Постанова 4855 № 640/23478/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/23478/20 Головуючий у І інстанції - Вєкуа Н.Г. Суддя-доповідач - Губська Л.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 липня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді: Губської Л.В., суддів: Епель О.В., Степанюка А.Г., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 квітня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області, третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України у Київській області, про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,- В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом, в якому просив: - визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області щодо нарахування і виплати йому суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки), із застосуванням ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»; - зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Київській області провести перерахунок суддівської винагороди йому за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки), обчисливши її відповідно до ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», та виплатити недоотриману частину. В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що суддівська винагорода регулюється виключно Законом України «Про судоустрій та статус суддів» та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 квітня 2021 року адміністративний позов задоволено. При цьому, суд першої інстанції виходив з того, що нараховуючи та виплачуючи позивачу суддівську винагороду із застуванням ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», відповідач діяв з порушенням вимог статті 130 Конституції України та ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Не погодившись з таким рішенням, Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Київській області подало апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи та порушення норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та постановити нове, яким у задоволені позову відмовити у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказує, що ТУ ДСА в Київській області як суб`єкт владних повноважень та розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня не мало правових підстав для виплати суддівської винагороди без застосування встановлених Законом України «Про Державний бюджет України на 2020» обмежень, а прийняте Конституційним Судом України рішення від 28.08.2020 року №10-р/2020 не може мати впливу на минулі правовідносини, що неодноразово підкреслювалося у постановах Верховного Суду. Також вказує, що в порушення вимог ст.ст. 12, 257 КАС України, суд першої інстанції, призначив дану справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, проте, враховуючи, що позивачем у даній справі є суддя, дана справа має істотне значення для сторін та становить значний суспільний інтерес, у зв`язку з чим, вказує, що справа мала б розглядатися за правилами загального позовного провадження, а не спрощеного, як зробив суд першої інстанції. Згідно п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження. Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, при цьому, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Так, судом першої інстанції установлено і підтверджується матеріалами справи, що Указом Президента України «Про призначення суддів» № 570/2013 від 18.10.2013 ОСОБА_1 призначено строком на п`ять років на посаду судді Антрацитівського міськрайонного суду Луганської області. Указом Президента України від 14.02.2015 №81/2015 ОСОБА_1 переведено у межах п`ятирічного строку на посаду судді Білоцерківського міськрайонного суду Київської області. Указом Президента України від 12.12.2019 № 900/2019 року «Про призначення суддів» призначено позивача на посаду судді Білоцерківського міськрайонного суду Київської області після проходження кваліфоцінювання. Суддівська винагорода ОСОБА_1 за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 виплачувалась з урахуванням обмеження відповідно до ст. 29 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», що позивач вважає протиправним, тому звернувся до суду з цим позовом. Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Надаючи оцінку правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права у спірних правовідносинах, колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до ст. 126 Конституції України, незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України. В силу ст. 130 Конституції України, держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій. Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд визначає Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII (далі - Закон №1402-VI). Так, частиною 1 статті 135 Закону №1402-VI визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Вказана норма кореспондує згаданими вище приписами ч. 2 ст. 130 Конституції України. Отже, розмір суддівської винагороди, у тому числі будь-які його обмеження, можуть визначатися виключно Законом №1402-VI. При цьому, як визначено ч.ч. 5-8 ст. 135 Закону №1402-VI, суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу. Разом з тим, 12.03.2020 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», якою з 12.03.2020 року на всій території України встановлено карантин, кінцева дата якого з урахуванням внесених до вказаної Постанови змін неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину. Крім того, 18.04.2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 року № 553-IX, яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено статтею 29 наступного змісту: «Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки. Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у ч. 1 цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України. Обмеження, встановлене у ч. 1 цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).». Колегією суддів враховується, що відповідно ч.ч. 1-4 ст. 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. Отже, адміністративний суд при вирішенні спору повинен застосувати правовий акт, який має вищу юридичну силу, яким у спірних правовідносинах є Конституція України, а саме ч. 2 ст. 130 останньої. При цьому, рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 року №10-р/2020 положення ч. 3 ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» визнані неконституційними. Конституційний Суд України зазначив, що обмеження відповідних виплат є допустимим за умов воєнного або надзвичайного стану. Однак такого роду обмеження має запроваджуватися пропорційно, із встановленням чітких часових строків та в жорсткій відповідності до Конституції та законів України. Таке обмеження також може застосовуватися й до суддів, однак після закінчення терміну його дії підстави для їх застосування втрачені у зв`язку з цим обмеженням, а кошти необхідно компенсувати відповідними виплатами, оскільки суддівська винагорода є складовим елементом статусу судді, визначеного Конституцією України. Отже, набрання 18.04.2020 року чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 року № 553-IX, яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено ст. 29, не змінило правове регулювання правовідносин з нарахування та виплати суддівської винагороди, а тому у відповідача були відсутні передбачені Конституцією України чи Законом України «Про судоустрій і статус суддів» підстави для обмеження розміру суддівської винагороди. Таким чином, обмеження виплати позивачеві, починаючи з 18.04.2020 року, суддівської винагороди розміром, що не перевищує десять прожиткових мінімумів, на підставі ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» з урахуванням змін, внесених Законом України «Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 року № 553-IX, було неправомірним, на чому також наголосив і Верховний Суд у постанові від 03.03.2021 року у справі № 340/1916/20. Колегія вважає за необхідне звернути увагу, що відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 148 Закону №1402-VI фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України. Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють, зокрема Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України. Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України. Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст.151 Закону №1402-VI Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом. Державна судова адміністрація України має територіальні управління. Рішення про утворення територіальних управлінь та визначення їх кількості приймається Державною судовою адміністрацією України за погодженням з Вищою радою правосуддя. Аналогічну норму також містить п. 3 Положення про Державну судову адміністрацію України, яке затверджено рішенням Вищої ради правосуддя 17.01.2019 року №141/0/15-19 (далі - Положення №141/0/15-19). Статтею 154 Закону №1402-VI визначено, що територіальними органами Державної судової адміністрації України є територіальні управління Державної судової адміністрації України. Крім того, відповідно до п. 5 Положення №141/0/15-19 основними завданнями ДСА України є, зокрема, організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом; забезпечення належних умов діяльності судів, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України та органів суддівського самоврядування в межах повноважень, визначених законом. Отже, з наведених вище норм вбачається, що в даному випадку відповідач - ТУ ДСА в Київській області є територіальним органом Державної судової адміністрації України, тобто уособлює в спірних правовідносинах державний орган, на який покладено обов`язки щодо організаційного та фінансового забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом та забезпечення належних умов діяльності судів, у тому числі щодо виплати суддівської винагороди суддям місцевих судів. Таким чином, у межах спірних правовідносин ТУ ДСА в Київській області є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня, а відтак його діяльність у сфері бюджетних відносин регулюється, зокрема, Бюджетним кодексом України (далі - БК України). Так, відповідно до ч. 1 ст. 22 БК України за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня. Частиною 1 статті 23 БК України передбачено, що будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом (ч. 2 ст. 23 БК України). Матеріали справи свідчать, що у період з квітня 2020 року по серпень 2020 року позивачу нараховувалася суддівська винагорода у повному обсязі, однак її виплата здійснювалася з урахуванням обмежень, встановлених ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» з урахуванням змін, внесених Законом України «Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 року № 553-IX (а.