Постанова 4824 № 752/1748/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД вул. Солом`янська, 2-а, м. Київ, 03110 факс 284-15-77 e-mail: inbox@kia.court.gov.ua Унікальний номер справи 752/1748/20 Апеляційне провадження № 22-ц/824/5703/2021Головуючий у суді першої інстанції - Мазур Ю.Ю. Доповідач у суді апеляційної інстанції - Оніщук М.І. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 22 червня 2021 року Київський апеляційний суд у складі: суддя-доповідач Оніщук М.І., судді Шебуєва В.А., Крижанівська Г.В., секретар Ющенко Я.М., за участю: представника позивача Коваленка О.Д. , представника відповідача ОСОБА_2 ОСОБА_3 , розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_4 , подану від її імені та в її інтересах адвокатом Коваленком Олександром Дмитровичем, який діє на підставі довіреності, на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 21 січня 2021 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ОСОБА_2 про визнання фіктивним договору позики, В С Т А Н О В И В: У січні 2020 року ОСОБА_4 звернулася до Голосіївського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_5 , ОСОБА_2 про визнання недійсним з моменту укладення договір позики від 19.03.2013 року, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 . В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилався на те, що у провадженні Голосіївського районного суду м. Києва та Обухівського районного суду Київської області перебувають цивільні справи про розірвання її шлюбу з ОСОБА_2 та поділ спільного майна подружжя. При цьому, у 2019 році позивачу стало відомо, що набуте у шлюбі нерухоме майно передано ОСОБА_2 в іпотеку ОСОБА_5 на підставі договору іпотеки від 11.07.2019 року та з метою забезпечення виконання зобов`язань за укладеним між останніми договором позики від 19.03.2013 року. Разом з тим, позивач вважає, що укладений між відповідачами договір позики є фіктивним правочином, оскільки його було вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином, та є недійсним з моменту його укладення. Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 21.01.2021 року у задоволенні позову відмовлено (т. 3, а.с. 10-14). В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі. Так, в обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт вказує, що суд першої інстанції не надав належної оцінки наведеним доказам позивача, які стосувалися обгрунтування обставин набуття у власність спільного сумісного майна подружжя. При цьому, вказує, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні його клопотання про призначення у справі судово-технічної експертизи, адже встановлення факту, що текст, поіменований "Договір позики" із зазначеною датою укладення "19 березня 2013 року" в дійсності був виготовлений значно пізніше 19.03.2013 року, надасть можливість підтвердити доводи позивача про фіктивність вказаного правочину (т. 3, а.с. 16-36). Ухвалою від 03.03.2021 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою та надано учасникам справи строк для подання відзиву на апеляційну скаргу (т. 3, а.с. 43,44). Ухвалою Київського апеляційного суду від 23.03.2021 року справу за апеляційною скаргою призначено до розгляду (т. 3, а.с. 49). Представник позивача у судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити. Представник відповідача ОСОБА_2 у судовому засіданні щодо задоволення апеляційної скарги заперечував, посилаючись на її безпідставність та необгрунтованість. Відповідач ОСОБА_5 у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини своєї неявки суд не сповістив. Разом з тим, враховуючи положення ч.2 ст. 372 ЦПК України, судом апеляційної інстанції визнано за можливе розглянути справу за відсутністю відповідача, який не з`явився у судове засідання, оскільки його неявка не перешкоджає апеляційному розгляду справи. Заслухавши доповідь судді, вислухавши пояснення учасників справи, які з`явилися у судове засідання, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 24.04.2010 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 був укладений шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб (повторно) серії НОМЕР_1 , виданим 17.08.2017 року Центральним відділом державної реєстрації шлюбів Головного територіального управління юстиції у м. Києві. 19.03.2013 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 було укладено договір про надання позики, згідно з п. 1.1 якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, позикодавець передав у власність позичальника грошові кошти у розмірі еквівалентному 5 000 000,00 доларів США, що за офіційним курсом НБУ на дату надання позики складає 39 965 000,00 грн., а позичальник отримав та зобов`язується повернути позикодавцю позику в порядку, визначеному цим договором. У відповідності до п. 1.3 зазначеного Договору позичальник запевнив, а позикодавець усвідомлює, що позика отримується за заявою його дружини, що підтверджується відповідною письмовою заявою від 14.03.2013 року, нотаріально посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лосевим В.В. Згідно з п.п. 3.1, 3.2 цього Договору позика повертається позичальником в повному розмірі у строк до 19.07.2019 року. Сума позики, що підлягає поверненню, складає 5 000 000,00 доларів США, що складатиме еквівалент у гривні за офіційним курсом НБУ на дату повернення позики. Як передбачено Договором іпотеки від 11.07.2019 року, укладеним між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сибіга С.Е., іпотека, що встановлюється згідно з цим договором, забезпечує виконання іпотекодавцем зобов`язань, що випливають з укладеного 19.03.2013 року між ним і Іпотекодержателем Договору про надання позики, включаючи всі дійсні та/або можливі зміни та/або доповнення, внесені та/або такі, що можуть бути внесені в майбутньому за умовами якого іпотекодавець зобов`язаний повернути іпотекодержателю суму коштів в гривні, що в еквіваленті до долару США за офіційним курсом НБУ на день отримання позики дорівнювало 5 000 000,00 доларів США, що в гривні в еквіваленті до долару США за офіційним курсом НБУ на день укладення цього договору становить 128 502 370,00 грн., з кінцевим терміном сплати не пізніше 19.07.2019 року. Звертаючись до суду з цим позовом, позивач, як на підставу для його задоволення, посилався на те, що укладений між відповідачами договір позики є фіктивним правочином, оскільки його було вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином, та є недійсним з моменту його укладення. Так, відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Згідно із ч.2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. При цьому, договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. Разом з тим, як передбачено ч.