Постанова 4816 № 591/1537/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 липня 2021 року м.Суми Справа №591/1537/20 Номер провадження 22-ц/816/907/21 Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Ткачук С. С. (суддя-доповідач), суддів - Криворотенка В. І. , Левченко Т. А. сторони справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 , розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 24 березня 2021 року в складі судді Сидоренко А.П., ухваленого у м. Суми, повне судове рішення складено 31 березня 2021 року, в с т а н о в и в: Звернувшись до суду із позовом у березні 2020 року, ОСОБА_1 просила стягнути з ОСОБА_2 на свою користь аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/2 частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення з 2020 року і до повноліття дитини. Свої вимоги мотивувала тим, що перебувала з відповідачем у шлюбних відносинах без реєстрації шлюбу з жовтня 2008 року по 08.05.2015 року, від яких мають сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає з позивачем. Вказує, що відповідач крім їхньої спільної дитини, має ще одну неповнолітню дитину, він працездатний, отримує дохід, має нерухоме майно, транспортний засіб, його стан здоров`я дозволяє працювати, а тому вважає, що він може сплачувати такий розмір аліментів. Крім того, позивач самостійно не може забезпечити належний рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 24.03.2021 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, до досягнення дитиною повноліття, починаючи стягнення з 12.03.2020 року. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в сумі 840,80 грн. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що статтею 180 СК України на батьків покладено обов`язок утримувати дитину до досягнення нею повноліття і, врахувавши положення ст. 182 цього Кодексу та фактичні обставини справи, визначив розмір аліментів у частці від доходу відповідача в розмірі 1/4 щомісячно. Не погоджуючись з рішенням суду в частині визначення розміру аліментів, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин справи, порушення норм матеріального права, просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити, яким визначити розмірі аліментів на рівні 1/12 частки його заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Доводи апеляційної скарги мотивує тим, що при визначені розміру аліментів судом належним чином не було враховано обставини того, що: рішенням суду з нього стягуються аліменти в розмірі 2/5 частини його доходу на іншого неповнолітнього сина, що в сукупності становить 65% від його заробітку; на його утриманні знаходиться дружина ОСОБА_4 та її дочка ОСОБА_5 , на утримання якої її батьком аліменти не сплачуються; відповідачем систематично здійснювалась оплата аліментів на утримання сина сторін в добровільному порядку шляхом перерахування коштів на банківську карту, а також оплачувались відвідування кінотеатрів, спортивних залів, придбання телефону; крім того стан здоров`я відповідача потребує додаткових витрат на лікування. Відзиву на апеляційну скаргу позивачем не направлено. Відповідно до ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Як вбачається із цивільної справи та встановлено судом першої інстанції, що у період з жовтня 2008 року по 08.05.2015 року сторони проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу та мають спільного сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає з позивачем (а.с. 4-15, 16-19, 20). З 07.07.2017 року позивач перебуває в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6 . Рішенням Пролетарського районного суду м. Донецька від 17.04.2007 року у справі №2 1074/07 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_7 аліменти на утримання сина ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі 2/5 частини зі всіх видів прибутку відповідача, але не менш, ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, до повноліття дитини, починаючи стягнення з 28.02.2007 року (а.с. 93-94). З довідки Сумської державної податкової інспекції Головного управління ДПС у Сумській області від 19.03.2021 року вбачається, що дохід відповідача ОСОБА_2 складає: за 1 квартал 2020 року: 16249,78 грн. заробітна плата, 31500,00 грн. інші доходи, 64 271,98 грн. - заробітна плата; за 2 квартал 2020 року: 31500 грн. інші доходи, 81995, 60 грн. заробітна плата; за 3 квартал 2020 року: 68293. 20 грн. заробітна плата, 8769, 28 грн. заробітна плата; за 4 квартал 2020 року: 74404, 80 грн. заробітна плата. Дохід позивача ОСОБА_1 складається з соціальних виплат Сумського міського центру зайнятості, розмір яких за 1 квартал 2020 року становить 6226,22 грн (а.с. 214, 214а). Крім того, відповідачем було долучено копії квитанцій про грошові перекази з призначенням про сплату аліментів на сина ОСОБА_3 (а.с. 98-114), копії товарних чеків про придбання ним одягу, взуття, канцтоварів (а.с. 127-131) та виписку з медичної картки, з якої вбачається факт звернення до уролога 14.03.2019 року та невропатолога 17.10.2019 року (а.с. 132). Відповідно до ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Відповідно до ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20.11.1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27.02.1991 року та набула чинності для України 27.09.1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів. Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про часткове задоволення позову та визначенні розміру аліментів у розмірі 1/4 частки від доходу відповідача, при цьому враховував матеріальне становище відповідача, як платника аліментів, наявність на його утриманні іншої неповнолітньої дитини, на користь якої рішенням суду стягуються аліменти, надавши правильну правову оцінку доказам, представленим сторонами. Відповідно до положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Проте в порушення приведених норм процесуального права, відповідачем, як в суді першої інстанції, так і під час перегляду справи в апеляційному суді, не було доведено належними доказами обґрунтованість його доводів з приводу матеріального становища, яке не дозволяло б йому сплачувати аліменти у визначеному судом розмірі. Доводи апеляційної скарги з приводу відрахування з його заробітної плати (доходу) 65 % сукупного розміру аліментів за двома судовими рішеннями не заслуговують на увагу, оскільки матеріальним правом не передбачено обмеження доходу платника аліментів, що підлягають стягненню з платника аліментів за судовими рішеннями. Доводи апеляційної скарги з приводу добровільного надання матеріальної допомоги сину також не заслуговують на увагу, оскільки вказані обставини не доводять про надання позивачем своєму синові достатньої матеріальної допомоги і відповідно до ст. 182 СК України були враховані судом першої інстанції при визначені розміру аліментів. Доказів про наявність у відповідача аліментів на інших дітей, непрацездатної дружини чи стану здоров`я, що унеможливлює сплату аліментів у присудженому розмірі, відповідачем, у відповідності до вимог ст.ст. 12, 81 ЦПК України, надано не було. Тому доводи з даного приводу відхиляються. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржуване рішення суду першої інстанцій ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права та фактично зводяться до переоцінки доказів наданої судом першої інстанції без посилення на обставини, які не були враховані при вирішенні справи. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, й міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10.02.2010 року, заява №4909/04). Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин, колегія суддів визнає, що суд першої інстанції всебічно і повно з`ясував, обставини, що мають значення для справи і доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. В зв`язку з тим, що ціна позову в даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа згідно п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України є малозначною і в силу вимог п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України ухвалене по ній апеляційним судом судове рішення не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.п. а), г) п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-382, 389 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 24 березня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і не підлягає касаційному оскарженню. Головуючий - С.С. Ткачук Судді: В.І. Криворотенко Т.А. Левченко