Запорізька АЕС" ДП "НАЕК "Енергоатом", а покупець зобов`язується у порядку і на умовах, визначених у договорі, прийняти і оплатити продукцію. У п. 1.2. Договору сторони визначили, що найменування, одиниці виміру і загальна кількість продукції, її номенклатура, ціна і строк поставки зазначені в специфікації, яка є невід`ємною частиною Договору. Відповідно до п. 3.1 Договору ціна договору складає 12 831 570,00 грн, у тому числі ПДВ 20% - 2 138 595,00 грн. За умовами п. 5.1. Договору строк поставки продукції, зазначений в специфікації. Датою поставки вважається дата видаткової накладної на продукцію, що підтверджує надходження продукції на склад вантажоодержувача. Належне виконання постачальником свого зобов`язання щодо поставки товару підтверджується підписанням сторонами акту приймання-передачі продукції (п.п.5.4, 5.8. Договору). У п.7.2. Договору сторони визначили, що за порушення строку поставки продукції за договором постачальник зобов`язаний сплатити покупцю пеню в розмірі 0,1% вартості непоставленої в строк продукції за кожен день прострочення, але не більше 30% вартості несвоєчасно поставленої продукції. Нарахування штрафних санкцій здійснюється за весь період прострочення виконання зобов`язання. За прострочення поставки понад 30 днів постачальник додатково сплачує штраф в розмірі 7% вартості несвоєчасно поставленої продукції. Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 01.05.2019, а в частині оплати за поставлену продукцію - до повного розрахунку (п.10.1. Договору). Пунктом 12.1 Договору передбачено, що специфікації, додаткові угоди, додатки до договору є невід`ємною частиною і мають юридичну силу за умови укладення їх у письмовій формі, підписання їх уповноваженими особами і скріпленими печатками обох сторін. Сторонами затверджено специфікацію №1, за умовами якої строк поставки - листопад 2018 року. Товариством з обмеженою відповідальністю "Сіті Соул" на виконання умов Договору було поставлено, а Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча Компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Атомкомплект" прийнято товар на суму 1 283 520,00 грн,ю що підтверджується видатковими накладними №63 від 18.12.2018 на суму 6 316 050,00 грн , №67 від 26.12.2018 на суму 87 440,00 грн та №68 від 27.12.2018 на суму 1 283 520,00 грн. На приймання товару сторонами також було складено акт приймання-передачі №1187/61 від 29.12.2018. За твердженнями позивача відповідачем було порушено строки постави товару, що визначені умовами договору, що стало підставою для нарахування пені. Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначив, що у позивача перед відповідачем, в свою чергу, існує заборгованість в сумі 302 655,98 грн. з оплати господарських санкцій за порушення строків оплати поставленого відповідачем товару на підставі умов спірного договору, яка складається з пені, 3% річних та інфляційних втрат. З урахуванням зазначеного, відповідач вважає розмір заявлених позовних вимог позивача не може становити 162 680,37 грн, оскільки борг останнього перед відповідачем, в свою чергу, становить 302 655,98 грн. Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 4, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Суд, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні чи скасуванню, виходячи з наступних підстав. Відповідно до частин 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Згідно пункту 1 частини 2 статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини. Договір є обов`язковим для виконання сторонами ( ст. 629 ЦК України). Відповідно до ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Частинами 1, 2 ст. 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Згідно з ч.1 ст. 662 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Статтею 663 ЦК України передбачено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу. Частиною 1 ст. 664 ЦК України унормовано, що обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування. Місцевим господарським судом вірно було встановлено, що у п.5.1. Договору зазначено, що строк поставки продукції, зазначений в специфікації. Датою поставки вважається дата видаткової накладної на продукцію, що підтверджує надходження продукції на склад вантажоодержувача. Належне виконання постачальником свого обов`язку щодо поставки товару підтверджується підписанням сторонами акту приймання-передачі продукції (п.п.5.4, 5.8 договору). За умовами специфікації №1 до Договору строк поставки товару - листопад 2018. Таким чином, з наведеного вбачається, що кінцевим строком поставки товару за Договором було 30.11.2018. Матеріали справи свідчать, що відповідачем було поставлено, а позивачем прийнято товар згідно видаткових накладних №63 від 18.12.2018 на суму 6 316 050,00 грн, №67 від 26.12.2018 на суму 877 440,00 грн та №68 від 27.12.2018 на суму 1 283 520,00 грн. Статтею 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні передбачено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Згідно із положеннями частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Частиною другою статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо. Наявні в матеріалах справи видаткові накладні №63 від 18.12.2018, №67 від 26.12.2018 та №68 від 27.12.2018 містять всі необхідні складові передбачені чинним законодавством, а тому є первинними