ч. 1, 5 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Згідно з частинами першою та третьою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Статтею 234 ЦК України встановлені правові наслідки фіктивного правочину. Фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами. Згідно із роз`ясненнями, які містяться у пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Також, як зазначила Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 03.07.2019 року по справі № 369/11268/16-ц, для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони. вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегіть, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно. Таким чином, для визнання правочину фіктивним необхідно в першу чергу встановити наявність умислу у всіх сторін правочину, а також однієї з ознак фіктивності: введення в оману іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників, свідомий намір невиконання зобов`язань договору, приховування справжніх намірів учасників правочину. У свою чергу, до вимог ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Частиною 2 ст. 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. За змістом ст.ст. 76, 77 ЦПК України, суд встановлює наявність або відсутність обставин, котрими обґрунтовують свої вимоги і заперечення сторони, на підставі доказів, які містять інформацію щодо предмета доказування. Також, згідно роз`яснень, які містяться в п. 26 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12 червня 2009 року, предметом доказування є факти, якими обґрунтовуються заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи (причини пропуску позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні рішення. Однак, позивач, пред`явивши позов про визнання фіктивним договору з підстав, передбачених ст. 234 ЦК України, та виклавши при цьому обставини і посилання на наведені правові норми, не надала належних та допустимих доказів, які б свідчили як про наявність умислу сторін договору позики, так і про відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки. Натомість, досліджуючи оспорюваний договір, судом першої інстанції вірно встановлено підтверджений факт передачі грошових коштів від ОСОБА_5 до ОСОБА_2 , адже як встановлено у п. 2.3 договору позики, підписаного сторонами, позика повинна бути надана позикодавцем позичальнику в момент підписання цього договору у повному обсязі, а підписанням цього договору останні підтверджують отримання позичальником суми позики від позикодавця в повному обсязі. Тобто, вирішуючи спір, суд обґрунтовано встановив відсутність правових підстав, передбачених статтею 234 ЦК України, для визнання оспорюваного договору фіктивним, оскільки позивачем не доведено, що ОСОБА_5 , укладаючи спірний договір позики, не мав намір досягти обумовлених ним юридичних наслідків, зокрема, надати в борг грошові кошти ОСОБА_2 із певним строком їх повернення. При цьому, суд першої інстанції надав належну правову оцінку доводам позивача щодо недоведеності відповідачем обставин передачі коштів на виконання оскаржуваного договору позики, правильно зазначивши, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Більш того, рішенням Обухівського районного суду Київської області від 08.08.2020 року, ухваленим у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2 ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки, зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_5 , третя особа - ОСОБА_4 , про визнання договорів недійсними, зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Київської області Сибіга С.Е., про визнання договору недійсним, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного суду від 07.12.2020 року та постановою Верховного Суду від 11.03.2021 року, було встановлено наміри відповідачів укласти договір позики, реалізацію сторонами своїх намірів шляхом укладення договору позики, передачу грошових коштів за договором позики та придбання нерухомого майна за отримані грошові кошти. Посилання апелянта на безпідставну відмову суду першої інстанції у задоволенні його клопотання про призначення у справі судово-технічної експертизи з метою встановлення дійсної дати укладення договору позики, колегія суддів відхиляє, адже можливі докази, які будуть отримані за наслідками проведення такої експертизи, не стосуються предмету доказування у даній справі, де, у свою чергу, має встановлюватися наявність або відсутність у сторін наміру створення правових наслідків, обумовлених договором позики. Щодо доводів апелянта стосовно безпідставної відмови суду першої інстанції у задоволенні його клопотання про витребування доказів, слід зазначити, що запитувані ним документи не стосуються предмету позову та предмету доказування у даній справі, не доводять наявність або відсутність у сторін наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися у договорі позики, не були вказані позивачем як такі, що не можуть бути надані, а також не були заявлені до витребування при зверненні до суду з даним позовом. Таким чином, ухвалюючи рішення, суд першої інстанції повно та всебічно розглянув справу, надав всім доводам сторін належну правову оцінку, оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності та постановив законне, правильне по суті і справедливе рішення про відмову у задоволенні позовних вимог за недоведеністю позивачем останніх. При апеляційному розгляді справи порушень норм матеріального і процесуального права, які є підставою для скасування рішення, в справі не виявлено. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду без змін. Також слід зазначити, що у зв`язку із залишенням апеляційної скарги без задоволення понесені позивачем судові витрати (судовий збір за подання апеляційної скарги) відшкодуванню не підлягають. Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 372, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_4 , подану від її імені та в її інтересах адвокатом Коваленком Олександром Дмитровичем, - залишити без задоволення. Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 21 січня 2021 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ОСОБА_2 про визнання фіктивним договору позики, - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту може бути оскаржена до Верховного Суду. Повний текст постанови складений 05 липня 2021 року. Суддя-доповідач М.І. Оніщук Судді В.А. Шебуєва Г.В. Крижанівська