Постанова 4812 № 487/2480/19

07.07.21 22-ц/812/1319/21 Справа номер 487/2480/19 Головуючий суду першої інстанції - Гаврасієнко В. О. Провадження номер 22-ц/812/1319/21 Доповідач суду апеляційної інстанції - Локтіонова О. В. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 07 липня 2021 року м. Миколаїв Миколаївський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого - Локтіонової О. В., суддів: Колосовського С. Ю., Ямкової О. О., із секретарем судового засідання - Богуславською О. М., за участі: позивача - ОСОБА_1 , представника позивача - ОСОБА_2 , представника відповідача - ОСОБА_4 розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 , яка подана через його представника ОСОБА_4 , на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 13 травня 2021 року, ухвалене о 10 год 05 хв під головуванням судді Гаврасієнка В. О. в приміщенні суду в м. Миколаєві, повний текст якого складено 21 травня 2021 року, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та поділ майна, У С Т А Н О В И В: У квітні 2019 року ОСОБА_1 подала до суду вищевказаний позов до ОСОБА_3 , який обґрунтовувала наступним. ОСОБА_1 зазначала, що з 01 серпня 2001 року вона проживала разом з відповідачем однією сім`єю без реєстрації шлюбу. 13 вересня 2002 року ними було зареєстровано шлюб. Під час проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу 23 березня 2002 р. за спільні кошти сторін по справі та батьків обох сторін як подарунок на весілля на ім`я відповідача була придбана квартира АДРЕСА_1 . Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 11 травня 2018 року шлюб між сторонами було розірвано. Посилаючись на вищезазначені обставини, позивач просила: встановити факт проживання її та ОСОБА_3 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 01 серпня 2001 року по 13 вересня 2002 року ; поділити спільне майно сторін, визнавши за нею право власності на Ѕ частину вищезазначеної квартири. Заперечуючи проти задоволення позову, ОСОБА_3 вказував, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підтверджені належними доказами. Крім того, на час обставин, на які посилається позивач, діяв Кодекс про шлюб та сім`ю, який не передбачав встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу. З огляду на зазначене ОСОБА_3 просив відмовити у задоволенні позову. Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 13 травня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено. Встановлено факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період з 01 серпня 2001 року по 13 вересня 2002 року. Квартиру АДРЕСА_1 визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 . За позивачем визнано право власності на Ѕ частину вищезазначеної квартири. З ОСОБА_3 на користь позивача стягнуто судовий збір в сумі 1536,80 грн. Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції виходив із того, що позивач належними доказами довела заявлені нею позовні вимоги, а тому наявні підстави для їх задоволення. Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_3 через свого представника подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, ОСОБА_3 вказував, що спірні правовідносини виникли під час дії Кодексу про шлюб та сім`ю, який не передбачав спільність майна осіб, які проживали без реєстрації шлюбу. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Згідно з вимогами статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотньої дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі. Відповідно до пункту 1 розділу VII «Прикінцеві Положення» Сімейного кодексу України, цей Кодекс набув чинності одночасно з набуттям чинності Цивільним кодексом України, тобто з 01 січня 2004 року. За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина перша статті 58 Конституції України) норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набуття ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року. До сімейних відносин, які існували до 01 січня 2004 року, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов`язків, що виникли після набуття ним чинності. Положення Кодексу про шлюб та сім`ю України не містили норми про спільне проживання жінки та чоловіка однією сім`єю, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі. Зазначене положення передбачене статтею 74 СК України, який набрав чинності з 01 січня 2004 року. Тому встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період до 01 січня 2004 року законом не передбачено. Вказаний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 20 квітня 2021 року в справі № 185/8560/18 (провадження № 61-22363св19). Згідно з частиною першою статті 24 КпШС України майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них. Спори про поділ майна осіб, які живуть однією сім`єю, але не перебувають у зареєстрованому шлюбі, мають вирішуватися згідно з пунктом 1 статті 17 Закону України «Про власність». Правила статей 22, 28, 29 КпШС України в цих випадках не застосовуються. Згідно зі статтею 17 Закону України «Про власність», який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об`єдналися для спільної діяльності, є їх спільною частковою власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Розмір частки кожного визначається ступенем його трудової участі. Пунктом 6 Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року №5-рп/99 встановлено, що до членів сім`ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т.