бухгалтерськими документами в розумінні частини другої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". Таким чином, вказані видаткові накладні підтверджують факт поставки товару за спірним договором та є самостійною підставою для виникнення обов`язку у відповідача здійснити розрахунки за отриманий товар. Щодо приймання товару сторонами також було складено акт приймання-передачі №1187/61 від 29.12.2018. Тобто, товар відповідно до видаткових накладних №63 від 18.12.2018 на суму 6 316 050,00 грн, №67 від 26.12.2018 на суму 877 440,00 грн. та №68 від 27.12.2018 на суму 1 283 520,00 грн було поставлено з порушенням встановлених Договором та специфікацією №1 до Договору строків поставки. Враховуючи наведене суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що у позивача виникло право на застосування до відповідача відповідальності за порушення строків поставки, що передбачена п.7.2 договору. У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст. 611 ЦК України). Порушенням зобов`язання є невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України). Частиною 1 ст. 193 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України). Частиною 1 ст. 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Відповідно до ч.ч. 2,3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Положеннями ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України зазначено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Відповідно до п. 7.2 Договору за порушення строку поставки продукції за договором постачальник зобов`язаний сплатити покупцю пеню в розмірі 0,1% вартості непоставленої в строк продукції за кожен день прострочення, але не більше 30% вартості несвоєчасно поставленої продукції. Нарахування штрафних санкцій здійснюється за весь період прострочення виконання зобов`язання. За прострочення поставки понад 30 днів постачальник додатково сплачує штраф в розмірі 7% вартості несвоєчасно поставленої продукції. Суд апеляційної інстанції перевіривши наданий позивачем розрахунок пені з урахуванням визначеного позивачем періоду, вважає його обґрунтованим, арифметично вірним та таким, що відповідає положенням Договору. Таким чином, вимога позивача про стягнення з відповідача пені в розмірі 162 680,37 рн є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню у повному обсязі. Мотиви прийняття або відхилення аргументів, викладених відповідачем в апеляційній скарзі Посилання відповідача на те, що позивач прострочив строк оплати поставленої продукції, як на підставу зменшення суми пені є безпідставними, оскільки несвоєчасне виконання грошового зобов`язання позивачем не пов`язане з виконанням зобов`язання з поставки продукції відповідачем, про що також вірно вказав суд першої інстанції. Крім того, відповідач не позбавлений права звернутись з окремим позовом про стягнення з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча Компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Атомкомплект" пені та нарахувань на підставі ст. 625 ЦК України за прострочення строків оплати поставленого відповідачем товару за умовами спірного договору. Посилаючись на застосування ч. 2 ст. 233 ГК України та ч. 3 ст.551 Цивільного кодексу України, які надають суду право зменшити розмір пені, відповідач, вказав на те, що позивач оплату за поставлену відповідачем продукцію здійснено із порушення передбачених п. 4.2. Договору поставки №53-129-01-18-01621 від 12.11.2018 строків, у зв`язку з чим у позивача виникла заборгованість з оплати господарських санкцій перед відповідачем, яка складається із пені в сумі 229 321,18 грн, інфляційних втрат у сумі 54 224,70 грн та 3% річних в сумі 19 110,10 грн, що разом складає 302 655,98 грн. Станом на сьогодні Товариство з обмеженою відповідальністю «Сіті Соул» має збитковий фінансовий результат та не має фінансової спроможності сплатити неспіврозмірні з ціною договору штрафні санкції. Крім того сплата таких штрафних санкцій може призвести до визнання Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіті Соул» банкротом. З огляду на зазначене, відповідач зазначає, що штрафні санкції у розмірі 162 680,37 грн за затримку поставки продукції підлягають перегляду та зменшенню. Досліджуючи зазначені аргументи, перш за все колегія суддів вважає необхідним зазначити, що за матеріалами справи відсутні докази заявлення відповідачем до суду першої інстанції клопотання про зменшення розміру пені. Щодо доводів апеляційної скарги відповідача про наявність підстав для зменшення пені судом апеляційної інстанції колегія суддів зазначає наступне. Неустойка (штраф, пеня), виходячи з приписів статей 546, 549 Цивільного кодексу України та статті 230 Господарського кодексу України має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником. Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання. Частиною 3 ст. 