с. 59). При цьому сума невиплачених за вказаний період коштів склала 117 213, 33 грн. На необхідності встановлення чіткого розміру невиплаченої суддівської винагороди наголошує і Верховний Суд у вже згаданій вище постанові від 03.03.2021 року у справі №340/1916/20. Викладене, у свою чергу, свідчить, що нарахування ОСОБА_1 суддівської винагороди здійснювалося ТУ ДСА в Київській області у відповідності до вимог ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Водночас, виплата такої винагороди не у повному обсязі мала місце внаслідок запроваджених законодавцем у ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік». Конституцій Суд України у рішенні від 28.08.2020 року №10-р/2020 підкреслив, що оскільки суддівська винагорода є складовим елементом статусу судді, визначеного Конституцією України, то втрачені у зв`язку з таким обмеженням кошти підлягають компенсації відповідними виплатами. Отже, Конституційний Суд України у своєму рішенні визначив компенсаційний характер правових наслідків тимчасово запроваджених обмежень виплати суддівської винагороди та вказав, що втрачені кошти підлягають виплаті. Колегія суддів звертає увагу, що у межах спірних правовідносин не вирішується питання про можливість ретроспективної дії рішення Конституційного Суду України, тобто можливості застосування рішення на правовідносини, які відбувалися до часу його ухвалення, а про компенсацію втрат коштів, яка мала місце внаслідок прийняття закону, що був визнаний неконституційним. Такі витрати у спірному випадку полягають у тому, що позивач з огляду на свій правовий статус судді та зважаючи на встановлені національним і міжнародним законодавством гарантії незалежності мав законні сподівання на отримання винагороди у повному обсязі. При цьому, як було підкреслено вище, розмір такої винагороди нараховувався відповідачем за правилами ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», однак виплачувався з урахуванням обмежень, встановлених ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» з урахуванням змін, внесених Законом України «Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 року № 553-IX, адже цих правовідносинах ТУ ДСА в Київській області виступало розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня та як суб`єкт владних повноважень в силу ч. 2 ст. 19 Конституції України не мало альтернативних шляхів поведінки. Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини, викладеної у п. 23 рішення «Кечко проти України» від 08.11.2005 року, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними. Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції, вирішуючи цей спір, не врахував особливостей правового регулювання спірних правовідносин та залишив поза увагою факт нарахування відповідачем ОСОБА_1 суддівської винагороди у повному обсязі, що виключало можливість визнання бездіяльності відповідача у відповідній частині. Щодо доводів апелянта про те, що судом першої інстанції було порушено норми процесуального права у зв`язку з розглядом даної справи за правилами спрощеного позовного провадження, а не у загальному провадженні, колегія суддів зазначає наступне. Так, згідно з приписами ст. 12 КАС України, адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного). Спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні. Виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років»; 6) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених ч. 1 ст. 266 1 цього Кодексу. Умови, за яких суд має право розглядати справи у загальному або спрощеному позовному провадженні, визначаються Кодексом. Відповідно до п. 1 ч. 6 ст. 12 Кодексу, справами незначної складності є справи щодо, зокрема, прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України «Про запобігання корупції» займають відповідальне та особливо відповідальне становище При цьому, частиною другою статті 257 КАС України визначено, що за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті. В свою чергу, в ч.4 ст. 257 КАС України зазначено, що за правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Отже, за загальним правилом, будь-яка справа може розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження, окрім тих, які обов`язково повинні розглядатися за правилами загального позовного провадження. Ця справа не належить до категорії справ, які не можуть розглядатися за правилами спрощеного провадження у розумінні згаданих статей, водночас суд (першої інстанції), беручи до уваги передбачені ч. 3 ст. 257 КАС України чинники, може розглянути її за правилами загального позовного провадження, якщо дійде такого висновку. Таким чином колегія суддів, враховуючи висновки Верховного суду, викладені у постанові від 03.03.2021 № 340/1916/20, зазначає, що розгляд цієї справи за правилами спрощеного позовного провадження не суперечить нормам чинного процесуального Закону. Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Неправильне застосування норм матеріального права, відповідно до п.4 ч.1 ст.317 КАС України, є підставою для скасування судового рішення. Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 315, 317, 321, 322 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області - задовольнити частково. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 квітня 2021 року скасувати. Прийняти постанову, якою адміністративний позов задовольнити частково. Стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області (01601, м. Київ, вул. Жилянська, 58-Б, код ЄДРПОУ 26268119) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) суму нарахованої, але не виплаченої суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020, у розмірі 117 213, 33 грн. (сто сімнадцять тисяч двісті тринадцять гривень 33 коп.). У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду. Головуючий-суддя: Л.В. Губська Судді: О.В. Епель А.Г. Степанюк