LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Постанова 4810428/9208/20

від 01.07.2021 ·
Резолютивна:Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Циба Дмитрій Михайлович задовольнити. Рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 02 квітня 2021 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Справа № 428/9208/20 Провадження № 22-ц/810/440/21 ЛУГАНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 липня 2021 року місто Сєвєродонецьк Луганський апеляційний суд у складі колегії суддів Судової палати у цивільних справах: головуючий суддя Карташов О.Ю. судді Луганська В.М., Стахова Н.В. за участю секретаря судового засідання Залюшного О.Г. учасники справи: позивач ОСОБА_1 відповідач - Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Луганській області розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Луганського апеляційного суду в м. Сєвєродонецьку апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Циба Дмитрій Михайлович на рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 02 квітня 2021 року, ухвалене у складі судді Кордюкової Ж.І., в залі судових засідань Сєвєродонецького міського суду Луганської області в м. Сєвєродонецьк за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Луганській області про визнання права власності в порядку спадкування на недоотримані страхові виплати та зобов`язання їх нарахувати і виплатити- ВСТАНОВИВ: У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Сєвєродонецького міського суду Луганської області із позовною заявою до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Луганській області про визнання права власності на недоотримані страхові виплати в порядку спадкування за законом та зобов`язання вчинити певні дії. В обґрунтування доводів позову зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер дід позивача ОСОБА_2 . За життя ОСОБА_2 перебував на обліку та отримував страхові виплати у Первомайському відділенні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Луганської області. З 01.06.2015 року нарахування та виплата страхових виплат йому були припинені. З метою отримання спадщини позивач звернувся до нотаріуса, проте 28.10.2020 року нотаріусом було винесено постанову про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, оскільки ОСОБА_2 страхових виплат не отримував з червня 2015 року по день смерті. На запит нотаріуса відповідач надав інформацію про відсутність заборгованості по страховим виплатам перед померлим. Просив суд визнати за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 недоотримані ОСОБА_2 за життя страхові виплати за період з червня 2015 року по квітень 2020 року; зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 страхові виплати в порядку спадкування після померлого діда ОСОБА_2 за період з червня 2015 року по квітень 2020 року. Рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 02 квітня 2021 року в задоволенні позовні вимоги ОСОБА_1 залишено без задоволення. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що діду позивача була припинена виплата страхових виплат та ним за життя не вчинено дій спрямованих на відновлення виплат, в результаті чого ОСОБА_2 у період з 01.06.2015 року по день смерті страхові виплати не нараховувалися, позивач відповідно до положень ст. 1227 ЦК України не набув права на ці виплати як на спадкове майно. Щодо позовних вимог зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу в порядку спадкування за законом після смерті діда, померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , не отримані ним за життя страхові виплати за період з червня 2015 року по квітень 2020 року, суд першої інстанції дійшов висновку, що нарахування страхових виплат після смерті застрахованої особи Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» взагалі не передбачено. Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Циба Дмитрій Михайлович звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 02 квітня 2021 року, та ухвалити по справі нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В обґрунтування доводів апеляційної скарги, посилаючись на норми чинного законодавства, зазначив, що оскільки страхові виплати призначалися потерпілому ОСОБА_2 , постанова про припинення цих виплат Фондом не виносилась, тому неотримані суми страхових виплат, які належать померлому входять до складу спадщини, право на які має позивач. Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Луганській області надали відзив на подану апеляційну скаргу, в якому заперечували проти доводів апеляційної скарги, просили рішення суду першої інстанції залишити без змін. Зазначили, що згідно відомостей, що містяться у матеріалах справи, потерпілий ОСОБА_2 , як внутрішньо переміщена особа, звернувся із заявою за продовженням раніше призначених страхових виплат у зв`язку з нещасним випадком на виробництві до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Попаснянському районі Луганської області, де йому було проведено страхові виплати на період дії довідки від 09.12.2014 № 2345 про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції. Страхові виплати потерпілому ОСОБА_2 проводились на підставі, прийнятих Відділенням в Попаснянському районі постанов, а саме: постанови № 1217/3294/3294/1080 від 09.12.2014 про продовження раніше призначеної щомісячної страхової виплати потерпілому ОСОБА_2 за період з 01.12.2014 по 31.12.2014 включно; постанови № 1217/3294/3294/1083 від 23.01.2015 про продовження раніше призначеної щомісячної страхової виплати потерпілому ОСОБА_2 за період з 01.01.2015 по 31.05.2015 включно. Крім того, Відділенням в Попаснянському районі було нараховано та виплачено ОСОБА_2 щомісячну страхову виплату за період з 