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Згідно з положеннями ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України (далі -ГК України), у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Частиною 2 ст. 233 ГК України встановлено, що у разі якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Застосовуючи дану норму, суд зобов`язаний встановити баланс між застосованим до порушника заходом відповідальності у вигляді неустойки й оцінкою дійсного, а не покладеного розміру збитків, заподіяних у результаті конкретного правопорушення (Рішення Конституційного суду України від 11.07.13 № 7-рп/2013). Таким чином, аналіз приписів статей 551 Цивільного кодексу України та 233 Господарського кодексу України дає підстави для висновку про те, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру неустойки наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін. При цьому обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми неустойки, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання. Встановивши відповідні обставини, суд вирішує стосовно можливості зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд (відповідний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі №917/1068/17, від 22.01.2019 у справі №908/868/18, від 13.05.2019 у справі №904/4071/18, від 18.06.2019 у справі №914/891/16). Отже, питання про зменшення розміру неустойки вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії. Тобто, в контексті зазначеного, наявність обставин для зменшення штрафних санкцій повинна бути доведена належними та допустимими доказами саме відповідачем. Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст.76 ГПК України). Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Позивач і відповідач є господарюючими суб`єктами і вони несуть відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності. Зменшення (за клопотанням сторони) неустойки, яка нараховується за неналежне виконання стороною свої зобов`язань кореспондується із обов`язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно з ст. 74 ГПК України, ст. 233 ГК України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту на підставі належних і допустимих доказів. Водночас, не є достатнім для зменшення розміру пені, посилання відповідача на наявність у позивача заборгованості перед відповідачем, а також те, що заявлений розмір пені є надмірно великим порівняно із сумою Договору, оскільки, як вказувалось вище, зобов`язання мають бути виконані належним чином в повному обсязі. При цьому, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Крім того, суд додатково акцентує увагу скаржника, що зменшення суми пені є правом суду, яке він може реалізувати у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань і дослідження доказів. Таке право застосовується виключно у виняткових випадках, наявність яких відповідач у даному випадку не довів. Відповідач є господарюючим суб`єктом і несе відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності. Зменшення (за клопотанням сторони) заявленого штрафу, який нараховується за неналежне виконання стороною свої зобов`язань кореспондується із обов`язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно з ст. 74 ГПК України, ст. 233 ГК України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту на підставі належних і допустимих доказів. Таким чином, оцінюючи викладене в сукупності, беручи до уваги, що питання зменшення розміру штрафних санкцій не є обов`язком суду, а його правом і виключно у виняткових випадках, врахувавши встановлений розмір несвоєчасного виконання відповідачем свого зобов`язання та розмір штрафу, а також обставини, на які посилався відповідач, як на підставу зменшення штрафу, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення клопотання відповідача щодо зменшення розміру пені. Інші доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків місцевого господарського суду, викладених в оскаржуваному рішенні. Суд апеляційної інстанції зазначає, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України). Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги Відповідно до ч. 2 ст. 86 ГПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Зважаючи на вищевикладені обставини справи в їх сукупності, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог, у зв`язку з їх доведеністю та обґрунтованістю. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Частиною 1 ст. 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Також, відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваного рішення суду в розумінні ст. 277 ГПК України, з викладених в апеляційній скарзі обставин. З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд зазначає, що рішення місцевого господарського суду прийняте з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування рішення Господарського суду міста Києва від 11.03.2021 у справі №910/18771/20, відповідно, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Сіті Соул" є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню. Суд апеляційної інстанції роз`яснює, що, за загальним правилом, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України. Розподіл судових витрат Судовий збір за подачу апеляційної скарги у відповідності до ст. 129 ГПК України судом на скаржника. Керуючись ст.ст. 8, 74, 129, 240, 267-270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сіті Соул" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 11.03.2021 у справі №910/18771/20 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/18771/20 повернути до Господарського суду міста Києва. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та, за загальним правилом, не підлягає оскарженню до Верховного Суду крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України. Головуючий суддя Т.І. Разіна Судді К.В. Тарасенко І.А. Іоннікова