п. Частиною другою статті 112 ЦК УРСР визначено, що сумісною власністю є спільна власність без визначення часток. Отже, розглядаючи позови, пов`язані з спільною власністю громадян, суди повинні виходити з того, що відповідно до чинного законодавства спільною сумісною власністю є не лише майно, нажите подружжям за час шлюбу (статті 16 Закону України «Про власність», статті 22 КпШС України), а й майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї, або майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об`єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (пункт 1 статті 17, стаття 18, пункт 2 статті 17 Закону України «Про власність»). Таким чином, майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об`єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб, як сім`ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними. У зв`язку із цим судам під час вирішення спору щодо визнання нерухомого майна об`єктом спільної сумісної власності осіб, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, слід установити не лише обставини щодо факту спільного проживання цих осіб у справі, а й ті обставини, що спірне майно було придбане ними внаслідок спільної праці. Тільки в разі встановлення цих фактів положення частини першої статті 17 Закону України «Про власність» вважається правильно застосованим. Вказаний висновок узгоджуються з правовими висновками, викладеними в постановах Верховного Суду України від 25 грудня 2013 року № 6-135цс13 та від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1026цс15. Судом установлено, що 09 березня 2002 року ОСОБА_5 (мати відповідача) з метою придбання квартири АДРЕСА_1 передала ОСОБА_6 аванс в сумі 1060 грн, що еквівалентно 200 доларам США (а.с.43). 23 березня 2002 року ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу придбав квартиру АДРЕСА_1 . 13 вересня 2002 р. ОСОБА_3 зареєстрував шлюб з ОСОБА_1 , який був розірваний на підставі рішення Заводського районного суду м.Миколаєва від 11.05.2018, яке набрало чинності 12.06.2018. Відповідно до статей 76, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. За правилами статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Проаналізувавши викладене, колегія суддів вважає, що висновок районного суду про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 не відповідає обставинам справи та вимогам законодавства. Судом помилково встановлено факт проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу, оскільки у вказаний позивачем період діяли норми КпШС України, які не передбачали можливості встановлення такого факту. Що ж стосується визнання спірної квартири спільною власністю сторін, то суд теж неправильно визнав її такою, оскільки позивачем не було доведено наявності обставин, які передбачені нормами ст.17 Закону України «Про власність», що діяв з 15.04.1991 до 20.06.2007. ОСОБА_1 на підтвердження свого вкладу у придбання квартири надана єдина довідка про її заробітну плату з 25.02.2019 по 31.03.2019, що є за межами періоду придбання квартири. Посилання її на факт придбання квартири за кошти батьків сторін, не може бути взятий до уваги, оскільки позивач повинна довести факт свого вкладу у придбання квартири, чого зроблено не було. Батьки позивача жодних вимог до відповідача не висували. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням у справі нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . З матеріалів справи вбачається, що позивачем було подано до суду позов у 2019 році. При його поданні вона мала сплатити 2726,40 грн судового збору (одна майнова вимога - 1958 грн та одна немайнова вимога - 768,40 грн). Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 16 квітня 2019 року ОСОБА_1 було відстрочено сплату судового збору до ухвалення рішення у справі. За подання апеляційної скарги відповідач мав сплатити 4089,60 грн, а сплатив 2305,20 грн, тобто недоплаченим є судовий збір у сумі 1784,40 грн. Оскільки рішення суду скасоване, апеляційна скарга відповідача задоволена, то позивач відповідно до вимог ст.141 ЦПК України має відшкодувати відповідачу судовий збір у сумі 2305,20 грн та сплатити на користь держави несплачений судовий збір за подання позову у сумі 2726,40 грн та недоплачений судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції у сумі 1784,40 грн. Керуючись ст.374, 376, 382 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , яка подана через його представника ОСОБА_4 , задовольнити. Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 13 травня 2021 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та поділ майна відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції у сумі 2305,20 грн. Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір за розгляд справи в судах першої та апеляційної інстанції у сумі 4510,80 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і у випадках, передбачених ст.389 ЦПК України, може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту. Головуючий О. В. Локтіонова Судді С. Ю. Колосовський О. О. Ямкова Повний текст постанови складено 07 липня 2021 року.