01.06.2014 до 30.11.2014 та проведений перерахунок за 2014 рік з урахуванням коригуючого коефіцієнта. З постанови Відділення в Попаснянському районі №1217/3294/3294/1083 від 23.01.2015 про продовження раніше призначеної щомісячної страхової виплати потерпілому ОСОБА_2 вбачається, що страхові виплати, потерпілому призначались не безстроково, а на певний чітко визначений строк, а саме з 01.01.2015 по 31.05.2015 включно. У зв`язку із цим окремої постанови про припинення виплат не виносилося. Також зазначили, що у зв`язку з тим, що потерпілий надалі до Відділення в Попаснянському районі за продовженням страхових виплат як внутрішньо переміщена особа не звертався, тому у Відділення в Попаснянському районі не було підстав для подальшого нарахування та виплати страхових коштів ОСОБА_2 за період з 01.06.2015 по 30.04.2020 року. Потерпілий за час свого життя у встановленому законом порядку не оскаржував дії Відділення в Попаснянському районі щодо припинення страхових виплат. За життя спадкодавець не виявив волі на те, щоб відновити нарахування щомісячної страхової виплати, а отже, страхові кошти за період з 01.06.2015 по 30.04.2020 року йому не нараховувались та не можуть входити до складу спадщини ОСОБА_2 . В судовому засіданні представник позивача апеляційну скаргу підтримав. Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного. Відповідно до ч.ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що діду позивача була припинена виплата страхових виплат та ним за життя не вчинено дій спрямованих на відновлення виплат, в результаті чого ОСОБА_2 у період з 01.06.2015 року по день смерті страхові виплати не нараховувалися, позивач відповідно до положень ст. 1227 ЦК України не набув права на ці виплати як на спадкове майно. Щодо позовних вимог зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу в порядку спадкування за законом після смерті діда, померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , не отримані ним за життя страхові виплати за період з червня 2015 року по квітень 2020 року, суд першої інстанції дійшов висновку, що нарахування страхових виплат після смерті застрахованої особи Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» взагалі не передбачено. Проаналізувавши встановлені судом першої інстанції обставини у справі апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне. Статтею 1227 ЦК України передбачено, що суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини. Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Частина перша статті 1269 ЦК України передбачає, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (ст. 1270 ЦК України). З матеріалів справи вбачається, що потерпілий ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , перебував на обліку та отримував щомісячні страхові виплати у відділенні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Попасна Луганської області. Страхові виплати потерпілому ОСОБА_2 були призначені пожиттєво. Згідно довідки про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції № 2345, виданої 09 грудня 2015 року Управлінням праці та соціального захисту населення, ОСОБА_2 , який проживав за адресою: АДРЕСА_1 , був зареєстрований в якості внутрішньо переміщеної особи за адресою: АДРЕСА_2 . Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 отримував страхові виплати у відділенні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Попасна Луганської області на підставі довідки внутрішньо переміщеної особи. На обліку ОСОБА_2 перебував з 01 травня 2001 року, має зареєстрований страховий випадок трудове каліцтво, що сталось 01 серпня 1981 року. За висновком МСЕК від 08 квітня 1993 року серія 2-18 АВ № 155050 потерпілому встановлена стійка втрата профемійної працездатності 60 % та 3 група інвалідності безстроково. Постановою відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Попасна Луганської області від 09 грудня 2014 року продовжено потерпілому ОСОБА_2 раніше призначену щомісячну грошову суму в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку в розмірі 2227,06 грн з 01 грудня 2014 року по 31 грудня 2014 року. Постановою відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Попасна Луганської області від 23 січня 2015 року продовжено потерпілому ОСОБА_2 раніше призначену щомісячну грошову суму в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку в розмірі 2403,00 грн з 01 січня 2015 року по 31 травня 2015 року. ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серія НОМЕР_1 , виданого 22 вересня 2020 року Луганським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків). Позивач є спадкоємцем за законом після смерті ОСОБА_2 , та у передбачений статтею 1270 ЦК України строк звернувся із заявою про прийняття спадщини і 28 жовтня 2020 року приватним нотаріусом Попаснянського районного нотаріального округу Золотарьовою М.П. зареєстровано в Спадковому реєстрі спадкову справу за № 66473036, що підтверджується копією витягу про реєстрацію у Спадковому реєстрі від 28 жовтня 2020 року. Із свідоцтва про право на спадщину за законом вбачається, що ОСОБА_1 є онуком ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 та прийняв спадщину, яка складається з: недоотриманої пенсії, сума якої становить 248932,80 грн. Потерпілий ОСОБА_2 страхові виплати не отримував з 01 червня 2016 року та дані обставини не заперечувалися відповідачем, що підтверджується змістом відзиву на позовну заяву. Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції. На час виникнення спірних правовідносин ні воєнний, ні надзвичайний стан в Україні в цілому, як і на окремих територіях Донецької та Луганської областей, запроваджено не було. Відповідно до статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина; основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім`ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров`я; екологічної безпеки (пункти 1, 6). Згідно пункту 3 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» № 1105-ХІV (у редакції від 28 грудня 2014 року № 77-VІІІ) особливості надання соціальних послуг та виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам (громадянам України, які переселилися з тимчасово окупованої території, території проведення антитерористичної операції або зони надзвичайної ситуації) визначає Кабінет Міністрів України. Визначення поняття внутрішньо переміщеної особи наведено у абзаці першому частини першої статті 1 Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб». Внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, який постійно проживає в Україні, якого змусили або який самостійно покинув своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, масових порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру. Як зазначено в статті 2 цього Закону, Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, повернення таких осіб до їх покинутого місця проживання в Україні та їх реінтеграції. Жодним законом України не визначено такої підстави для припинення соціальних виплат, як відсутність у особи її реєстрації як внутрішньо переміщеної. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 243/3505/16-ц (провадження № 14-271цс18), постанові Верховного Суду від 17 грудня 2018 року у справі № 243/5697/16-ц (провадження № 61-34175св18) та у постанові Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 227/2802/16-ц (провадження № 61-6270св18) зазначено про те, що, підтверджуючи майнові права фізичних осіб незалежно від перебування їх на обліку як внутрішньо переміщених осіб чи від набуття ними спеціального статусу, закон не передбачає жодних обмежень інших прав таких осіб, які вони можуть реалізувати на території України. Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення. Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року № 1105-ХІV, який з 01 січня 2015 року діє у редакції Закону України від 28 грудня 2014 року № 77-VІІ та має назву «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» визначає економічний механізм та організаційну структуру загальнообов`язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві. Статтею 40 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (в редакції до 01 січня 2015 року) передбачено, що страхові виплати потерпілому провадяться щомісячно в установлені Фондом соціального страхування від нещасних випадків дні на підставі постанови цього Фонду або рішення суду з дня втрати працездатності внаслідок нещасного випадку або з дати встановлення професійного захворювання. Страхові виплати провадяться протягом строку, на який встановлено втрату працездатності у зв`язку із страховим випадком. Частиною першою статті 47 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» передбачено, що страхові виплати провадяться протягом строку, на який встановлено втрату працездатності у зв`язку із страховим випадком, а фінансування додаткових витрат згідно з цим Законом - протягом строку, на який визначено потребу в них. Страхові виплати провадяться протягом строку, встановленого МСЕК або ЛКК. Строк проведення страхових виплат продовжується з дня їх припинення і до часу, встановленого при наступному огляді МСЕК або ЛКК, незалежно від часу звернення потерпілого або заінтересованих осіб до Фонду. При цьому сума страхових виплат за минулий час виплачується за умови підтвердження МСЕК втрати працездатності та причинного зв`язку між настанням непрацездатності та ушкодженням здоров`я (ч. 6 ст. 47 статті 47 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування»). Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що страхові виплати як призначаються, так і продовжуються на строк, на який встановлено втрату працездатності у зв`язку із страховим випадком. Жодним законом не передбачено як призначення, так і продовження страхової виплати на період дії довідки внутрішньо переміщеної особи. Як зазначалося вище, потерпілий ОСОБА_2 перебував на обліку та отримував щомісячні страхові виплати у відділенні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Первомайськ Луганської області, яке находиться на окупованій території та мав право на отримання страхових виплат відповідно до вимог Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року № 1105-ХІV, безстроково, наявність як підстав для продовження страхових виплат на певний час, так і підстав для припинення страхових виплат, передбачених статтею 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», не встановлено. У статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (у редакції, чинній на час припинення страхових виплат) передбачено випадки припинення страхових виплат і надання соціальних послуг: на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого; якщо з`ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку; якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми; якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов`язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню; в інших випадках, передбачених законодавством. Постановами Кабінету Міністрів України № 531, 637 та 595 встановлено спеціальний порядок здійснення страхових виплат для осіб, які тимчасово переселилися з району проведення АТО, тобто особливості виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам. Вказані підзаконні акти не є законом, тому не можуть звужувати чи скасовувати права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили. Про необхідність соціального захисту осіб, які перебувають на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях ідеться і в Законі України від 18 січня 2018 року № 2268-VІІІ «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» . У статті 2 цього Закону передбачено, що за фізичними особами незалежно від перебування їх на обліку як внутрішньо переміщених осіб чи від набуття ними спеціального правового статусу та за юридичними особами зберігається право власності, інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, якщо таке майно набуте відповідно до законів України. Підтверджуючи майнові права фізичних осіб незалежно від перебування їх на обліку як внутрішньо переміщених осіб чи від набуття ними спеціального статусу, закон не передбачає жодних обмежень інших прав таких осіб, які вони можуть реалізувати на території України. Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 17 грудня 2018 року у справі № 243/5697/16-ц, у постанові Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 227/2802/16-ц, у постанові Верховного Суду від 22 липня 2019 року у справі № 418/2434/18. Аналіз зазначених вище норм права дає підстави для висновку, що ненадання особі, яка не є внутрішньо переміщеною особою, довідки про взяття її на облік як особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення АТО, та не звернення цієї особи до робочих груп Фонду на підконтрольній Україні території з заявою про нарахування виплат, так і скасування довідки внутрішньо переміщеної особи, не є підставою для невиплати страхових платежів, оскільки таке права закріплене за особою положеннями Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (з 01 січня 2015 року в редакції Закону України від 28 грудня 2014 року № 77-VІІ), і може бути обмежене лише введенням воєнного чи надзвичайного стану на окремій території чи на всій території України. Аналогічний висновок викладено Верховним Судом у постанові від 12 травня 2021 року в справі № 243/9109/19, постанові від 19 травня 2019 року в справі № 243/8684/19-ц. Враховуючи зазначені вище положення законів колегія суддів вважає, оскільки потерпілому ОСОБА_2 страхові виплати були призначені пожиттєво, тому останній мав право на нарахування та виплату страхових виплат незалежно від звернення до робочих груп Фонду про продовження виплат. ОСОБА_2 за життя право на отримання страхових виплат не втратив, тому позивач як спадкоємець відповідно до положень статті 1227 ЦК України має право на отримання страхових виплат в порядку спадкування за законом. Суд першої інстанції зазначаючи про те, що за час свого життя дід позивача не оскаржив бездіяльність з приводу припинення страхових виплат, не звернув уваги на те, що за висновком МСЕК від 08 квітня 1993 року серія 2-18АВ № 155080 потерпілому ОСОБА_2 встановлено сукупний відсоток втрати професійної працездатності 60 % безстроково, а страхові виплати потерпілому були призначені пожиттєво. Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України). Проаналізувавши зазначені обставини по справі у їх сукупності, апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції слід скасувати та ухвалити по справі нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Луганській області про визнання права власності в порядку спадкування на недоотримані страхові виплати та зобов`язання їх нарахувати і виплатити задовольнити. Визнати за ОСОБА_1 , як спадкоємцем за законом, право власності в порядку спадкування після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на недоотримані страхові виплати за період з червня 2015 року по квітень 2020 року. Зобов`язати Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Луганській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , страхові виплати в порядку спадкування після померлого діда ОСОБА_2 за період з червня 2015 року по квітень 2020 року. Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13 ст. 141 ЦПК України). Як вбачається із матеріалів справи, позивачем при поданні позовної заяви сплачений судовий збір в сумі 840, 80 грн, що підтверджується квитанцією № 70940 від 02 листопада 2020 року, а при поданні апеляційної скарги сплачено 1261,20 грн, що підтверджується квитанцією № 29167 від 05 травня 2021 року. Оскільки позовні вимоги позивача підлягають задоволенню, то понесені судові витрати за подання позовної заяви та апеляційної скарги підлягають стягненню з відповідача на користь позивача у розмірі 2202 грн. Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381, 382, 384, 390 ЦПК України, Луганський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Циба Дмитрій Михайлович задовольнити. Рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 02 квітня 2021 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. Позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Луганській області про визнання права власності на недоотримані страхові виплати та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити. Визнати за ОСОБА_1 , як спадкоємцем за законом, право власності в порядку спадкування після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на недоотримані страхові виплати за період з червня 2015 року по квітень 2020 року. Зобов`язати Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Луганській області (код ЄДРПОУ 41313100, місцезнаходження: Луганська область, м. Сєвєродонецьк, пр. Космонавтів, буд. 16) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 , страхові виплати в порядку спадкування після померлого діда ОСОБА_2 за період з червня 2015 року по квітень 2020 року. Стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2202 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 05 липня 2021 року. Головуючий О.Ю. Карташов Судді В.М. Луганська Н.В. Стахова

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»